Розділ 2 - частина І. - буття 2 страница

Загальна теорiя вiдносностi Ейнштейна поширює цей принцип на будь-якi системи. Власний час та простiр кожного об'єкту залежить вiд швидкостi його руху, що спiвмiрна зi швидкiстю свiтла. Далi вiдкривається така властивiсть простору, як його кривизна, що виникає в зонi сильних гравiтацiйних полiв. Сучасна фiзика вже пiдiйшла до вивчення таких малих просторово часових характеристик, що граничать з вiдстанню 7х10^-17 см. та часового iнтервалу 2х10^-27 сек. Далi заглиблення в мiкросвiт вiдкриває зону загального "кипiння", злиття простору та часу. На вiдстанi 10^-33 у вакуумi вiдбуваються такi бурхливi процеси народження та перетворення речовини у випромiнювання, що просторовi об'єкти, народжуючись, тут же зникають. Швидкостi тут такi, що лише зникаюча, тобто фактично неiснуюча часточка має характеристики простору. Часове iснування цiєї ж часточки є деякою реальнiстю до її зникнення, тобто до того моменту,коли вона займе простiр, а точнiше сказати проявить свої просторовi характеристики. Час i простiр тут не органiзують об'єкт разом. Таке "кипiння" простору-часу асоцiюється з бiблейним уявленням про первинний " хаос". Саме з цього хаосу й творив Господь свiт. Наукова версiя сутностi Господа, як творця, буде запропонована пiзнiше.

Таким чином перетворення "кипiння" буття в дискретнi об'єкти, що мають просторово часову характеристику, i є творiнням нашого чотиримiрного буття. Що спонукає такий процес: потойбiчна сила чи властивостi самого буття - це вже iнша справа. Реальне буття, в якому iснувала i iснує людина, виникає лише за умов дискретностi, тобто вiдокремленостi об'єктiв, що мають тримiрне iснування як просторову характеристику i односпрямоване iснування як характеристику часову.

Загальна характеристика простору та часу, що стосується буття природи, в сучаснiй фiлософськiй культурi формулюється так: простiр та час виступають способами органiзацiї дискретних об'єктiв дiйсностi. Простiр - це форма сталостi, що дає можливiсть об'єкту проявити свої якiснi характеристики. Це властивiсть дискретних об'єктiв певним чином органiзовувати," гетерогенно упаковувати" безмежжя.

Отже, простiр в природному, фiзичному його розумiннi - це не якась самостiйна властивiсть реальностi, простором володiє реальний об'єкт. Просторова характеристика належить планетi, сонячнiй системi, галактицi, гранiтнiй скалi, пiщинцi, молекулi, атому, нарештi, кварку. Простiр - це властивiсть реальних об'єктiв певним чином розташовуватись один стосовно другого. Стосовно iнших об'єктiв дискретний конкретний об'єкт може бути -бiля, -пiд, -на, -над, -в,. Розташування дискретних об'єктiв у взаємному контактi та у взаємному проникненнi i створюють просторове безмежжя. Простiр є лише там, де щось є. Всi вiдомi людинi космiчнi елементи простору вона, людина, здатна фiксувати лише в тому разi, коли в тих мiсцях є об'єкти, що якимось чином дають iнформацiю про себе. Найвiддаленiшi галактики людству вiдомi лише тому, що воно отримує про них iнформацiю через свiтовi та радiохвилi. Так званий космiчний вакуум - це складна система хвильових, гравiтацiйних, та, можливо, ще невiдомих нам полiв як проявiв просторової характеристики цих реальних об'єктiв. Через цi поля i взаемодiють галактики, окремi зорянi системи i т.д.

Пустого простору не iснує. Є щiльно, взаемопроникно органiзоване буття дискретної реальностi. Ось чому можна стверджувати, що простiр щільно упакований (без “пустого місця”). Реальний простiр нашого буття є тримiрним, вiн описуеться системою декартових координат. Але кожен об'ект iснує лише як просторова одиниця, вiн з'являється в буттi й зникає, тому до тримiрностi простору ми додаєм ще й часову координату, що має один вимiр. Звiдси наше буття чотиримiрне. Кожен дискретний об'єкт має три просторових i одну часову координату.

Час це мiра розвитку дискретного буття. Це своєрiдний перiод вiд появи в буттi до зникнення в небуттi. Основна його властивiсть - послiдовнiсть процесiв. Спочатку поява, а потiм зникнення. Дроблення загального процесу iснування реального об'єкта на пiдпроцеси створює плиннiсть часу. Скажiмо для того, щоб студент зайшов в аудиторiю, треба, щоб вiн вiдчинив дверi, зробив кiлька крокiв через порiг i закрив дверi. Для появи в аудиторiї потрiбно послiдовно виконати три процеси. Кожен такий процес є сам по собi кiлька процесiв. Скажiмо, два кроки. Кожен крок це кiлька рухiв м'язiв нiг, рух кожного м'яза це послiдовне скорочення м'язових волокон i так до безмежжя в процесуальний мiкросвiт. Оця безмежна послiдовнiсть процесiв i створює плиннiсть часу.

Для органiзацiї спiльної дiяльностi людей потрiбна певна синхронiзацiя дiй, або їх послiдовнiсть. Органiзацiя спiльної дiяльностi в просторово - часовому вiдношеннi породила проблему вимiрiв простору та часу. Вимiр часу почав здiйснюватись добою, тобто одним обертом Землi навколо своєї осi. Бiльш тривалий часовий промiжок почав вимiрюватись одним обертом планети навколо Сонця (роком). Отже, в основi часових вимiрiв лежать квазiперiодичнi процеси: оберт планети, рух маятника, коливальнi характеристики атомiв i т.д.

З просторовими вимiрами було складнiше. Спочатку простiр в рiзних народiв вимiрювався рiзним методом, та найчастiше це були розмiри частин людського тiла: коса сажень, лiкоть, вершок, личак (фут в англiйцiв). Необхiднiсть стандартизацiї вимiрiв пiдвела до визнання головною одиницею вимiру метра, що дорiвнює однiй сорокамiльйоннiй частинi паризького меридiану. З 1960 року метр вiдповiдає 1 650763,73 долi довжини хвилi свiтла, випромiнюваного в вакуумi.

Простiр та час є формами органiзацiї реального дискретного буття як такого i формами органiзацiї людського буття в тому числi.

Поряд з фiзичним часом iснує проблема дослiдження бiологiчного та соцiального часу. Все це надзвичайно складний iнший рiвень розвитку форми iснування просторово часових характеристик, що закладенi в фундамент чотиримiрного буття. Специфiка людського буття повинна мати i специфiку його просторово-часових характеристик, що не збiгаються з вiдповiдними характеристиками природи.

Вихiдною характеристикою просторово-часових уявлень в гуманiстичному аспектi є просторово часовi риси iндивiдуального людського буття. В зв'язку з тим, що людина - феномен складний й не має якоїсь однiєї ведучої характерної риси, то й просторово-часовi характеристики її буття теж полiфонiчнi. Людина має фiзичний простiр. Тобто її фiзичне буття входить в безмежно-просторову органiзацiю космосу. Людина має бiологiчний простiр. Маються на увазi зв'язки людського органiзму з усiма природними об'єктами, що у взаємодiї з людиною iснують як бiооб'єкти чи бiологiчнi органiзми. У взаємодiї з фiзичними (неорганiчними) об'єктами та бiологiчними органiзмами реалiзовується саме фiзiологiчне функцiонування людини. Це певнi обсяги повiтря, води, мiнералiв, органiзмiв рослинного та тваринного свiту, що йдуть на потребу харчування.

Людська істота має ще й виробничий простiр. Це iншi люди, об'єкти природи та ма-терiальної культури, у зв'язку з якими здiйснюється процес виробництва даним iндивiдом. Кожна людина має й iнтелектуальний та духовний простiр, що вiдповiдає рiвню та iнтенсивностi iнтелектуальних та духовних зв'язкiв iндивiда.

Особливiсть просторового iснування iндивiда в тому, що людина в значнiй мiрi свiдомо сама органiзовує свої просторовi зв'язки. Якщо фiзичний простiр людина "носить з собою", в цьому вiдношеннi вiн об'єктивний, то в сучасних умовах фiзiологiчний простiр можна розширяти до планетарного рiвня (зрозумiло, через виробництво). Скажiмо, певна частина заможних жителiв ФРН вживає питну воду з льодовикiв Нової Зеландiї. Тропiчнi харчовi продукти в сучасних умовах масово вживаються жителями пiвнiчних країн. Така ж ситуацiя з виробничим простором. Окрiм того, виробничi процеси технологiчно пов'язанi в сучасному свiтi на континентальному рiвнi. Нафта, що видобувається в Кувейтi та Арабських Емiратах, використовується майже у всiх куточках планети. Виробничий простiр людини розширюється за рахунок свiдомого вибору мiсця роботи чи якогось iншого способу застосування своїх здiбностей.

Вахтовий метод добування нафти українцями в азiатськiй частинi Росiї добрий тому приклад. Перемiщення робочої сили та iнтелекту i т. i. Все це приклади розширення виробничого простору iндивiда. По аналогiї можливий розгляд духовного простору, простору iнтересiв, а в цiлому - простору людської дiяльностi. Таким чином простiр людського iснування багатомiрний. Реалiзацiя багатомiрностi простору iндивiдiв йде через його активнiсть в рiзних сферах дiяльностi. Багатомiрнiсть людського просторового iснування це вже не фiзичне розумiння простору, а специфiчно гуманiстичне, людське.

Часова характеристика iндивiдуального буття значно бiльше зв'язана з фiзiологiчною плиннiстю часу. Якщо людина може за своєю волею переходити з одного виробничого простору в iнший, з виробничого в iнтелектуальний, з iнтелектуального в духовний, з духовного в фiзiологiчний, то, органiзовуючи свiй простiр за бажанням, iндивiд змiнюе просторове положення разом зi своїм психо-фiзiологiчним часом. Тобто, в якiй просторовiй сферi людина б не знаходилась, в самiй людинi йдуть процеси, що обумовлюють її функцiонування. Цi процеси жорстко пов'язанi з фiзичними та фiзiологiчними часовими характеристиками. Iндивiду лишається лише одна можливiсть - наповнювати свiй час за власним розсудом. I в цьому вiдношеннi час може бути ущiльненим, або розтягнутим, "пустим" / не з ньютонiвської, а з людської точки зору/, або заповненим, "змiстовним".

Змiстовне життя значно "довше" життя в порiвняннi з життям беззмiстовним. При цьому "змiст" життя може бути лише людським, бо наповнити свое життя фiзiологiчним змiстом бiльше того, нiж дає можливiсть сама природа, нє можливо.

Один знайомий автора даних рядкiв, Анатолiй В., за своє шістдесятилiтне життя пережив (не пере-страждав,а саме пережив) стiльки, що вистачило б на багато людських доль. Вiн фiнансист за фахом пра-цював в банкiвськiй системi, став вченим, викладачем вузу, популяризатором наукових знань серед насе-лення, а поряд з цим вiн i громадський дiяч, i мисливець, i рибалка, i собакiвник вищої категорiї (має вiдповiдний диплом та судiйську лiцензiю), i фото та кiноаматор, i бджоляр, i автомобiлiст, i мандрiвник, i садiвник, i городник, вiн душа будь-якої компанiї, прожив бурхливе особисте життя. В бiльшостi видiв дiяльностi, якими вiн займається, Анатолiй В. досяг значного професiйного рiвня. В кожному видi актив-ностi пережив безлiч пригод, злетiв, падiнь, успiхiв, невдач, отримав прiзвисько "електровiника", та в 1996 роцi продовжує своє бурхливе неординарне буття. По часовiй насиченостi це життя вже давно вийшло за межi двохсотлiтнього астрономiчного часу. В повному розумiннi слова ця людина володiє своїм людським часом.

В повсякденнiй суспiльнiй свiдомостi iснує негативна характеристика людини, котра "спiшить жи-ти". Мається на увазi спiшить пережити всi можливi, переважно фiзичнi, насолоди життям. Поспiх такого плану робить життя одноманiтним, а вiдтак коротким, бо немае змiни процесiв. Разом з тим не варто i "че-кати справжнього життя, яке буде потiм, колись". Астрономiчний та фiзіологiчний час не залежить вiд волi людини i лине невпинно. Той, хто перечiкує "лиху" годину, може втратити фiзичний час для власне людсь-ких переживань.

Людинi дано довiльно, за власним бажанням, змiнювати в певних межах лише гу-манiстичнi, специфiчно людськi просторово часовi характеристики, тобто тi, що сформувались в сферi специфiчно людської дiяльностi. Як природна iстота, в сугубо природному планi, людина включена в природно - часову структуру всесвiту, i тут вона повнiстю пiдлегла законам природи.

Виходячи з розумiння сутностi людського iндивiдуального просторово часового континууму /єдностi/, можна певним чином моделювати соцiальний, iсторичний, формацiйний простiр та час.

Просторово часовi характеристики суспiльства як такого мають певне значення при з’ясуваннi сутi соцiального розвитку, при побудовi соцiальних теорiй та соцiальних моделей.

Незаперечно одне - суспiльнi просторово часовi характеристики похiднi вiд просторово часових характеристик iндивiдiв.

5. Взаємодiя

Взаємодiя - така сторона буття, в якiй реалiзується його цiлiснiсть. Дискретнi об'екти iснують не самi по собi, хоч вони й вiдокремлюються в буттi, маючи, так би мовити, "са-мостiйнiсть". Але ця вiдокремленiсть iснує лише в складнiй системi взаємозв'язкiв, що ре-алiзуються через залежностi, причиннонаслiдковi "зчеплення" об'єктивного свiту.

Категорiя взаємодiї, як загальна характеристика буття, менше дослiджена, нiж рух, простiр та час. Та все ж час активної розробки даної категорiї вже прийшов в зв'язку з системно структурними пiдходами до вивчення не лише природи, а й складної органiзацiї суспiльного життя. Взаємодiя на сучасному рiвнi науки аналiзується фiзикою. Фiзика вивчає далекодiю (маючи на увазi взаємодiю), близькодiю, сильнi та слабкi взаємодiї в квантовому свiтi i т. д.

Роль взаємодiї в буттi тим вагомiша i тим помiтнiша, чим бiльше ускладнюється сама система, що розвивається. Вся особливiсть живого, iнакше кажучи бiологiчної форми руху на планетi, це складна взаємодiя елементiв в самiй органiчнiй системi, тобто в живому органiзмi. Та живий органiзм - це не лише взаємодiя елементiв в системi, це не менш складний процес взаємодiї органiзму з оточуючим середовищем.

Подальше ускладнення процесiв взаємодiючих систем спостерiгається в так званих екосистемах, де на основi взаємодiї великої кiлькостi рiзних бiологiчних видiв рiзного рiвня складностi та рiзних структурних рiвнiв неорганiчної природи формується бiосистема лiсу, озера, болота, моря i т.д.

Можна навести приклади й досить простих бiосистем - мурашник, бджолиний рiй.

Ще на вищий щабель взаємодiя пiдiймається в суспiльному життi. Тут ускладнюються процеси взаємодiї. Саме суспiльство є процес i результат взаємодiї iндивiдiв. Без взаємодiї iндивiдiв не iснує суспiльство, поза межами суспiльного не може нi сформуватись, нi функцiонувати iндивiд. Суспiльство постiйно взаємодiє з природою i лише в цiй взаємодiї може iснувати.

Взаємодiя являє з себе унiверсальну властивiсть буття, властивiсть об'єктивну, що реалiзується як форма його iснування. Ця форма розкривається в процесi пiзнання людиною свiту. Адже будь-який об'єкт може бути пiзнаний, проаналiзований у всiй його складностi та багатствi властивостей лише в процесi пiзнання його взаємодiї з оточуючим середовищем, у взаємодiї з окремими властивостями та сторонами iнших об'єктiв.

Пiзнання речей по сутi є пiзнанням їх взаємодiї з iншими елементами буття. Саме пiзнання є результат взаємодiї мiж пiзнаючою свiт людиною (суб'єктом пiзнання) та реально iснуючим об'єктивним свiтом.

Детальний аналiз взаємодiї, її характеристики як властивостi буття вiдбуватиметься по ходу вивчення всього курсу фiлософiї. Лише в аналiзi взаємодiї протилежних сторiн розкривається сутнiсть руху, через взаємодiю пiзнаєм простiр, результатом взаємодiї є вiдображення. Варто вiдзначити головну характеристику взаємодiї. Вона є тiєю стороною буття, котра об'єднує все розмаїття дискретних об'єктiв буття природи, людського буття.

В результатi фiлософського аналiзу категорiї буття як феномену цiлiсного i була видiлена категорiя взаємодiї. Конкретизацiя категорiї взаємодiї реалiзується через поняття: зв’язок, причина та наслiдок, структура, система та iншi.

6. ВIДОБРАЖЕННЯ.

Приступаючи до такої сторони буття, як вiдображення, треба спершу зауважити, що його вивчення, його осягнення чи не одне з найскладнiших завдань в сучасному аналiзi буття. Справа в тому, що вiдображення в буттi - це реалiзацiя надзвичайно складних процесiв, що йдуть в буттi постiйно, процесiв, якi довгий час людство не наважувалось дослiджувати на науковому рiвнi. Людству здавалось, що процеси, котрi є проявом вiдображення, не умоосяжнi. Тому цi процеси пояснювались проявом вищих, потойбiчних, панiвних над людиною сил. I все це так чи iнакше було пов'язано зi складнiстю пiзнання людської духовностi.

Коли в дискретному буттi вiдбуваеться взаемодiя об'ектiв якої б то не було реальностi, то завжди е результат такої взаемодiї. Цей результат обов'язково фiксується як вiдображення. Сам результат може бути рiзним. При взаемодiї неорганiчних макротiл часто передаеться речовина. Скажiмо при зiткненнi з планетою Земля згорають в атмосферi метеори. Речовина метеорiв перетворюеться в газ, що якось доповнює атмосферу. Коли ж космiчний гiсть досягае поверхнi планети, то речовина метеориту стае частиною планети. Не завжди при взаемодiї одного об'екта з iншим речовина передаеться повнiстю. Коли ми пишемо крейдою на аудиторнiй дошцi, то на дошку поступово переходить лише частина речовини, що втрачаеться шматком крейди. Передаеться не тiльки речовина. В процесi взаємодiї може передаватись енергiя. Вiд поштовху поршня згораючими в цилiндрi парами бензину енергiя передаеться на колiнвал двигуна, вiд нього на iншi агрегати i розпочинаеться рух машин. Важливо тут визначити, що при вiдображеннi об'ект, що зазнав певного впливу, i той, що здiйснював вплив, змiнювались. Пiзнаючи цi змiни, людина може судити про взаемодiю об'єктiв. В ходi передачi енергiї, чи речовини передаеться ще й iнформацiя. Та про iнформацiю ми будемо вести мову дещо пiзнiше.

Головне спочатку вiдзначити те, що взаємодiючi об'єкти зазнають змiн. Цi змiни можуть бути несуттєвими або досить значимими для взаємодiючих об'єктiв. Наприклад, на каменi не лишається видимих слiдiв вiд ударiв молекулами повiтря під час найсильнiшої нiчної бурi. Та вiтрова ерозiя кам'яної скелi на протязi мiльйонiв рокiв перетворює камiнь в пiсок. I роблять це все тi ж молекули повiтря. Взаємодiючi об'єкти в результатi взаємодiї змiнюються, їх змiна i є процес вiдображення. Найнаочнiший в цьому вiдношеннi результат є взаємодiя елементарних часток. В квантовому свiтi вiдображення суть перетворення взагалi. Таким чином вiдображення навiть в свiтi неживої природи по сутi справи є творення чогось нового, незалежно вiд того вiдразу чи поступово змiнюються характеристики взаємодiючих об'єктiв. Тут вже дiє закон переходу кiлькостi в якiсть. Коли кiлькiснi змiни приведуть до створення принципово нової сутностi, це вже, як кажуть, справа часу.

Творча сутнiсть вiдображення особливо яскраво проявляється в процесi виникнення життя на нашiй планетi. Вiдображення виступає обов'язковою умовою формування живих органiзмiв. Воно є обов'язковою причиною їх появи, i обов'язковою передумовою обмiну речовин мiж живим органiзмом та оточуючим середовищем. На вищому рiвнi розвитку тваринного свiту вiдображення набуває чи не провiдного значення в функцiонуваннi та прогресi цiєї гiлки життя. При цьому творча сторона вiдображення реалiзується не лише в процесi передачi речовини та енергiї, а головним чином через передачу та використання iнформацiї про оточуюче середовище. Можна сказати, що з появою життя на планетi Земля вiдбувся своєрiдний вибух в розвитку вiдображення. При цьому розвиваються такi сторони вiдображення, що творять не через передачу речовини та енергiї, а творять через передачу iнформацiї. Найбiльш переконливим доказом такого розумiння ролi процесу передачi iнформацiї є феномен людинотворення та подальший розвиток суспiльства.

Творення суспiльного руху буття не можливе без розвитку таких людських властивостей, як свiдомiсть та духовнiсть. Процес виникнення духовностi та її розвиток нами буде детально розглянуто у вiдповiдних темах.

Зараз же треба видiлити найголовнiше в самiй властивостi буття, в такiй його формi iснування, як вiдображення.

Вiдображення є результат взаємодiї, що реалiзується як передача вiд одного дискретного об'єкта до другого речовини, енергiї, iнформацiї.

Вiдображення - це спосiб реалiзацiї творчої властивостi буття. Про фундаментальнiсть такої властивостi свiдчить те, що i на рiвні неживої природи щось нове виникає лише в процесi вiдображення, так i на рiвнi живих органiзмiв вiдображення є ключовою властивiстю, яка забезпечує i виникнення живого, i пiдтримання його життєдiяльностi.

В процесi формування найвищої соцiальної форми руху саме вiдображення формує ту властивiсть людини, котра видiляє, врешті-решт людство з природного буття.

6-A. ПРОБЛЕМА ЖИВОГО В БУТТI

В сучаснiй матерiалiстичнiй фiлософiї проблема життя розкривається як форма iснування бiлкових тiл. Власне так трактується суть життя. Хоча той же матеріалiзм не заперечує, що змiст життя - це неперервний обмiн речовини мiж органiзмом та навколишнiм середовищем. Це процес саморегуляцiї, яка здiйснюється на основi вiдображення. Саморегуляцiя спрямована на збереження та вiдтворення органiзму. Спобуймо з iншого боку поглянути на сутнiсть життя. Вiзьмемо таку ситуацiю. Будь-який білковий органiзм охолодимо до деяких нульових космiчних значень, чим практично зупинемо хiмiчнi та тепловi процеси в цьому органiзмi. Чи буде такий об'єкт живим органiзмом? Очевидно - нi. Чи зберiгається в охолодженому виглядi бiлкова структура? Очевидно - так. Наявнiсть бiохiмiчної структури бiлка ще не є життя. Акцентування уваги в характеристицi життя на бiлковiй органiзацiї живого буде певною даниною вульгарному матеріалiзму, для якого найважливiше визначити матеріальну "уречовленiсть" об'єкту. Життя - перш за все процес i процесуальнi його прояви первиннi по вiдношенню до уречовлених. Органiзм формується не "матерiєю як такою", а процесами, що вiдбуваються в буттi. В основi життя лежить рух, а вже вiд руху треба спогля-дати, що ж є його результатом. Визначаючи життя як рух, необхiдно видiлити, що в ньому є суттєво важливим при виникненнi та розвитку живих форм. Тут в першу чергу слiд звернути увагу на таку сторону буття, як взаємодiя i результат взаємодiї.

Як уже йшлося ранiше, матеріалiзм визнае життя як процес саморегуляцiї та са-мовiдтворення. Саме тут i треба шукати корiння життя. Нi простiр, нi час, нi дискретнiсть, нi навiть рух, як постiйна змiна, не здатнi породити життя. Життя породжується лише в результатi такої змiни станiв об'єктивної реальностi, яка дає новi форми цiєї реальностi. Новi форми реальностi можливi лише в ходi взаємодiї дискретних об'єктiв при умовi передачi речовини, енергiї, форми, iнформацiї, можливо й деяких iнших характеристик взаємодiючих об'єктiв. Тобто без основних елементiв вiдображення, як властивостi буття, нiчого нового практично не виникає.

Взаємодiю та вiдображення ми розумiємо як реалiацiю творчої активностi буття. Оскiльки рух є форма iснування буття, а процеси перетворення, що йдуть в ньому, постiйнi, постiйна взаємодiя i постiйне вiдображення, то й постiйно вiдбувається виникнення нових явищ, процесiв. (Принцип руху як постiйної змiни треба застосувати й до самого руху). В процесi безмежного творення iнформацiя про взаємодiю, яка є складовою частиною вiдображення, не впливає на подальшi перетворення дискретних об'єктiв. Так вiдбувається, як правило, в вiдомому нам астрофiзичному свiтi. За певних умов виникає ситуацiя, при якiй iнформацiя стає визначальною умовою подальшого забезпечення та розвитку новоствореного об'єкту. Iнформацiя стає основою внутрiшньої регуляцiї складної системи i єдиноможливою умовою обмiну речовин з оточуючим середовищем. Отже життя - це перш за все рух, рух складної системи, спрямований на самозабезпечення, самовiдтворення у багатоплановiй взаємодiї системи з оточуючим середовищем. Основною умовою цього руху є отримання системою iнформації про стан самої системи та стан i можливостi взаємодiї з оточуючим середовищем. Звiдси специфiчною сутнiстю живого є взаємодiя та вiдображення дискретних об’єктiв, що знаходяться в станi руху та просторово-часовому проявi. Сучаснi астрофiзичнi уявлення про походження космосу допускають, що вiдомий нам чотиримiрний просторово-часовий континуум мiг виникнути в результатi "вибуху" хаотичного континууму /Бiблейне боже творiння/. В тих умовах реалiзувались можливостi просторово-часових сторiн буття. Поява живого це такий же якiсний вибух, стрибок взаємодiї та вiдображення, але перш за все вiдображення. В умовах планети Земля реалiзацiя всiх можливостей вiдображення вiдбулась в формi iснування бiлкових тiл. Саме вони стали iнструментом, що реалiзував можливостi розвитку вiдображення.

Дата добавления: 2015-05-23