Середній рівень навчальних знань. 1.Організаційний момент:

ПЛАН

Хід заняття

1.Організаційний момент:

- привітання студентів;

- підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.

2. Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями, порядком роботи на занятті.

3. Актуалізація опорних знань студентів:

- Згадайте головні події міжнародного життя повоєнного періоду, які могли вплинути на культурні процеси цього періоду;

- Назвіть головні структурні елементи культури;

- Які країни, на Вашу думку, являлись «законодавцями мод» в культурному житті повоєнного періоду, чому?

- Які особливості, на Вашу думку, мав культурний розвиток в країнах з тоталітарними та демократичними режимами.

4. Коментар відповідей студентів, підведення узагальнюючих висновків.

5. Повідомлення плану заняття та вивчення нового матеріалу згідно теми заняття:

1 Тенденції розвитку науки та техніки в повоєнний період.

2 Нові явища в культурі «Масова культура».

3 Суспільна та філософська думка.

4 Образотворче мистецтво. Архітектура.

5 Кіномистецтво та література.

5.1 Наукові відкриття першої половини XX ст. підготували міцний ґрунт для розвитку науки і техніки у провідних країнах світу в повоєнні роки. На основі наукових розробок та їхнього впровадження у виробництво було створено необхідну матеріальну базу для масового виробництва товарів широкого вжитку, насамперед побутової техніки — радіоапаратури, телевізорів, холодильників, автомобілів тощо. Науково-технічна революція (НТР) вступила в нову фазу. її найважливішими ознаками було подальше поєднання науки з виробництвом, скорочення термінів винаходів і наукових відкриттів до їхнього впровадження у виробництво. НТР впливає на всі сторони суспільства — висуває високі вимоги до рівня освіти, кваліфікації, культури, відповідальності працівників.

У повоєнні роки особливо вагомих успіхів досягли галузеві науки, які використовували фундаментальні дослідження для практичного застосування. Пріоритетними сферами наукових досліджень і народного господарства стали використання атомної енергії в мирних цілях, розвиток нових засобів транспорту, зв'язку, інформаційних технологій, нафтохімічна промисловість, машинобудування й автомобілебудування.

Запуск в СРСР 4 жовтня 1957 р. першого штучного супутника Землі відкрив нову космічну еру. 12 квітня 1961 р. Ю. Гагарін здійснив перший космічний політ, а в 1969 р. американські астронавти Н. Армстронг, Е. Олдрін вперше ступили на Місяць. Для забезпечення космічних польотів створювалися космодроми, наземні служби керування та інфраструктура. У 80—90-х роках систематично здійснюються пілотовані космічні польоти, використовуються орбітальні станції для розв'язання наукових і прикладних завдань, запускаються автоматичні космічні апарати для дослідження планет Сонячної системи, Сонця, комет та інших космічних об'єктів. Для зв'язку і ретрансляції телевізійних передач, визначення координат літаків і морських суден в аварійних ситуаціях («Коспас-Сарсат») запускаються штучні супутники. За їхньою допомогою проводяться дослідження природних ресурсів і картографування Землі, метеорологічних явищ тощо.

У 1954 р. в СРСР стала до ладу перша атомна електростанція. На початок 90-х років у 27 країнах світу працювало понад 430 ядерних енергетичних реакторів. Передбачається, що частка ядерної енергетики в загальній структурі виробництва електроенергії в світі безперервно зростатиме за умов реалізації основних принципів концепції безпеки АЕС — істотної модернізації сучасних ядерних реакторів, посилення заходів захисту населення й довкілля від шкідливого техногенного впливу, підготовки висококваліфікованих спеціалістів-енергетиків. Водночас тривають пошуки альтернативних джерел енергії, насамперед сонячної.

У 40-х роках були здійснені перші польоти на літаках з реактивним двигуном. З початку 50-х років реактивні літаки почали використовувати в цивільній авіації. У військовій авіації з'явились надзвукові літаки — на початку 90-х років серійні літаки досяги швидкості 3000—3500 км/год., висоти — понад 30 км, дальності — 15 000 км. На залізничному транспорті швидкісні електропоїзди впевнено витісняють традиційні електровози й тепловози.

Надзвичайні перспективи відкрилися перед людством з розвитком кібернетики, основи якої заклав американський учений Н. Вінер. У праці «Кібернетика» (1948) він сформулював основні положення цієї науки. В СРСР значний внесок у кібернетику зробив київський математик В. Глушков. ЕОМ сприяли швидкому отриманню, обробці й передачі інформації, прискорили й вивели на якісно новий рівень наукові дослідження, посіли гідне місце в наукомістких галузях народного господарства. В 1963 р. під керівництвом американського інженера С. Крея було створено перший науковий суперкомп'ютер, який виконував 3 млн. операцій за секунду. Сучасний суперкомп'ютер фірми «Іпtel» виконує 1400 млрд. операцій за секунду, займає площу 160 кв. м. і важить 40 т. Перші суперкомп'ютери використовувалися виключно у військових цілях, були необхідним атрибутом «холодної війни» і важливим елементом політики. Сучасна науково-дослідна діяльність неможлива без суперкомп'ютера. За його допомогою виробники автомобілів скорочують час розробки нових моделей, фармацевтичні підприємства розроблюють молекулярну структуру нових ліків, архітектори моделюють забудову міських площ тощо. Революцією в розвитку обчислювальної техніки можна вважати використання інтегральних мікросхем і винайдення міні-процесора. Це дало змогу створити персональні електронно-обчислювальні машини (ПЕОМ), які стали невід'ємною частиною не лише в найрізноманітніших галузях господарства, а й у побуті. Вихід до світової інформаційної мережі через електронну систему «Internet» став доступним для кожного, хто бажає швидко отримати необхідну інформацію з найвіддаленіших куточків планети. Нині комп'ютерні технології стрімко розвиваються, і на початку XXI ст. завдяки масовому виробництву і невпинному зниженню цін ПЕОМ стали звичним атрибутом нашого повсякденного життя. В народному господарстві широко впроваджуються програмно-керуючі пристрої. У фізичних, біологічних, хімічних дослідженнях, у практичній медицині вже не обійтися без лазерів. За допомогою лазерних приладів здійснюються оптичний зв'язок і локація.

Відчутний і поступ радіоелектроніки. Створено нові типи радіоапаратури і телебачення. Крупні відкриття були зроблені в генетиці й біотехнології. На початку 70-х років виникла генна інженерія, яка використовує методи генетики і біології для конструювання нових, не існуючих у природі поєднань генів. За її допомогою отримані біологічно активні сполуки — інсулін, інтерферон та ін. Крім медицини, відкриття генної інженерії використовуються у сільському господарстві. Розвивається біотехнологія — використання живих організмів і біологічних процесів у промисловому виробництві. Основна увага приділяється розвитку мікробіологічного синтезу ферментів, вітамінів, амінокислот, антибіотиків тощо.

5.2 Науково-технічна революція робить культурні надбання доступними для широких верств населення. Тому в останній третині XX ст. однією з найважливіших тенденцій розвитку цивілізації і масової свідомості стало зближення і взаємодія традиційних форм культури і побуту. В системі освіти всіх розвинених капіталістичних країн набули розвитку тенденції, зумовлені вимогами НТР: швидке зростання середньої і вищої освіти, розширення підготовки інженерно-технічних і техніко-економічних наукових кадрів. Утверджується концепція безперервності освіти. Школи, спеціальні й вищі навчальні заклади оснащуються новими навчальними машинами, спеціальними електронними лабораторіями, автоматами для тестування і навчання, комп'ютерами, телевізорами, магнітофонами та DVD - програвачами.

У 70—80-х роках у країнах високорозвиненого капіталізму відбулося якісне насичення побуту новітнім електронним обладнанням. До традиційних і звичних предметів побутової електроніки (радіоприймач, телевізор, програвач, магнітофон) в останні роки додалися нові апарати: відеомагнітофон, лазерні відео- і звукові програвачі, персональні ЕОМ. Останні дають змогу в домашніх умовах не лише планувати й контролювати родинний бюджет, проводити дозвілля, а й набувати навичок роботи з комп'ютером, вивчати різноманітні технічні та економічні дисципліни, іноземні мови, обробляти тексти, одержувати інформацію з банків даних, підключившись до телефонної мережі. За 70—80-ті рр. вартісний обсяг випуску цієї апаратури в шести провідних капіталістичних країнах (США, Японія, Великобританія, Німеччина Франція, Італія) зріс у 7 разів.

Становлення «масової комунікації» супроводжувалося поширенням «масової культури», розрахованої на смаки і стереотипи масової свідомості. Виробництво й розповсюдження культурної продукції були поставлені на комерційний потік, стали джерелом прибутків і ефективним засобом впливу на маси. «Масова культура» має досить широкий спектр — від примітивних мелодрам, «мильних опер», естрадних шлягерів до складних, змістово насичених творів (деякі види рок-музики, «інтелектуальні» детективи тощо). Водночас «масова культура» сприяла залученню до культури (але часто в її примітивних виявах) широких верств населення.

5.3 У 60-х роках розвиток суспільної і філософської думки характеризувався так званим «технологічним оптимізмом» — сподіванням на те, що нові техніка і наука здатні вирішити соціальні проблеми капіталістичного суспільства. Однак згодом внаслідок соціально-економічних криз, порушення екологічної рівноваги, повсюдного погіршення умов довкілля і загрози ядерного самознищення цивілізації «технологічний оптимізм» ослаб. У повоєнні роки впливовими напрямами філософії стали аналітична філософія, філософська антропологія, структуралізм, філософська герменевтика. Головні тенденції сучасної філософії пов'язані з осмисленням таких фундаментальних проблем, як світ і місце в ньому людини, доля сучасної цивілізації, природа людського пізнання, буття і мова.

Аналітична філософія як різновид неопозитивізму представлена переважно англо-американськими вченими і зводить філософію передусім до мовних засобів пізнання. В аналітичній філософії розрізняють дві течії: філософія логічного аналізу, що використовує апарат сучасної математичної логіки (Р. Карнап, К. Гемпель, Ф. Франк, У. Куайн, Н. Гудмен), і лінгвістична філософія (філософія лінгвістичного аналізу), яка мету аналізу вбачає у тлумаченні мовних виразів (Г. Райл, Дж. Остін, Дж. Уїсдом, П. Стросон).

У 60-х роках у Франції завдяки працям К. Леві-Строса, М. Фуко, Р. Варта, Ж. Дерріда поширився структуралізм, коріння якого сягає у 20-ті роки. Він пов'язаний із використанням структурного методу — виявлення структури як відносно стабільної сукупності відношень, визнання первинності відносин над елементами системи і часткове абстрагування від розвитку об'єктів.

Філософська герменевтика — вчення про «розуміння» як методологічної основи гуманітарних наук бере свій початок від німецького філософа В. Дільтея. У повоєнні роки значний внесок у розвиток філософської герменевтики зробили німецький учений Г.-Х. Гадамер і французький філософ П. Рікер.

Певним оптимізмом позначені сучасні концепції «постіндустріального» та «інформаційного суспільств» (Д. Белл, Е. Тоффлер та ін.). Вони народжують надії на вирішення соціальних проблем і досягнення суспільного прогресу на шляхах засвоєння можливостей нового етапу науково-технічної революції. Так, у концепціях «постіндустріального суспільства» головним постулатом є зміна різних технологічних епох, а також галузевого і професійного поділу праці. Провідну роль у «постіндустріальному суспільстві» відіграватимуть сфера послуг, освіта і наука. У 80-х роках концепція «постіндустріального суспільства» замінюється концепцією «інформаційного суспільства». Історія людства розглядається як процес хвильових вибухів, що виводять його на новий етап цивілізації. Так, Е. Тоффлер подає динаміку світової цивілізації в такому вигляді: від аграрної цивілізації (перша хвиля) до промислового суспільства (друга хвиля) і до інформаційного суспільства (третя хвиля).

Сучасна філософія виходить за межі проблем людського життя, щастя і благополуччя, самопізнання й утвердження людини, зосередившись на дослідженнях проблем людської свідомості, форм і структури людської культури, логічного знання тощо.

5.4 Після Другої світової війни в образотворчому мистецтві визначальним став постмодернізм. Він виник у той час, коли над людською цивілізацією нависла небезпека знищення, екологічна катастрофа. Змінювалися напрями, стилі, відбувався пошук нових форм, матеріалів, прийомів і прагнення привернути увагу передусім елітарної аудиторії.

У перші повоєнні десятиліття провідними були Нью-Йоркська і Європейська школи. Нью-Йоркська школа (1945—1960) стала продуктом колективної творчості американських та європейських митців і архітекторів. Найвидатнішими представниками цього безпредметного мистецтва, що отримало назву абстрактний експресіонізм, були Дж. Поллак, У. Куннінг та ін. Вони виходили за межі традиційного мистецтва, поєднуючи художньо-образну побудову з об'єктами, реаліями, взятими з життя, у їхньому безпосередньому вигляді, різними комбінаціями і утверджуючи їх як естетичне самовираження сучасності. Найталановитішими майстрами Європейської школи (1945—1960) були П. Пікассо, М. Тапі, Ж. Матьє, Ф. Леже, Р. Гуттузо, Ж. Дюбюфе, Г. Сазерленд та ін. Так, на картинах і монументально-декоративних композиціях відомого французького живописця і графіка Ф. Леже (зокрема «Будівельники», 1951) геометризованими, подібними до машинних формами зображено працю індустріальних робітників. Визнаним лідером соціально-реалістичного напряму в італійському мистецтві був Р. Гуттузо. Його картини, які розкривають протиріччя сучасного світу, перейняті драматичною експресією, узагальненістю форм («Натовп», 1960; «Корзина, кліщі і молоток», 1961).

У другій половині 50-х років у США і Великобританії виникає модерністська художня течія поп-арт (популярне мистецтво). Відмовившись від звичних методів живопису і скульптури, поп-арт культивує ніби випадкове, іноді навіть парадоксальне поєднання побутових предметів, механічних копій (фотографія, муляж, репродукція), решток масових друкованих видань (плакатів, промислової графіки тощо). В 1962 р. у Венеції відбулася перша виставка («Новий реалізм») творів митців поп-арту. Найвідоміші імена художників цього напряму — Р. Раушенберг, Дж. Джонс, О. Уархал, К. Ольденбург та ін.

З середини 60-х рр. своїх прихильників знайшов і новий напрям — оптичне мистецтво (оп-арт). За допомогою складних приладів його засновники досягали різноманітних світлових ефектів, створюючи ілюзію нереального світу. Тоді ж в американському і західноєвропейському мистецтві почав розвиватися гіперреалізм. Іноді його ще називають фотореалізмом, оскільки для досягнення своєї мети — зображення абсолютної безглуздості й бездуховності предметного світу — художники-гіперреалісти використовували кольорову фотографію. У 60-х роках оформилося так зване кінетичне мистецтво, яке створювало естетичний ефект за допомогою рухомих конструкцій (Н. Шеффер, X. Ле Парк, Ж. Тінглі та ін.). В авангардизмі активізувалися і прибічники концептуального мистецтва, які заперечували необхідність створення художніх образів, замінюючи їх довільними символами.

У повоєнні роки продовжували працювати видатні архітектори- функціоналісти (Ле Корбюзьє, Л. Міс ван дер Рое, О. Німейєр, В. Гропіус, Ф.Л. Райт та ін.), які створили величні архітектурні ансамблі й оригінальні будівлі. Так, Ле Корбюзьє в 50-60-х роках спроектував великі міські ансамблі (Чіндігарх в Індії, 1951—1956), Л. Міс ван дер Рое в еміграції у США уславився своїм Сінгрем-білдінгом в Нью-Йорку (1958). Американський архітектор Ф.Л. Райт продовжував розвивати принципи органічної архітектури. Суть її полягала в тому, що будівля розглядалась як організм з єдиним простором, що вільно розвивається, органічно пов'язаний з природним середовищем. Яскравим прикладом органічної архітектури був побудований Ф.Л. Райтом у 1956—1959 рр. в Нью-Йорку Музей Гуггенхейма. Засновник бразильської школи сучасної архітектури О. Німейєр значних зусиль доклав для забудови м. Бразиліа, прагнучи надати залізобетонним конструкціям більшої естетичної виразності, експресії та пластичного багатства форм.

Творчість архітекторів-функціоналістів сприяла формуванню основ сучасного містобудування, в якому головна увага зосереджується на створенні міст і містечок з індивідуальним обличчям, на подоланні монотонності типової забудови, вирішення міських екологічних проблем, збереженні й науковому обґрунтуванні реконструкції старих міських центрів, збереженні та реставрації пам'яток культури, їхньому поєднанні з сучасними будівлями.

З 50-х років в архітектурі розвивається новий напрям — бруталізм (О. і П. Смітсон у Великобританії, П. Рудольф у США). Архітектори цього напряму намагалися виявити структуру будівель за допомогою підкресленої ваги архітектурних форм, використання природної фактури матеріалів, оголених конструкцій і системи інженерного обладнання.

Постмодернізм в архітектурі 70—80-х рр. виявився в переорієнтації архітектурної думки і переосмисленні так званого сучасного руху, пов'язаного з лідерами функціонального напряму. Упорядкованості, прямим кутам і прямим лініям функціональної архітектури постмодернізм протиставляв ускладнені форми, вільне поєднання елементів, підкреслене звернення до історичного матеріалу й запозичення архітектурних елементів різноманітних епох і стилів.

У 70-ті роки поширився архітектурний напрям «хай-тек» («висока технологія»), що використовує технічні конструкції і форми (труби, ферми, каркаси, металево-скляні багатоярусні галереї). Тоді ж сформувалася інша група західних архітекторів-авангардистів, яка започаткувала новий напрям — деконструктивізм. Він немовби відображає архітектурними засобами сучасний світ з його нагромадженням суперечливих моральних, політичних, соціальних, економічних і екологічних проблем.

5.5 У перші повоєнні роки великий вплив на європейський кінематограф мав неореалізм, що виник в Італії. Фільми, які створювалися на документальних матеріалах, знімалися переважно на натурі, з непрофесійними виконавцями. Першим твором і своєрідним художнім маніфестом неореалізму став фільм режисера Р. Росселіні «Рим — відкрите місто» (1945). У ньому правдиво відображено страждання й мужність учасників італійського Руху Опору. Представниками неореалізму в кіномистецтві були сценарист і теоретик кіно Ч. Дзаваттіні, режисери — Л. Вісконті («Земля тремтить», «Рокко і його брати»), В. де Сіка («Викрадачі велосипедів»), Дж. де Сантіс («Немає миру під оливами»), П. Джермі («Дорога надії»). Найважливішою темою фільмів Л. Вісконті був одвічний конфлікт між анархічним індивідом і нормами моралі («Загибель богів», 1969; «Смерть у Венеції», 1971; «Сімейний портрет в інтер'єрі», 1974).

Для художнього стилю іншого відомого італійського кінорежисера Ф. Фелліні («Ночі Кабірії», 1957; «Солодке життя», 1959; «8 1/2», 1963; «Амаркорд», 1974; «Інтерв'ю», 1987 та ін.) характерні масштабність образів і міфологічний підтекст. У його фільмах поєднуються трагедійне і комедійне, раціональне й ірраціональне, переважає захоплююча емоційність.

Сюрреалістичними мотивами позначені картини іспанського кінорежисера Л. Бунюеля («Назарін», 1957; «Трістана», 1970; «Цей смутний об'єкт бажання», 1977 та ін.). Тему трагічної самотності людини в сучасному світі розвивав шведський кінорежисер І. Бергман («Сунична поляна», 1957; «Осіння соната», 1978; «Фанні й Олександр», 1983 та ін.). В основі фільмів радянського кінорежисера А. Тарковського («Іванове дитинство», 1962; «Андрій Рубльов», 1971; «Соляріс», 1972; «Дзеркало», 1975; «Сталкер», 1980; «Ностальгія», 1983; «Жертвоприношення», 1986) гостра проблема добра і зла, віри й невіри людини.

Кінотеатри майже всього світу обійшли фільми відомих французьких і американських кінорежисерів: Крістіана-Жака — «Фанфан-Тюльпан»(1952), «Бабетта йде на війну» (1959); С. Поллака — «Загнаних коней пристрілюють, чи не так?» (1969), «Три дні Кондора» (1975), «Тутсі» (1982); С. Крамера — «Цей шалений, шалений, шалений, шалений світ» (1963), «Принцип «Доміно» (1977). Більшість з них позбавлена будь-яких новацій у сфері форми, але для них характерна чіткість думки, виражена з максимальною публіцистичною доступністю.

У літературі другої половини XX ст. визначальними були реалістичний і модерністський напрями. Суспільно-політична атмосфера перших повоєнних років зумовила розвиток реалістичних традицій. Нобелівськими преміями в галузі літератури були відзначені французькі письменники-реалісти старшої генерації А. Жид і Ф. Моріак. Великої популярності зажили твори учасника Руху Опору, французького комуніста, поета П.Елюара. В Західній Німеччині у перше повоєнне десятиліття головною була тема подолання фашистського минулого. Найяскравіше вона висвітлена в оповіданнях Г. Белля і його антифашистському романі «Де ти був, Адаме?» (1951). Викриття фашистських порядків і захист гуманістичних цінностей — головний зміст творів відомих німецьких письменників, що залишалися в еміграції: філософського роману Т. Манна «Доктор Фаустус» (1947) і романів Е. М. Ремарка «Тріумфальна арка» (1946), «Час жити і час помирати (1954), «Чорний обеліск» (1956).

У США продовжували працювати знамениті американські письменники У. Фолкнер і Е. Хемінгуей, які у повоєнні роки отримали Нобелівську премію з літератури. Лауреатом Нобелівської премії став і американський письменник Дж. Стейнбек, який у своїх творах про простих людей засуджував багатство, оспівував їхню доброту і красу («Перлина», 1947, «На схід від раю», 1952). Іронічністю і складною моральною та психологічною проблематикою позначений його роман «Зима тривоги нашої» (1961).

Різко засуджував приватне життя і мораль буржуазного суспільства французький письменник Е. Базен, відомий своїми психологічними і сатиричними романами «Родина Резо» (1948—1972), «В ім'я сина» (1960), «Анатомія одного розлучення» (1975) та ін. Психологізмом, політичною актуальністю, складною етичною проблематикою перейняті романи англійського письменника Г. Гріна («Тихий американець», 1955; «Наша людина в Гавані», 1958; «Комедіанти», 1966; «Почесний консул», 1973). Англійський письменник Івлін Во висміював сучасне буржуазне суспільство і в пошуках ідеалу звертався до релігії та минулого, де, на його думку, були зосереджені непроминущі духовні цінності. Найвідоміший його твір — трилогія про Другу світову війну «Почесний меч»(1952—1961), в якій він висміює військово-бюрократичну машину «старої Англії».

Модерністська література перебувала під впливом ідей екзистенціалізму, з властивими йому трагічним відчуттям безглуздості навколишнього світу і необхідністю робити вибір перед обличчям долі. Найвидатнішими її представниками були французькі письменники — лауреати Нобелівської премії Ж. П.Сартр і А.Камю. Основні теми художніх творів Сартра (незавершена тетралогія «Дороги свободи», 1945—1949, п'єса «Диявол і господь Бог», 1951) — самотність, пошук абсолютної свободи, абсурдність буття. У центрі найбільш відомого антифашистського, антитоталітарного роману-алегорії А. Камю «Чума» (1947) — проблема виконання обов'язку в умовах страшного суспільного лиха. Автор прославляє мужність людини в боротьбі з безглуздістю буття.

У 50-60-ті роки на літературну арену виходять письменники молодшого покоління, які у своїх творах піднімають гострі проблеми буття, конфлікту творчої особистості з буржуазним суспільством, складні соціально-політичні проблеми. Світовими бестселерами завдяки динамічному сюжету, чудовому знанню життя ділової Америки стали романи А. Хейлі («Готель», 1965; «Аеропорт», 1968; «Сильнодіючий засіб», 1984). Конфлікт молодого покоління з практицизмом і споживацькою ідеологією старшого покоління показав американський письменник Дж. Селінджер у повісті «Над прірвою у житі»(1951). В центрі тетралогії американського письменника Дж. Апдайка («Кролику, біжи», 1960; «Кролик вилікувався», 1971; «Кролик разбагатів», 1981; «Кролик заспокоївся», 1990) — показ сучасного бездуховного життя, пошуку «середніми американцями» моральних устоїв. Головні теми творів англійського письменника С. Барстоу («Любов...любов?», 1960; «Спостерігачі на березі», 1966; «Істинно правильний кінець», 1976) — вплив на людину несприятливого соціального оточення, конфлікт сильного почуття з нормами моралі. Мотиви трагічної самотності творчої особистості в сучасному світі звучать у морально-філософських творах японського письменника Абе Кобо («Чуже обличчя», 1964; «Спалена карта», 1967; «Людина-ящик», 1973 та ін.).

У 1982 році Нобелевським лауреатом став всесвітньо відомий колумбійський письменник Г. Маркес. У романах «Осінь патріарха» (1975), «Хроніка оголошеної смерті» (1981), «Любов під час чуми» (1985) він виступає проти будь – яких форм тиранії. Світову славу приніс йому роман – епопея «Сто років самотності» (1967), в якому автор, використовуючи фольклорно – міфологічні мотиви, створив фантасмогорійний світ, історія якого, відштовхуючись від реальної історії Колумбії і всієї Латинської Америки, осмислюється як метафора розвитку людства загалом.

6. Закріплення нового матеріалу завершується співбесідою за такими питаннями:

- Назвіть головних представників літератури та їхнє культурне надбання.

- Назвіть головні наукові відкриття, зроблені в повоєнний період.

- Які культурні течії переважали в архітектурі повоєнного періоду?

Дата добавления: 2015-05-23