Поняття пізнавально-роз'яснюючі

Вони допомагають усвідомити суть певних процесів, явищ, які відбуваються в ході реформування агропромислового комплексу на принципах ринкових відносин.

Акредитовані біржі - товарні біржі, яким надано відповідним державним органом висновок про їх відповідність щодо надання послуг з укладення біржових угод купівлі-продажу зерна та продуктів його переробки.

Загальна земельна площа - площа поверхні суходолу разом з внутрішніми водами, які знаходяться в межах державного кордону.

Заставна ціна (ціна підтримки) - гарантована державою ціна продукції, яка відшкодовує середньогалузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва.

Інфраструктура ринку зерна - комплекс виробничих і невиробничих формувань, які забезпечують умови виробництва зерна, його заготівлі, зберігання, переробки, реалізації, страхування, кредитно-фінансові та інші послуги.

Сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

Сільськогосподарські угіддя - земельні ділянки, які систематично використовуються для одержання сільськогоспо­дарської продукції. Сільськогосподарські угіддя знаходяться у власності, оренді, постійному чи тимчасовому користуванні сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарств населення та інших землекористувачів.

Сільськогосподарське підприємство (включаючи селянське /фермерське/, рибальське та рибницьке господарство) - юридична особа, основним видом діяльності якої є вирощування та переробка сільської господарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50% загальної суми виручки.

Сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільсько­господарської продукції, переробкою власне виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Продукція сільського господарства - " валова продукція " в грошовій оцінці у порівняльних цінах визначена як сума продукції рослинництва та тваринництва.

Людський фактор - сукупність соціально-економічних, політичних, правових та інших властивостей особистості, трудових колективів підприємств, галузей і т.д.

Демографічна ситуація - конкретний в певних географічних та історичних умовах стан населення, що визначається по відношенню до соціально-економічних умов місця і часу. Поряд з категоріями відтворення і розселення демографічна ситуація відноситься до основних понять системи знань про народонаселення.

Міграція населення - соціально-економічний і демограффічний процес, що є сукупністю переміщень, здійснюваних людьми, пов'язаних, як правило, із зміною місця проживання, тобто переміщення робочої сили (працездатних мігрантів) через кордони тих чи інших територій, країн, населених пунктів зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час. Розрізняють зовнішню і внутрішню, зворотну і незворотну міграції.

Незворотна або постійна міграція - це переселення до нового місця проживання назавжди, без наступного повернення до попереднього місця.

Зворотна або тимчасова міграція - це переселення з наступним поверненням до попереднього місця проживання, тобто з наступною еміграцією.

Природний приріст населення - різниця між кількістю народжених, живими і кількістю померлих.

Депопуляція - зменшення чисельності населення внаслідок перевищення смертності над народжуваністю.

Лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів. Вона полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність, за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем, у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних платежів.

Лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу.

Продавець лізингового майна - суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) або продає власне майно, що є об'єктом лізингу.

Оренда (польське farenda) - майновий найом - договір, за яким одна сторона (орендодавець, наймодавець) здає майно в тимчасове користування за певну плату.

Оренда землі - форма землекористування, за якою власник землі надає земельну ділянку іншій особі (орендареві) для використання її на певний строк за винагороду (орендну плату).

Біржа - установа (організація), де регулярно функціонує оптовий ринок і здійснюється купівля-продаж товарів (товарна), цінних паперів, акцій, облігацій (фондова), іноземної валюти (валютна), інформації (інформаційна), науково-технічних розробок (інтелектуальних ресурсів) на основі співвідношення попиту і пропозиції.

Уповноважені із забезпечення заставних закупок зерна - юридичні особи незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, які визначаються на конкурсних засадах Державним агентом із здійснення заставних закупок зерна.

Уповноважені із проведення інтервенційних операцій -юридичні особи незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, які визначаються на конкурсних засадах Державним агентом із проведення інтервенційних операцій.

Юридична особа - організація, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражі або третейському суді.

Ринкова інфраструктура - система організації, яка забезпечує взаємозв'язки між структурними елементами сільськогосподарських товарних ринків і допомагає вільному руху товару, безперервний процес функціонування сфери виробництва і безперебійне постачання товару кінцевому споживачу.

Заготівельно-збутові кооперативи - добровільні об'єд­нання для спільного ведення господарської безприбуткової діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вони здійснюють заготівельну (збутову) та іншу діяльність, не заборонену законодавством.

Товарний дериватив - стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити біржовий товар (крім цінних паперів) на обумовлених стандартних умовах в майбутньому. До деривативів належать: а) форвардний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) товари у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією такого продажу під час укладання такого форвардного контракту; б) фьючерсный контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) товари у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.

Торгівля деривативами - будь-які операції з придбання або продажу товарних деривативів членами товарної біржі, чий статус встановлюється законодавством про товарні біржі.

Отже, при аналізі законодавчих і нормативних актів, проведенні досліджень важливо і необхідно врахувати суть понять, термінів. Вони відображають коцептуально-методологічні підходи у визначенні завдань щодо реформування форм власності та господарювання у агропромисловому комплексі.

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ В АГРАРНІЙ ІСТОРІЇ

БАТРАК – найманий робітник в сільському господарстві, позбавлений землі. Єдиним джерелом його існування була тяжка низькооплачувана праця.

БОЯРИ – 1) представники правлячого стану в Київській Русі, які посідали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою; 2) протягом ХV-ХVП ст. – найвищий стан феодалів у Московській державі; 3)в Румунії, Молдові, а також на українських землях, що входили до їх складу, Б. називали великих землевласників.

ВЕРВ – територіальна одиниця, яку складали кілька селянських громад. Термін „верв” походить від слова „вірьовка”, що означає шнурок, яким виміряли земельну ділянку, зайняту членами верви.

ВИКУПНІ ПЛАТЕЖІ – щорічні грошові сплати селянства в Росії за землю, одержану після скасування кріпацтва 1861 р.

ВОЛОКА, УВОЛОКА - поземельна міра в Польщі, Литві, Білорусі та Україні в ХVІ –ХVП ст.. Офіційно запроваджена у Великому князівстві „Уставою на волоки” 1557 р. Площа В. не була сталою й дорівнювала від 16,8 до 21,4 га.

ВОЛОСТЬ – територіально-адміністративна одиниця, на чолі з волостелем або старостою. Від 1861 р. в межах Російської імперії В. (на Холмщині й Підляшші –гміна) – самоуправна одиниця, що об”єднувіала кілька селянських поселень з обмеженими адміністративними та судовими компетенціями.

ВОТЧИНА – пануюча феодальна власність на Русі в ХІ – ХV ст.., що передавалась у спадок.

ГОЛОДОМОР – соціально-господарське явище, що виявляється в позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування й призводить до вимирання, згубної зміни демографічної та соціальної структури населення регіонів, а інколи й країн.

ГУЛЬТЯЇ – в ХV –ХVІ ст.. – селяни в Польщі, котрі в пошуках заробітку переходили з місця на місце.

ГАЗДА – в західних областях України – глава сім’ї, господарства.

ДВОПІЛЛЯ –система землекористування, коли орну площу ділили на два поля: одне засівали, інше залишали „відпочивати” (під пар).

ДВОРИЩЕ – назва господарського двору з усіма забудовами (також огнище) в Стародавній Русі.

ДВОРОВІ ЛЮДИ – В Київській Русі – придворні великих князів; у ХVП –ХІХ ст. – кріпаки, взяті на службу в дім поміщика, позбавлені земельних наділів.

ДЕРЖАВНІ СЕЛЯНИ – в Росії ХVШ –першої Пол. ХІХ ст.. – селяни, які жили на казенних (державних) землях, несли феодальні повинності на користь держави, але вважались особисто вільними; категорія селян у царській Росії ХVШ –ХІХ ст.., визнана вільними сільськими обивателями” на відміну від поміщицьких селян.

ДЕСЯТИННІ – дрібні селяни Південної України, які наприкінці ХVШ і в ХІХ ст.. орендували землю у великих землевласників за десяту частку врожаю.

ДИМ – найнижча господарська одиниця в давній Україні, двір, вогнище; на західноукраїнських землях частина дворища.

ДІДИЧ – назва поміщиків в Україні, які володіли великими маєтками з землею, одержаними в ХVП –ХІХ ст.. за гетьманськими універсалами або за царськими грамотами.

ЗАКУПИ – категорія феодально залежних селян у Київській Русі в ХІ –ХП ст.. і в Україні ХІV - ХVІ ст.. Збіднілі селяни брали у феодала в борг позику (купу) і повинні були відробляти її.

ЗАЛЕЖНІ СЕЛЯНИ – селяни, що потрапили в залежність від феодалів в період раннього середньовіччя. Розрізняли кілька видів феодальної залежності: поземельна коли селянин втрачав право власності на землю й, користуючись землею, що належала феодалові; зобов’язаний був виконувати повинності; приватна або кріпосна залежність, коли селянин втрачав не тільки право власності на землю, а й власну свободу.

ЗБИРАЛЬНИЦТВО – Одна з форм господарської діяльності людини на перших стадіях розвитку суспільства, яка полягала в збиранні дикоростучих плодів, ягід, їстівного коріння тощо для харчування.

ЗЕМЕЛЬНИЙ УСТРІЙ, ЗЕМЕЛЬНИЙ ЛАД – сукупність земельних стосунків певної країни, система володіння землею й користування нею.

ЗЕМЕЛЬНІ РЕФОРМИ – законодавчі, адміністративні та землевпорядні заходи з метою перерозподілу землі між окремими суспільними групами.

ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ - володіння землею на певних засадах – приватної власності оренди та ін. Які відповідно визначали права і обов’язки користувачів.

ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ – господарське використання землі що перебуває в особистій чи суспільній (державній юридичних осіб тощо) власності.

ЗИМІВНИК – назва господарства хутора у запорозьких чорноморських і частини донських козаків де вони перебували коли не було воєнних дій особливо взимку.

ІЗГОЇ - (давньорус. „гоити” – жити) – в Київській Русі ХІ-ХІІ ст.. – особи що опинилися поза своєю соціальною групою середовищем: селяни які вийшли з общини вільновідпущеники або ті хто викупився з холопства; неписьменні сини священиків князі що втратили родове старшинство; неповноправні люди.

ІНВЕНТАРІ - (лат. іnventarium – опис) – Господарські описи міст замків королівських старостинських і поміщицьких маєтностей на західно-українських землях Правобережній Україні Білорусії Литві та Польщі в ХV – першій Пол. ХІХ ст..

КАДАСТР – (франц. Cadastre) – 1) в античному світі – список осіб для подушного оподаткування; 2) систематизоване зведення відомостей (реєстр) про відповідний об’єкт.

КВАРТА - одиниця вимірювання об’єму рідких і сипучих тіл у неметричній системі мір. У ХVІ – ХVШ ст. Ввелась в Україні як міра рідин, яка дорівнювала приблизно 1 літру.

КМЕТИ - термін, що зустрічався в середині віки у слов’янських мовах і мав різне значення. На тих землях, що були захоплені Польщею, кмети називали вільних селян, які мали власний наділ і сплачували державний податок. Протягом другої половини ХV – перш. пол. ХVП ст.. кмети потрапили в особисту залежність від феодала і їх почали називати холопами.

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА – об’єднання індивідуальних сільських господарств в союзи які засновуються на колективній власності на засоби виробництва. В СРСР в кінці 1920-х на початку 1930 х рр.. була проведена насильницька суцільна К.С.Г.

КОМБІДИ (КОМІТЕТИ БІДНОТИ) – селянські організації в Росії (1918р.) та Україні (1918-1920рр.) створені більшовиками для зміцнення радянської влади на селі.

КОМНЕЗАМИ (КОМІТЕТИ НЕЗАМОЖНИХ СЕЛЯН) – селянські організації в Україні створені більшовиками для зміцнення радянської влади на селі в 1920-1933 рр.

КОМУНА – (франц. Commune – община від лат communis – спільний) – 1) за середньовіччя в Зах. Європі – міська громада що домоглася незалежності від феодала й права на самоврядування; 2) в період Великої Французької революції кінця ХVІІІ ст.. – муніципальне самоврядування в Парижі та інших містах; 3) Паризька К. 1871 р. – революційний уряд Франції; 4) нижча адміністративно-територіальна одиниця місцевого управління у Франції Бельгії та деяких інших країнах; 5) одна з форм колективного сільськогосподарського виробничого кооперування.

КООПЕРАЦІЯ - (від лат. Cooperation – співпраця) – добровільні об’єднання людей для спільної господарської діяльності.

КОПА – 1) у східних слов’ян одиниця лічби: 60 снопів, дощок, яєць тощо; 2) сход селянської общини в Україні у ХV –ХVШ ст.. для вирішення громадських справ; 3) одиниця грошової лічби (60 шт.).

КРІПАК – особисто залежний від поміщика прикріплений до земельного наділу селянин.

КРІПОСНЕ ПРАВО, КРІПАЦТВО - система правових норм, які встановлювали залежність селянина від феодала й право останнього володіти селянином - кріпаком як власністю.

ЛАН – одиниця вимірювання повинностей селян на користь феодала в Польщі та Литві (ХІV-XVIIIст.) та на загарбаних ними українських землях що відповідала повному селянському наділу Існувало два види: малий Л.- близько 16,8 га і великий Л. – близько 25 га.

ЛАНОВЕ – державний грошовий поземельний податок феодально залежних селян у шляхетській Польщі та феодальній Литві й на загарбаних ними в XIV-XVIIIст. Українських землях.

ЛАТИФУНДІЯ – (лат.latifundium, від latus – широкий і fundus – земля, маєток) – так у Середні віки та Новий час позначалися великі приватновласницькі земельні володіння, маєтки, помістя, з натуральним характером господарства, в яких застосовувалися напівфеодальні форми праці залежного населення.

МАГІСТРАТСЬКІ СЕЛЯНИ – категорія українського селянства, що перебувала у феодальній залежності від магістратів у XIV –XVIII ст.

МАХНОВЩИНА – селянський повстанський рух в Україні (1918- 1921 рр.) за соціальні та національні права, очолюваний Н.І.Махно.

МІСЯЧИНА – плата натурою у вигляді місячного продовольчого пайка та одягу, що видавалася поміщиками кріпакам, позбавленим земельних наділів, перед усім дворовим людям.

МИТО – особлива платня (податок), який сплачували грішми за перевезення товарів, прогін худоби через державні або внутрішні митні застави.

НАЙМИТИ – 1) позастановий найбідніший прошарок трудящого населення в Київській Русі, Російській державі та в Україні, позбавлений засобів виробництва; 2) наймані робітники в капіталістичному сільському господарстві.

НАТУРАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО – тип господарства, за якого продукти праці виробляються для задоволення потреб самих виробників, а не для продажу їх на ринку.

НАТУРАЛЬНІ ПОДАТКИ – обов’язкові податки на користь держави, феодала або церкви в період давнього світу та середньовіччя. Сплачувані селянами натурою (зерном, прядивом, рибою, сіллю, хутром, хмелем, медом тощо).

НЕЗАМОЖНИКИ (БІДНЯКИ) – малоземельні селяни в радянській Україні (в1920 – на початку 30-х рр.), що не мали тягла й реманенту і тому часто наймалися на працю до інших господарів.

ОБРОК – плата залежних селян феодалам. Існували натуральний О. (продуктами й виробами) та грошовий.

Огнищанин – головний управитель княжого двору в Київській Русі у Х –ХП ст.., боярин. Відповідав за збереження князівського майна.

ОБЩИНА – об’єднання людей, характерне для багатьох епох. Особливістю О. є спільна власність на знаряддя праці, інше майно, а також повне або часткове самоуправління. В історії відомі О. родові, сімейні та сусідські (ЇХ ще називають сільськими).

ОДНООСІБНИК – селянин, що під час колективізації не вступив до колгоспу й зберіг на якийсь час своє приватне господарство.

ОРЕНДА (від дат. Arendo) – здаю в найми, наймаю). – Найм майна, приміщень, землі тощо з правом тимчасового користування ним за певну плату.

ПАНЩИНА, ВІДРОБІТКОВА РЕНТА – одна з форм феодальної земельної ренти, примусової праці феодально залежного селянина, який працював власним реманентом у господарстві землевласника феодала й мав дуже обмежену особисту свободу.

ПАНЦИРНІ БОЯРИ (панцирні слуги) – категорія залежного селянства у ВКЛ в ХV – ХVІ ст.. Панцирні бояри були зобов’язані нести службу на коні й тяжкому озброєнні по охороні кордонів, маєтностей, замків тощо.

ПАРЦЕЛЯЦІЯ (від франц. Parcelle – частинка) – дроблення селянських земельних наділів на невеликі ділянки.

ПЕРЕЛІГ – система землеробства, за якою поле засівається кілька років підряд, потім кілька років відпочиває, потім знову ореться і т.д.

ПІДСІКА – система землекористування, за якою вирубували ділянку лісу, підсохлі дерева спалювали, а удобрену попелом ділянку засівали зерном. Освоєну ділянку використовували до виснаження грунту, потім залишали її і вирубували нову.

ПІДСУСІДКИ – збірна назва різних категорій селян у Московській державі ХVІ – ХVП ст. та в Україні у ХVІ – ХVШ ст., які не мали власного господарства й жили в чужих дворах, „у сусідах”.

ПОВИННОСТІ – обов’язки, які мусили виконувати селяни на користь свого феодала: виплачувати оброк, працювати на панщині і т.п.

ПОВОЛІВЩИНА, ВОЛОЩИНА – один із прямих податків на загарбаних Литвою й Польщею українських земель і другій пол. ХІV – першій пол. ХVП ст.

Сплачували всі феодально залежні селяни. Стягувалася в залежності від стану селянського господарства – кількості та якості земля, наявності робочої худоби тощо. Складала від 4 до 60 грошей.

ПОВОЗ - державна повинність в Київській Русі, що полягала в обов’язку доставляти продукти сільського господарства за розпорядженням князя (феодала) на княжий двір або в похід.

ПОЖИЛЕ – грошова плата, яку селянин сплачував у разі переходу до іншого землевласника.

ПОДВІРНЕ ОПОДАТКУВАННЯ – система оподаткування населення прямими податками в Московській державі та в Лівобережній Україні. Одиницею оподаткування був двір. Запроваджена в 1679 р. замість посошного оподаткування. Зберігалася до запровадження подушної податі (1724 р.)

ПОДИМНЕ (ПОДИМЩИНА, ДИМНЕ, ДИМ) – один з найдавніший непрямих податків у Київській Русі й на українських землях у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. За одиницю оподаткування правив „дим” (двір, будинок).

ПОДУШНЕ (ПОДУШНИЙ ПОДАТОК, ПОДУШНА ПОДАТЬ) – основний прямий у Російській імперії. Запроваджений у 1724 р. на заміну подвірного оподаткування. Цим податком обкладалися всі чоловіки податкових станів незалежно від віку. П. Було відмінене у 80-х рр.. ХІХ ст.

ПОЛЮДДЯ – щорічний об’їзд у Київській Русі князем з дружиною власних володінь та підлеглих племен з метою збирання данини у ХІ - ХШ ст.

ПОМІЩИКИ – феодальні землевласники в Росії та в Україні. Назва походить від найменування феодального землеволодіння в Росії кін. ХV – поч.. ХVШ ст.. – помістя. В Україні П. Називали ще дідичами.

ПОМІЩИЦЬКІ СЕЛЯНИ (кріпосні) – В Росії до реформи 1861 р. –селяни, які належали поміщикам.

ПОПЛУЖНЕ - поземельний податок, який сплачували залежні селяни натурою (зерном, медом, воском тощо) в Київській Русі та давньоруських удільних князівствах (ІХ перш. пол. ХVІ ст..), грішми – в Великому князівстві Литовському, на Смоленщині, Чернігово-Сіверщині (друга Пол. ХІV - перша Пол. ХVІ ст..) Одиницею оподаткування був плуг.

ПОСЕСІЙНЕ ПРАВО (від лат. Possession- володіння) – умовне володіння державними селянами та землями, надане промисловим підприємствам Росії в ХУШ ст.

ПОСЕСІЙНІ СЕЛЯНИ – в Росії ХVШ – першій Пол. ХІХ ст.. – державні селяни, закріплені за мануфактурами.

ПОСЕСОР (лат. posessor від possession – володію) – 1) власник або співвласник мануфактурних промислових підприємств у Росії, в т.ч. й в Україні, у ХVШ – першій Пол. ХІХ ст..; орендар державного маєтку разом з приписаними до маєтку селянами. Існували у ХVШ ст.. в Польщі, Білорусії, Правобережній Україні.

ПОСПОЛИТІ СЕЛЯНИ – (від польського pospolity – загальний, звичайний) - загальна назва для більшості селянського населення в Гетьманщині та Слобідській Україні у ХVП – ХVШ ст.

„ПОХОЖІ” СЕЛЯНИ – категорія феодально залежних збіднілих селян в Україні, Білорусії та Литві в ХV – ХVІ ст.., які мали право переходу від одного поміщика до іншого.

ПРИПИСНІ СЕЛЯНИ – категорія феодально залежного населення в Росії та в Україні в ХVП – сер. ХVШ ст.., яке було зобов’язане замість сплати подушного та оброчного податку працювати на казенних чи приватних заводах і фабриках.

ПРОДЗАГОНИ (ПРОДОВОЛЬЧІ ЗАГОНИ) – створювані більшовика у 1918 – 1921 рр. Загони для конфіскації хліба у селян „ на потреби революції”. Проводили продрозкладку.

ПРОДПОДАТОК (ПРОДОВОЛЬЧИЙ ПОДАТОК) - система фіксованого натурального оподаткування селянства населення радянських республік, введена постановою Х з’їзду РКП(б) (1921 р.) замість продрозкладки. Один із основних заходів нової економічної політики (НЕП).

ПРОДРОЗКЛАДКА (ПРОДРОЗВЕРСТКА) – система заготівель харчових продуктів і сільськогосподарської сировини, побудована на примусовому товарообміні, конфіскації, складова частина політики воєнного комунізму, тривала в Росії від березня 1919 р. до березня 1921 р.

ПУД – одиниця виміру ваги (маси), що застосовувалась в Україні з часів Київської Русі. Пуд дорівнював 40 фунтам (бл. 16, 380496 кг).

П`ЯТИСОТЕННИЦІ – підтримувані і заохочені Комуністичною партією і радянською державою ініціатори руху колгоспників за одержання високих урожаїв цукрових.

РАНГОВІ МАЄТНОСТІ – земельні маєтності в Лівобережній Україні, що надавалися російськими царями та українськими гетьманами козацькій старшині й царським чиновникам „ на ранг”, тобто як винагороду за службу на час перебування на тій, чи іншій посаді.

РЕНТА (нім.Rente, франц. rentе від лат. reddo – повертаю, сплачую) – прибуток, який отримує рантьє у формі відсотка з наданого в позику капіталу, землевласник – у формі земельної Р. з наданої в оренду ділянки землі.

РЯДОВИЧІ – категорія феодально залежного давньоруського населення, що згадується в історичних джерелах ХІ –ХП ст., особи, що служили феодалу за рядом (договором).

СЕЛЯНИ-ДАННИКИ – найчисленніша категорія „погожих” селян у Великому князівстві Литовському та на загарбаних ним українських землях. Платили натуральну данину хутром, медом та ін. продуктами. Займалися переважно мисливством, рибальством, інколи – землеробством. У 1588 р. згідно Литовським статутом були перетворені на державних селян або кріпаків.

СЕРЕБЩИНА – грошова данина, державний податок, стягуваний з усіх без винятку селян у Литві та на загарбаних нею українських і білоруських у ХІV – ХVІ ст.

СІЛЬСЬКА ОБЩИНА, ГРОМАДА – в дореволюційній Росії та в Україні – територіальне об’єднання селянських господарств, зв’язаних між собою колективною власністю на землю (хоч користувалися нею індивідуально), взаємною відповідальністю за сплату податків і виконання тяглової, шляхової та ін. Повинностей. Виникла в процесі розпаду первіснообщинного ладу. Існувала до поч.. ХХ ст..

СІЛЬСЬКИЙ СХОД – у дореволюційній Росії, в т.ч. й на території України, - збори усіх домогосподарів села; від 1797 р. – розпорядчий орган сільської громади удільних та державних селян, а після реформи 1861 р. – й селян, які звільнилися від кріпацтва.

СЛОБОДА – назва різних поселень на українських, російських і білоруських землях ХІ –ХVШ ст., населення яких тимчасово звільнялося віл князівських повинностей.

СМЕРДИ - селяни в Стародавній Русі ІХ –ХШ ст.

СОЛТИС – у селах Західної України, що з ХІV ст.. підпала під владу Польщі службова особа, яку призначав феодал. Збирала з селян чинш, мав судову владу.

СТАРОСТА – слово має багато значень. У царській Росії сільський староста – голова сільської общини - поселеннях державних селян, а після селянської реформи 1861 р. – і в селах колишніх поміщицьких селян.

Обирався сільським сходом на три роки. В Україні сільського старосту називали іноді війтом.

СТАРОСТИНСЬКІ МАЄТНОСТІ – у шляхетській Польщі, феодальний Литві й на загарбаних ними українських і білоруських землях (ХІV – ХVШ ст.)- частина державних маєтностей, які уряд надавав магнатам і шляхті за службу в тимчасове або довічне користування.

СТАРОСТИНСЬКІ СЕЛЯНИ – категорія феодально залежних селян старостинських маєтностей.

СУЦІЛЬНА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА – примусове усуспільнення землі, реманенту, худоби, інших засобів виробництва, знарядь праці, що до того перебували у власності й подвірному користуванні селянських господарств, і створення колгоспів. Проводилась в СРСР в кінці

1920-х – 1930 – х рр..

СУХОМЕЛЬЩИНА – натуральна плата за помел зерна в Україні в часи середньовіччя.

ТОЛОКА - давня форма селянської взаємодопомоги, зокрема у виконанні термінових робіт, що вимагали більшої кількості осіб (збирання врожаю, вирубування лісів, спорудження будинків).

ТРУДОДЕНЬ – форма оплати праці в колгоспах СРСР, уведена в 1930 – 1931 рр. Під час примусової колективізації сільського господарства. Система Т. Існувала до 1966 р.

ТІУН - назва кількох категорій посадових осіб. У Київській Русі так називались господарські управителя князя або бояр. У ХІV – ХVП ст.. за часів ВЛК і Московської держави тіуни великого князя займались його господарством і управляли окремими містами і волостями.

ТЯГЛІ СЕЛЯНИ – 1) у Київській Русі та Московській державі ХV – поч.. ХVШ ст.. –різні категорії феодально залежних селян і посадових людей, які сплачували державні податки і виконували натуральні повинності; 2) заможна частина феодально залежного селянства в Польщі, Литві та на загарбаних ними українських землях у ХІV – ХVШ ст.., а також Правобережній Україні, що належала Росії.

ТЯГЛО -1) узагальнена назва в дореволюційний період в Україні всіх податків, які сплачувалися селянським двором державі, та всіх феодальних повинностей, які виконувалися на користь поміщика; 2) узагальнена назва робочої худоби в дореволюційній Україні.

УДІЛЬНІ ЗЕМЛІ – землі, які в царській Росії належали імператорській родині. Були виділені з державних у 1797 р. й існували до 1917 р. для утримання царського двору й династії.

УДІЛЬНІ СЕЛЯНИ – категорія феодально залежних селян у царській Росії, що жили на удільних землях. Виділені з державних селян у 1797 р. Звільнені у 1863 р.

УСТАНОВЧІ ГРАМОТИ – акти, що визначали в Росії відносини між селянами й поміщиками після скасування кріпацтва у 1861 р.

ФЕОДАЛЬНА РЕНТА – плата, яку віддавав залежний селянин феодалу за право користування землею. Розрізняють три основні форми Ф.Р.: відробкові Р.(панщина); продуктова Р.(натуральний оброк); грошова Р.

ФЕРМЕР (англ..farmer) – у розвинених країнах – орендар або власник землі, який веде на ній господарство головним чином власною, а також найманою працею.

ФІЛЬВАРОК – (польск. folwark) – хутір, маєток, велике шляхетське господарство, орієнтоване на ринок. Існував у Польщі й Великому князівстві Литовському.

ХАЛУПНИКИ - - категорія феодально залежних селян у Польщі й Великому князівстві Литовському, які внаслідок волочної поміри (див. ВОЛОКА) 1557 р втратили землю й залишилися з власною хатою (халупою) та невеликими садибами. Існували також на захоплених Австрією західноукраїнських землях до сер. ХІХ ст.. та в дореформеній Росії.

ХОЛОПИ, ХЛОПИ – 1) назва феодально залежних людей у Київській Русі, в Московській державі і в Україні (Х. Називали чоловіків, а жінок –рабами), вживана поряд з назвою „челядь”. У ХІV –ХV ст.. Більшість Х. Було закріпачено;

2) у середньовічній Польщі Х. – загальна назва феодально залежного селянства.

ХУТІР – сільське, іноді однодвірне поселення. Х. виникли в середні віки в процесі освоєння нових земель і розвитку товарно-грошових відносин. В Україні, на Кубані, Дону Х. Часто називали виселок із сіл і козацьких станиць незалежно від числа дворів у ньому.

ЦЕРКОВНІ СЕЛЯНИ – в Росії та в Україні до 1764 р. – селяни, які перебували у феодальній залежності від церкви, монастирів, патріарха (пізніше синоду), архієрейських домів тощо. Виникнення стану Ц.с. пов’язане із заснуванням у Київській Русі (Х –ХІ ст..) монастирів. У 1764 р. в результаті секуляризації була створена категорія економічних селян, яка згодом увійшла до складу державних селян.

ЦІЛИННІ ЗЕМЛІ – неорані, неосвоєні, але придатні для сільського господарства землі

ЧИНШ – (польск. czynsz, від нім. Zins) регулярний оброк, який грошима чи натурою особисто вільні, але позбавлені земельної власності чиншові селяни й міщани за користування орними та іншими земельними угіддями.

ЧИНШОВІ СЕЛЯНИ - категорія особисто вільних, позбавлених земельної власності селян, що за безстрокове спадкове користування землями держави або окремих феодалів платили податок – чинш і відбували різні додаткові повинності.

ЧЕЛЯДЬ – 1) назва залежного населення у Київській Русі, збірна назва населення феодальної вотчини, яке знаходилось у різних формах залежності від землевласника)холопи, закупи, смерди і тюлю); 2) в Україні у ХV – ХІХ ст., так називали слуг в господарстві.

ЧОРНОСОШНІ СЕЛЯНИ – категорія сільського населення в Московській державі (ХVІ –ХVП ст..), залежного безпосередньо від феодальної держави, а не від приватних власників.

ШАРВАРКИ (від нім. Sharwerk –спільна робота) – в Польщі ХV –ХVШ ст.. в т.ч. на загарбаних нею українських землях, - додаткова до панщини повинність кріпаків працювати на будівництві шляхів, мостів, гребель, панських будинків. В Росії існувала з кінця ХVШ ст.. У Лівобережній Україні Ш. скасовано в сер. ХVП ст.. Б.Хмельницьким, а в Правобережній –після селянської реформи 1861 р.

ШЛЯХТА – (польск. szlachta) – привілейований, пануючий стан у Польщі, Литві, на українських і білоруських землях, що входили в ХІV – ХVШ ст.. до складу Великого князівства Литовського чи Речі Посполитої. Синонім дворянства в Росії.

Дата добавления: 2015-05-23