Невдоволення політикою демократів привели до перемоги на президентських виборах республіканця Річарда Ніксона

ПЛАН

Хід заняття

1.Організаційний момент:

- привітання студентів;

- підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.

2. Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями, порядком роботи на занятті.

3. Актуалізація опорних знань студентів:

- Дайте загальну характеристику політичній системі США.

- Розкажіть про особливості економічного розвитку країни в міжвоєнний період.

- Які зміни відбулись в країні внаслідок економічної кризи 1929-1933 рр.?

- Яку роль відіграли США в ході Другої світової війни? Як це вплинуло на повоєнний статус країни?

- З якою метою США провели ядерне бомбардування японських міст Хіросіма та Нагасакі?

4. Коментар відповідей студентів, підведення узагальнюючих висновків.

5. Повідомлення плану заняття та вивчення нового матеріалу згідно теми заняття:

1. США в 40-60-і роки. Зміцнення міжнародних позицій після війни.

2. США в 70-і роки. Загострення внутріполітичної боротьби.

3. США в 80-90-і роки: шлях до статусу супердержави.

4. Канада в повоєнний період.

5.1 На відміну від інших західних держав США не лише не зазнали в Другій світовій війні тяжких втрат, але, навпаки, отримали величезні вигоди. США досягли грандіозної економічної і воєнної могутності. За 5 років війни прибутки американських монополій склали 87 млрд. дол. США зайняли домінуючі позиції у світовому капіталістичному господарстві і домоглися безумовних переваг над основними конкурентами. Після війни американці володіли приблизно половиною запасів золота несоціалістичного світу, а з 1944 р. американський долар замінив англійський фунт у ролі основної міжнародної валюти. Економічну гегемонію Америки ще більше посилювало те, що вона виробляла майже половину світової промислової продукції. 1945 р. збройні сили США нараховували 12 млн. чол., 114 авіаносців, приблизно 3 тис. важких бомбардувальників. Влітку 1945 р. після успішного випробування атомного заряду США стали першою ядерною державою. Результат неухильно зростаючої економічної та військової могутності США - посилення їх політичних позицій в світі.

Головні суперники або випали з конкурентної боротьби (Німеччина, Японія), або потрапили в фінансово – економічну залежність від США.

Головні цілі зовнішньої політики корінним чином змінилися, що пов’язано з відходом від ізоляціонізму до прагнення встановити світове панування:

- укріплення національної безпеки (створена Національна Рада безпеки, ЦРУ, вперше в історії країни впроваджувалась посада міністра оборони);

- створення союзу західних країн (квітень 1949 – утворення НАТО, прийняття «плану Маршалла»);

- недопущення розповсюдження комунізму (1946 «Доктрина стримування», 1947 «доктрина Трумена»);

- прагнення до світового панування («світ по-американськи», володіння ядерною зброєю).

Після смерті 12 квітня 1945 р. Франкліна Рузвельта, який 12 років був президентом США, вирішення усіх проблем лягло на віце-президента Гаррі Трумена. 1948 р. Трумен був обраний президентом США. У внутрішній політиці адміністрації Трумена було значною мірою продовжено традиції "нового курсу" Рузвельта. Одним із головних завдань стало проведення конверсії в промисловості Щоб уникнути соціальних потрясінь, що могли виникнути внаслідок демобілізації армії (армія була скорочена до 1,5 млн. осіб в 1947 р.), був прийнятий закон, що отримав назву Солдатського білля про права і який надавав демобілізованим пільги у сфері освіти, в отриманні кредитів на будівництво житла і відкриття свого бізнесу. Значна увага приділялася конверсії військової промисловості - переводу її на мирне виробництво. Хоч президентом був демократ, у Конгресі США більшість належала республіканцям, які прийняли низку законів правоконсервативного характеру. Особливо помітним був закон Тафта - Хартлі 1947 р. про трудові відносини в промисловості, за яким значно обмежувалося право профспілок на страйки, а в державному секторі вони взагалі заборонялися. Найбільш яскравим прикладом наступу правих на рубежі 40-50-х років став маккартизм. Сенатор Джозеф Маккарті у 1950 р. виступив із заявою про засилля комуністичних елементів у державному апараті. Владні структури, а потім керівництво установ, фірм та організацій почали масові перевірки працівників "на лояльність". Під підозрою опинилися всі ліві організації, зокрема Компартія США. Внаслідок діяльності комісії Конгресу по розслідуванню антиамериканської діяльності та аналогічних комісій в штатах тисячі громадян лівих поглядів втратили роботу і зазнали дискримінації. 1954 р. сенатори засудили екстремістську діяльність Маккарті.

У зовнішній політиці діяльність адміністрації Трумена була підпорядкована "холодній війні"; 1947 р. проголошена доктрина стримування можливої агресії з боку СРСР; протидія комуністичним силам в Європі - "доктрина Трумена"; створено НАТО (1949 р.); реалізація програми реконструкції європейських економік - план Маршалла (1948 - 1952 рр.); участь у корейській війні (1950—1953 рр.).

На президентських виборах у 1952 р. переміг Дуайт Ейзенхауер - колишній генерал, колишній головнокомандувач об'єднаними силами союзників у Другій світовій війні. Після 20-річної перерви республіканець зайняв Білий дім на 8 років (у 1956 р. він знову був переобраний). Ейзенхауер, продовжуючи загалом попередній економічний курс, усе ж пом'якшив повне державне регулювання економікою, зокрема були скорочені податки (зокрема на «сверхприбутки»), скасований контроль над цінами і зарплатами тощо. Проте адміністрація, спираючись на зміцнілу економіку, запроваджувала соціальні програми за рахунок федерального бюджету: здійснювалися плани шосейного, житлового і шкільного будівництва, розширювалася система медичного страхування і соціального забезпечення. Роки правління Ейзенхауера ввійшли в історію США як повоєнне процвітання, помітно зростав рівень життя населення (звичними стали телевізори, холодильники, кондиціонери). «Ера НТР». Але разом з тим, в 50-і роки намітились скорочення темпів росту промислового виробництва.

Розгул «маккартизму» в країні (1954 прийнято закон «Про контроль за комуністичною діяльністю» за яким компартія оголошувалася агентом іноземних розвідок і звинувачувалась в прагненні ліквідувати уряд США.

Адміністрація Ейзенхауера в липні 1953 р. припинила війну в Кореї, але зовнішня політика США у цей період відзначалася ще більшою антикомуністичною спрямованістю, аніж у його попередника. Конфронтація США з СРСР на всіх можливих напрямках, виготовлення водневої бомби (1952), міжконтинентальної балістичної ракети (1955) спричинило загострення міжнародної обстановки. 1957 р. після Суецької кризи 1956 р. була проголошена "доктрина Ейзенхауера" - програма силового і економічного втручання США на Близькому Сході. 1959 р. були започатковані серйозні зміни в політиці США щодо СРСР. Вперше в історії США відвідав з офіційним візитом радянський керівник М.С. Хрущов.

1960 р. на президентських виборах перемогу здобув сенатор-демократ Джон Кеннеді. Його перемога привела до активізації реформаторської діяльності, названої програмою "нових рубежів". Це була програма стимулювання економічного зростання за рахунок значних капіталовкладень у науково-технічний прогрес, освіту, в підвищення кваліфікації робочої сили, зростання рівня зайнятості населення. Підвищення економічного, наукового, технологічного потенціалу країни, зростання добробуту населення повинні були вивести США на "нові рубежі" як лідера вільного світу.

Було взято курсна прискорення економічного росту за допомогою державного регулювання.

Для стимулювання розширення виробництва надавалися додаткові пільги.

Підвищувався мінімальний рівень оплати праці, соціальні виплати, допомога фермерам, збільшується житлове будівництво, подолання відсталості багатьох регіонів. Кеннеді запропонував космічну програму "Аполлон", метою якої було висадження американців на Місяць; ця мета була досягнута в 1969 р. ВНП збільшився на 25%.

У зовнішній політиці Кеннеді виявив готовність йти на компроміси з СРСР, що було сприйнято М. Хрущовим як слабкість (стратегія «гнучкого реагування» - цілі залишилися, а методи більш ліберальні). Це призвело до гострого американсько-радянського протистояння на Кубі в 1962 р. Мирне розв'язання «карибської кризи» сприяло підписанню Вашингтоном Московського договору про заборону випробувань ядерної зброї у трьох сферах.

22 листопада 1963 р. Кеннеді під час візиту в м. Даллас (штат Техас) було вбито. Віце-президент Ліндон Джонсон приступив до виконання обов'язків президента. Джонсон поставив завдання побудувати "велике суспільство". Головним у цьому була програма "боротьби з бідністю". Були здійснені заходи з професійної підготовки молоді, яка не мала змоги вчитися чи працювати, професійної перепідготовки дорослих безробітних. Велика увага приділялася заходам боротьби із злиденністю у сільських районах. Близько 40% федерального бюджету було виділено на соціальні проблеми.

Була завершена податкова реформа (ставка оподаткування зменшилася з 20 до 16%), разом з тим виросли доходи крупних корпорацій. Прагнення США захистити уряд Південного В'єтнаму від зовнішньої та внутрішньої комуністичної загрози призвело країну до втягнення з 1965 р. в широкомасштабну агресію в Індокитаї (це різко збільшило витрати з бюджету). Так 60-ті роки стали часом широкого суспільно-політичного піднесення. В 60-ті роки небаченого розмаху досяг рух за громадянську рівноправність. 1963 р. у Вашингтоні була проведена 230-тисячна демонстрація за расову рівноправність. Цей рух збігається з піднесенням молодіжного, студентського руху, направленого проти цінностей суспільства споживання. Боротьба за перебудову і демократизацію системи освіти переросла в рух проти в'єтнамської війни. Обстановка в країні була надзвичайно напруженою. Відбулася серія політичних вбивств. 1968 р. були вбиті лідер руху проти расової дискримінації Мартін Лютер Кінг, сенатор Роберт Кеннеді.

У внутрішній політиці треба було долати економічні проблеми, викликані війною, тому першочерговими заходами стали: кампаніям надані податкові пільги, скорочено прибутковий податок, скорочено соціальні витрати, допомога іноземним країнам, встановлено державний контроль за цінами та зарплатою.

Військово-політичні невдачі США у В'єтнамі та пов'язана з ними активізація антивоєнного руху наприкінці 60-х років примусили адміністрацію Ніксона оголосити про поетапне виведення американських військ із Індокитаю. Але повільність цього процесу у поєднанні з посиленням бомбардувань з повітря спричинили до зростання антивоєнної активності, зокрема масових акцій громадської непокори. У січні 1973 р. в Парижі США підписали угоду про припинення війни у В'єтнамі. Після першого візиту Ніксона в Москву у травні 1972 р. і підписання важливих радянсько-американських договорів (особливо щодо обмеження стратегічних озброєнь) розпочався процес розрядки напруженості у відносинах між США і СРСР.

У червні 1972 р. під час передвиборної кампанії до штаб-квартири Демократичної партії в готелі "Уотергейт" проникли політичні конкуренти з Республіканської партії, щоб встановити підслуховуючу апаратуру. Вони були викриті й арештовані, виник "уотергейтський скандал". У результаті розслідування президент Р. Ніксон змушений був у 1974 р. піти у відставку. Його місце зайняв віце-президент Джеральд Форд. Внутрішнє життя США ускладнювалося економічними кризами, спричиненими надмірними витратами на війну і розвиток НТР. Найгострішою була паливно-енергетична криза 1974-1975 рр., викликана стрибком цін на нафту в 1974 р. Криза посилила залежність країни від імпорту, загострилося суперництво розвинутих держав при цьому США втратили провідні позиції по ряду напрямів і були потіснені передусім ФРН і Японією.

Престиж Республіканської партії упав, і на президентських виборах 1976 р. перемогу здобув демократ Джиммі Картер.

Адміністрація Картера у внутрішній політиці намагалася подолати енергетичну кризу першої половини 70-х рр. Передусім це робилося за рахунок широкого впровадження наукових досягнень (2-й етап НТР: механізація і автоматизація виробництва, комп’ютеризація, мікроелектроніка і т.д. з метою підвищення продуктивності праці, пошуку енергозберігаючих технологій, економії дефіцитних матеріалів). Незважаючи на значні зусилля у боротьбі з інфляцією, економічний стан країни на межі 70-80-х рр. погіршився: зростав дефіцит федерального бюджету, збільшувалося безробіття. 1980 р. в США виникла чергова економічна криза. У внутрішньополітичному житті США активізувалися праві неоконсервативні сили. Найприкметнішою рисою зовнішньої політики Картера стала політика захисту прав людини у світі. Незважаючи на продовження діалогу між США і СРСР (у червні 1979 р. був підписаний другий договір про обмеження стратегічних озброєнь — ОСО-2), відносини між ними погіршувалися; особливого загострення вони набули після того, як у грудні 1979 р. Москва направила в Афганістан свої збройні сили. Вашингтон відмовився від ратифікації ОСО-2, згорнув двосторонні відносини, бойкотував Олімпійські ігри в Москві влітку 1980 р. Критичне ставлення американців до економічної політики адміністрації Картера, до провалів у сфері зовнішньої політики (як слабкість США розглядалася неспроможність адміністрації звільнити американських дипломатів, захоплених 1979 р. у Тегерані як заручників) привело до перемоги на президентських виборах 1980 р. республіканця Рональда Рейгана (у 1984 р. переобраний на другий термін).

5.3 Внутрішня політика адміністрації Рейгана будувалася на переконанні, що нація буде процвітати, коли приватний сектор економіки буде звільнений від надмірного державного контролю й втручання (політика «рейганоміки»). Збільшення витрат американців на споживання, заощадження та інвестиції Рейган намагався досягти шляхом значного скорочення податків на прибуток, особливо тим, хто вкладав кошти у виробничу діяльність. У соціальній політиці Рейган орієнтувався на середній клас, прагнучи стимулювати їхню підприємницьку активність. Одночасно суттєво зменшувалися соціальні витрати, вводилися нові пільги для підприємців. Спочатку безробіття зросло майже вдвоє, але інфляція була зупинена, а з 1983 р. розпочалося економічне піднесення країни; з 1982 р. до 1987 р. в американській економіці було створено 13 млн. нових робітничих місць, а ВНП виріс на 28%. Одночасно адміністрація здійснила найбільшу для мирного часу програму переозброєння. З 1980 р. до 1986. р. військовий бюджет США зріс на 50%. У 1986 р. розпочалася робота над створенням протиракетної оборони США з елементами космічного базування ("Стратегічна оборонна ініціатива" - СОІ). Це спричинило великі економічні проблеми: виріс дефіцит бюджету (5% ВНП), після 1987 р 12 країн перегнали США за показником ВНП на душу населення, США втратили позиції головного кредитора.

У зовнішній політиці на першому етапі процвітала антикомуністична риторика в дусі 50-х років супроводжувалася загостренням протистояння з СРСР у різних регіонах світу (розміщення ядерних ракет в Європі, бойкотування Олімпіади 1980 р в Москві і 1984 в Лос-Анджелесі, «Іран-контрас», захват Гренади, конфлікт через південнокорейський авіалайнер тощо). Проте Рейган виявився достатньо гнучким політиком, щоб сісти за стіл переговорів з радянським лідером Михайлом Горбачовим у 1985 р. і відкрити нову сторінку в американсько-радянських відносинах, що врешті-решт привело до завершення "холодної війни". Найбільш значними стали угоди США з СРСР у грудні 1987 р. про ліквідацію ракет середнього та меншого радіуса дії і домовленість про подальше обмеження стратегічних озброєнь.

1988 р. президентом був обраний Джордж Буш, який 8 років до цього займав посаду віце-президента. Буш загалом продовжив внутрішню і зовнішню політику свого попередника. США і СРСР підписали 1989 р. Угоду про знищення і невиробництво хімічної зброї, 1990 р. — Договір про безпеку і співробітництво в Європі, 1991 р. — Договір про скорочення стратегічних озброєнь. США і СРСР координували свою зовнішню політику в подоланні агресії Іраку проти Кувейту в 1990-1991 рр. При ньому фактично завершився тривалий період «холодної війни» з СРСР. Попри зовнішньополітичні успіхи, республіканська адміністрація зазнала критики через економічний спад та інші внутрішні проблеми і на президентських виборах 1992 р. зазнала поразки.

Президентом був обраний представник Демократичної партії, губернатор штату Арканзас Вільям (Білл) Клінтон, віце-президентом Альберт Гор. 1996 р. вони були переобрані на наступний чотирирічний термін. Економічна програма Клінтона будувалась на зменшенні урядових витрат (скорочення бюджетної заборгованості країни), збільшенні податків на прибутки заможних людей при збереженні рівня податків на середній клас. Намагання адміністрації Клінтона зберегти витрати на освіту, охорону здоров'я, охорону оточуючого середовища та інші соціальні сфери наштовхуються на опір республіканців у Конгресі, які голосують проти підвищення податків на монополії, збільшення витрат на соціальні потреби. Але всупереч розходженням між демократами і республіканцями щодо шляхів досягнення економічної стабілізації, економіка США в другій половині 90-х років розвивалась. За даними Міжнародного інституту розвитку управління (Швейцарія), США протягом 1993-1997 рр. мають найбільш конкурентоспроможну економіку. Темпи зростання економіки США випереджають темпи країн "великої сімки", бюджетний дефіцит зменшився з 290 млрд. дол. до 107 млрд. безробіття зменшилося до 4,8% в 1997 р., за період з 1993 до 1997 рік створено понад 12 млн. нових робочих місць. Для зміцнення своїх позицій в економічному суперництві з об'єднаною Європою США уклали угоду про утворення Північноатлантичної зони вільної торгівлі (НАФТА) з Канадою і Мексикою (вступила в силу 1995 р.)

Зовнішньополітична діяльність адміністрації Клінтона пройшла складну еволюцію пристосування до нової міжнародної ситуації, викликаної поразкою СРСР у "холодній війні" та його розпадом. Пріоритетне значення у зовнішній політиці надається збереженню лідерства США у світі, збереженню вигідної для Заходу геополітичної карти Європи, збереженню НАТО як гаранта європейської безпеки. Америка усе ще радикально не скоротила свій військовий бюджет і утримує свої військові бази в різних регіонах Європи та Азії, пояснюючи це можливим відродженням російського імперіалізму. 1994 р. Клінтон виступив ініціатором програми "Партнерство заради миру", що пропонує співробітництво, а в майбутньому членство в НАТО колишнім країнам "соціалістичної співдружності", насамперед Польщі, Угорщині, Чехії. Це викликало ускладнення між США і Росією, яка рішуче виступила проти розширення НАТО на Схід. Адміністрація Клінтона розгорнула широку миротворчу діяльність на Близькому Сході, втрутилася в боснійську кризу, підтримавши Хорватію і змусивши боснійських мусульман і сербів погодитися з запропонованим мирним планом, нормалізувала відносини з В'єтнамом, Китаєм. Одночасно адміністрація здійснює односторонні, переважно силові, акції проти небажаних їм політичних режимів і окремих політиків. Приміром, Вашингтон наклав санкції на неамериканські компанії, що підтримують ділові стосунки з Кубою, Іраном, Лівією; узяв на себе санкціонування ООН право карати Ірак, завдавши по його території ракетні удари (останній раз у вересні 1996 р.). Це свідчить, що із зникненням опозиції наддержави в особі СРСР у правлячих колах США посилилися неоглобалістські настрої.

У 2000 році на чергових виборах тільки за рішенням Верховного суду (кілька разів перераховувалися голоси виборців), президентом став Дж. Буш (молодший).

У внутрішній політиці він опирається на неоліберальну модель, при якій приватний сектор переважає над державним. Інша тенденція пов’язана з глобалізацією бізнесу (понад 50% доходів крупних корпорацій формується за кордоном), розвитком зовнішньої торгівлі, іноземних інвестицій, стимулюється випуск продукції, орієнтованої на зовнішній ринок. Поширюються інформаційні технології, які дозволяють підвищувати продуктивність праці та ефективність управління, скоротити витрати.

Але разом з тим, після терактів 2001 року стан економіки погіршується. Спад переживає авіаційна галузь, зростають ціни на окремі товари і послуги, виріс зовнішній борг країни (1 трлн. доларів), збанкрутіли ряд провідних кампаній («Енрон» - енерготрейдер, «Леві Страус» і т.д.) у 2008 році як і більшість країн світу, США вразила масштабна економічна криза.

В зовнішній політиці курс адміністрації Буша був обумовлений терактами 2001 року, що спричинило ряд агресій (Афганістан та Ірак 2001 – 2002 роки, боротьба із світовим тероризмом «Аль – Каїда», повалення режиму С.Хусейна і т.д.). При прагненні зберегти статус світового лудера ставка робиться передусім на силові методи (США має найпотужнішу армію в світі, яка переважає всі країни Західної Європи разом взяті). В 2001 році Буш заявив про вихід США з договору ПРО (протиракетна оборона, підписаний у 1972 році), вважаючи що країна буде надто вразливою, тому взято курс на створення сучасної системи ПРО, яка забезпечить захист від можливих ядерних ударів.

З 2008 року країною керує представник демократичної партії, перший темношкірий президент – Барак Обама.

5.4 У роки війни Канада зробила вагомий внесок у перемогу над фашизмом: воювали 785 тис. чол.(15% населення), 42 тис. загинули.

Залишаючись британським домініоном (Країною формально керує королева Британії), Канада певний час зберігала політичну стабільність. З 1935 року при владі залишалась ліберальна партія, заснована в 1873 р. (перемагала на виборах 1945, 1949 та 1953 років).В основі її програми була теза про захист вільного підприємництва при використанні регулюючої функції держави. У 1947 році прийнято закон про громадянство, 1952 року генерал - губернаторм став уродженець країни – В. Мессі, що свідчить про прагнення країни проводити незалежну від Британії політику. Ослабляються стосунки з Британією, навпаки посилюються відносини з США, але це призводить до збільшення залежності країни від імпорту з США, домінуванні американського капіталу в канадській економіці.

На виборах 1957 року перемогла Прогресивна консервативна партія (утворена на базі консервативної, що виникла 1854 р.) Партія виступала за зменшення державного впливу в економіку, захист принципів вільного підприємництва, розширення відносин з західними країнами, скорочення державних витрат. Уряд очолив колишній адвокат Дж. Дифенбейкер.

Розроблена програма освоєння Півночі, упорядкована діяльність іноземного капіталу в країні, надаються пільги канадським підприємцям. На противагу лібералам, що орієнтувалися на США, консерватори виступили за розширення зв’язків з Британією. Але більшість проблем були невирішені: подолання безробіття, зменшення залежності від США, зменшити розходи на утримання центрального апарату тощо.

У зовнішній політиці консерватори прагнули проводити самостійну політику, що зачасти йшла врозріз з США (не припинили відносин з Кубою, визнали КНР, відмовилися розмістити ракети з ядерними ракетами, хоча американські воєнні бази були розміщені на канадській території).

60 роки характеризуються політичною кризою, оскільки на чергових та позачергових виборах жодна з 2 партій не могла набрати достатньої кількості голосів, щоб перемогти на виборах і сформувати уряд. Це призвело до загострення економічних проблем та відцентрових тенденцій. Однією з головних стала «проблема Квебеку» (85 % населення провінції складають франко – канадці, в той час як більшість країни є англо – канадцями (10 млн. проти 7 млн. чол.). Рівень життя в провінції на той час був найнижчим у порівнянні з іншими регіонами, національний утиск – обов’язкове знання англійської мови, менша зарплата, гірший рівень освіти і т.д. У провінції почалися сепаратистські тенденції за відокремлення від Канади (створена Квебекська партія, що виступала носієм цих ідей).

Цю проблему намагався вирішити лідер ліберальної партії П. Трюдо (франко - канадець за походженням), який у 1968 після перемоги на виборах став прем’єр – міністром. Він прагне об’єднати всіх громадян, заявивши, що існує єдина к анадська нація. Але проблеми це не вирішило і в 1980 р. був навіть проведений референдум за вихід Квебеку зі складу Канади, але проголосувало «за» лише 40% жителів. У 1997 році референдум був проведений вдруге, але з тим же результатом.

Паралельно уряд Трюдо прагне розв’язати проблему прийняття Конституції. На переговорах з Британією домоглися припинення дії британських законів на території країни, а в квітні 1982 року була прийнята Конституція країни, зробивши ще один вагомий крок до повного суверенітету.

1984 – 1993 правління консерваторів (Брайан Малруні). Було розширено пільги для бізнесу, послаблено контроль держави за діяльністю підприємств, передусім з іноземним капіталом, державні корпорації переводилися на комерційну основу діяльності.

З 1993 року при владі знаходиться ліберальна партія (1993 – 2003 країною управляв Ж. Кретьєн, з 2003 – П Мартін). З одного боку зберігаються засади, закладені консерваторами, з іншого – уряд приділяє значну увагу реалізації загальнодержавних програм, проблемам охорони здоров’я, рівності всіх етнічних і соціальних груп, питанням національної єдності.

Зараз Канада одна з найрозвинутіших держав світу (7 місце за обсягами промислового виробництва), економіка ґрунтується на неоліберальній моделі розвитку. Країна розвивається стабільно високими темпами (3% на рік), до 2010 року удвічі збільшені витрати на науково – дослідні та проектно – конструкторські роботи, ставка робиться не на сировинні галузі а високотехнологічний сектор. Крупний недолік – велика залежність від іноземного капіталу, передусім американського (85% експорту іде в США), майже чверть канадських підприємств належать іноземним кампаніям (17% - американським). З 1994 по нинішній час за даними щорічної статистики ООН Канада стабільно визнається «як краще в світі місце для проживання людини».

6. Закріплення нового матеріалу завершується співбесідою за такими питаннями:

Дата добавления: 2015-05-23