Розділ 6 - проблема методу в філософії 2 страница

СУТНIСТЬ ТА ЯВИЩЕ. Загальновiдомо, що висновки науки грунтуються не на по-верховому спостереженнi явищ та подiй, а на проникненнi у внутрiшнi, глибиннi зв'язки, в з'ясування сутi. В об'єктивнiй дiйсностi категорiї, явища i сутностi розкривають єднiсть зовнiшнiх i внутрiшнiх аспектiв пiзнання об'єктiв чи подiй реальностi. Сутнiсть та явище як логiчнi поняття виражають єднiсть чуттєвого i рацiонального моментiв пiзнання. Сутнiсть та її прояв безпосередньо не збiгаються. Завдання науки полягає у вивченнi взаємозв'язкiв мiж явищем i сутнicтю, проникненні в глибину процесу i вiдшукуванні тих зв'язкiв, якi вiдразу не помiтнi, але саме вони визначають хiд i напрямок подiй.

Пiд сутнiстю дiалектика розумiє систему внутрiшнiх зв'язкiв, вiдношення елементiв системи, якi визначають напрямок i характер розвитку. Cутнiсть пов'язана з основними суперечностями об'єкта, його якiсною визначенiстю. Cутнiсть є основа рiзноманiтних явищ, якi ми можемо спостерiгати, але вони є все те спiльне, що iснує в них. Наведемо приклади: рух електронiв є сутнiстю електричного розряду. Формою прояву такого розряду може бути куляста або звичайна блискавка в час грози, це може бути i електрична iскра, штучно отримана в лабораторiї. Коли наука вивчила суть наведених явищ, а технiка освоїла використання потоку електронiв у своїх пристроях, то ми прояв "сутностi потоку електронiв" спостерiгаємо i в свiтлi електролампочки, i в спалахах вольтової дуги електрозварювального апарату, i в обертах електродвигуна та таке iнше.

Як говорив Гегель, безпосереднє буття речей - це кора або завiса, за якою ховається сутнiсть. Якби форми прояву (явища) безпосередньо спiвпадали з сутнiстю, то всяка наука була б зайвою. З категорiєю сутностi i явища тiсно пов'язана категорiя видимостi. Видимiсть - це своєрiдний прояв сутностi в явищi, тобто явище i сутнiсть не співпадають, сутнiсть виглядає iз-за гегелiвської завiси. Треба мати на увазi, що видимiсть нiколи не розкриває всю сутнiсть. Особливо це стосується суспiльного життя. В стосунках людей "бути" i "видавати себе за" рiзнi речi, якi стають причиною прикростей. Прикладом видимостi є легенда будь-якого розвiдника. Видимістю може бути i створюваний рекламною компанiєю iмiдж полiтика i т.д..

Вченому, iнтелігенту, громадському дiячевi необхiдно оволодiти навиками бачити сутнiсть за явищами, вiдрiзняти явище вiд видимостi. Людське пiзнання є процес заглиблення вiд явища до сутностi, вiд сутностi першого порядку до сутностi другого, бiльш глибокого, бiльш скритого.

ПРИНЦИП СИСТЕМНОСТI. СТРУКТУРНI ЗВ'ЯЗКИ. Важливе мiсце в фiлософiї здавна займає питання "побудови" реальностi. З чого все складається i у що перетворюється при зникненнi об'єкта? Вже багато вiкiв тому склалась думка, що зрозумiти той чи iнший предмет можна лише тодi, коли дiзнаєшся, з чого вiн складається. З'явились категорiї "просте-складне", "частина-цiле". Давно вже розумiлось, що цiле це не те, що складається iз своїх частин. Якщо розумiти спрощено, то певна арифметична сума частин дає якесь цiле. Але ще в еллiнськi часи було помiчено, що цiле є дещо бiльше, нiж проста сума його частин. Як приклад до наших днiв дiйшла легенда про корабель "Тезея". Тезей довго плавав i поступово зношенi частини свого корабля замiнював новими. Зрештою корабель повнiстю складався з нових частин, то чи той це корабель, на якому ранiше плавав Тезей? Якщо ми пiдтвердимо, що корабель той самий, то мусимо визнати: цiлiснiсть не зводиться до своїх складових частин, хоча без них i не iснує. Бiльше того, в людини протягом року повнiстю замiнюється молекулярний склад всiх клiтин м'яких тканин. А за 5-6 рокiв цей же процес проходить i в кiстках. Та вiд цього ми не вважаємо, а так воно i є, що з фiзiологiчної точки зору п'ять рокiв тому ми були одним органiзмом, а зараз це вже iнший органiзм. Плин часу, ясно, позначився, але зi своїми сильними сторонами та болячками ми лишились тим, чим були.

Поступово в науцi i в фiлософiї склалось переконання, що властивостi цiлого не можна зводити до суми властивостей частин. В чому ж секрет цiлiсностi об'екта? Вiн - у зв'язках, котрi об'еднують складнi елементи в комплекси та у взаемозалежнi частини. Таким чином був вiдкритий i сформульований принцип цiлiсностi, що виконуе важливу роль в розвитку знання та практики. З часом вдалось зрозумiти, що рiзним типам зв’язкiв вiдповiдають рiзнi типи цiлiсностi. Є зв'язки побудови - кристал, архiте парою категорiй.

Треба додати:

1 / система - цiлiсний комплекс взаемопов'язаних елементiв;

2 / система створюе специфiчну еднiсть з середовищем;

3 / будь-яка система є елемент системи бiльш високого порядку (всяка система є i пiдсистема).

При конкретному аналiзi системи важливо врахувати не лише її кiлькiсну характери-стику, а й якiсну визначенiсть, механiзм зв'язкiв елементiв, її структурнiсть. Сучасна наука займаеться вивченням складних динамічних систем. Динамічною називаеться така система, в якiй перехiд вiд одного стану до iншого вiдбуваеться не миттєво, а через певнi ланки розвитку. Динамічна система охоплюеє явища в русi, в їх розгортаннi, в процесi розвитку. Такими є складнi динамiчнi системи культури, економiки, полiтики. Теорiя систем абстрагуеться вiд специфiки конкретної системи. Беруться до уваги лише закони функцiонування будь-яких системи. Категорiя системи нерозривно пов'язана з категорiею структури. Структура - це внутрiшня будова предметiв чи явищ, взаємне розмiщення їх складових елементiв, стiйкий закономiрний зв'язок елементiв системи як цiлого. Структура характеризує рiвень органiзованостi, упорядкованостi системи. Системою називають не довiльно обрану множину предметiв i зв'язкiв мiж ними, а упорядковану певним чином цiлiсну єднiсть, единий складний об'ект. Щодо цiлiсностi розрiзняють конгломерат, агрегат, органiчне цiле. До системи можна вiднести лише два останнi типи зв'язкiв. Систему можна зрозумiти лише в спiвставленнi з зовнiшнiм оточенням, з середовищем. В зв'язку з характером стосункiв з середовищем розрiзняють типи поведiнки системи i таким чином квалiфiкують їх. Рективна система визначаеться впливом на неї середовища, тут не лише поведiнка, а й, так би мовити, доля системи визначається зовнiшнiми факторами активностi. Адаптивна система - її буття та розвиток теж визначаються середовищем, але ця система не пасивна. Вона може реорганiзуватись так, щоб пристосовуватись до оточення. Активнi системи мають внутрiшню програму розвитку i мають здатнiсть перетворювати оточення у вiдповiднiсть до потреб сис-теми, яка виконує внутрiшню жорстку програму.

Найвищий щабель займають системи, що здатнi до самоорганiзацiї. Вони мають зворотний зв'язок, здатнi до навчання, здатнi до змiни власної програми функцiонування та розвитку. В таких системах є зв'язки координацiї та субординацiї. В них iснують спецiальнi управлiнськi системи на "правах" пiдсистем.

Довгий час вважалось, що проблема системностi торкається лише фiлософiї для формування наукового свiтогляду, але зараз проблеми системно-структурного аналiзу буквально окупували науку, технiку, полiтику, економiку, екологiю. Скорiше можна перерахувати тi галузi знання, куди системно-структурний аналiз не досяг.

Уявлення про упорядкованість буття формувалось ще в древнiх фiлософських вченнях. Якщо згадати, що iдею гармонiї висунули ще пiфагорiйцi, або iдея свiтового порядку обгрунтовувалась стоїками, то цi погляди можна квалiфiкувати як вiддалений передвiсник системних уявлень. Та все ж конкретним поняттям, з допомогою якого антична фiлософiя осмислювала упорядоченiсть свiту та його складових частин, була форма. Категорiя форми займала центральне мiсце в найбiльш розвиненiй фiлософськiй системi античностi - арiстотелiвських працях.

Гегель пов'язував з поняттям форми визначенiсть предмета, з яких би вiн складових частин не формувався. Вiн обгрунтовував нерозривний дiалектичний зв'язок змiсту та форми.

ЗМIСТ I ФОРМА. Дати чiтке визначення понять "змiст" та "форма" не просто, бо вони досить рiзнi в своєму значеннi. Пiд змiстом розумiють сукупнiсть рiзних елементiв та їх взаємодiю, що визначають основний тип, характер того чи iншого предмета, явища, процесу. Наприклад, змiст того чи iншого виробництва - виготовлення певної продукцiї, змiст кiнофiльму - його основнi сюжетнi лiнiї (подiї, вчинки, проблеми).

Форма - принцип упорядоченостi, спосiб iснування того чи iншого змiсту. Для ви-робництва - це характер органiзацiї працi, для художнього твору - його композицiя, рiзнi художнi засоби. Дiалектика, починаючи з Гегеля, вважає форму не чимось зовнiшнiм, по-верховим, форма є фактор внутрiшньої органiзацiї того чи iншого явища, процесу, предмета. Форма закрiплює певний ступiнь розвитку явища, тим самим забезпечує нагромадження змiн та можливостей подальшого розвитку.

Форма змiстовна, а змiст оформлений, їх не можна розiрвати, але не слiд i нехтувати їх вiдмiнностями. Скажiмо, художнiй роман можна оформити у виглядi журнальної брошури, ака-демiчного, шкiльного, кишенькового видання i т.д., але це буде рiзна форма книжки. Форма може надати змiсту iншого призначення. Ювiлейне видання якогось роману не стiльки розраховане на розширення його популярностi серед читаючого загалу, скiльки на пiдкреслення урочистостi дати. Як правило, такi видання до рук масового читача не потрапляють, вони осiдають в колекцiях бiблiофiлiв.

Чiтко помiчена ще й така закономiрнiсть: в процесi розвитку форма консервативнiша за змiст. Всi революцiї та реформи вирiшують завдання змiни форм людських стосункiв тому, що форма, що віджила, заважає розвиватись основi суспiльного життя - виробничому, полiтичному, духовному прогресу.

ПРИНЦИП ДЕТЕРМIНIЗМУ. В процесi пiзнання буття, а особливо в фiлософському пiзнаннi, проведна роль належить принципу детермiнiзму. Вiдповiдно до цього принципу всi елементи буття виникають, розвиваються i сходять в небуття в результатi певних причин i обумовлюються такими причинами. Повсякденний досвiд i наукова практика доводять, що в багатьох випадках вдається знайти джерело змiн, тобто вiдкрити тi явища, що породили iншi. Першi з них називають причиною, останнi - наслiдком. Щоправда, в повсякденному життi майже не буває однiєї причини i одного витiкаючого з неї наслiдку. Частiше явище буває наслiдком кiлькох причин. Бувають явища, що стають причиною такого великого об'єму наслiдкiв, кiлькiсть яких важко навiть збагнути. Для того, щоб вибухнув четвертий реактор Чернобильської АЕС, треба було зробити вiдразу сiм порушень режиму роботи реактора. Тобто, причина тут не одна, а от яку суму наслiдкiв породила аварiя на ЧАЕС людство до цього часу не лише не порахувало, але i не збагнуло.

Говорити про причинно-наслiдковi зв'язки як однонаправленi, було б невiрно. Лише в ме-ханiчних системах бiльш-менш витримується така однонаправленiсть. Головним способом зв'язку в даному випадку є взаємодiя причини i наслiдку, скажiмо взаємодiя грунту та рослини, економiки та полiтики. Грунт є умовою процесу росту рослини, але сама рослина в ходi свого розвитку змiнює грунт. Та чи iнша полiтика виникає як результат певного економiчного розвитку в суспiльствi. Але ця ж полiтика буде активно впливати на економiчне життя суспiльства. Будь-яка взаємодiя, в тому числi i причинно-наслiдкова, - тут не виключення; є вiдображення. Причина змiнюється пiд впливом наслiдку, викликаного її ж дiєю.

В мiру розвитку причинного аналiзу стали розрiзняти причини головнi та другоряднi, прямi та опосередкованi. Крiм цього, в аналiз вводиться врахування умов, приводiв, а для процесiв, що вiдбуваються з участю людей, ще й iнтересiв, мотивiв, цiлей, iдеалiв, вольових факторiв. Розглянемо елементи причинно-наслiдкових зв'язкiв.

УМОВИ - це внутрiшнi зв'язки об'єкта та зовнiшнi фактори, що маються в середовищi, в котрому можливе розгортання причинних явищ i зв'язкiв. Взятi окремо вiд безпосереднiх причинних факторiв самi по собi вони не можуть породити наслiдкiв, але ними обумовлено перетворення енергiї причин в дiйсний наслiдок. Скажiмо, наявнiсть в iнститутi деканату факультету зовсiм не є безпосередньою причиною придбання студентом вищої освiти, але без деканату в сучасних вузах не можна органiзувати учбовий процес. Наявнiсть в iнститутi органiзацiйних структур учбової частини i створює умови для того, щоб учбовий процес здiйснювався максимально ефективно.

ПРИВIД - явище, що саме по собi не викликає того чи iншого наслiдку, але спрацьовує як "пусковий механiзм ", поштовх, iмпульс, що розв'язує початок дiї для всього причинного комплексу. Коли привiд спрацьовує? Треба, щоб система вийшла з рiвноваги пiд дiєю умов. Стан вiдсутностi рiвноваги (cтабiльностi) дуже небезпечний для системи. Досить незначної подiї, щоб виник ланцюг процесiв, який поведе до лавиноподiбного розвитку. Як правило, дуже детально розрiзняють причини, умови, привiд кримiналiсти. При визначеннi мiри участi в кримiнальнiй подiї тiєї чи iншої особи важливо розрiзняти, що саме було причиною, що приводом, що створювало умови в подiї, котра привела до кримiнального наслiдку.

ПРИЧИНА - сукупнiсть всiх обставин, при наявностi котрих наступае наслiдок. Вона включае в себе явища рiзного рiвня, що обумовлюють наслiдок. Таким чином, НАСЛIДОК - це трансформована нова реальнiсть, що виникла за певних обставин як система об'ективного зв'язку - за днем iде нiч ще обов'язково настае в силу обертання планети навколо осi. Розжарювання тонкого провiдника до стадiї iнтенсивного свiчення при пропусканнi через нього певної сили струму настае обов'язково в силу того, що електричний струм мае теплову дiю. Необхiднiсть має чiткий порядок, розгортання взаемопов'язаних предметiв та явищ вказуе на неминучість певних наслiдкiв. В природi та суспiльному життi необхiднiсть розгортається як об'єктивнiсть, тобто незалежно вiд волi та бажання людини. Щоправда, природна та суспiльна необхiднiсть вiдрiзняються тим, що природна необхiднiсть розгортаеться бiльш-менш однозначно. Об'ективнiсть суспiльного життя мае безлiч варiантiв прояву в силу дiї людської свiдомостi, духовностi. В силу цього суспiльна об'ективнiсть мае специфiку розгортання, яку ми частково розглянули в попереднiх лекцiях, частково ознайомимось з цим питанням в наступному роздiлi. Люди можуть пiзнати той чи iнший зв'язок, врахувати це знання в своїх дiях, але вони безсилi вiдмiнити об'єктивнi зв'язки. Необхiднiсть в природi людина вiдкрила вже давно. Розвиток суспiльства є природно-iсторичний процес. В ньому переплелись природна необхiднiсть та свiдома дiяльнiсть духовної людини. Закони суспiльного розвитку почали усвiдомлюватись людським розумом, головним чином починаючи з 19 столiття.

Поряд з необхiднiстю йде випадковiсть. Це такий об'єктивний зв'язок явищ, який за даних умов може бути, а може i не бути. У випадкових явищах причиннi основи допускають вiрогiднiсть деякої кiлькостi альтернативних наслiдкiв. Конкретне здiйснення зв'язку залежить вiд збiгу обставин.

В iсторiї фiлософiї широко розповсюджена точка зору, що випадкового взагалi немає, що випадкове - це непередбачена необхiднiсть. Гегель перший помiтив, що випадкове не може бути викликане внутрiшнiми закономiрними для даного процесу причинами. Випадковiсть не може бути пояснена в силу лише внутрiшнiх причин. Випадковiсть виникає з неоднозначностi зв'язку в причинно-наслiдковому ряду. Цi зв'язки можна виявити, тiльки вивчаючи велику кiлькiсть подiбного роду явищ, i тодi проявляється, так звана, статистична закономiрнiсть, що вiдрiзняється вiд динамiчноi закономiрностi, котра лежить в основi необхiдностi. Використання методiв аналiзу та обрахунок характеристик, що пiдкоряються статистичним законам випадкових явищ, стало об'єктом вивчення спецiальної теорiї ймовiрностi.

ЙМОВIРНIСТЬ - мiра можливостi настання випадкового явища. Ймовiрнiсть неможливого явища дорiвнює нулю, ймовiрнiсть необхiдного явища дорiвнює одиницi. Отже, поле дiяльностi такої теорії бiльше а "нуля" та менше "одиницi". Сучаснi успiхи квантової механiки, хiмiї, генетики були б неможливi без розумiння неоднозначностi вiдносин мiж причиною та наслiдком, без визначення того, що наступнi етапи, стани об'екта, котрий розвиваеться, далеко не завжди можна вивести з умов, причин, що йдуть в часi попереду.

В технiцi статистичнi пiдходи та застосування на цiй базi спецiального математичного апарату забезпечили розвиток теорiї надiйностi, теорiї масового обслуговування. Стало можливим застосовування багатофункцiональних технiчних систем високої складностi. Надiйнiсть цих систем описуеться та забезпечуеться при застосуваннi вiрогiднiсних характе-ристик.

Причинно-наслiдковi зв'зки, вiдношення проявляються, наступають тодi, коли причина породжуе наслiдок. Коли ж явище ще не стало причиною, але може нею стати, виникае можливiсть. Можливiсть - це передумова виникнення того чи iншого явища. Категорiя можливiсть протистоїть категорiї ДIЙСНIСТЬ. Дiйснiсть - це те, що вже е, її можна лише констатувати. Можливостi настання певної реальностi викликае пильну увагу, особливо в соцiальних процесах.

Перш за все розрiзняють можливiсть та неможливiсть. Неможливiсть - це процес, який можна уявити, але такий процес суперечив би законам природи чи законам суспiльного розвитку. В процесi розвитку виникають декiлька варiантiв перетворень одного й того ж об'екта. Наприклад, з однієї i тiєї ж кiлькостi каолiну можна виговити чашу, тарiлочку, попiльничку, статуетку i т. д.. Та коли вже виготовили статуетку, то нiчого iншого з цього самого каолiну вже не буде сформовано. Подальший розвиток буття стауетки це вже перетворення порцеляни, а не каолiну. Реальна можливiсть - це така ймовiрнiсть перетворення, яка в ряду iнших має найбiльшу вiрогiднiсть перетворення в дiйснiсть. Формальна можливiсть - це така ймовiрнiсть перетворення, котра не суперечить законам розвитку, але перетворення в дiйснiсть буде залежати вiд того, вдалось чи не вдалось прибрати з шляху її розитку реальнi можливостi. Коли створити критичну масу урану, то реально проходить лавиноподiбна фiзична реакцiя з велетенським видiленням тепла в формi вибуху атомного пристрою. Вченi довго працювали над тим, як реальну можливiсть миттєвого видiлення тепла перетворити у видiлення не руйнiвне, а поступове. З розвитком технiки та технологiї атомної енергетики вдалось уникнути вибухового процесу через побудову вiдповiдного реактора. Так на шляху реальної можливостi вибуху було створено технiчну споруду. I треба цю споруду пiдтримувати в такому станi, який ставить пере-пону реальнiй можливостi вибуху. Гiркий досвiд Чорнобильської АЕС пiдтвердив, що реальна можливiсть завжди "чатуватиме" i реалiзовуватиметься миттєво, як тiльки виникне можливiсть.

В повсякденнiй практичнiй дiяльностi, в iнженерноконструктторськiй роботi треба постiйно тримати в полi зору реальнi та формальнi можливостi. Для досягнення успiху часто доводиться витрачати значну енергiю для того, щоб прибрати з дороги якусь реальну можливiсть. Використання складних механiзмiв не можливе без такої умови, як змащування поверхонь, що зазнають тертя. Заради цього конструюється система змащування будь-якого механiзму, де тертя є перепоною функцiонування, винаходяться та виготовляються рiзнi мастила. I все це заради того, щоб прибрати з шляху технiчного прогресу руйнiвну реальну можливiсть прояву тертя.

Ще бiльше значення має виявлення реальних можливостей в економiцi, полiтицi та й в соцiальних процесах взагалi. В багатьох випадках депутатськi програми, полiтичнi заяви лiдерiв, програми партiй базуються на формальних можливостях, i це вводить суспiльство в оману. Успiх суспiльного розвитку залежить в значнiй мiрi вiд того, наскiльки в програмах полiтичних сил, дiях їх лiдерiв будуть врахованi реальнi можливостi. Iсторiя людства багата на приклади, коли тi чи iншi полiтичнi сили, використавши кон'юнктуру, добиваються реалiзацiї формальних можливостей, вирiшують свої вузько груповi завдання наперекiр реальним iнтересам розвитку чи то окремої держави, чи то людства в цiлому. Але в кiнцевому результатi сил для стримування реальних можливостей або не вистачить, або вони будуть вичерпанi. Ось тодi реальна можливiсть й проб'є собi дорогу. Саме тому успiх досягає та полiтика, яка базується на використаннi реальних можливостей соцiального розвитку.

ДЕТЕРМIНIЗМ. В кожному процесi перетворення можливостi в дiйснiсть реалiзується в дiї причинно-наслiдкових зв’язкiв. В цьому ж процесi реалiзуються необхiднi та випадковi передумови перетворення. Все це разом взяте отримало в фiлософiї назву "принцип детермiнiзму" (вiд лат. - визначаю).

Детермiнiзм - це загальна концепцiя буття (спосiб витлумачення змiн буття, якi в ньому проходять), котра обгрунтовується принципами причинностi та закономiрностi.

Принцип детермiнiзму в сучасному виглядi склався не вiдразу. Спочатку вважалось, що одна i та ж причина завжди викличе один i той же наслiдок. Поступово усвiдомлена була роль умов, якi постiйно змiнюються, а звiдси - наслiдок теж не лишається сталим. З часом стає зрозумiлим, що однозначних умов, причин, а звiдси i результатiв, не буває. Сучасне розумiння детермiнiзму таке: подiбнi причини при подiбних умовах ведуть до подiбних наслiдкiв. Це визначення достатньо гнучке i вiдкрите, але разом з тим воно настiльки чiтке, що виключає уявлення про безпричиннiсть. Iндетермiнiзм або безпричиннiсть - це фiлософська та методологiчна позицiя, що заперечує або причиннiсть об'єктивних зв'язкiв буття, або вiдкидає пiзнавальну цiннiсть причинного пояснення в науцi. Соцiальний iндетермiнiзм пов'язаний з iм'ям Сократа. Вiд нього йде лiнiя, яка вiльний вибiр людини вважає провідною стороною людського життя та соцiального прогресу. Соцiальний iндетермiнiзм час від часу не рахується з такою важливою стороною суспiльного життя, як межа перетворень. Людина дiйсно вiльна в виборi можливостей, але тiльки в цих межах.

Радикальне перетворення українського суспiльства пiдiйшло до дилеми: реальний гу-манiстичний шлях розвитку чи домагання реалiзацiї формальних можливостей, що є основою тiєї чи iншої iдеологiчної концепцiї.

Вирiшення цiєї дилеми в iнтересах української спiльноти залежить вiд того, чи зможуть полiтичнi сили, що дiють в Українi, керуватись в своїх конкретних кроках можливiстю гуманiзацiї соцiального життя, чи вистачить у них видноколу, софiйностi, полiтичної активностi. В свою чергу далекогляднiсть партiйних програм, ефективнiсть дiй провiдникiв буде залежати вiд узгодження полiтики з фiлософськими методами пiзнання та перетворення буття.

Дата добавления: 2015-05-23