Чи розглядали декабристи національне питання і якщо розглядали, то ЯК.

Час зародження і розвитку декабризмів Російській імперії — 1 чв. XIX ст. — це вже безсумнівно не феодальна, але ще не буржуазна епоха. Буржуазія (а разом з нею і інші класи капіталістичного суспільства) ще тільки почала визначать своє місце у суспільному розвитку, створюючи об'єктивні соціально-економічні підноси, на основі яких розвивалася національна самосвідомість з характерним для неї прагненням до культурною, економічного й державного самовизначення з поміж інших націй. За поширеною в історичній науці думкою нації - неминучий продукт і неминуча форма буржуазної епохи суспільною розвитку. Національні ідеї впливають раніше і без них неможливий сам перехід від феодалізму до капіталізму.

Хто ж був носієм національних ідей в Російському суспільстві епохи розкладу феодальних і формування буржуазних відносин?

Величезна літературна, філософська і а епістолярна спадщина декабристів, дозволяє нам говорити про те, що саме ці революційно настроєні представники дворянства першими виступили у І чв. XIX ст. з лозунгом загальнонародної єдності, консолідації у демократичному оновленні суспільства, що по суті створювало підґрунтя для національних ідей в російській імперії.

Так у програмному документі Південного товариства декабристів «Русской правде» П. Пестеля розглядається проблема встановлення безмежних кордонів російської держави і її розв'язання супроводжується формулюванням і вирішенням того, що пізніше буде назване національним питанням. «Великому Народу Російському» пишеться в цьому документі, підлеглі і к «Его Государству» приєднані численні народи, які «желают всегда для себя независимости и отдельного политического существования».

Це їх природне, і тому законне «право народности», однак на думку П. Пестеля, не менш природним та не менш законним є протилежне, засноване на праві безпеки, «право благоудобства». Ним освячується в документі намагання багатонаціональної «Великої держави до встановлення «крепких местным положением» и естественными оплотами» кордонів, на яких сили «малих народів» які оточують державу, примножували б її власну (а не сусідньої держави) міць.

Яке ж із цих двох, однаково природних і законних, але протилежних намагань і прав береться за взірець при вирішенні питання про кордони «Великої держави»? Ні перше, ні друге. П. Пестель знаходить вихід середньому “третьем соображении» праву народності можливо надати перевагу в тому разі, коли «маленький народ» здатний зберегти державну незалежність. В іншому разі першість повинна віддаватися «праву благоудобства». Для народів, які не здатні зберегти державну незалежність, «право народності єсть... мнимое и не существующее». Такі народи повинні “соединяться духом й обществом с большим Государством”. Забуваючи про свою «прежнюю безсильную народность». Керуючись цим принципом, П. Пестель визнає право на збереження націона­льності лише за польським народом. Що стосується інших народів (в т. ч. українського), то перед верховною владою «Русская правда» ставила завдання «составить из них всех только один на­род, все различные оттенки в одну общую массу слить так, чтобы обитатели Российского Государства все били Русские». Для цього було потрібно:

1) перетвориш російську мову в пануючу на всій території російської держави;

2) відмінити різні назви народів і племен, що населяють державу і злити їх «в общее названиє Русских»,

3) затвердити одні й ті ж закони, одну форму правління по всій території Держави.

В зазначеній програмі ми знаходимо всі характерні риси національної ідеї російського капіталізму в її шовіністичній сутності, яка визнає крім себе, тільки польську національну ідею. Разом з тим стосовно декабристів слід зважити, також, на те, що в силу нерозвинутих для буржуазного розвитку суспільних умов, коли й національні рухи ще не були сформовані» вони цілком природно для свого часу підпорядковували етнічні проблеми вирішенню більш гострих соціально-політичних проблем. З їх точки зору, спільні для всіх народів Росії соціально-політичні інтереси були набагато важливіші за їх власні національні інтереси.

Крім того, слід відзначити, що сучасне наукове поняття «декабристи» включає в себе величезну кількість різноманітних за своїми політичними поглядами та морально-етичними переконаннями суспільних діячів та створених ними таємних товариств, груп, гуртків, лож. Тому не могли бути абсолютно однаковими і їх погляди на національне питання. Так, ми знаємо про існування у 1819-20 рр. таємного Малоросійського товариства, метою якого, за свідченнями сучасників, була незалежність України і її союз з Польщею. На жаль, укладений В. Лукашевичем «Катехізис автономіста" — програмний документ товариства до нас не дійшов, тому важко об'єктивно судити про ставлення членів цієї організації до національного питання, і зокрема, про незалежність чи автономію України як його програмну мету.

У «Правилах» іншої декабристської організації — товариства Об'єднаних слов'ян — була викладена головна мета — утворення федерації всіх слов'янських республік — від Білого до Адріатичного моря і від Балтійського до Чорного. Таке ж вирішення національного питання бачили керівники Польського Патріотичного товариства, яке більшість дослідників вважають також декабристською організацією, і яке мало свої управи в багатьох містах західної України.

Таким чином, в умовах розкладу в Росії феодалізму і зародження капіталістичних відносин, на початку XIX ст., перед найпрогресивнішими, революційне мислячими діячами, яких ми називаємо декабристами, починають поставати проблеми, пов'язані з процесами формування націй, проявами національної самосвідомості російського, польського, українського та інших народів імперії. Намагаючись вирішити ці проблеми, підкорити їх ідеям соціальних і політичних перетворень, різні декабристські гуртки і товариства, виробляють різні програми дій, в тому числі і протилежні за змістом. Тому говорити про якесь напевно визначене відношення декабристів взагалі до національного питання ми не маємо підстав.

На жаль, погляди декабристів на національне питання ще не стали об'єктом ґрунтовного наукового дослідження, тому при його вивченні необхідно звертатися до першоджерел:

Восстание декабристов: сборник документов й матерналов. — М, 1925 - 1958;

Избранные социально-политические й философские произветения декабристов. — ЛІ., 1968:

Мемуары декабристов. Южное общество — М, 1960;

Воспоминания й рассказы деятелей тайных обществ 1820-х годов. М, 1931—1933;

Лисенко ЛІ. М. До питання про Малоросійське товариство //УІЖ, — 1967. № 4.

Дата добавления: 2015-05-23