Середній рівень навчальних знань. 1. Зміни в керівництві країни

ПЛАН

1. Зміни в керівництві країни. Курс на згортання реформ.

2. Спроба економічних реформ в другій половині 60-х років та їх результати. Загострення економічної ситуації в 70-на поч. 80-х рр.

3. Розгортання дисидентського руху. Зміни в політичному керівництві на поч. 80-х років.

5.1 У жовтні 1964 р. М.С. Хрущов був звільнений від усіх посад і відправлений на пенсію. Три генсеки, три вожді партії і держави протягом 20 років правили країною. Найдовше у керма стояв Л.І. Брежнєв - вісімнадцять років. Ю.В. Андропову і К.У. Черненко історична доля відвела миттєвості. Вони не кинули країну у прірву, проте і не піднесли її на нову висоту. Це був період наростання негативних явищ у всіх сферах суспільного життя. Вони виявилися в стагнації економіки, корумпованості вищих ешелонів влади, падінні авторитету СРСР на міжнародній арені. Заходи на "удосконалення" соціалізму не могли зупинити кризи адміністративно-командної системи, яка поступово наближувалася. їхня діяльність викликала зростання опозиційних настроїв населення, розбудила цілий рух дисидентів.

Найбільший внесок у цю справу зробив один з ініціаторів і організаторів зміщення Хрущова Л.І. Брежнєв. Людина обережна, консервативна, без будь-яких ознак самобутньої особи, але амбітна, він більше всього дбав про стабільність суспільства і соціалізму. Для нього було характерне яскраве імперське мислення. В "активі" Сталіна були Фінляндія, Польща, Прибалтика, а потім і вся Європа. У Брежнєва - Польща, Чехословаччина, Афганістан. Лаври Сталіна не давали йому спокою.

Поступово розпочався відступ від курсу десталінізації. Преса призупинила критику культу особи Сталіна, викриття беззаконь сталінського режиму. Значно жорсткішою робилася цензура, обмежувався доступ до наукової інформації. Був підготовлений проект часткової і повної реабілітації Сталіна, і лише протести лідерів ряду комуністичних партій Європи призупинили реалізацію плану. Тим часом нехай і нерішучі, проте відверті дії з реабілітації Сталіна, реставрації сталінізму серйозно занепокоїли інакодумців і значно посилили опозиційні настрої в суспільстві.

5.2 Покладати надії доводилось на економіку. Тим більше, що після хрущовського "а" важко було не сказати "б". Було розпочато з аграрної сфери. В березні 1965 р. Пленумом ЦК КПРС були введені стабільні плани закупівлі сільськогосподарської продукції; збільшувалися заготівельні ціни на зернові культури, надбавки на діючі ціни на худобу. Знімалися обмеження на особисті господарства колгоспників, для них вводилася гарантована оплата. Держава інвестувала гігантські кошти в сільськогосподарське виробництво, майже вдвічі збільшилася поставка мінеральних добрив, ширилася меліорація земель тощо.

Чому ж масштабні й цілеспрямовані зусилля на оздоровлення не дали очікуваного ефекту? Насамперед не відбулося звільнення села від тенет бюрократичного адміністрування. Намагання подолати антиселянський характер аграрної політики не вдалося. Перебудова на селі велася наказними методами. Командно-адміністративна система суб'єктивно визначала інвестиційну, технічну, технологічну політику на селі. Обсяг валової продукції сільського господарства постійно скорочувався.

Подібні процеси мали місце і в промисловості. Програма економічної реформи промисловості скорочувала значну кількість планових показників підприємств, які раніше вводила держава. Встановлювався один із головних показників їх роботи - обсяг реалізованої продукції. На підприємствах створювались спеціальні фонди за рахунок відчислень від прибутку, кошти яких призначалися для розвитку виробництва і матеріального заохочення робітників і службовців. Ліквідовувалися раднаргоспи і відновлювалося галузеве управління. Тепер воно мало діяти в умовах нових принципів планування і господарської самостійності підприємств. Таким чином реформа передбачала підвищення ролі економічних методів управління.

У 70—80-ті рр., поглиблювався процес загальносоюзного розподілу праці, "взаємодоповнення" республіканських господарств, коли кожен регіон орієнтувався переважно на якусь одну-дві галузі промисловості. Це вело до однобокості розвитку республік і регіонів, наслідки якого відчуваються і сьогодні. Курс на інтеграцію економік республік, директивне управління республіканськими господарствами з центру викликали диспропорції в їхній структурі, а за ними і зростання опозиційних настроїв в союзних республіках. Серйозно загострюються диспропорції в структурі промисловості. Пріоритетний розвиток дістали галузі важкої промисловості, насамперед оборонної. Виробництво військової техніки на підприємствах машинобудування досягало 60%.

Несприятлива економічна кон'юнктура склалася на світовому ринку, де основним і досить значним був радянський експорт нафти. Падіння цін на нафту значно скоротило надходження валюти. Беззаконня і корупція сприяли розвитку такого явища, як тіньова економіка, що давало вищому чиновництву практично безмежні можливості для збагачення. Такі самі можливості мала взагалі бюрократична верхівка.

Разом з тим середні прошарки, усунуті від влади, були відчужені і від права розпоряджатися національним багатством. До того ж загострювалися суперечності в розвитку суспільства, давалося взнаки хронічне не виконання планів у соціальній сфері. Повільніше від планового йшло зростання реальних прибутків населення. Підвищення заробітної плати здійснювалося без врахування результатів праці. Невиправдано зближувалася оплата праці інженерно-технічного персоналу і робітників. Посилення соціальної нерівності, яка визначалася не стільки обсягами доходів чи рівнем освіти, скільки ставленням до джерел розподілу матеріальних благ, порушення законності з боку численних керівних працівників, корумпованість, славослів'я на адресу Брежнєва викликали зростаюче незадоволення в країні. Авторитет головної - за партійними мірками - людини катастрофічно падав. Маразм у великій політиці неухильно міцнішав, стаючи врешті-решт нормою правлячої олігархії.

Інтелігенція аж ніяк не приховувала свого саркастичного ставлення до партійного "авторитета", а рівно і до догідливої бюрократичної верхівки. Як гриби після дощу, з'являлися байки, притчі, анекдоти, персонаж яких легко впізнавався після перших слів. Це неабияк турбувало наближених, бо створювало загрозу їх власному розкошуванню.

Посилення ідеологічного тиску після періоду "відлиги" викликало широкий рух дисидентства. Воно не було організаційно оформленим, проте мало чіткі принципи і авторитетних лідерів (Рой Медведєв, О.І. Солжені-цин, А.Д. Сахаров). Основу дисидентства становила правозахисна і миротворча діяльність, спрямована спочатку на удосконалення існуючої системи, пізніше на відмову від неї. В Україні, Вірменії, Грузії, республіках Прибалтики дисидентський рух був забарвлений націонал-демократичними тонами.

Найбільш відомі форми протесту дисидентських кіл на адресу політичного керівництва СРСР, судових та карних інстанцій - заяви, звернення, відкриті листи, демонстрації. Остаточний відхід нового керівництва від реформаторського курсу сприяв активізації опозиції. За кордоном дисиденти налагодили видання літературних творів, які були заборонені в країні. У СРСР виникли так звані безцензурні видання (Самвидав). Представники дисидентського руху зазнавали різноманітних переслідувань (ув'язнення в тюрми і табори, в "психушки", висилка за кордон). У політичній сфері все більше і більше задували холодні вітри і знищували рівень суспільної активності.

Призначення нового генсека Ю.В. Андропова (листопад 1982 р.) по-різному було оцінено в суспільстві. Прагнення демократії, незламне в дисидентах, захисниках людських прав і свобод, які жорстоко придушував Андропов (15 років - голова КДБ), було несумісне з визнанням його генсеком. Однак були і ті, які знудилися за "сильною рукою", яку вбачали в наступнику Брежнєва. Новий генсек провів ряд кадрових змін, значної уваги надав боротьбі з бюрократизмом, безгосподарністю і корупцією. Населенню країни запам'яталися "облави" на прохідних підприємств і установ, міліцейські наскоки на клуби і кінотеатри для виявлення прогульників, штрафні санкції, вирахування із заробітної плати. Проте заходи з "наведення порядку" не привели до жаданих результатів, хоча широкі маси сподівалися на оздоровлення морально-політичного клімату.

Наступник Андропова К.У. Черненко (квітень 1984 р.) не прагнув до проведення в країні якихось реформ. Кадровий партійний працівник, який на старість років став генсеком, нічого не встиг зробити. Проте процес реформування радянського суспільства був необоротний. Смерть Сталіна, XX з'їзд КПРС і критика культу особи, "відлига", дисидентський рух, безперечно, робили радянське суспільство суттєво іншим. Воно вже не було чисто тоталітарним. В його глибинах зароджувались мікрочастки громадянського вигляду. Хоча і повільно, але наступала лібералізація багатолітніх порядків, які у творців і захисників репресивного режиму, будівничих адміністративно-командної системи вважалися непохитними.

6. Закріплення нового матеріалу завершується співбесідою за такими питаннями:

- В чому полягали економічні реформи в сер. 60-х років?

- В чому полягали передумови для виникнення дисидентського руху?

- Які негативні явища проявилися в суспільно-політичному житті країни?

Дата добавления: 2015-05-23