Висвітлити прогресивні форми організації корекційного процесу дітей із ДЦП закордоном

Кондуктивне навчання — це ефективна навчальна система реабілітації дітей і дорослих з руховими порушеннями, які виникли в результаті ураження нервової ситсеми. Метод кондуктивного навчання розроблений в Угорщині в минулому столітті лікарем і педагогом Андрашем Пето (1946 p.), базується на концепції, згідно з якою мозок дитини розвивається в конкретних умовах, "навчаючись" керувати задоволенням біологічних і соціальних потреб індивіда, адаптуючись до навколишнього середовища.

Мета кондуктивного навчання Пето не в руховому чи функціональному покращенні (мається на увазі в біологічному розумінні), а у всебічному розвитку особистості за допомогою навчання. Згідно з головною ідеєю, існує опосередкований спосіб — за допомогою рівнів пізнання і сприйняття — подолати порушення функцій і недостатність координацій, характерних для людей з руховою дисфункцією.

У перекладі з англійскої мови "кондуктор" – це "провідник", "інструктор". У системі "суспільство – кондуктор—хвора дитина" кондуктор виступає, з одного боку провідником потреб, прагнень, вмінь дитини-інваліда, а з іншого він адаптує навколишнє середовище до можливостей цієї дитини. Пето вважав, що діти з церебральним паралічем мають великий запас можливостей, який дуже швидко мобілізується при кондуктивній терапії. Підчас довготривалої роботи розвиваються патерни рухів (церебральна активність), тяжкі порушення праксису знижуються, що веде до загального покращення рухової активності.

Кондуктивне навчання не вважає за доцільне проведення індивідуальних занять у "чистому вигляді". Можливий тільки індивідуальний підхід до кожного з учасників групових занять, оскільки крім загальних у кожного є свої завдання і способи їх досягнення. Завдання педагога — знайти спосіб (від простого до складного), який допоможе конкретній дитині найбільш активно і правильно виконати поставлене завдання. Група протягом дня оволодіває різними видами діяльності, включаючи приймання їжі, вмивання, ігри і закінчуючи навчанням. Хода, мовлення, соціальна, психологічна і емоційна сфери розвиваються не окремо чи послідовно, а одночасно і взаємопов'язано. Виконуючи ті чи інші дії, дитина описує їх словами, промовляючи: "я йду", "я сідаю", "я беру" і т. ін. Проговорюванням супроводжується також гра. Підкріплення рухів словами і рахуванням сприяє більш активному закріпленню. Розвиток рухів і мовлення в кондуктивному навчанні розглядається, як єдине ціле.

Для підтримання мотивації у дітей кондуктор повинен в реабілітаційному процесі використовувати принципи заохочення. Заохочення може бути різноманітне — від похвали, до маленького подаруночка: іграшки, цукерки.

Кондуктивна терапія може бути призначена:

1. Дітям різного віку, які мають симптоми тяжкої затримки моторного розвитку.

2. Всі спастичні форми ДЦП при встановленні діагнозу до 6 років (краще до 3 років). Діти з відносно збереженим інтелектом.

3. Всім дітям, які мають ознаки дистонічних (чи гіперкінетичних) форм ДЦП в різному віці, навіть дорослим до 20 років з легкими інтелектуальними порушеннями.

4. Дітям з повільно прогресуючими захворюваннями з дистонічними гіперкінетичними проявами в ранньому дитинстві, якщо дитина доступна контакту і не має порушень зору.

Важливою умовою при відборі дітей для занять за методикою Пето є грамотні, наполегливі, активні батьки, які готові брати участь у терапії, спостерігати за правильним виконанням рухів, положенням, ходою під час гри і перено­сити все в повсякденне життя.

Оптимальні результати досягаються, коли за системою Пето починають працювати з перших місяців життя дитини, оскільки у віці до 1 року стає можливим зменшити вплив ранніх тонічних рефлексів (поки не сформувались патологічні пози), попередити неправильну поставу, порушення ходи; також запобігти формуванню адаптивних психологічних і пізнавальних проблем.

Кондуктор у своїй роботі приділяє особливу увагу розвитку навичок самообслуговування, покращенню маніпуляцій, формуванню ігрових навичок, ранньому мовленнєвому розвитку, а також формуванню у дитини знань про навколишній світ. У ранньому віці проводяться індивідуальні й групові заняття. Батьки допомагають дитині виконати завдання, які показує кондуктор. Спеціаліст повинен допомогти дитині обрати правильну позу і таке положення тіла, яке надає можливість найбільш правильно виконати необхідне завдання. Мета співпраці з сім'єю — не просто правильне виконання вправ під час занять, а й використання навичок у повсякденному житті.

Фахівців з кондуктивної педагогіки готують в Міжнародному коледжі Інституту Пето в Будапешті. Випусники отримують диплом за двома спеціальностями: ступінь бакалавра з кондуктивної педагогіки і ступінь бакалавра з загальної педагогіки.

28.Розкрити зміст методів навчання дітей з аутизмом ТЕАССН-програми, холдинг-терапії, методу „Ритм життя”, комунікативного методу підкріпленого музикою, методу вибору, оперативного навчання.

Оперативне навчання (поведінкова терапія) розповсюджене в США, Норвегії, Південній Кореї, в деяких арабських країнах та у Німеччині. Методика передбачає створення зовнішніх умов, які сприяють індивідуальному формуванню бажаної (заданої) поведінки в різноманітних аспектах (соціально-побутовий розвиток, оволодіння навчальними предметами, виробничими навичками, мовленнєвий розвиток). Індивідуальна система навчання для кожної дитини складається таким чином, що будь-який позитивний прояв нагороджується (підсилюється), а негативний - або ігнорується, або карається. Послідовники біхевіориського підходу розглядають аутизм як сукупність проблем, а причиною його виникнення називають порушення ВНД, які не дозволяють проводити навчання дитини в умовах звичного оточуючого середовища, оскільки у такої дитини сформована особлива поведінка - "недосконала". Під недосконалою поведінкою мається на увазі наявність агресивних реакцій, які спрямовані на себе та інших і включають спалахи гніву, стереотипні дії, що спричиняють шкоду собі та іншим. Автори підкреслюють важливість процедури конструювання поведінки у тій частині програми, яка веде до позитивних зрушень у поведінці дитини. Підкреслюється, що спеціалістів, які повинні проводити в життя цю програму, необхідно ретельно готувати з метою оволодіння ними прийомами формування у дитини наслідування у поведінці, розвитку її абстрактного мислення і мовлення. Ядром даного методу є імітація: на ранніх етапах в основному невербальна, на більш пізніх – невербальна і вербальна. Тонкість імітаційної підготовки полягає також в навчанні мистецтву спостерігати: "діти вчаться вчитися спостерігати за тим, як вчаться інші діти" (Л.М.Шипіцина). Відпрацьовані навички відшліфовуються вдома до того, як дитина братиме участь у колективній діяльності.

Надзвичайно цікавою й оригінальною є ТЕАССН-програма (Р.Райхлер і Г.Месібов), яка визнана в декількох штатах США державною і широко розповсюджена у багатьох країнах Європи, Азії та Африки. При деякій схожості окремих методичних рис ТЕАССН-програми і оперативного навчання між ними існують відмінності концептуального порядку. Ретельне вивчення особливостей психіки аутичних дітей дало підставу багатьом зарубіжним авторам зробити висновок, що при аутизмі мислення, сприймання і психіка в цілому організовані зовсім інакше, ніж у нормі: сприймання носить в основному сукцесивний характер, діти не засвоюють або засвоюють з великими труднощами симультанно-організовані процеси, у них особливий характер мислення. Ці особливості психіки утруднюють, а в складних випадках роблять неможливою адаптацію дітей до оточуючого світу. Тому, на думку прихильників ТЕАССН-програми, необхідно спрямовувати зусилля не на адаптацію дитини до світу, а на створення умов навчання і розвитку, які б відповідали особливостям сформованості у них сукцесивно-симультанних структур. Значні зусилля спрямовуються на розвиток невербальних форм комунікації. Навчання мовленню вважається доцільним тільки при ІQ = 50 і не розглядається як обов'язкове, так само як і виховання навчальних і професійних навичок. В основі всієї програми покладене чітке структурування простору і часу з опорою на візуалізацію.

Крім оперативної терапії і програми ТЕАССН на Заході застосовується холдінг-терапія (М.Уелш) – терапія римування або форсована терапія. Холдінг-терапія як метод увійшла в рамки теоретичних досліджень в галузі етології (науки поведінку організмів у середовищі, в тому числі і про пооведінку людини). Цей метод полягає у спробі форсованого, майже насильницького утворення фізичного зв'язку між матір'ю і дитиною, оскільки відсутність такого зв'язку прихильниками цього методу вважається центральним порушенням при аутизмі. Інші аспекти проявів аутизму (глобальний дефіцит спілкування та ін.) або ігноруються, або їхнє значення занижується. Призначення холдінг-терапії - пробитися через несприйняття дитиною матері і розвинути в ній відчуття і звичку відчувати себе комфортно.

Основною ідеєю групової терапії (програма „Ритм життя") є спільне навчання аутичних дітей з нормально розвинутими дітьми, забезпечення відповідності аутичної дитини груповій нормі і досягнення імітації дітьми відпрацьованої моделі поведінки. Головним принципом групової терапії (80-ті роки XX ст.) визначено формування у дитини, так званого, ритму життя (методом злиття з груповими процесами), основна частина якого повинна відчуватися дитиною фізично. У даному разі маємо зразок злиття східної філософії, пов'язаної з прихованими взаємостосунками між інтелектом, тілом і душею, та принципами японської педагогіки, яка базується на груповому навчанні у більшій мірі, ніж на індивідуальному. Тобто ця практика розходиться з традиційними провідними принципами навчання аутичних дітей, які, навпаки, спрямовані на розробку індивідуальних програм для їхнього адекватного розвитку. Експертна оцінка ефективності програми "Ритм життя" показала, що найбільшим її здобутком є контроль за стереотипними і деструктивними діями, а також розвиток навичок самообслуговування.

Метод вибору передбачає роботу з аутичною дитиною один на один на протязі всього дня і витікає з довготривалого досвіду батьків по навчанню і соціальній реабілітації своїх власних дітей з синдромом РДА, які мали дуже високий рівень інтелекту. Метод вибору не передбачає дотримування жодної з теорій виникнення аутизму, він лише припускає наявність того, що комунікативні і когнітивні утруднення можуть бути біологічно зумовлені, а також те, що мозок дитини має здатність відновлювати свої функції до нормального стану при створенні відповідних умов. Метод вибору складається з двох частин: зміна точки зору батьків і педагогів на дитину;вплив цього нового ставлення до дитини на поведінку батьків і педагогів таким чином, що сама дитина також починає змінюватися.

Найважливішим у цій методиці є те, що дитина повинна бути повністю ізольованою від усіх і на протязі декількох років перебувати в кімнаті з одностороннім дзеркалом (для можливості спостерігати за нею) і з вікном, яке пропускає світло, але не дає можливості огляду оточуючого світу.

Метод комунікативної терапії, підкріпленої музикою, найбільше контрастує з методикою вибору, оскільки на її основі у дитини з аутизмом активно формується емпатія, яка передбачає функціональне використання будь-якого типу немовленнєвого спілкування. Цей вид терапії відрізняється від традиційної музикотерапії тим, що основна мета музичного впливу полягає у створенні відношень між музикою і дитиною, а за даним методом – між дитиною і значущою для неї людиною (батьками, педагогами), з якою вона проводить весь свій час. Метою застосування даного методу є створення паттерну діалогічного спілкування для подальшого мовленнєвого розвитку. При цьому музика стає помічником, оскільки вона є гнучкішою, ніж мовлення, особливо у поєднанні з рухами тіла, включаючи біг, стрибки, контакт очей, зорове зосередження на одних і тих же об'єктах (шарф, розміщений між дитиною і дорослим, повітряна кулька і т.д.).

У системі корекційного навчання дітей з аутизмом значна увага приділяється роботі з сім'єю, для якої є важливою не тільки практична, але й емоційна допомога. У цьому відношенні в системі психологічної допомоги передбачається перехід від впливу, чітко орієнтованого на дитину, до сімейної або ситуаційної терапії. Це викликано, з одного боку, прагненням батьків самим коригувати труднощі у поведінці та навчанні своїх дітей, а також бажанням повніше включитися у процес корекційного навчання, що іноді є необхідним, оскільки часто виникають проблеми, які не можливо вирішити без участі батьків. З іншого боку, аутичні діти не в змозі самостійно переносити сформовані у них навички на інші ситуації, у зв'язку з чим залучення батьків та інших членів сім'ї в систему навчання викликане необхідністю. Педагогічна домашня терапія базується на принципі зміни діяльності в сімейній обстановці і здійснюється здебільшого самими батьками. Вважається, що такий вид терапії є ефективним для дітей до трьох років, однак після досягнення цього віку для дитини краще відвідувати дитячий заклад, одержуючи при цьому допомогу батьків при виконанні домашніх завдань.

29.Система освітніх закладів для дітей з обмеженими психічними і фізичними можливостями. Спеціальна освіта – складова системи освіти України, частина системи комплексної медико-педагогічної, професійної та соціальної реабілітації осіб, які мають психічні та фізичні порушення. Загальною метою спеціальної освіти є забезпечення особам з психічними та фізичними вадами умов для розвитку своїх можливостей для адаптації в соціальному середовищі, підготовки до трудової діяльності, самообслуговування, самозабезпечення і сімейного життя. В Україні діє єдина структура спеціальної освіти осіб з психічними та фізичними вадами, яка включає:

— дошкільне виховання;

— загальну середню освіту (за винятком шкіл для розумово відсталих дітей;

— професійну освіту;

— позашкільне та післяшкільне навчання і виховання;

— вищу освіту;

— підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів;

— самоосвіту.

Для її здійснення в державі створюється диференційована мережа спеціальних дошкільних, шкільних, позашкільних та професійних закладів, де забезпечуються рівні можливості для осіб в одержанні дошкільної, загальної шкільної та професійної освіти шляхом ліквідації фізичних, фінансових та психологічних бар’єрів, які виключають або утруднюють їх повноцінну участь у житті суспільства. В Україні склались і діє система спеціальних дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей з вадами психічного та фізичного розвитку. Є такі типи освітніх закладів:

а) для дітей з інтелектуальними недоліками:

— із затримкою психічного розвитку;

— розумово відсталих;

б) для дітей з порушенням слуху:

— глухих;

— слабочуючих

в) для дітей з порушенням зору:

— сліпих;

— слабозорих;

г) для дітей з тяжкими розладами мовлення

д) для дітей з порушенням опорно-рухового апарату.

Перспективним є створення окремих дошкільних закладів, шкіл, класів (груп) при спеціальних та загальноосвітніх дитсадках і школах для таких категорій дітей:

а) для дітей з косоокістю та амбліопією (частковою або повною втратою зору через невикористання ока);

б) для дітей із комбінованими порушенням, включаючи сліпоглухоту;

в) для дітей з розладами емоційної сфери і поведінки.

Неодмінною умовою функціонування спеціальних закладів при загальноосвітніх установах є проведення навчально-виховної та корекційно компенсаторної роботи спеціалістом-дефектологом відповідного профілю, створення необхідних охоронно-педагогічних умов, забезпечення учнів спеціальним підручниками, посібниками та технічними засобами. Завдання спеціальної школи полягає створенні сприятливих умов для всебічного, гармонійного розвитку особистості й підготовки до самостійного життя.

Спеціальна школа-інтернат для дітей з ВРМ складається з двох відділень. У 1-му відділенні навчаються діти з діагнозом алалія, афазія, дизартрія, ринолалія, заїкання, ті які мають загальний недорозвиток мовлення, який утруднює їх навчання в масовій школі. Основні завдання 1-го відділення — усунення різних видів порушень усного й писемного мовлення та вад їх психічного розвитку, формування знань, умінь та навичок з основ наук; професійно-трудова підготовка. Термін навчання в 1-му відділенні для дітей із ЗНМ — 11 років (підготовчий — 10 класи). В кінці навчання учні одержують знання в обсязі неповної середньої школи. 2-ге відділення спеціальної школи призначене для учнів з важкою формою заїкання. Вони одержують знання в обсязі неповної середньої школи; додатковий (у порівнянні з масовою школою) рік відводиться на спеціальну мовленнєву роботу в молодших класах. У зв'язку з тим, що після закінчення учнями 4-го класу біля 50% з них можуть бути переведені для навчання до масової загальноосвітньої школи.

30.Висвітлити роль сім’ї в навчанні та вихованні дітей з обмеженими психічними і фізичними можливостями, робота дефектолога з батьками. Зміни в суспільстві торкнулися питань відношення держави до сім’ї, до дітей, усвідомлення необхідності прогнозування перспектив розвитку кожної дитини й вимагають зусиль усіх причетних до цього процесу, а в першу чергу - батьків. Основні положення Конвенції ООН про права дитини, Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті, законів „Про дошкільну освіту”, „Про охорону дитинства” спрямовані на забезпечення умов життєдіяльності. Проте наявні непоодинокі факти такі як відвернення від дитини, соціальне сирітство, зумовлюють необхідність розробки нових механізмів сприяння успішному сімейному вихованню з раннього віку, формування у батьків установок про цінність дітей і шлюбу.

Сім’я як різновіковий колектив представлена певною системою закріплених традиціями, звичаями, моральними й правовими нормами стосунків між старшими й молодшими, батьками й дітьми. До психологічних механізмів сімейної соціалізації належать: ідентифікація (дитина наслідує батьків); включення батьків у внутрішній світ дитини, її інтереси, потреби, смаки, прагнення; цілеспрямоване формування поведінки, що відбиває систему норм, схвалених суспільством. Науковці відзначають, що оптимальна інтеграція людини із соціумом визначається не тільки генетично переданою інформацією, але й стає можливою внаслідок набутих знань і досвіду (Б. Ананьєв, Л. Божович, І. Кон, О. Кононко, В. Котирло, О. Леонтьєв, В. Мухіна та ін.). Проте, дуже часто виникають протиріччя у родині з питань виховання і навчання. Педагогу потрібно вміти аналізувати роботу з батьками, визначати особливості сімейного виховання - прийняття хворої дитини батьками, зацікавленість у піклуванні про неї, вимогливості до дитини, демократизація або авторитаризм у сімейних стосунках. А. Співаковська визначає такі параметри: відчуження, байдужість, гіперопіка, вимогливість, стійкість, любов. Несприятливе виховання дитини в культі її хвороби (залежність батьків від дитини). Педагогу необхідно чітко визначити позиції батьків по відношенню до дитини. Критерії оцінки батьківських позицій (за А. Співаковською): адекватність, динамічність, прогностичність. При адекватній - батьки правильно орієнтуються в індивідуально-психологічних особливостях дитини. При динамічній - характеризується нестійкістю батьківської позиції, змінюються форми і засоби спілкування з дитиною. При прогностичній оцінці позицій батьків відображають їх здібність і передбачення перспектив подальшого розвитку дітей та для побудови взаємодії з ними.

Сучасний стан суспільства і потреби молодої сім’ї, особливо сім’ї в якій зростає дитина з проблемами розвитку вимагають соціально-грамотного вирішення її проблем, зокрема достатньої інформаційної пропаганди з боку представників суспільних інститутів сучасних досягненнях науки з питань виховання й формування уявлення молодих батьків про розвиток і виховання дитини раннього віку з участю соціальних, педагогічних і медичних працівників та інших фахівців й принципово нового підходу до взаємодії закладів освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення і родини. Саме батькам належить виняткова роль у вихованні і важливо, щоб батьки були поряд з дитиною й активно допомагали їй освоюватися в житті. Тому розробляються індивідуальні комплексні програми соціально-педагогічної підтримки батьків. Метою програми є організація соціально-педагогічної діяльності сім’ї з дитиною з особливими потребами по мобілізації її педагогічного потенціалу, соціальній адаптації сім’ї, по створенню умов для фізичного, психологічного і соціального розвитку дитини.

Програма розрахована на взаємодію і співробітництво сім’ї та соціальних інститутів в умовах реабілітаційного центру на один рік і складається з 4 кроків: І крок – організаційний; ІІ крок – діагностичний; ІІІ крок – корекційний; ІV крок – підсумковий. Кожний крок має свою мету, зміст, напрями роботи (соціально-медичний, соціально-педагогічний та соціально-психологічний). В межах цієї програми ми пропонуємо батькам пройти разом з дитиною послідовними кроками протягом року, навчитись розуміти один одного, взаємодіяти, разом жити і досягти очікуваного результату. Ці кроки приведуть до забезпечення адекватної соціальної адаптації, задоволення від життя і сімейного щастя.

Дата добавления: 2015-05-23