Тема 1. Предмет, завдання та структура військової психології 4 страница

Декоративне мистецтво — естетичне освоєння середовища, що оточує людину, художнє оздоблення створеної людиною "другої природи": будівель, споруд, приміщень, площ, вулиць, доріг. Декоративне мистецтво вбирає в себе досягнення інших мистецтв, особливо живопису і скульптури.

Живопис — зображення фарбами (барвниками) на площині предметів та явищ реального світу, перетворених творчою уявою художника. Ефект живопису зумовлений тим, що він яскраво, виразно, барвисто передає явища і події, що досить часто не доступні прямому спостереженню. Основними його жанрами є пейзаж, натюрморт, сюжетно-тематичні картини, портрет, мініатюра і т.д.

Графіка заснована на однотонному малюнку і використовує в якості основних образотворчих засобів контурну лінію, крапку, штрих, пляму. Залежно від призначення вона ділиться на станкову, прикладну і друкарську: малюнок, гравюра, літографія, офорт, ілюстрація, карикатура тощо.

Скульптура — просторово-образотворче мистецтво, що освоює світ в пластичних образах, які відображаються в матеріалах, здатних передати життєву зовнішність явищ. Скульптура відтворює дійсність в об'ємно-просторових формах. Основними матеріалами скульптури є камінь, бронза, мармур, дерево. За своїм змістом --монументальну, станкову, скульптуру малих форм. За формою --трьохмірну скульптуру, рельєфно-опуклі зображення на площині. У наш час розширилася кількість матеріалів, придатних для скульптури: виникли твори із сталі, бетону, пластмаси.

Література — письмова форма мистецтва слова. Вона за допомогою слова створює реальне живе буття. Літературні твори за різними ознаками поділяють на окремі роди: 1) проза, поезія, драматургія; 2) епос, лірика, драма; 3) художня література, художня публіцистика, есеїстка; 4) змішані жанри (наприклад, сатура як поєднання поезії, діалогу та прози).

Театр — вид мистецтва, що художньо освоює дійсність через дію, що її виконують актори на очах у глядачів: ефект "живої дії", присутності на сцені реальних людей з усіма їх властивостями та характеристиками надзвичайно високий, тому театр дуже захоплює людей.

Музикальне мистецтво Суттєва особливість музики полягає в тому, що вона намагається передати не якісь явища, що існують поза або перед людиною, а динаміку змін людського чуття. Тому основою музики є інтонація, а її структура музики складається на основі ритму і гармонії, що в своєму поєднанні дають мелодію.

Хореографія є водночас мистецтвом танцю, поєднаним із музикою. Танець – це мелодійний і ритмічний рух людського тіла, що, підсилений музичними тональностями та ритмом, розкриває характер людських взаємин, їх відчуття. В танці емоційний стан людини виражається не тільки в голосі, але і в жестикуляції, характері рухів (хода людини може бути стрімка, радісна, сумна, грайлива).

Циркове мистецтво належить до так званого "веселого жанру" і включає в себе акробатику, еквілібристику, гімнастику, пантоміму, жонглювання, фокуси, клоунаду, музичну ексцентрику, кінну їзду, дресирування тварин та ін. Мистецтво цирку - це у певному сенсі мистецтво ювеліра. Цирковий артист також є ювеліром не тільки тому, що від нього потрібна така ж майстерність, точність та відповідальність за справу, яку він робить.

Фотомистецтво базується на точності та миттєвості відтворення хіміко-технічними і оптичними засобами образу. Засобами фотомистецтва постають контраст, незвичний ракурс бачення, фіксація унікальних ситуацій, яскравість, виразність та масштабність зображення дійсності, вміння майстра побачити те, на що звичайна людина не звертає уваги.

Кіномистецтво як ніякий інший вид мистецтва здатне створювати ефект реальності того, що відбувається на екрані. Кіно здатне переносити нас в інші історичні епохи і навіть інші світи. Кіномистецтво включає в себе кілька різних напрямів: художнє кіно, документальне кіно, науково-популярне кіно, анімаційне кіно, просвітницько-пропагандистське кіно.

Телебачення-постає перед нами перш за все як засіб масової інформації, здатний передавати відео та аудіо інформацію на відстань, тобто постає інформативним в тому плані, що подає дійсність максимально реалістично. Як мистецтво телебачення покликане транслювати на масову аудиторію естетично оформлені враження від подій, заходів, незвичайних явищ буття.

87.Окресліть основні аспекти та особливості взаємин релігії із політикою.

Сфера політики пов’язана перш за все з боротьбою за державну владу та із її використанням. На перший погляд релігія, яка має справу із духовними процесами, не повинна стикатись із державною діяльністю та політичною боротьбою; здавалося б, що останню релігія може хіба що оцінювати за критеріями гріховності або праведності. Проте в реальному своєму існуванні релігійні об’єднання, як і окремі віруючи, живуть в суспільстві – в певних державах, країнах, регіонах. Тому вони частково просто змушені вступати у відносини із політикою, а частково зацікавлені в тому, щоби обстоювати свої політичні інтереси. Йдеться в першу чергу про те, щоби визнаватись з боку державної влади в якості повноправного елементу суспільного життя, мати можливість без перешкод здійснювати відправи, мати можливість входити у стосунки із членами суспільства, організовувати певні молодіжні та інші релігійні об’єднання, вільно публікувати та поширювати релігійні видання, володіти храмовими приміщеннями та ін. З іншої сторони, державні діячі та окремі органи можуть звертатись до церкви та її представників за підтримкою або з пропозиціями про співпрацю у певних питаннях життя.

Релігію та політику єднає також і те місце, яке належить в їх функціонування вірі як форми позитивного безпосереднього прийняття чогось. Особлива необхідність віри проявляється там і тоді, де й коли ми не можемо точно переконатись у реальному стані справ чи-то шляхом прямого спостереження, чи-то через експеримент. Зрозуміло, що такої можливості ми позбавлені не лише у відношенні до тверджень різних канонічних релігійних текстів, а й в сфері політичної діяльності. Не зважаючи на всі заклики зробити політику відкритою та прозорою для суспільства, вона залишається значною мірою закритою з різних причин, тому і політичним партіям, лідерам, програмам та запевненням ми часто змушені вірити на слово. Без такої віри навряд чи можна оптимально організувати суспільне життя.

Ще однією спільною рисою політики та релігії постає особливий тип їх внутрішньої організації – у більшості випадків це є ієрархізовані структури із чітко вираженою централізацією. Історичні дослідження засвідчують, що раннє християнство розглядало структуру влади у Римській імперії як взірець для побудови церковної організації. Іслам стверджує, що саме церковна організація може бути єдино надійним та виправданим типом організації людського співжиття, оскільки лише церква розглядає людину цілісно, через єдність її духовних та матеріальних проявів.

88.Поясніть, якими трьома потоками розвивалась українська філософія після 20-х років ХХ ст.

Встановлення радянської влади в Україні обірвало природний процес формування національної державності й відповідних їй духовних процесів. Значна частина вітчизняної інтелігенції була змушена емігрувати. У різних країнах Європи, в яких вони знайшли притулок (передовсім у Чехії, Австрії, Польщі, Німеччині, Франції), їм вдалося продовжити розпочаті на Батьківщині наукові дослідження. Українська філософія, переживши короткий період зльоту, після 20-х років розвивалась трьома потоками: в Україні (радянській та західній) та в діаспорі – за межами України. В цілому за межами України українцями було створено 46 навчальних та наукових закладів, у тому числі –Український вільний університет у Відні (1920 р.), пізніше перенесений у Прагу, а потім – у Мюнхен.

Серед мислителів, думки яких істотно вплинули на стан філософської думки в Україні перш за все слід назвати В.Зеньковського, який читав у Київському університеті курси психології та логіки та зробив суттєвий внесок у вивчення історії руської філософії, у розуміння співвідношення філософії та релігії (у 1919 р. виїхав у Югославію); Г.Флоровського, відомого історика Церкви та релігійного світогляду (також виїхав за кордон); відомого філософа київського походження Л.Шестова, надзвичайно цікавого творця власної релігійної версії філософії екзистенціалізму; О.Гілярова – у певний час професора Київського університету, видатного історика античної філософії, історика західної філософії. О.Гіляров вважав дух виявленням внутрішніх можливостей та потенцій природного універсуму, тому саме через осмислення суті духовного ми можемо наблизитись до розуміння дійсності. Фундаментальне дослідження О.Гілярова “Источники и софисты. Платон как исторический свидетель” по-сьогодні залишається одним із кращих досліджень на цю тему у світовій філософії.

89.Що таке дедуктивне умовиведення? Охарактеризуйте його сутність і механізм, наведіть приклади.

Всі умовиводи поділяються на дедуктивні та імовірні. Дедуктивні умовиводи базуються на русі думки від більш загального до часткового та одиничного. Проте під дедуктивними умовиводами сьогодні розуміють не тільки зазначені виводи, але й всі умовиводи, в яких висновок необхідно слідує із засновків, тобто наявне відношення логічного слідування. До них належать і деякі види індуктивних умовиводів (зокрема повна індукція). Такі умовиводи ще називаються демонстративними.

Дедуктивні умовиводи є найповніше дослідженими порівняно з іншими умовиводами. Одним з найбільш вражаючих досягнень античної науки є вчення Арістотеля про дедуктивні умовиводи, яке іменують також силогістикою. Ця система впродовж тисячоліть визначала напрями логічних досліджень і формувала тип мислення, який ми називаємо раціоналістичним. Іноді навіть всю формальну логіку називають силогістикою, підкреслюючи цим основоположне значення відповідних форм умовиводів в структурі логічної науки. Проте ми розглядатимемо не лише силогізми, але й інші форми умовиводів, в яких наявне відношення логічного слідування. Такими умовиводами є ті, істинність яких залежить від структури суджень-засновків, а також ті, в яких судження беруться як одне ціле, і головним їх елементом є зв’язка, від якої залежить значення істинності. Формами умовиводів, в яких розглядається їх суб’єктно-предикатна структура є безпосередні умовиводи і простий категоричний силогізм. Дана структура також важлива при аналізі скорочених, складних і складноскорочених силогізмів. Решта умовиводів, які відносять до дедуктивних (демонстративних) будемо називати виводами із складних суджень.

90.Поясніть, чим відрізняється моральний кодекс від етикету?

Моральний кодекс – це формальний виклад етичних і соціальних цінностей. Він покликаний донести до людей принципи, яких дотримується суспільство. Як правило, суспільний моральний кодекс базується на заявлених принципах, або в ньому викладається політика суспільства. Заявлені принципи визначають цінності суспільства, якість суспільних відносин. Найбільш значимі з них можна віднести до того, що називається «суспільне кредо». У моральному кодексі, як правило, формулюються цінності чи зразки поведінки людини (як припустимі і бажані, так і неприйнятні) і можлива реакція інших людей.

Етикет являється сукупністю певних норм і вимог, які носять строго регламентований характер і визначають порядок проведення якоїсь церемонії (привітання, знайомство, форма звернення до оточуючих у громадських місцях, поведінка у трудовому колективі тощо). Етикет є соціально детермінованим, так як правила етикету носять утилітарний характер. Вони полегшують взаємостосунки людей, упорядковуючи користування засобами громадських комунікацій. Етикет дозволяє зберегти енергію і здоров’я, заспокоює нервову систему, ставить усіх в рівні умови людських взаємин, що приносить врешті-решт задоволення усім.

91.Назвіть основні культові дії мусульман, що приписуються їм як обов’язкові для виконання.

У ісламі велику роль відіграє складна релігійна обрядовість. Мусульманин повинен п'ять разів на день здійснити молитву, дотримуватись релігійних свят, постів, обрядів та звичаїв, здійснювати паломництво.

Тридцяти денний піст місяця рамазану належить до обрядових звичаїв, які існували в стародавній Аравії до ісламу. Ймовірно, що за давнини постилися у найжаркіший літній місяць. Звідси, напевне, й на­зва місяця «рамазан», що означає спека, виснажливий час.

Літо в Аравії, особливо його кінець, було найважчим часом року у господарстві, коли запаси продуктів закінчувалися, а нещадно пекуче сонце випалювало підніжний корм для худоби. Це змушувало стародав­ніх арабів певним чином обмежувати себе в їжі і пе­реносити значну частину господарських справ на прохолоднішу частину доби — вечір і ніч. В той же час стародавні араби, які вірили в добрих і злих духів та богів, влаштовували молитви про дарування дощу, аби задобрити їх. Не спавши першу частину ночі, воїни молилися своїм богам і духам і, чекаючи дощу «оголошували заборону на прийняття їжі й питва протягом дня.

Таким чином, вимоги мусульманського посту місяця рамадана — нічого не їсти і не пити з раннього ранку до настання темряви, не вдихати в цей час ніяких пахощів, не купатися тощо — в основному повторюють до ісламські звичаї, які визначали передусім особливості господарського життя стародавніх арабів.

92.Окресліть вихідні філософські ідеї Д. Донцова.

Відчутний вплив на вітчизняну суспільно-гуманітарну думку справив дуже своєрідний мислитель Дмитро Донцов (1883-1973). Уродженець півдня України (Мелітополь), він жив, навчався, працював у різних країнах. Д.Донцов був організатором і головним редактором журналу “Літературно-науковий вісник” (Львів, 1922-1932), у якому друкувався увесь цвіт української нації і який фактично продовжив традицію інтенсивного духовного пошуку, започатковану у Львові І.Франком та М.Грушевським. З-під пера мислителя вийшла низка праць; деякі з них стали ідейними засадами українського націоналізму. Всі ці праці позначені пристрасною аргументацією, динамізмом, ерудицією, інтелігентністю, переконливістю. Крізь усі праці послідовно проведена ідея самостійної української держави. У філософському плані Д.Донцов сповідував позицію волюнтаризму, схиляючись до визнання вирішальної ролі людської особистості в історичному процесі. Ірраціональну волю він розглядав як основну силу й індивіду, і суспільства, і народу протиставляючи її розуму, знанню, як таким, що розмивають первинні засади національного. Як засіб зміцнення вольових засад нації він розглядав традиціоналізм, тобто звернення до узвичаєних норм, закорінених у глибинах генетичної пам’яті етносу. Проте в самій нації вирішальна роль належить еліті, завдання якої полягає у тому, щоби своїми фанатизмом та силою волі змусити народ стати рішучим та незламним. Досить очевидним постає спорідненість думок Д.Донцова з ідеями радикального ніцшеанства.

93.У чому полягає відмінність між доведенням та обґрунтуванням? Наведіть приклади.

Доведення - логічна операція, що полягає у встановленні істинності певного судження через його виведення з інших суджень, істинність яких вважається встановленою до цієї операції і незалежно від неї.

Відповідно і обґрунтування істинності того чи іншого твердження – не завжди легка справа. Обґрунтування в науці зазвичай складний процес і містить цілу низку інтелектуальних процедур. В кожній галузі знань є свої способи доведення істинності тих чи інших положень.

Обґрунтованість мислення є важливою не тільки в професійній діяльності і науці, але й у нашому повсякденному житті. Той, хто нехтує вимогами закону, зазвичай сприймається як несерйозна, безвідповідальна особа, якій не можна вірити і доручати серйозні справи.

94.Розкрийте сутність проблеми морального вибору. Як пов’язані між собою моральний вибір та моральний вчинок.

Моральний вибір — акт моральної діяльності, який полягає в тому, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей і способів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинків.

Аналіз проблеми морального вибору пов'язаний із з'ясуванням таких феноменів, як моральний намір і моральна спонука.
Моральний намір — рішення людини зробити відповідну моральну дію і досягти очікуваного результату. Це вольова установка людини, результат її попередньої духовно-емоційної діяльності, зокрема усвідомлення моральних завдань, конкретизації цілей, вибору відповідних засобів тощо.
Моральна спонука — чуттєва форма, в якій виявляються мотив і намір до здійснення відповідного вчинку. За своєю психологічною природою вона є рушійним імпульсом, емоційно-вольовим спрямуванням, яке визначає відповідні дії людини.
Моральним вважають лише такий вибір, за якого людина керується моральним мотивом – внутрішньою, суб'єктивно-особистісною спонукою до дії, зацікавленістю в її реалізації і орієнтацією на моральні чинники. Споріднені з ним поняття “стимул”, “намір”, “ціль” характеризують ідеальний аспект вчинку. Мотив відіграє при цьому особливу роль, оскільки він є духовно-емоційною підставою вчинку.
Керуючись моральними мотивами, людина орієнтується на найвищі, безумовні вселюдські цінності, зважає на ймовірність морального осуду в разі недотримання моральних вимог. Оскільки моральний осуд не передбачає примусових, організаційних санкцій, то суб'єкт морального відношення може здійснювати цей вибір самостійно.
Характеризуючи наявність морального вибору, послуговуються категорією “моральна свобода”. Моральна свобода відрізняється від економічної, політичної, релігійної, а також від свободи загалом. Категорія “моральна свобода” окреслює проблему можливості і здатності людини бути самостійною, самодіяльною, творчою особистістю і разом з тим виражати в моральній діяльності свою суспільну сутність. Об'єктивною передумовою моральної свободи особистості є переборення суперечності між нею і суспільством, внаслідок чого моральні вимоги перестають протистояти особистості як зовнішня, чужа сила, що суперечить її потребам та інтересам.
Будучи морально свобідною, здійснюючи моральний вибір, людина реалізує себе як творча особистість. Тому вона змушена відповідати за свій вибір, свою поведінку. Оскільки вибір має моральний характер, то й відповідальність за нього є моральною відповідальністю.
Моральна відповідальність характеризує особистість з точки зору виконання нею моральних вимог. Ця проблема стосується здатності людини взагалі виконати пред'явлені їй моральні вимоги, глибини і правильності їх усвідомлення тощо. З'ясування сутності моральної відповідальності передбачає аналіз моральної самооцінки, морального самоконтролю, самовладання, гідності тощо. На перших етапах морального становлення особистості вони перебувають у зародковому стані, але поступово їх можна перетворити з епізодичних виявів духовно-емоційного життя людини на її глибинні, сутнісні моральні якості.

Наявність морального обов'язку, сумління ще не є гарантом життєдіяльності людини згідно з моральними вимогами, оскільки така життєдіяльність передбачає відповідний розвиток волі, яка залежить не лише від свідомості, а й від життєвого досвіду, звичок чинити відповідно до морального обов'язку.

Реальним виявом морального обов'язку є моральний вчинок — добровільна дія, що об'єктивно відповідає моральній вимозі. Вона є наслідком відповідного морального вибору, на відміну від позаморального вчинку, здійснюючи який, людина керується прагматичними, політичними, релігійними чи іншими мотивами.
У понятті “моральний вчинок” відображається своєрідна клітинка моральної діяльності; дія, що розглядається з точки зору єдності мотиву і наслідків, намірів і справ, цілей і засобів. Підхід до людської дії через призму попередньої і подальшої роботи моральної свідомості відображається в уявленнях про структуру вчинку. Елементами його є мотив, намір, ціль, дія, наслідки, оцінювання людиною свого вчинку і ставлення її до оцінки оточення. Якщо позитивними моральними вчинками не вважають навіть ті, що максимально відповідають моральним вимогам, якщо людина керувалася позаморальними мотивами, то до негативних (аморальних) часто відносять і ті, при здійсненні яких людина керувалася позаморальними мотивами — прагматичними, політичними, релігійними тощо. Такий підхід є виправданим, якщо моральним пороком вважати ігнорування моральних вимог. Це означає, що людина, яка, задовольняючи свої прагматичні, політичні або релігійні потреби, ігнорує критерії добра, фактично вдається до лихих мотивів.

95.Окресліть основні аспекти взаємин між релігією та мораллю. Чим світська мораль відрізняєтьсься від релігійної?

Значення моралі та моральних орієнтацій для людини зумовлене перш за все тим, що людська поведінка не має жорсткої біологічної чи-то ситуативно-дійової детермінації. Іншими словами, людські дії не відбуваються за схемою "стимул - реакція". Звідси випливає те, що людина, по-перше, повинна набути навички соціально-культурних дій, їх планування та контролювання, а по-друге, що вона може обирати в тих же самих ситуаціях життя різні схеми поведінки. Але що саме вона вибере? Куди спрямує свої дії та прагнення? - Ці питання і є найпершими питаннями моральної людської орієнтації. В наш час найчастіше мораль визначають як вчення про цінності людського буття, серед яких в європейській традиції фігурують в якості найперших Істина, Добро і Краса. Оскільки істина постає метою пізнання, а краса - мотивом естетичної діяльності, то сферу моралі пов'язують із добром, а предмет етики - науки про мораль - інколи визначають як вчення про добро і зло. В реальних процесах суспільного життя існує принаймні два розряди норм, що визначають людську поведінку: моральні норми та юридичні. В сучасних розвинених суспільствах юридичні норми пронизують буквально усі сфери та явища людської життєдіяльності. Виникає питання: а яку роль при тому грають моральні норми? Шукаючи відповідь на це питання, важливо звернути увагу на те, що юридичні норми запроваджуються спеціальними владними органами так само, як існують спеціальні органи, що слідкують за їх виконанням та карають за їх порушення. Нічого подібного не існує у відношенні до моральних норм, оскільки вони тримаються на силі та авторитеті громадської думки, традиціях, вихованні та людському сумлінні. Звідси й випливає, що мораль стосується внутрішнього (а не зовнішнього) відношення людини до того, що і як вона робить. Для дійсного життя людини недостатньо того, що вона дотримується якихось правил або інструкцій в своїй діяльності; інколи ще більш важливого значення набуває питання про те, із яким настроєм, з якими життєвими установками та почуттями вона це здійснює. Отже, моральні норми визначають людські дії із середини людського єства, його духовного та душевного станів.

Історики і культурологи досить часто висловлюють думку про те, що між релігією та мораллю немає прямого зв'язку: мораль виникає раніше від релігії і стосується реальних людей і не менш реальних стосунків між ними, в той час як релігія лише згодом привласнює собі прерогативу диктувати певні моральні настанови людям, апелюючи при тому до надлюдського. Тому ситуація склалась таким чином, що мораль та релігія взаємно перехрещувались в історії, проте не ототожнювались і не поглинали одна одну. Але їх взаємодія виливалась в цілому в процес, в якому мораль поступово освячувалась вищим божественним авторитетом, а релігія все більше і більше наближалась до людини.

Таким чином, можна стверджувати, що релігія як на протязі історії культури і суспільного життя, так і в наш час перебуває в активному діалозі, напруженому сперечанні та взаємовпливах із мораллю. А це значить, що вона приймала та продовжує приймати активну участь у людському самоусвідомленні, самоосмисленні та намаганнях людини вирішити найважливіші питання свого життя.

96.Які загальні особливості української філософії виділяв Дм. Чижевський?

Загальні особливості українського національного характеру, які виділив Д. Чижевський:

1. емоційність і чутливість у позитивному виявленні постають в якості співчуття, зацікавленого ставлення до людей та справ, проте в негативному прояві вони приводять до певного нехтування докладних раціональних обгрунтувань, послідовних осмислень життєвих ситуацій, продукування деталізованих програм дії

2. сентиментальність і естетизм позитивно проявляють себе як любов до краси в усіх її виявленнях, як бажання прикрасити життя, але, в той же час, вони приводять до певної поверховості, схильності до пишнот та декоративізму

3. психічна рухливість українців приводить до їх вміння швидко адаптуватись до різних ситуацій життя, але може також проявлятися у певній психічній нестабільності, схильності до психічного панікування

4. релігійність була відзначена навіть спостереженнями за історією сумнозвісних сталінських концтаборів; саме вона допомагала переживати трагічні колізії радянських часів.

5. шанування індивідуальної свободи історично проявлялася у небажанні українців коритися насильству, іноземному пануванню, проте ця риса проявляє себе негативно у вигляді розбрату, неузгодженості дій, невміння об’єднувати сили для вирішення проблем життя

6. культ землі і близькість з природою також далеко не завжди набуває характеру свідомо запровадженого у життя принципу, тому поруч із ретельним догляданням Землі та природи можна зустрітися на Україні також із фактами знищення лісів (з метою наживи), забруднення річок та ін.

Д. Чижевський вважає, що означені риси мають як позитивні, так і негативні прояви.

97.Перерахуйте і подайте короткі характеристики основним видам мистецтва.

Мистецтво – це універсальний спосіб чуттєвого вираження невербального духовного досвіду, це особлива сфера людського життя, де створюється особливий світ речей, що мають художню природу.

Основні види мистецтва:

1. архітектура – проявляє себе як організація довкілля за законами краси під час спорудження будівель, покликаних задовільнити потреби людини в житті;

2. прикладне (ужиткове) – художнє оформлення речей, які нас оточують, прикрашають наш побут;

3. декоративне – художнє оздоблення людиною «другої природи»: будівель, споруд, вулиць, доріг, площ тощо;

4. живопис – зображення барвниками на площині речей і явищ реального світу, які переповнені творчою уявою художника;

5. графіка – заснована на однотонному рисунку, в якості головних засобів у ній використовується контурна лінія, крапка, штрих, пряма;

6. скульптура – просторово – об’ємне мистецтво, що відтворює світ в об’ємно – просторових формах;

7. література – письмова форма мистецтва слова, яка за його допомогою створює реальне живе буття;

8. театр – вид мистецтва, що художньо освоює дійсність через дію, що її виконують актори на очах у глядачів;

9. музика – це вид мистецтва, що ґрунтується на різного роду звучання і намагається передати динаміку змін людських почуттів, тому основою музики є інтонація;

10. хореографія – мистецтво танців, поєднане з музикою;

11. циркове мистецтво – складається з акробатики, гімнастики, клоунади, жонглювання, дресирування, фокусів тощо.

12. фотографія – точне і миттєве відтворення оптичними засобами образу, вихопленого з потоку життя;

13. кіно – синтетичне мистецтво, що поєднує фотографію, живопис, літературу, хореографію, музику, драматургію тощо;

14. телебачення – ЗМІ, що передає аудіо- та відео-інформацію на відстань і транслює на масову аудиторію естетично оформлені події;

15. естрада – синтетичне мистецтво, в якому взаємодіють театр, балет, література, частково театр, музика, хореографія тощо.

98.Розкрийте зміст поняття «моральний обов’язок». Яку роль відіграє він у людських стосунках? Наведедіть приклади.

У понятті “моральний обов'язок” моральні вимоги пізнаються, визнаються й оцінюються якнайзагальніше і якнайабстрактніше, що виявляється в принциповому визнанні людиною необхідності рахуватися з громадською думкою, у схильності до позитивного оцінювання моральних норм та їх прийняття. Проте моральний обов'язок реально виявляється в численних обов'язках, а бути само вимогливим у всіх сферах життєдіяльності нелегко. Одні люди вважають священними моральні обов'язки щодо сім'ї, але недооцінюють або ігнорують моральні вимоги в інших сферах життя, наприклад на виробництві. Інші нехтують моральними вимогами у сімейних стосунках, проте є морально само вимогливими в інших сферах життєдіяльності.
Набуваючи життєвого досвіду, людина має справу з численними проявами моральних вимог, їх формами, сферами виявлення (сім'я, виробництво, побут). Одні з них інтеріоризуються у відповідні особистісні завдання, вимоги до себе, тобто набувають статусу конкретного морального обов'язку (зокрема, батьківський обов'язок), інші на деякий час, а то й назавжди, залишаються зовнішніми і неприйнятними. Наприклад, мало хто може сказати, що ця заповідь стала його моральним обов'язком: “Любіть ворогів ваших, благотворіть тих, хто ненавидить вас, благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас”.
Реальним виявом морального обов'язку є моральний вчинок — добровільна дія, що об'єктивно відповідає моральній вимозі. Вона є наслідком відповідного морального вибору, на відміну від позаморального вчинку, здійснюючи який, людина керується прагматичними, політичними, релігійними чи іншими мотивами.

Дата добавления: 2015-05-23