Відіграли варяги.

ЯКУ РОЛЬ В ІСТОРІЇ РУСЬКОГО ДЕРЖАВИ

У XVIII ст. зарубіжні вчені, що склала їй більшість новоствореної в Росії Академії, заперечували самостійний розвиток давньоруської державності. Спираючись на літописну легенду про закликання варягів на Русь, вони створили так звану норманську теорію походження Русі. За нею фундаторами Давньоруської держаний безапеляційно проголошувалися зайди—варяги.

Дворянські історики кінця XVIII - першої чверті XIX ст. обґрунтовуючи ідею споконвічності самодержавства, також визвали провідну роль варягів у створенні Давньоруської держави. Ця теза іноді знаходить своїх прихильників і сьогодні (О.Пріцак).

Але державність не товар, який експортується. В результаті глибокою і всебічного вивчення цієї проблеми вітчизняною історіографією сьогодні вже немає жодного сумніву в тому, що виникнення Давньоруської держави було закономірним наслідком тривалого внутрішнього соціально-економічного та культурного розвитку східного слов’янства. Племена трипільської (III—II тис. до н. е.), зарубинецької (II ст. до н. е. — II ст. н. е.) та черняхівської (III— V ст. н. е.) археологічних культур, відомі стародавнім авторам анти і склавши (VI—VII ст. н. е.), племінні союзи полян, сіверян, древлян, волинян, дулібів, радимичів, кривичів, полочан, тиверців, уличів, білих хорватів, ільменських слов'ян та в’ятичів — найпомітніші віхи історії східного слов'янства. Незалежно від варягів слов'янство мало складну і струнку систему власної суспільної організації, де уже відбулося соціальне розшарування, були утворені самостійні органи публічної влади. Це свідчило про зародження феодальних відносин, становлення і розвиток ранньофеодальної держави.

Зокрема, перські географи засвідчували ще до утворення Русі три слов'янські царства: Артанію, Куявію і Словенію.

Формування Давньоруської держави було складним і довготривалим процесом і виключати з нього варягів, так само як і пов’язувати його тільки з нього було б історичним перебільшенням. Варяги стали складовим елементом центральної княжої влади Русі, яка в часи князювання Онега, Ігоря і Ольги (саме тоді варяги ще виступали в основному у своїй етнічній ідентичності) ще не була в змозі обмежити виключне право місцевої знаті розпоряджатися фінансами, здійснювати судочинство у межах своєї землі Київська держава була тоді, ловлячи словами російського історика Л. В. Черепіпа, лише «політичною асоціацією «світлих і великих» князів, що перебували «під рукою у великого князя».

М. С. Грушевський, підтверджуючи, що варягів на Русі у кінці ЇХ—першій половині Х ст. (згодом вони повністю асимілювалися у Слов'янськом} середовищі) було багато, що вони відігравали важливу роль у воєнних походах, а також у торговельних подорожах до Візантії, повністю відкидав намагання норманістів зробити із варягів вирішальний елемент державотворчого процесу на Русі

Д. Дорошенко був переконаний у тому, що варязькі завойовники, що прийшли на східнослов'янські землі, швидко асимілювалися з слов'янами, бо їх було небагато порівняно з ними, а культура їх стояла мало чим вище від слов'янської. Вони мали, на його думку, лише дух ініціативи, активності, жадобу панування, саме те, чого, може, якраз бракувало мирним слов'янським хліборобам, мисливцям, рибалкам і торговельникам. І вони, варяги, послужили дуже добрим цементом, щоб зв'язати окремі слов'янські племена в одну цілість, збити їх в одну державну організацію, розворушити їх і втягнути в міжнародний кругообіг.

Відомий український історик Н. Д. Полонська-Василенко дотримується іншої думки - ще до приходу варягів на Русі існувала в середині IX ст. могутня державна організація; у IX ст. творяться дві окремі, незалежні держави — напівфінська Новгородська і а слов’янська Київська. Варягам, завдяки їх досконалій, як на ті часи військовій організації і дисципліні, вдалося нав'язати свою волю східним слов'янам. Уже за правління Ольги процес асиміляції норманського елементу значно посилився, на Русі він відбувався швидше, ніж в інших країнах Європи.

Підсумовуючи, маємо всі підстави стверджувати, що перебільшення ролі варягів у державотворчому процесі на Русі безпідставна Але ми не маємо права і заперечувати їхнього безпосереднього вкладу в процес. Можливо, без втручання варягів у внутрішні справи східноєвропейських племен і слов'янських, і неслов'янських - тут не відбулося б утворення багатоетнічної держави, своєрідної ранньої середньовічної імперії під назвою Русь, а йшов би бильці природний процес формування держав на одно етнічній основі. Варяги залишили на теренах Східної Європи, де переважали слов'янські племена, єдину династію, яка стала стрижнем, навколо якого згодом відбувалися складні процеси державотворення, які у різні часи набували досить драматичного характеру. Одним словом, роль варягів у нашій історії ще потребує докладного вивчення — об’єктивного і неупередженого.

Зокрема, заслуговують на увагу свідчення «Історії Русів» і гіпотеза вченого О. П. Знойка про варягів як одне із слов’янських племен, яке колись потрапило до Скандинавії.

ЛІТЕРАТУРА:

Історія Української РСР. Том І. — К., 1977; М. С. Грушевський. Історія України — Руси. Том І. — К., 1990; Н. Полонська -Василенко. Історія України. Том І., -— К, 1992; Д. Дорошенко. Нарис історії України. — Львів, 1991; О Субтельний. Україна. Історія. — К., 1991; P. М. Ричка. За літописним рядком. — К., 1991; Історія Русів. — К. '1991 (препринт); Знойко О П. Міфи Київської землі та події стародавні. — К., 1989.

Дата добавления: 2015-05-23