Тема 1. Предмет, завдання та структура військової психології 1 страница

Вступ

59.

48.

Окресліть загальні особливості розвитку української філософії в першій третині ХІХ ст.

У ХІХ ст. українська філософська думка вийшла на новий рівень своїх проявів: академічна філософія тепер викладається у світських навчальних закладах. Після відкриття у 1803 р. Харківського університету на викладання філософії до нього був запрошений німецький філософ Йоган Шад (1758-1834), учень І.Г.Фіхте. Він перебував на посаді професора філософії Харківського університету із 1806 р. по 1816 р. Й.Шад був прихильником філософії І.Канта, проте вносив у неї свої власні новації, використовуючи частково ідеї І.Г.Фіхте та Ф.Шеллінга. Зокрема, Й.Шад намагався наблизити теоретичний розум до практичного, а також поставав проти відриву форм знання від досвіду. У 1834 р. був відкритий Київський університет Св.Володимира. Перший ректор університету, особистий приятель Т.Г.Шевченка, М.Максимович певний час захоплювався ідеями Ф.Шеллінга. Він немало зробив для збирання та збереження народної української мудрості. Згодом у Київському університеті набули поширення ідеї Г.Гегеля. Орест Новицький (1806-1884) був професором філософії Київського університету. В історії української філософії він постав як один із найбільш полум’яних пропагандистів філософії. Спираючись на вчення Гегеля, він виклав у праці “Про дорікання, що робляться філософії в теоретичному і практичному відношенні, їх силу і важливість” своє бачення сутності філософії. Завданням філософії вважав пізнання дійсності на рівні чистої свідомості, у формі ідей. У філософії, на думку О.Новицького, людська свідомість вперше звертається до себе самої, а звідси випливає неможливість розглядати філософське знання в контексті практичної корисності, але виключно – як культивування духовності високого гатунку. О.Новицький створив власну, досить оригінальну концепцію історичного поступу філософії (чотиритомна праця “Постепенное развитие древних философских учений…”), вважаючи, що, по-перше, кожне філософське вчення виправдовує себе як органічна частинка цілісного процесу, а, по-друге, що філософська думка розвивається від заглиблень у природу – через власне самоусвідомлення – до винайдення абсолютів (Бога), відкриття істини в сфері самоусвідомленої думки та втілення її у практику життя. Філософія в Росії, на думку О.Новицького, повинна взяти все цінне із різних історичних філософій, але усталити все це на власних засадах – на засадах синтезу ідеального та реального, ідей та життя. За оцінкою деяких філософів, названа першою праця О.Новицького була найвищим філософським досягненням того часу. Коли йдеться про українську літературу, першим постає перед нами ім’я Миколи Гоголя (1809 – 1852 рр.). Про Україну, її життєві типи, її природний та побутовий колорит як уся Росія, так і Європа (а, може, і весь світ) у найбільш яскравій, експресивній формі довідалася саме завдяки знайомству із творами М.Гоголя. Мало хто знає, що окрім письменництва Гоголь ще й викладав історію всесвітньої літератури у Петербурзькому університеті, а також постав відомим через свої оригінальні світоглядні ідеї, які, до речі, викликали певну громадську полеміку. Світоглядні ідеї М.Гоголь виклав у працях “Вибрані місця із листування із друзями” та “Арабески”, де він виклав своєрідну “філософією непомітного зла”. Гоголь вважав, що основою світу є Бог, який надає усякому буттю сенсу та певного призначення. Оскільки людина є найпершим та найкращим творінням Божім, то найпершим її життєвим завданням постає якраз усвідомлення свого призначення. Проблема життєвого вибору для людини є найважливішою ще й тому, що за спиною кожної людини – праворуч – стоїть янгол, а ліворуч – диявол, які ведуть за його душу запеклу боротьбу. Українська філософія, хоча її теорії у своїй більшості і не здобули світового визнання та поширення, органічно вписана в історію українського народу та його духовної культури; вона була присутня на всіх основних етапах української історії і відігравала важливу роль у розвитку громадської думки. Постаючи переважно внутрішнім культурним явищем, українська філософія постає концентрованою формою виразу особливостей національного характеру та світосприйняття українців, їх суперечливих одвічних прагнень, їх самоусвідомлень та ціннісних орієнтацій. Внаслідок цього українська філософія має цілу низку особливостей, що, почавши формуватися за часів Київської Русі, зберігають свою значущість і по-сьогодні. В умовах наявності самостійної української держави перед філософською думкою України відкриваються нові, небачені раніше перспективи, і лише майбутнє покаже, чи змогла українська інтелектуальна еліта використати їх належним чином.

49.Якою є структура простих суджень? Наведіть приклади таких суджень та визначіть їх основні елементи.

Судження – форма мислення, в якій стверджується або заперечується щось відносно предметів і явищ, їх властивостей, зв’язків і відношень і яка має здатність виражати істину або хибу.

Простим судженням називається судження, яке складається з одного суб’єкта і одного предиката. Суб’єкт – це те, про що йдеться в судженні. Суб’єкт – не сам предмет дійсності, а поняття про нього. Суб’єкт позначається S. Предикат – це те, що мовиться у судженні про предмет думки. Предикат є поняття про те, що стверджується або заперечується про предмет, виражений суб’єктом. Предикат позначається літерою Р. Зустрічаються судження із визначеним і невизначеним суб’єктом. Судження з невизначеним суб’єктом передаються в мові безособовими реченнями, наприклад: «Весело», «Вечоріє», «Мені однаково». Судження з виразно визначеним суб’єктом поділяються на одиничні, часткові, загальні. В одиничних судженнях суб’єктом є поняття, в обсязі якого наявний лише один єдиний предмет, наприклад: «Львів – найбільше місто Західної України». В частковому судженні суб’єкт являє собою частину свого можливого обсягу, наприклад: «Деякі птахи не літають». Загальними є судження, в яких суб’єкт охоплює всі предмети даного класу. Прикладом загального судження є визначення понять, а також речення типу: «Всі троянди є квітами» тощо. Предикати суджень мають неоднаковий характер. В залежності від цього судження поділяються на розповідні, описові, пояснювальні. У пояснювальних судженнях предикат завжди відображає певний тимчасовий стан, наприклад, «цей підручник друкується». Описові судження мають предикат, який відображає відносно постійні властивості предметів чи явищ. Судження «трава зелена», «гори високі», «вода чиста» відносяться до описових. У пояснювальних судженнях встановлюється відношення між видом і родом, наприклад, «це є книга», «людина – розумна істота» та ін. Частина суджень - це судження відношень. Серед різноманітних відношень можна виділити окремі їх види, які зустрічаються доволі регулярно. Це відношення тотожності, підпорядкування, просторові, часові, причинно-наслідкові. У судженнях тотожності суб’єкт і предикат однакові за обсягом і рівнозначні за змістом, наприклад, Т.Шевченко – найбільший український поет. Для суджень підпорядкування поняття з більшим обсягом є підпорядковуючі, відповідно менші за обсягом – підпорядковані. Такими судженнями є, зокрема: «Лев – дика тварина», «Соціологія – гуманітарна наука» та ін. У судженнях, де йдеться про відношення просторові предикатом буде певне місце якогось предмету чи явища, наприклад, «Київ розташований на берегах Дніпра». Часові характеристики так само є предикатом у судженнях типу: «Ми живемо в ХХ1 столітті». Те ж саме стосується і суджень, що вказують на відношення причинності: «Ненависть породжує агресію». Особливим різновидом простих суджень є екзистенціальні, або судження існування. Наведемо приклади таких суджень: «Дружба існує», «Вічний двигун не існує». В таких судженнях стверджується або заперечується існування суб’єкта. Хоч і здається, на перший погляд, що слова «існує (не існує)» виконують роль зв’язки, оскільки нагадують «є (не є)», проте насправді ствердження чи заперечення існування є предикатом таких суджень. Розрізняють також аналітичні і синтетичні судження. Аналітичними є судження, в яких про суб’єкт говориться щось таке, що в ньому вже наявне. Ми подумки ніби відділяємо властивості від речі, тобто робимо аналіз. У судженнях «Цей студент розумний» або «Вітер холодний» властивість (предикат) міститься у речі від початку. В синтетичних судженнях не розкривається зміст суб’єкта; в предикаті говориться про щось нове, чого не було в змісті суб’єкта.

50.Назвіть основні категорії етики, що характеризують зміст морального вибору людини. Що таке моральний вчинок.

Людина може здійснювати свій моральний вибір у своїх намірах, тобто подумки, але справжнім виявленням такого вибору постає і може постати лише вчинок. В даному випадку нам зовсім не обов'язково казати "моральний вчинок" тому, що кожний вчинок постає моральним. Важливість вчинку, гострота та несподіваність його змістових проявів зумовлена також і тим, що тверезий аналіз ситуації ніколи не надає такому вчинку ні гарантій щодо його позитивних наслідків, ні впевненості в його безумовній виправданості. Якби можна було все вирахувати, то це був би вже не вчинок, а лише реалізований ретельно продуманий план дій. Ще одна особливість вчинку полягає в тому, що він яскраво демонструє глибинну цінність та необхідність боротьби за ствердження високої моральності та морального ідеалу. В ході повсякденного життя люди досить часто уживаються із думкою про те, що всі все роблять посередньо, буденно, що не існує справжніх цілей, заради яких можна було би піднестись до високої чистоти в діях та намірах. Але раптом якась людина здійснює вчинок, і це може певною мірою перевернути чиєсь життя, вплинути на громадську думку, засвідчити той факт, що моральність є дійсним та дієвим явищем. За Аристотелем, вибір повинен: а) бути свідомим; б) бути протилежним потягу (потяг зв’язаний з задоволенням); в) відрізнятись від бажань; г) бути спрямованим на те, що справді залежить від людини (предметом вибору не може бути стан космосу, вічність, державний устрій у чужій країні); д) стосуватися того, що відомо людині. Філософ писав: "Свідомий вибір – здатне приймати рішення прагнення до того, що залежить від нас…" Важливим здобутком Арістотеля постає також і те, що він узалежнив моральний вибір не лише від знань та розуму, а й від волі, оскільки, на його думку, вважати, що людина робить зло через незнання (так вважали Сократ і Платон) означає відвести від неї моральну відповідальність: адже людина не може відповідати за те, чого вона не знає і не розуміє. Мірою відповідальності людини за моральний вибір, за здійснені вчинки постає стан буття взагалі: людина несе відповідальність за буття. Тому не лише в стані екологічної кризи, а й у будь-якому виборі людина повинна усвідомлювати, що вона розгортає свої дії саме у горизонті буття, вона змінює стан буття, отже – відповідальність її просто колосальна. При здійсненні морального вибору важливу роль грають моральні норми, принципи, звичаї та традиції. Моральні норми постають формулюваннями чи положеннями, що подають форми поведінки, бажані у даному суспільстві або у певній його верстві. Норма – це завжди спрямування на належне, а тому моральні норми щось заохочують і водночас забороняють. Якщо, наприклад, вихователь повинен бути високоморальним, то це значить, що він не може дозволяти собі очевидно аморальні дії. Якщо нормальним у моральному плані є повага до людей старшого віку, то безумовно повинна засуджуватись грубість у відношенні до них. Моральні норми, як це вже подавалось у першій темі, можуть бути опертими на певні теоретичні положення, вироблені в антропології, психології, культурології та ін. Проте такий характер підкріплення моральних норм можна здійснити далеко не завжди, оскільки досить часто вони зумовлюються звичаями та традиціями. Не виключено, що самі звичаї та традиції мають під собою якісь давні виправдані досвідом приписи, що повинні були допомагати людям виживати, зберігати мир та злагоду в своїх взаєминах, результативно виховувати наступні покоління, проте згодом їх початковий зміст випарував, люди забули про нього, але, лишаючись вірними історичній традиції, все одно вважають за необхідне суворо дотримуватись того способу дій, що прийшов із давнини.

51.Виділіть основні відмінності протестатизму від католицизму та православ’я.

Початок XVI ст. – доба радикального перелому в європейській культурі, коли формується нова парадигма, котра визначила її еволюцію на майбутні століття. Це був час великих ідейних поривань і спалення «єретиків», захоплення високими здобутками античної культури і полювання на «відьом», благочестивих диспутів і витончених тортур. Саме у цей період досягають піку релігійні конфлікти, що переросли у справжні релігійні рухи, спрямовані на широкомасштабне реформування католицької церкви. Тому цей рух називають Реформацією, а її наслідком стало утворення протестантизму. Це сукупність самостійних і різноманітних релігій, церков, що відрізняються одна від одної догматичними й канонічними особливостями. Протестанти не визнають католицького чистилища, відкидають православних і католицьких святих, ангелів, Богородицю; християнський триєдиний бог займає в них зовсім монопольне положення.
Головна відмінність протестантизму від католицизму й православ'я полягає у вченні про безпосередній зв'язок бога й людини. За словами протестантів, благодать сходить на людину від бога, оминаючи церкву, «порятунок» досягається тільки завдяки особистій вірі людини й волі бога. У зв'язку з іншим відношенням людини до бога не тільки духівництву й церкві, але й релігійному культу в протестантизмі приділяється другорядне місце. Поклоніння мощам і іконам відсутнє, кількість таїнств скорочено до двох (хрещення й причастя), богослужіння, як правило, відбувається в проповідях, спільних молитвах і співах псалмів. Формально протестантизм ґрунтується на Біблії, але фактично в кожній протестантській релігії є свої символи віри, авторитети, «священні» книги.

52.Поясніть коротко, чому в ХІХ ст. філософські ідеї в Україні проявились не лише у філософських творах, а й в літературі та програмах громадсько – політичних рухів.

У другій половині XVIII ст. Україна остаточно втратила рештки своєї державної автономії та колишню військову славу. Її територія була поділена на окремі частини: до 80% її входило до складу Російської імперії, а Галичина, Закарпаття, Півчнічна Буковина були включені в імперію Габсбургів. Проте втрата можливостей проявляти зовнішню активність спричинила до певної міри інтерес до самоосмислень, внутрішніх заглиблень, у тому числі – інтерес до власної історії, культури, прояснення історичного становища України та її етнічних самоідентифікацій. Звичайно, за умов відсутності автономного культурного розвитку, українська філософська не могла розвиватись та поширюватись вільно і самовладно, тому значною мірою саме через це, а частково – внаслідок тогочасних інтелектуальних традицій, філософська думка в Україні ХІХ ст. виражала себе не лише в прямій формі, а й через літературу, громадсько-політичні погляди та у програмах різних соціально-політичних рухів.

53.Чим відрізняється складне судження від простого? Наведіть приклади.

Судження – форма мислення, в якій стверджується або заперечується щось відносно предметів і явищ, їх властивостей, зв’язків і відношень і яка має здатність виражати істину або хибу.

Просте судження – це таке судження, яке містить один суб’єкт і один предикат. Складним є судження, в яких два або більше простих суджень зв’язані між собою логічним сполучником (зв’язкою). У мові складним судженням відповідають різні форми складних розповідних речень, наприклад: «Сьогодні сонячний день, і ми підемо гуляти в парк». Логічний аналіз таких суджень здійснюється у відповідності з типом зв’язки. Ці зв’язки або сполучники мають назву пропозиціональних. Розглядаючи складні судження, ми не беремо до уваги внутрішню структуру простих суджень, що їх складають, тобто взаємовідношення між суб’єктами і предикатами. Натомість кожне просте судження розглядається як нерозчленоване ціле. Вище зазначалося, що сутнісною характеристикою судження як форми мислення є істинність чи хибність. Логікою вироблено спеціальний метод для визначення, істинним чи хибним є ціле складне судження в залежності від істинності чи хибності включених в нього простих суджень. Істинність складних суджень визначається за допомогою таблиць істинності, які мають свої особливості в залежності від типу логічного сполучника.

54.Назвіть основні категорії етики та розкрийте їх зміст.

Категорії етики – фундаментальні поняття, які виражають специфіку моралі, моральних стосунків, моральної діяльності під кутом зору співвідношення в них добра і зла. Етичні категорії – форми пізнання моралі, моральної свідомості, моральної діяльності. Якщо взяти усю сукупність основних етичних категорій, які аналізуються у сучасній етиці, то можна простежити загальну тенденцію їх становлення та розвитку: від найбільш широких за об’ємом та загальних – добра, зла, ідеалу – до глибинних внутрішніх контрольних механізмів свідомості – совісті, сорому, самооцінки. Етичні категорії добра і зла охоплюють явище моралі в цілому, слугують підставою моральної оцінки конкретних явищ. Які б інші категорії етики ми не розглядали, вони тим чи іншим чином пов’язані з категоріями добра як морального ідеалу. Це значить, що моральність як певне дійсне явище людського життя укорінена у тому змісті та в тій спрямованості, що визначаються добром. Добро, ідеал визначають зміст усіх інших категорій, конкретизуються в них. Етична категорія справедливості стосується конкретного співвідношення добра і зла; це характеристика моральної міри у людських відношеннях. Етична категорія обов’язку охоплює сферу моральних вимог суспільства до людини та, з іншої сторони, їх виконання людиною, усвідомлення людиною відповідальності за свої вчинки. Етичні категорії честі та гідності охоплюють сферу самосвідомості особистості, оцінку її з боку суспільства, самоповагу. Етична категорія совісті (сумління) охоплює найбільш інтимну сферу самоконтролю та самооцінки поведінки особистості. Категорії етики, як вже зазначалось, мають свої особливості, пов’язані із специфікою самого предмету етики. По-перше, категорії етики відображають багатоманітні зв’язки людей, бо будь-яка людська діяльність має моральний аспект. По-друге, завдяки їм дається загальна позитивна чи негативна оцінка поведінки людей. По-третє, вони стимулюють піднесення людини над сущим і прагнення до належного. По-четверте, етичні категорії орієнтують людину на творчі пошуки, на збереження та реалізацію власної індивідуальності при моральному виборі, розширюючи тим самим обрії людської свободи. По-п’яте, вони задають енергетичний потенціал, пробуджують нереалізовані життєві сили людини.

55.Назвіть п’ять догматів-«стовпів» ісламської віри та коротко поясніть їх зміст.

Іслам - одне з трьох (нарівні з християнством та буддизмом) світових віросповідань, тобто його прихильники живуть по всьому світу, майже на всіх континентах і в більшості країн.

Мусульмани складають переважну більшість населення багатьох країн Азії і Африки. Іслам є ідеологічною системою, що значним чином впливає і на міжнародну політику.

П'ять стовпів ісламу - п'ять фундаментальних засад ісламу. Це:

шахада (свідчення віри) є основним принципом ісламу: «нема Бога крім Аллаха, і Мухаммед посланник його». Цей заповіт - фундація для всієї віри і практикується в Ісламі. Мусульмани повинні повторювати шахада в молитві, і потрібно, щоб немусульмани, охочі перейти в Іслам, декламували цей вислів.

Салят (мамаз, ритуальна молитва), яка повинна виконуватися п'ять разів на день. Кожен салят робиться, у напрямку до Кааба, що є у Мецці. Салят має сенс сконцентрування розуму на Бозі, і вважається особистим спілкуванням з ним, приносячи подяку і поклоніння. Салят обов'язковий, але гнучкість дозволяється залежно від обставин.

Закят — (милостиня). Ця практика надання милостині заснована на накопиченому багатстві, і обов'язкова для всіх мусульман, які можуть надати її. Виправлена частина витрачається, щоб допомогти бідному або такому, що має потребу, а також, щоб допомогти розповсюдженню Ісламу. Зякат вважається релігійним зобов'язанням, тому що їх багатство вважається як «довіра від щедрості Богів».

Саум (піст під час рамадану). Мусульмани не повинні їсти або пити від світанку до сутенків протягом місяця, і повинні бути уважними від інших гріхів. Піст заохочує відчуття близькості до Бога, і протягом нього мусульмани повинні принести свою подяку і залежність від нього, викупають їх минулі гріхи, і думають про тих, що мають потребу. Саум не обов'язковий для декількох груп для кого це невчасний тягар. Для інших гнучкість дозволяється залежно від обставин.

Хадж (паломництво в Мекку). Кожен фізично здоровий мусульманин, повинен зробити паломництво до Мекки щонайменше один раз у його житті. Коли паломник - близько десяти кілометрів з Мекки, він повинен одягнути одяг Іхрам, який складається з двох білих цілісних листів. Ритуали Хаджу включають обхід сім разів навколо Кааба, торкаючись Чорного каменя, семиразовий біг між холмами Сафа і Марва, і символічне побиття камінням диявола в Mіні. Паломник, або хаджа, шанується суспільством, хоча ісламські викладачі говорять, що Хадж повинен бути виразом відданості Богу замість засобу, щоб придбати соціальне положення.

56.Охарактеризуйте основні філософсько – світоглядні ідеї М. В. Гоголя.

М. В. Гоголь (1809 – 1852 рр.) – відомий письменник, викладач історії всесвітньої літератури у Петербурзькому університеті, постав відомим через свої оригінальні світоглядні ідеї, які викликали певну громадську полеміку. Свої світоглядні ідеї М.Гоголь виклав у працях “Вибрані місця із листування із друзями” та “Арабески”. Гоголь вважав, що основою світу є Бог, який надає усякому буттю сенсу та певного призначення. Оскільки людина є найпершим та найкращим творінням Божим, то найпершим її життєвим завданням постає якраз усвідомлення свого призначення. Проблема життєвого вибору для людини є найважливішою ще й тому, що за спиною кожної людини – праворуч – стоїть янгол, а ліворуч – диявол, які ведуть за його душу запеклу боротьбу. Тобто, за Гоголем кожна людська душа постає полем розгортання всесвітньої буттєвої драми: якщо вона врятована – добра в світі стає більше, коли загублена – менше. Найнебезпечнішим для людини постає так зване “непомітне зло”, тобто зло незначне, маленьке, наприклад, незначна брехня. Це зло небезпечне тому, що людина не вважає його за зло і не бореться із ним, але диявол крапля за краплею збирає його, так що людина зовсім непомітно для себе продає свою душу дияволу, і може статися так, що ще за життя людина, будучи біологічно живою, насправді стає мертвою. Так незначні, нескінченно малі відхилення від добра постають у підсумку великим злом. У знаменитій поемі “Мертві душі” М.Гоголь і зображує таких – мертвих за життя – персонажів.

57.Назвіть закони логіки та дайте їх загальну характеристику. Наведіть приклади їх використання.

Закони логіки перебувають у певній відповідності із законами природи і суспільства. Як ті, так і інші закони мають об’єктивний характер. Їх неможливо поміняти, вони діють незалежно від бажань і волі людей. Той факт, що мислення відрізняється від світу речей більшою свободою в оперуванні ідеальними утвореннями, не означає волюнтаризму в сфері дії законів логіки, можливості довільно їх створювати їх або відміняти. Порушення законів логіки так само, як і намагання змінити закони природи, заздалегідь приречені на невдачу. Спроби це зробити, користуючись специфікою ідеальної реальності, рано чи пізно засвідчують об’єктивну даність та непорушність цих законів. Той, хто не хоче з цим рахуватися, відчує абсурдність своїх бажань. Так, спроби якоїсь людини злетіти, як птах, не маючи спеціальних пристроїв, які здатні певною мірою долати земне тяжіння, неодмінно ведуть до її загибелі. Невдачі тих, хто порушує закони логіки, мають інші форми, проте виразно показують якщо не самому порушнику, то оточуючим, хибність подібних дій. Наприклад, людина, яка про одну й ту ж річ висловлює суперечні судження, викликає осуд як особа нещира, брехлива. Незаперечним є той факт, що помилки у мисленні є звичним явищем. Однак це зовсім не свідчить про довільність і волюнтаризм логічних законів. Порушення цих законів відбуваються з різних причин: недостатня освіченість, недосконалість мислення, прагнення досягти мети неправедними засобами, свідомо відходячи від істини, хвороби мозку тощо. Наша свобода у використанні зазначених законів більшою мірою полягає у намаганні пізнати їх і користуватися цим знанням. Те саме стосується будь-яких інших об’єктивних законів.

Проте об’єктивність логічних законів відрізняється від об’єктивності речей. Специфіка логічних законів порівняно із законами буття виявляється, на перший погляд, в тому, що люди значно легше ставляться до фактів їх порушення як у власному мисленні, так і щодо інших людей. Правильно мислити – це радше заклик, ідеал, але не те, що є імперативом повсякденного життя. Правильне мислення іноді вважають ознакою високоосвічених інтелектуалів. Решта не вбачає великого гріха у порушеннях того чи іншого логічного закону. Вимоги логічних законів подібні до правил морального життя: можна дотримуватися їх, а можна і порушувати: не завжди і не всіх чекає швидке покарання. Проте дотримання чи порушення подібних законів не призводить до їх скасування чи змін. Покарання несе порушник. В цьому також виявляється об’єктивність логічних законів. Закони логіки універсальні. Їх вимоги чинні для всіх народів нашої планети, для всіх без винятку поколінь, для тих, хто жили в давні часи, і далеких нащадків. Саме закони логіки є вагомим фактором взаємопорозуміння між різними за етнічними, соціальними, віковими і іншими ознаками людьми. Завдяки однотипності структур мислення можливий переклад з однієї мови на іншу. Малі діти і дуже літні люди, жінки і чоловіки, фахівці різних професій, витончені інтелектуали і неписьменні – всі ці категорії людей пов’язані спільними законами мислення.

58.Поясніть зміст естетичних понять: краса, прекрасне, естетичне.

Основні естетичні категорії "прекрасне", "потворне", "комічне", "трагічне", "низинне" – це своєрідна модель естетичної практики, логічна форма фіксації історичного досвіду естетичної діяльності, фундамент естетичного аналізу мистецтва. Поняття краси та прекрасного, які як слова мають спільний корінь і в естетиці інколи постають синонімами, є вихідними, найпершими категоріями естетики. Це значить, що весь зміст уявлень про естетичне так чи інакше обертається навколо цих категорій; отже, їх вивчення вводить нас в осереддя естетики як системи наукового знання. Як вже наголошувалось у попередніх темах, люди із давніх часів помітили, що їх надзвичайно приваблює та зачаровує те, що пов'язане із красою (або прекрасним), а також відштовхують прояви потворного, здеформованого. Можна з упевненістю сказати, що категорія прекрасного не є відірваним від життя поняттям, а динамічною естетичною оцінкою, яка піддається історично зумовленим змінам. Тому важливої ваги набуває визначення критеріїв прекрасного, факторів, що впливають на їх історичну зміну, а також зв’язок цієї категорії з іншими цінностями і оцінками. Історія естетики приділяла значну увагу проблемі прекрасного і пов'язала його з системою суміжних понять, які допомагають розкрити його зміст (користь, доцільність, добро, благо, відповідність, гармонія). Прекрасне як естетична категорія визначає предмет чи явище з точки зору досконалості як такі, що мають вищу естетичну цінність. Прекрасне існує незалежно від людини і її свідомості, проте здатність виявити красу або створити її притаманна лише людині. Оцінка прекрасного залежить від її смаку, ідеалу, спираючись на які людина орієнтується у навколишньому світі. Ця оцінка може бути істинною або помилковою тією мірою, якою вона відповідає об'єктивній цінності прекрасного.

Означте і поясніть найважливіші особливості буддиської релігії. Чому буддизм інколи називають «релігією без Бога»? Що таке «нірвана»?

Перегляд основних положень буддистського віровчення засвідчує, що: буддизм постав такою релігією, яка з етичних позицій намагалась дати людині відповіді на найперші та найболючіші питання свого часу; буддизм носив яскраво виражений реформаторський характер, заперечивши цілу низку усталених на той час в давній індійській культурі принципів традиційного благочестя; буддизм відрізнявся очевидною спрямованістю на визнання рівних можливостей всіх людей у справі спасіння своєї душі та досягненні вищої досконалості; низка особливих положень дозволяє бачити в буддизмі явище особливого типу регіональної культури (прийняття вчення про карму, сансару, дхарми, притчевий характер виразу змісту свого вчення та ін.).

Якщо цілком позбутися і хороших, і поганих бажань, настає стан нірвани (заспокоєння, згасання). Це – досягнутий особистими зусиллями вищий стан, коли людина звільняється від всіх земних пристрастей і прихильностей. Стан, коли переривається колесо неперервних перевтілень і людина виключається з процесу відродження. Взагалі нірвана порівнюється з вогнем світильника, який згас через те, що згоріло масло. Всі прояви індивідуальності згасли: немає ні відчуттів, ні образів, ні свідомості. Чинність закону карми припиняється, після досягнення нірвани людина вже не відроджується і залишає сансару. Нірвана – це не смерть. Серединний шлях заперечує і вічну смерть. Це не самознищення, а стан звільнення від свого “Я”, згасання емоцій, коли людина перебуває в абсолютному спокої. Цей особливий стан неможливо описати, використовуючи людський досвід. Тому точного визначення нірвани немає. Іноді говориться, що вона вища мета, вище блаженство, вище щастя, але це тільки в тому значенні, що вже припинене страждання, смуток, хвилювання (дхарм). Нірвана реальна лише як кінцева мета життя, як завершення шляху.

Дата добавления: 2015-05-23