Генезис сучасного економічного зростання постіндустріальних країн

Основні ознаки країн-лідерів

2.3. Диференціація та вирівнювання постіндустріальних країн світу

1.1. Основні ознаки країн-лідерів

Промислово розвинуті (постіндустріальні) країни, чи країни-лідери, в наш час являють собою групу, яка за класифіка­цією Світового економічного огляду ООН об'єднує 23 країни: США, Канаду, 15 країн ЄС (станом на початок 2004 р.), З західноєвропейські країни (Швейцарія, Норвегія, Ісландія), які вхо­дять до Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), Японію, Австралію та Нову Зеландію.

У деяких документах ООН до цієї групи відносять також Із­раїль та ПАР. Нерідко до цього списку додають ще й Південну Корею, Сінгапур, Гонконг (до 1999 р.).

Ці країни мають досить високий рівень економічного розвитку, а за виробництвом ВВП на душу населення вони майже у 5 разів перевищують середньосвітовий рівень. За останні сорок років роз­біжність у цьому найважливішому макроекономічному показникові не тільки не зменшилася, а й навпаки — суттєво зросла (у 1962 р. подібна пропорція становила 3,6 раза). Посилення дивер­генції (розбіжності) між провідними державами світу наприкінці XX ст. було зумовлено дією інших домінант соціально-економіч­ного розвитку пості індустріальних країн, ніж тих, що вважалися визначальними у середині минулого століття. Визначальну роль при цьому відіграла глобалізація світового господарства, яка сут­тєво змінила розстановку сил у новій моделі розвитку людства.

Наприкінці XX ст. на частку країн-лідерів припадало майже 54 % виробленого глобального ВНП та 69 % світового експорту (В. Колесов, М. Осьмова, 2000 р.). З них вирізняється сімка най­більш розвинутих (G7), питома вага яких серед постіндустріальних держав становить 85,8 %, а у світовому ВНП — 46,3 %, в експорті промислово розвинутих країн вона є домінуючою — 72,7 %, а у світовому експорті — 50Д %. У межах Євросоюзу лі­дерство чотирьох найбільших держав (Німеччина, Франція, Ве­ликобританія, Італія) є безперечним, на них припадає близько 75 % створюваного в ЄС-15 ВНП та 64 % експорту.

Виходячи з наведених вище індикаторів економічного розвит­ку країн-лідерів надзвичайно важливим є визначення їхніх основ­них ознак, які дозволяють чітко ідентифікувати ці держави в межах глобального конкурентного середовища,

1. Високий рівень розвитку матеріального виробництва, і передусім промисловості, для якої ще у 1960—1970-ті рр. був характерним відхід від домінування видобувних галузей (виня­ток — Канада та Австралія) та перехід до тих секторів економіки, що ґрунтуються на використанні нових і новітніх технологій (ноу-хау). Це сприяло розвиткові електроніки, інформатики, біотехнологій, новітніх підгалузей хімії тощо.

З огляду на це, країнове лідерство у XXI ст. слід розуміти на­самперед як переважання технологічних пріоритетів у структурі національної економіки. Досить показовим при цьому є індекс технологічних досягнень — ІТД, який уже зараз розраховується експертами ООН. Його основними складовими є: кількість патен­тів, що видані резидентами (на 1 млн. жителів); виплачені гоно­рари та ліцензійні платежі (у дол. США на 1 тис. жителів); наяв­ність інтернет-хостів (на 1 тис. жителів); експорт секторів висо­ких та середніх технологій (у відсотках від загального обсягу експорту товарів); наявність телефонів (магістральних та сотових на 1 тис. жителів); споживання електроенергії (кВт • год. на душу населення); середня кількість років навчання у школі; загальна кількість учнів третього ступеня навчання тощо. Як видно з табл. 2.1, найбільші показники мають Фінляндія, США, Швеція, Япо­нія. Проте диференціація є досить значною навіть у країнах-лідерах. Наприклад, США посідають 2-ге місце у світі, а Італія — 20-ту позицію у світовому технологічному рейтингу.

2. Сільське господарство відрізняється великим ступенем інтенсивності та продуктивності, а також високим рівнем ме­ханізації автоматизації та комп'ютеризації аграрних процесів. Питома вага зайнятих у ньому становить 3—8 % (у США — 2,9 %), приблизно такі самі показники характерні і для структури ВВП. Аграрний сектор не тільки повністю забезпечує внутрішні потреби країни, а й має великий експортний потенціал (США, Канада). Разом з тим, у більшості країн-лідерів АПК спирається на значні державні дотації, що ставить аналогічні комплекси в інших країнах світу в неприйнятні умови щодо диверсифікації експорту та вільної цінової конкуренції на внутрішніх ринках.

Таблиця 2.1

Дата добавления: 2015-05-23