Тема 8. Структура та інфраструктура ринку

Інфляція - це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

О

де: КГ – кількість грошей, необхідних для обігу;

СЦ – сума цін реалізованих товарів;

К - сума цін товарів проданих в кредит;

СП – сума платежів, по яких наступив строк;

ВП – взаємні безготівкові платежі;

О - середнє число обертів грошей за рік.

Таким чином, закон грошового обігу полягає у тому, що в обігу повинно знаходитись не більше і не менше грошей, ніж це необхідно для нормального обміну товарів при даному рівні цін і швидкості обігу грошей.

Інфляція як специфічна властивість паперових грошей відома вже кілька століть.

Для кожного з нас очевидним є те, що інфляція пов’язана зі зростання цін. Така трактовка відбиває загальноекономічний підхід до цього поняття.

Найповніше зміст поняття „інфляції” можна подати так.

Інфляція вимірюється динамікою цін. Вона є обернено пропорційною величиною до цінової динаміки. Якщо впродовж року ціни зросли на 20 відсотків, то можна сказати, що на такий самий відсоток знецінилися гроші. У принциповому плані таке визначення буде правильним. Однак у цьому разі слід урахувати, що інфляція може бути відкритою і подавленою.

Знецінення грошей може відбуватися і за умов відсутності відкритого зростання цін. Ідеться про утримання їх на відносно фіксованому рівні за допомогою адміністративних важелів. Якщо попит в 2 рази перевищує товарооборот, це означає, що ступінь отоварювання грошової одиниці не перевищує 50%.Уцьому виявляється реальне її знецінення. У другій половині 80-х років у колишньому СРСР при відносно стабільній динаміці цін товарне забезпечення кожного рубля отриманої платні коливалося в межах 40-60к., а в 1991 р. товарна конвертованість грошової одиниці знизилась до 28%.

Слід зазначити, що подавлена інфляція є найбільш деструктивною. Вона позбавляє виробників економічних стимулів, потребує державних дотацій, руйнує ринкові відносини, породжує тіньову економіку, спекуляцію, хабарництво.

Інфляція може набувати різноманітних форм.

Повзуча інфляція – інфляція,що розвивається поступово коли ціни зростають незначною мірою (5 – 10% на рік).

Помірна інфляція (3 – 5% на рік) у розвинутих країнах Заходу не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму.

Галопуюча інфляція – інфляція, коли ціни зростають швидко – на 20 – 100% щорічно.

Гіперінфляція – інфляція, коли ціни зростають астрономічно – на 1 – 2% щодня або на 500% і більше на рік.

Інфляція – це тяжка хвороба економіки з глибокими соціально-економічними наслідками.

По-перше, інфляція руйнує нормальні господарські зв’язки, посилює диспропорції в економіці, дезорганізує інвестиційний процес.

По-друге, капітали переливаються з виробництва у сферу обігу. насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки.

По третє, порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. Знецінення грошей підриває стимули до їх нагромадження.

По-четверте, поступово згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод.

По-пяте, інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водночас заохочує імпорт товарів із-за кордону.

Соціальними наслідками інфляції є:

По-перше інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення.

По-друге інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення.

По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:

· зростання виробництва і насичення ринку товарами;

· структурну та конверсійну перебудову економіки;

· обмеження емісії грошей;скорочення дефіциту державного бюджету та інші заходи.

Тема 7. Ринок як економічна форма організації суспільного виробництва

1. Суть, функції і умови формування ринку.

2. Основні елементи ринку.

3. Конкуренція та її значення.

4. Монополізм, вплив монополій на економічні процеси.

5. Особливості ринкових відносин в Україні.

1. Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. У сучасному суспільстві він виконує роль механізму, що зводить покупців і продавців. Ринок – це обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва й обігу. При цьому обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відбиття в ціні.

Інакше кажучи, збалансування актів купівлі-продажу має досягатися за допомогою цін. Це положення має надзвичайно важливе значення, тому що лише за допомогою ринку досягається рівновага попиту і пропозиції.

Ринок сприяє вирішенню трьох основних економічних завдань: що, як і для кого виробляти.

1. Що виробляти, які товари і послуги – визначають не парламент і уряд, а покупці та виробники. Покупці платять гроші за певні товари, які представлені на ринку, а виробники виробляють ці товари, які мають збут і приносять прибуток. Зрозуміло і те, що покупець заплатить за певний товар ціну, яка його влаштує, а продавець віддасть свій товар за суму, що принесе йому вигоду. Отже головна роль у вирішенні питання, що виробляти належить ціні.

2. Для кого виробляти товари – визначає попит. Якщо населення отримує високі доходи, то воно може купувати різноманітні товари. У тому разі, коли більшість населення країни має обмежені доходи, вона купуватиме лише предмети першої необхідності. У першому випадку попит стимулюватиме виробництво, а в другому – зумовлюватиме його згортання.

Важливим споживачем, а отже, стимулятором виробництва є підприємства, фірми. Якщо вони отримують значні прибутки, то купують чинники виробництва (сировину, техніку, робочу силу), що сприяє розвитку виробничого споживання. І, навпаки, при значній збитковості підприємств попит на чинники виробництва зменшуватиметься.

3. Як виробляти товари - визначає конкуренція між виробниками. застосовуючи примітивну техніку, технологію, організацію виробництва, суб’єкти господарської діяльності матимуть індивідуальні витрати вищі за суспільно необхідні, а отже продаватимуть свої товари за цінами, які нижчі, ніж витрати на ці товари. В результаті вони стануть банкрутами. Отже конкуренція спонукає всіх товаровиробників зменшувати витрати виробництва, що можливо завдяки впровадженню нової техніки, технології, організації виробництва.

Більш повно сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.

Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановленням пропорцій в економіці.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує чинники виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації стимулювання праці та управління. Якщо суб’єкти господарювання не прагнуть до постійного підвищення ефективності виробництва вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами. А це означає, що ринок виконує і розподільчу функцію.

У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців і переможених. Для перших створюються умови щодо подальшого розвитку і процвітання, а для других постає питання про банкрутство.

Ринок робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв’язків, у тому числі зовнішньоекономічних. У цьому виявляється інтегруюча функція ринку.

Для того, щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови, випробувані світовою практикою. До них належать:

- наявність суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу;

- еквівалентний обмін товарів. А ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг не визнає;

- конкуренція, яка надає усім суб’єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободу вибору покупців, постачальників, примушує підприємців застосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;

- вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб’єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;

- реальна інформація про ринок у його суб’єктів;

Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдо ринком де гроші не виконують своїх функцій.

Законами, декретами, указами будь-якої владної структури ввести ринок нікому і ніколи не вдавалося. Він є об’єктивною категорією. Про те держава може створити сприятливі умови для його утворення. Єдність економічних і юридичних передумов є середовищем, в якому відтворюються ринкові відносини.

2. Основнимиелементами ринку є попит, пропозиція, ринкова ціна і конкуренція. Попит – це та кількість продукту, яку споживачі хочуть і можуть придбати на ринку за певну ціну. Пропозиція – це кількість продукту, яку виробники можуть доставити на ринок у певний час і за відповідну ціну.

Попит і пропозиція формуються під впливом багатьох факторів, але насамперед під впливом ціни даного товару. Залежність попиту від ціни є оберненою: зі збільшенням ціни попит зменшується і навпаки. Залежність пропозиції від ціни пряма: із збільшенням ціни пропозиція збільшується

Крім ціни даного товару, попит визначається цінами інших товарів, доходами покупців, їхніми смаками і уподобаннями та очікуваннями ринкових змін. Факторами пропозиції, крім ціни товару, є ціни ресурсних товарів, застосовувані технології, податки і дотації.

Під впливом попиту і пропозиції на певний товар встановлюється ринкова ціна. Вона збалансовує попит і пропозицію, забезпечує їх узгодженість. Ціна ринкової рівноваги є закономірним результатом системи, заснованої на конкуренції. Встановленню ринкової ціни на рівні, що перевищує межу рівноваги, протидіє конкуренція виробників, яка викликає зниження ціни. Зниженню ціни протидіє конкуренція споживачів, яка призводить до підвищення ціни.

Ціна ринкової рівноваги (ринкова ціна) не лише збалансовує попит і пропозицію, а й надає інформацію виробникам про необхідність розширення або скорочення виробництва, а споживачам – про можливість збільшення або зменшення споживання, отже збалансовує виробництво і споживання.

3. Важливим елементом ринкової економіки є конкуренція. Це економічна боротьба між виробниками за кращі умови задоволення своїх інтересів.

Основне завдання і головна функція конкуренції – завоювати ринок, в боротьбі за споживача перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку. Конкуренція має як негативні так і позитивні риси.

Негативні риси конкуренції. Дрібні виробники витісняються великим капіталом, перші розорюються, інші збагачуються, посилюється соціальне, майнове розшарування населення зростає безробіття.

Позитивні риси конкуренції. Вона є рушійною силою ринкової економіки. В умовах конкуренції перемагає той, хто створює високоякісну продукцію при найменших витратах виробництва завдяки використанню науково-технічних досягнень, передовій організації праці. Конкуренція приносить користь суспільству: стимулює економію матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, спонукає постійно поновлювати асортимент продукції, пильно стежити за науково-технічним прогресом.

Конкуренція позбавлена суб’єктивних вад. Підсумки її оцінюють споживачі, віддаючи перевагу тим чи іншим товарам. Без конкуренції не може діяти закон вартості. Вона є процесом-причиною, що веде до утворення вартості. Вона створює умови для виживання. Отже роль конкуренції як рушійної сили розвитку економіки виявляються передусім у тому, що вона містить в собі могутні стимули для науково-технічного прогресу.

Розрізняють два види конкуренції: внутрішньогалузеву і міжгалузеву.

Внутрішньогалузева конкуренція – це конкуренція між окремими підприємцями всередині кожної галузі, щодо одержання прибутку. Залежно від технічного рівня організації виробництва на різних підприємствах галузі створюється особлива індивідуальна вартість товарів. Проте на ринку в результаті внутрішньогалузевої конкуренції складається суспільна вартість товару.

Внутрішньогалузева конкуренція не усуває різниці у величині норм прибутку в різних галузях. Цю проблему вирішує міжгалузева конкуренція, яка є специфічною формою конкуренції підприємців у боротьбі за більш прибуткове застосування капіталу. вона здійснюється у вигляді міграції капіталів з одних галузей в інші. В результаті переливу капіталів створюється середня норма прибутку.

В умовах ринкової економіки існують ще такі види конкуренції як чиста, монополістична й олігополістична. При цьому першу вважають досконалою. Два інші види є недосконалими.

Чиста конкуренція. Ринок чистої конкуренції складається з великої кількості конкурентів. Особливість чистої конкуренції полягає в тому, що окремий продавець не може призначити ціну вищу за ринкову, оскільки покупці можуть придбати потрібну кількість продукції у інших продавців за ринковою ціною. Отже виробник, не має можливості впливати на ціну і обмежений у використанні цінових методів конкуренції. Єдине, що може зробити виробник в цих умовах це знижувати індивідуальну вартість товару.

Монополістична конкуренція. Недосконалість цієї конкуренції полягає в тому, що виробник має можливість впливати на встановлення ціни.

Ще одна особливість монополістичної конкуренції – широке використання нецінової конкуренції. Якість, сервіс, мода, реклама, торговельні марки і торговельні знаки тощо типові засоби, використання фірмами цієї структури. Позитивною стороною є те, що прагнення фірм привернути увагу споживачів до своєї продукції, викликати підвищений попит змушує їх виробляти найрізноманітніший асортимент якісних товарів і послуг.

Олігополістична конкуренція. Це найрозвинутіша ринкова структура, що відповідає сучасному рівню розвитку продуктивних сил. Виробництво і збут основного обсягу продукції галузі контролюється кількома великими фірмами. Галузі олігополістичного ринку – сталеливарна, автомобільна, важке машинобудування, хімічна промисловість тощо.

Як і монополістична конкуренція сполучає конкуренцію і координацію. До об’єктивних причин формування олігополістичного ринку належать високі бар’єри на шляху вступу до ринку. Щоб проникнути на ринок автомобілів, потрібні колосальні капітали, багато років роботи всього економічного потенціалу країни, величезні витрати на рекламу тощо. Найважливішою особливістю олігополістичного ринку є взаємозалежність представлених на ньому фірм. олігополія, як і всяка інша монополія, маніпулює у своїх інтересах ціною та обсягом. Це її негативний бік. Але водночас вона є локомотивом науково-технічного прогресу, бо тільки велике виробництво здатне фінансувати наукові програми й ефективно використовувати новітні технології.

4. Існуванню конкуренції загрожує монополія. Монополія – це така ситуація, за якої виробників настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується. Загроза монополії полягає в тому, що там, де панують монополісти, зникає вільна конкуренція, а монополісти дістають можливість маніпулювати цінами для власної вигоди і на шкоду суспільству в цілому.

У господарській практиці України монополістами є ті учасники господарського обороту, частка яких на ринку перевищує 70%. Захист конкуренції здійснює держава. Для захисту конкуренції розроблено антимонопольне законодавство і створено антимонопольний комітет України. Досвід показав, що демонополізація економіки України дала відчутні результати для розвитку конкуренції там де на підприємствах дбають про розвиток виробництва, а не про задоволення власних поточних потреб.

Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.

Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товарного виробництва і комерційної діяльності, включаючи виробництво і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та технології, а також наукові розробки, що призначені для використання у виробництві та товарообороті, у платних послугах.

В антимонопольному законодавстві встановлюються форми завчасного попередження, відповідальності та компенсації на випадок здійснення заборонених дій.

Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеціально створені антимонопольні органи.

5. Формування ринкової економіки в Україні розпочалося з відтворенням ринкових інституцій, які існували лише в зародковому стані. Це відбувається через роздержавлення власності, її трансформацію у різні форми –колективну, приватну. Це сприяє відтворенню конкурентного середовища.

Невіддільною інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в економіці.

Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інституції ринку можуть функціонувати лише за умов наявності ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій), культури ведення ринкової економіки. Для того щоб суб’єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Усе це гальмує ринкові перетворення.

1. Структура ринку.

2. Ринок предметів споживання.

3. Ринок виробничих ресурсів.

4. Фінансовий ринок.

5. Роль інфраструктури в регулюванні економічних процесів.

Сучасна економіка включає велику кількість взаємодіючих ринків. Залежно від умов в яких діють суб’єкти господарського життя, вирізняють вільний, монополізований і регульований ринки.

Вільний ринок – це ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного. В ньому немає обмежень в інформації про попит, пропозицію, ціни, якість продукції тощо. Тут вільне ціноутворення, відсутні штучні бар’єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього.

Монополізований ринок – це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників даного товару, існує дефіцит необхідної інформації, утруднений доступ до ресурсів, погоджуються дії учасників ринкових відносин.

Регульований ринок – це ринок який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.

Вирізняють також місцевий, регіональний та світовий ринки. Може бути легальний і тіньовий ринки.

Залежно від об’єктів купівлі-продажу розрізняють такі ринки: товарів широкого вжитку, товарів промислового призначення, праці, цінних паперів, інформації і т.д.

Отже ринки класифікуються за такими ознаками:

а) за ступенем зрілості ринкових відносин;

б) за адміністративно-територіальною ознакою;

в) відповідно до чинного законодавства;

г) за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин.

2.Одним з найважливіших компонентів суспільного ринку є – ринок предметів споживання.

Ринок предметів споживання і послуг призначений для задоволення фізіологічних та соціальних потреб людини. Він безпосередньо відображає виробництво і споживання, попит і пропозицію товарів. Виробництво товарів і послуг мають бути адекватними платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає то в суспільстві настає дисбаланс. Ринок через конкуренцію, ціни прибуток перелив капіталу та інші його механізми впливає на виробництво змінюючи його структуру, ліквідує тим самим диспропорції в економіці та у сфері обігу. Так відновлюється рівновага між платоспроможним попитом населення та пропозицією товарів і послуг.

До галузей, які безпосередньо виробляють споживчі блага, належать легка і харчова промисловості, значна частка виробництва машинобудівного, аграрного, будівельного, транспортного комплексів і галузей нематеріального виробництва (охорона здоров’я, освіта, культура тощо).

На ринку споживчих товарів функціонують товари особистого споживання. Вони поділяються на матеріальні блага і послуги.

Зростаючу роль на ринку споживчих товарів виконують послуги. Послуги – відповідна діяльність людини, що спрямована на задоволення особистих потреб, але не набуває речово-матеріальної форми.

Особливим елементом ринку товарів особистого споживання є духовні блага: книги, журнали, газети, наукові відкриття тощо.

У сучасній економіці України прийняття більшості важливих рішень щодо особистого споживання ґрунтується на системі ринків і цін. У ринковій системі споживачі віддають свої гроші, щоб купувати те, що найбільше хочуть.

Отже, виробництво взаємодіє з особистим споживанням людей через такі ключові категорії, як пропозиція, продуктивність праці, витрати виробництва, якість продукції та платоспроможний попит споживачів.

. Ринок виробничих ресурсів

Для діяльності підприємств будь - якої галузі народного господарства потрібні виробничі ресурси: праця, земля, засоби виробництва, підприємницькі здібності.

Ринок засобів виробництва спрямований на задоволення виробничих потреб. Його суб’єктами є фізичні та юридичні особи, що займаються економічною діяльністю. Самостійність цих суб’єктів залежить від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення на неї цін, укладення договорів. Реальний ринок неможливий без розвиненої торгівлі засобами виробництва. Саме вона сприяє певній заінтересованості підприємств у ефективному використанні матеріально-технічних ресурсів, спонукає вивчати та прогнозувати виробництво з урахуванням замовлень споживачів, приймати оперативні самостійні рішення при зміні кон’юнктури.

Ринок засобів виробництва, як і будь-який товарний ринок, передбачає економічну і юридичну відповідальність за виконання контрактів і поставок. Порушення їх призводить до втрати прибутку, а іноді й до банкрутства.

Продавці засобів виробництва – фізичні та юридичні особи, що створюють продукцію виробничого призначення, реалізують її на спеціалізованому ринку, який називають товарною біржею.

Фінансовий ринок (ринок капіталу, фондовий ринок) – це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-продажа фінансових ресурсів. Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки і включає: кредитний ринок і ринок цінних паперів. У розвиненому конкурентному середовищі він створює гнучкий механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємств та організацій, істотного розширення можливостей для виробничого і соціального розвитку.

Кредитний ринок є системою відносин з приводу позики в товарній або грошовій формі. Суб’єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (підприємства, організації, банки, держава) через свої через свої повноважні органи, а також фізичні особи (громадяни). Залежно від суб’єктів і змісту відносин розрізняють:

- взаємний кредит, тобто кредитні відносини між підприємствами, фізичними особами і небанківськими закладами; різновидом взаємного кредиту є комерційний кредит у товарній формі, що надається постачальником покупцеві;

- банківський кредит – надається банками, як правило у грошовій формі;

- державний кредит – кредитором виступає держава;

- споживчий кредит надається фізичним особам.

За користування кредитом сплачується певний відсоток, який залежить від терміну на який він видається, рівня інфляції та інших економічних чинників.

Ринок цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, зобов’язань державного казначейства, ощадних сертифікатів та векселів не тільки є прямим продовженням кредитного ринку, з яким він взаємодіє, а й має багато особливостей. Одна з таких особливостей полягає у необхідності правового регулювання відносин між усіма його учасниками. Цінні папери – це грошові документи, які визначають взаємовідносини між суб’єктами що їх випустили, і тими хто їх придбав. Вони передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передавання грошових та інших прав, передбачених цими документами, особам, що є їх власниками.

Акція свідчить, що її власник має право на отримання певної частки прибутку, який називають дивідендом; на управління підприємством; а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного підприємства.

Власник облігації є кредитором одного із суб’єктів господарювання, за що отримує певний фіксований відсоток.

Різні види ринків не існують відокремлено, вони взаємопов’язані і взаємодіють один з одним. Для їх ефективного функціонування необхідна ринкова інфраструктура.

Інфраструктура ринку - комплекс інститутів, служб, підприємств. організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

Вона покликана забезпечувати цивілізовані стосунки між суб’єктами через свої функції. Завдяки ринковій інфраструктурі створюються сприятливі умови для їхнього ефективного функціонування. Елементами інфраструктури є - біржі, банки, фінансово-кредитні посередники, комерційні фонди, страхові агенції, служби зайнятості, торговельні та інші організації.

Ринкова інфраструктура значно полегшує і спрощує обіг товарів, послуг, природних ресурсів, грошей та цінних паперів, дає змогу доцільніше розподіляти й використовувати трудові ресурси, оптимальніше розміщувати і використовувати капітал, створює безпечніші умови для діяльності ринкових установ.

Одним із найважливіших інфраструктурних елементів є біржі.

Біржа – організаційно - правова форма оптової торгівлі масовими товарами за стандартами та зразками (товарна біржа) або систематичних операцій з купівлі продажу цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), робочої сили (біржа праці) тощо.

Складовою частиною ринкової інфраструктури є банки.

Дата добавления: 2015-05-23