Лекція № 16. Психологія підлітка

Розподілуваги у школярів 1-х класів розвинений ще недостатньо. Навчальна робота в класі і вдома швидко розвиває цю властивість і діти звикають виконувати декілька видів діяльності одночасно (працювати в зошиті, стежити за своєю осанкою, слухати вчителя і бачити, що пише товариш на дошці). Паралельно з розподілом уваги відбувається і подальший розвиток її переключення.

ПЛАН

МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1. Розумовий розвиток молодшого школяра.

2. Характеристика пізнавальних процесів молодшого школяра:

2.1. Розвиток мислення молодшого школяра;

2.2. Особливості сприйняття в молодшому шкільному віці;

2.3. Види пам'яті та особливості процесів запам'ятовування в
молодшому шкільному віці;

2.4. Види та образи уяви в молодшому шкільному віці;

2.5. Роль умов для розвитку уваги в молодшому шкільному віці.

3. Навчальна діяльність як провідна діяльність у молодшому шкільному віці.

4. Особливості трудової і ігрової діяльності молодшого школяра.

Література:

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология. - М., 1998.

2. Аверин В.А. Психология детей и подростков. - СПб., 1998.

3. Крайг Г. Психология развития. - СПб., 2000.

4. Крутецкий В.А. Психология обучения и воспитания школьников.-М-, 1976.

5. Матюхина М.В., Михальчик Т.С., Парина К.П. Психология младшего школьника. - М., 1976.

6. Психология человека от рождения до смерти/Под общ. Ред. А. А. Реана-СПб., 2002.

Основні поняття: конкретно-образне мислення, розумові операції, індукція і дедукція, творча уява, образи уяви, довільна увага, властивості уваги, ремінісценція, навчальна діяльність, навчальні дії, учбова задача, внутрішній план дій.

1. Вік від 6 до 10-11 років являється надзвичайно важливий для психічного та соціального розвитку дитини. Змінюється її соціальний статус - вона стає школярем, що призводить до перебудови всієї системи життєвих відносин. У неї з'являються обов'язки, яких не було раніше і які визначаються тепер не лише дорослими, а й оточуючими її однолітками.

Якщо в попередні вікові періоди основним видом діяльності дитини була гра, то тепер на перше місце в її житті виходить цілеспрямована

154

155

пізнавальна діяльність, в процесі якої вона отримує та переопрацьовуе великі обсяги інформації.

У молодшому шкільному віці закріплюються і розвиваються дал основні людські характеристики пізнавальних процесів (сприйняття, уваги пам'яті, уяви, мислення й мови), необхідність змін яких пов'язана з вступом дитини до школи.

З "натуральних" (за Л.С. Виготським) ці процеси до кінця молодшого шкільного віку повинні стати "культурними", тобто перетвориться у вищі психічні функції, пов'язані з мовою, довільні й опосередковані.

Молодший шкільний вік містить значний потенціал розумового розвитку дітей. За перші 3-4 роки навчання в школі прогрес розумового розвитку дітей стає досить помітним. Від домінування наочно-дієвого й елементарного образного мислення, від допонятійного рівня розвитку мислення і логічно бідного міркування школяр піднімається до словесно-логічного мислення на рівні конкретних понять. Початок молодшого шкільного віку пов'язаний, за термінологією Ж. Піаже і Л.С. Виготського, з домінуванням у дитини доопєраційного мислення, а кінець - з перевагою операційного мислення у поняттях. У цьому віці досить добре розкриваються загальні і спеціальні здібності, які дозволяють судити про дитячу обдарованість.

Розумовий розвиток дитини у молодшому шкільному віці йде кількома різними напрямками: засвоєння й активного використовування мови як засобу мислення; з'єднання і взаємозбагачення впливу один на одного усіх видів мислення; виділення, відокремлення і відносно незалежного розвитку в інтелектуальному процесі двох фаз: підготовчій і виконавчій. На підготовчій фазі вирішення завдання здійснюється аналіз його умови і виробляється план, а на виконавчій фазі цей план реалізується практично. Отриманий результат потім співвідноситься з умовами і проблемою.

Перший з напрямків пов'язаний з формуванням мови дітей та активним її використанням при вирішенні різноманітних завдань. Розвиток у цьому напрямку йде успішно, якщо дитину навчають вести міркування вголос, словами відтворювати хід думки та називати отриманий результат.

Другий напрямок у розумовому розвитку дитини успішно реалізується, якщо дітям даються задачі, вирішення яких потребує від школяра одночасно і розвинених практичних дій, і уміння оперувати образами, і здатності користуватися поняттями, вести міркування на рівні логічних абстракцій.

Якщо один з цих аспектів представлений слабо, то інтелектуальний розвиток дитини проходить як однобічний процес.

Підготовча фаза в інтелектуальному процесі в умовах розв'язуваної задачі школярем є дуже важливою для розвитку його інтелекту, тому що діти на практиці часто не справляються з задачею саме тому, що не вміють аналізувати її умови. Встановлено, що першокласники можуть прийняти поставлену перед ними задачу, але її практичне виконання можливе для

них тільки з опорою на наочний зразок. Уже в З класі молодші школярі самі можуть скласти план роботи над задачею і виконувати його, не спираючись на запропонований наочний зразок.

Таким чином, розумовий розвиток у шкільному віці визначається подальшим вдосконаленням пізнавальних процесів дитини, їх ускладненням та розвитком їх довільності.

2. Суттєві зміни відбувається в пізнавальній сфері молодшого школяра. Якщо для початкових стадій цього віку характерно домінування наочно-образного мислення, то в подальшому у дитини відбувається формування абстрактно-логічного мислення.

Під впливом виконуваної діяльності змінюється характер функціонування пам'яті дитини. Основним видом пам'яті стає довільна пам'ять, а разом з тим змінюється структура мнемічних процесів.

Не менш суттєві зміни відбуваються в розвитку мови дитини та інших психічних процесах. Отже, розглянемо більш детально зміни, які відбуваються в пізнавальних процесах молодшого школяра.

2.1. Мислення молодшого школяра носить конкретно-образний характер, який виявляється у тому, що ту чи іншу розумову задачу учні можуть вирішити правильно тоді, коли за словами знаходяться конкретні предмети чи уявлення.

Конкретність мислення виявляється у тому, що протягом тривалого часу молодші школярі не можуть самостійно загальні положення проілюструвати прикладами, застосовувати їх до конкретних форм. Для них легше проаналізувати конкретні факти і зробити відповідний висновок, ніж навести приклади до загального положення. Тобто в молодшому шкільному віці діти скоріше опановують індуктивним умовиводом, а дедукція розвивається пізніше.

У розвитку абстрактної сторони мислення велику роль відіграють уроки математики, тому що предметом її вивчення є абстрактні поняття. У процесі навчання математики учні переходять від дій з предметами до дій подумки, спираючись на числа і поняття. Це дає можливість оперувати з числами, відволікаючись від конкретних предметів.

Як показують дослідження, вже в молодшому шкільному віці діти цілком можуть опанувати елементами алгебри, наприклад, установлювати відношення між величинами.

Велике значення в розвитку абстрактної сторони мислення молодшого школяра відіграють уроки граматики, оскільки вона вимагає від дитини відволікання від конкретно-змістовної сторони слова і виділення особливостей різних слів з боку їхньої належності до певної граматичної категорії. У школі слово стає предметом спеціального дослідження. При навчанні грамоти слово виступає перед свідомістю учня зі звукового і графічного, а при оволодінні граматикою слово виступає як частина мови.

156

157

З початку навчання в школі велику увагу приділяють формуванню у учнів наукових понять, серед яких розрізняють предметні поняття і поняття відношень.

Предметними поняттями є знання загальних і суттєвих ознак і властивостей предметів об'єктивної дійсності. Поняття відношень відбивають зв'язки відношень, що існують в об'єктивному світі.

Успішне оволодіння поняттями здебільшого залежить від рівня розвитку у молодшого школяра розумових операцій. Розглянемо більш детальніше як відбувається їх розвиток в процесі навчання в школі.

Розвиток аналізу йде від практично-дієвого, чуттєвого до розумового. У молодших школярів переважними видами аналізу є практично-дієвий і чуттєвий. Це означає, що учні порівняно легко вирішують ті задачі, де можна використовувати практичні дії з самими предметами. Аналітичне мислення школярів проходить ряд етапів. Розвиток йде від елементарного аналізу до комплексного і системного. Розвиток аналізу протікає одночасно з розвитком синтезу. У молодших школярів переважним є практично-дієвий синтез, тобто синтез, здійснюваний на основі практичної дії з предметами.

Характерно, що аналіз для молодших школярів є більш легким розумовим процесом і розвивається значно швидше, ніж синтез. Аналіз і синтез тісно взаємопов'язані та розвиваються в єдності.

Розумова операція порівняння в цьому віці має ряд особливостей: при порівнянні учні легше знаходять відмінності в ознаках предмета або явища і важче їх подібність; нерідко порівняння підмінюється простим розташуванням предметів. Переважно учні випробують утруднення тому, що не можуть самостійно скласти план порівняння.

Розвиток абстракції учнів виявляється у формуванні здатності виділяти загальні й суттєві ознаки предметів і явищ, їх зв'язки і відношення, а також розрізняти несуттєві ознаки і зв'язки і відволікатися від них. На основі абстракції відбувається узагальнення і формування понять у школярів.

Однією з особливостей абстракції учнів є те, що за суттєві ознаки вони можуть приймають зовнішні, яскраві, часто сприймані ознаки. Інша особливість полягає в тім, що діти легше абстрагують властивості предметів і явищ, ніж зв'язки і відносини, що існують між ними.

Однією з особливостей узагальнення молодших школярів є те, що вони використовують тільки ті суттєві ознаки, які ними усвідомлено.

Виділяють три рівні розвитку узагальнення у молодших школярів:

І.чуттєве, практично-дієве;

II. образно-понятійне;

III. понятійно-образне, наукове.

Розвиток узагальнення в цьому віці йде від чуттєвого через образно-поиятійне до наукового. В узагальнюючій роботі думки більшу роль починає відігравати слово. Одним з видів узагальнення є складання плану досліджуваного матеріалу, стиснутий виклад навчального матеріалу. Воно лежить в основі конспектування і тезування.

Узагальнення протікає в тісній єдності з конкретизацією.

В оволодінні знаннями молодшим школярем великого значення набуває індукція і дедукція - дві сторони розумового процесу. На основі аналізу, синтезу, порівняння й абстракції при вивченні окремих предметів і явищ учнями робиться узагальнення і засвоюються загальні поняття, правила, закони - це індуктивний шлях міркування. Потім узагальнені знання застосовуються школярем в процесі практичної діяльності при рішенні конкретних задач - це дедуктивний шлях міркування.

2.2. Сприйняття молодшого школяра спочатку носить мимовільний характер. Учні ще не вміють керувати даним процесом, не можуть самостійно аналізувати той чи інший предмет, те чи інше наочне приладдя.

Сприйняття у цьому віці визначається насамперед об'єктивними причинами, тобто особливостями самого предмета. Тому діти знаходять у предметах не головне, суттєве, а яскраве, яке виділяється на фоні інших предметів. Сприйняття дитини молодшого шкільного віку відрізняється слабкою диференційованістю. Досить часто першокласники плутають предмети, подібні у тому чи іншому відношенні, наприклад, цифри 6 і 9, букви 3 й Є і ін.

Зміни, які відбуваються в процесі сприйняття молодшого школяра, обумовлені тим, що учні опановують "технікою сприйняття", навчаються виділяти суттєве та несуттєве у матеріалі, який сприймається. Отже, сприйняття молодшого школяра стає розчленованим і перетворюється на цілеспрямований, керований, свідомий процес.

Розвивається довільне сприйняття школяра, де величезна роль належить слову, що спрямовує його дію. Слово починає керувати сприйняттям школяра, він уже сам словесно формулює задачу.

Змінюється роль слова у сприйнятті школяра. У першокласника слово-назва ніби завершує процес сприйняття (називаючи предмет, діти далі не аналізують його). В учнів II - III класів слово виконує іншу функцію: назвавши предмет, діти продовжують у словесній формі аналізувати його.

Великі зміни відбуваються в розвитку сприйняття простору і часу. Під впливом навчання молодші школярі починають виділяти просторові властивості і відносини і робити їх предметом спеціального розгляду. Учні опановують і деякими одиницями виміру простору.

Певні труднощі на початку навчання молодші школярі відчувають при сприйнятті площинних фігур. Однією з помилок якого є перевертання фігур, букв, цифр при їхньому зображенні. Це варто розглядати як закономірні помилки віку і добирати відповідні методи навчання.

Сприйняття часу для молодшого школяра становить значні труднощі, внаслідок особливостей цієї категорії (відсутність наочних форм, незворотність, плинність). Розвиток точного сприйняття школярем проміжків часу пов'язаний з характером організації його життя і діяльності. Систематичне виконання навчальної роботи, дотримання режиму дня виробляє в нього почуття часу.

158

159

Молодші школярі краще знають невеликі проміжки часу, з якими вони мають справу в житті (година, доба, тиждень, місяць). Знання учнів про великі проміжки часу (вік, епоха) дуже неточні. Особистий досвід і розумовий розвиток учнів не дозволяє створити ясний образ даних часових проміжків.

2.3. Прийшовши до школи, діти уже вміють запам'ятовувати довільно. Однак це уміння не зовсім досконале. Наприклад, першокласник може не запам'ятати завдання, задане додому (це потребує довільного запам'ятовування), хоча легко і швидко запам'ятовує цікаве, що викликало у нього сильні почуття (тобто мимовільне запам'ятовування). Почуття значно впливають на швидкість і міцність запам'ятовування молодшого школяра. Тому у цьому віці діти легко запам'ятовують пісні, вірші, казки, які викликають у них яскраві образи і сильні переживання.

Мимовільне запам'ятовування відіграє велику роль у навчальній діяльності молодших школярів. Як показують дослідження П.І. Зінченко, О.М. Леонтьева, діти без особливих зусиль запам'ятовують матеріал, з яким вони діють. Продуктивність мимовільного запам'ятовування виявляється в тому, що з віком збільшується обсяг матеріалів, цікавих текстів, казок; дитина розповідає більше подробиць і відносно глибоко передає зміст. Мимовільна пам'ять стає більш осмисленою.

Дослідження вітчизняних психологів показують, що механічне заучування матеріалу у молодших школярів менш ефективне, ніж усвідомлене.

Якщо спочатку при запам'ятовуванні матеріалу діти використовують механічне запам'ятовування, то надалі починають користуватись більш складним прийомом: чергують читання і відтворення. З віком діти при відтворенні навчального матеріалу збільшують його розумову обробку в плані систематизації й узагальнення. У результаті вони відтворюють навчальний матеріал більш вільно і свідомо.

Поліпшення відстроченого відтворення (ремінісценція) матеріалу С.Л. Рубінштейн пов'язує з його осмисленням, яке у молодших школярів здійснюється не відразу, а поступово. На думку С.Л. Рубінштейна, молодші школярі більш узагальнено відтворюють матеріал лише через деякий час.

Процес забування залежить від того, як діти запам'ятовують і які прийоми при цьому використовують. Протягом усього молодшого шкільного віку учні мають потребу в тому, щоб робота з запам'ятовування скеровувалась учителем, тому що самі вони ще утруднюються поставити перед собою певне, конкретне завдання; запам'ятати, точно запам'ятати, передати своїми словами і т.д.

Однак експерименти показують, що якщо таке завдання перед ними поставлене, то учні справляються з ним. Усі процеси пам'яті школяра мають яскраво виражені вікові особливості, знання яких допомагає правильно організувати їх навчання.

Вікові особливості мають і види пам'яті. Спочатку молодші школярі краще запам'ятовують наочний матеріал. Продуктивність запам'ятовування такого матеріалу значно вища, ніж запам'ятовування словесного матеріалу. Якщо говорити про запам'ятовування словесного матеріалу, то протягом всього молодшого шкільного віку діти краще запам'ятовують слова, що позначають назви предметів (конкретний матеріал), ніж слова, що позначають абстрактні поняття (абстрактний матеріал). Конкретно - образний характер пам'яті молодших школярів виявляється й у тому, що діти опановують навіть такими важкими прийомами як співвідношення, розподіл на частини тексту за наявності опори на наочність.

2.4. Основним напрямком у розвитку уяви молодшого школяра є
перехід до більш правильного і повного відображення дійсності на підставі
відповідних знань. Характерною рисою уяви молодшого школяра є її опора
на конкретні предмети. Поступово на перше місце в уяві школяра виступає
опора не на предмет чи дію, а на слово, що дає можливість подумки
створювати новий образ. Значні зміни відбуваються і у власне образах
уяви, створюваних молодшими школярами. Поряд з розвитком цілісності,
образи уяви молодшого школяра стають більш диференційованими. В той
же час, образи уяви першокласників ще відрізняються розпливчастістю.

В образах уяви, створюваних першокласниками, винятково яскраво виявляється мимовільність, некерованість їхньої розумової діяльності, слабкість мислення. Образи уяви молодшого школяра пов'язані переважно з його минулим досвідом, який сам собою вливається до сприйманого. Першокласники, як і більш старші школярі, не можуть відвернутися від образів минулого досвіду і створити образ, що відповідав би поставленому завданню.

У процесі розумового розвитку уява молодшого школяра стає більш довільною, керованою, образи створюються відповідно до поставленого завдання. Накопичення" знань і високий рівень розумової діяльності в цьому віці сприяє розвитку творчої уяви школяра. Вона залежить здебільшого від спеціальних знань і умінь дитини.

2.5. Суттєві зміни спостерігаються в якісних характеристиках уваги
молодшого школяра. У молодшому шкільному віці увага дитини стає
довільною, але це відбувається не одразу. Досить довго, особливо в
початкових класах сильною та конкуруючою з довільною залишається
мимовільна увага. Особливості уваги дітей молодшого шкільного віку
залежать від розвитку їх нервової системи. Зміна процесів збудження і
гальмування в корі великих півкуль у молодших школярів протікає
порівняно швидко, цим пояснюється те, що діти дуже чуйні до зовнішніх
вражень, легко звертають увагу на кожен подразник. Тому, якщо у корі
головного мозку виникає новий осередок збудження, він змушує дитину
відвернутися від того, на чому вона була зосереджена. Це обумовлює
деяку нестійкість уваги молодшого школяра, мимовільне переключення її

160

161

з одного предмета на іншій. Цьому сприяє і сильно розвинутий орієнтовний рефлекс.

У перші місяці навчання в школі дитина однаково уважна до різних видів роботи, тому що її більше цікавить не зміст навчального матеріалу, а процес навчання. Але поступово її увага стає більш зосередженою при занятті певною навчальною чи предметною діяльністю. Подібна спрямованість та зосередженість уваги залежить від розвитку диференційованих інтересів учня.

Протягом молодшого шкільного віку відбуваються зміни і у властивостях уваги учня.

Особливості окремих властивостей уваги молодшого школяра:

Зосередженість, концентрація уваги учнів може бути досить інтенсивною. Однак стійкість уваги молодшого школяра розвинена ще недостатньо.

Обсяг уваги в цьому віці багато в чому залежить від минулого досвіду дитини У молодшого школяра його дуже небагато. Тому діти здатні тримати в полі зору невелику кількість об'єктів. Протягом навчання у школі вузькість уваги молодшого школяра починає зникати.

Але для молодших школярів характерна неуважність, пов'язана з загальною нестійкістю їх уваги. Недоліки сприйняття дитини нерідко пояснюються неуважністю, яка нерідко викликається стомленням. У цьому випадку дитині необхідно відпочити, відволіктися. Обидва види уваги (довільна і мимовільна) у молодшому шкільному віці мають потребу в розвитку.

Велике значення для розвитку уваги молодшого школяра мають зовнішні умови, рівень розвитку його пізнавальних інтересів. Чим вищий загальний розумовий розвиток дитини, тим сильніше розвинена в неї довільна увага. Важливою умовою залучення і підтримки уваги школяра є правильна організація уроку, зміст навчального матеріалу і форма його викладу. Для розвитку довільної уваги учня треба виховувати в нього свідоме ставлення до навчання, почуття обов'язку і відповідальність. Довільна увага також залежить від характеру і волі дитини. При правильно організованій роботі учитель використовує довільну і мимовільну увагу школяра.

Таким чином, головною особливістю розвитку когнітивної сфери дітей молодшого шкільного віку є перехід психічних пізнавальних процесів дитини на більш високий рівень. Це, перш за все, виражається в більш довільному характері протікання більшості психічних процесів (сприймання, уваги, пам'яті та ін.), а також у формуванні в дитини абстрактно-логічних форм мислення та навчанні її письмової мови.

3. Зі вступом дитини до школи провідним видом діяльності в цьому віці стає навчальна діяльність. Навчальна діяльність як провідна складається саме в цей час і визначає переважно інтелектуальний розвиток дітей від 6 до 10-11 років. У цілому ж зі вступом дитини до школи її розвиток починає визначатися вже не трьома, як було в дошкільному дитинстві, а чотирма різними видами діяльності. В.В. Давидов вважає, що саме всередині навчальної діяльності дитини молодшого шкільного віку виникають властиві їй основні психологічні новоутворення. Ця діяльність визначає і характер інших видів діяльності молодшого школяра: трудової, ігрової і спілкування.

Поряд із засвоєнням змісту системи наукових понять дитина опановує способами організації нового для неї виду роботи - навчального. Учбові дії, дії планування, контролю, оцінки та самооцінки набувають іншого змісту, тому що дія в системі наукових понять припускає чітке виділення ним взаємозалежних окремих етапів. У цей період з'являється якісно нова властивість людської психіки - рефлексія. Рефлексія виявляється в можливості дитини виділяти особливості своїх дій і робити їх предметом аналізу. Молодший школяр починає орієнтуватися на загальнокультурні зразки дії, якими він опановує в діалозі з дорослими. Діалог припускає взаєморозуміння, можливість і необхідність прийняття точки зору іншої людини. У цьому смислі спілкування молодших школярів із учителем відкриває для них нові форми співробітництва з іншими.

Для того, щоб виділити суттєві властивості і відношення речей та предметів, дитині треба вчитися керувати своїми психічними процесами, своїм внутрішнім світом. Це потребує від дитини молодшого шкільного віку вміння ставити перед собою навчальну задачу та находити способи її рішення, оцінювати та контролювати себе. Усе це формується в навчальній діяльності, але без допомоги дорослих дитина не навчиться керувати собою. Коли дитина сама навчиться ставити перед собою ціль учбової дії і знаходити засоби для її досягнення, її поведінка одержує характеристики справжньої довільності.

Засвоєння наукових понять формує внутрішній план дій дитини, у ньому виявляється змістовне орієнтування на всі виміри часу. Засвоєння закономірності речей і явищ дозволяє дитині передбачати свої дії і перетворення предметів, що відбивається в умінні планувати власні рухи в просторі і часі.

Довільність поведінки молодшого школяра, вміння керувати своїми психічними процесами, внутрішній план дій будуть визначатися змістом взаємин і взаємодії дитини з дорослим як носієм суспільно-значимих способів дій і моральних норм. Оцінка навчальної дії з боку дорослого повинна припускати насамперед відомі дитині критерії. Тоді оцінка стає змістовною, та й сама дитина вчиться оцінювати своє просування в засвоєнні навчального матеріалу. Навчання і буде заохочувати дитину до подальшого навчання. Батьки стосовно цього можуть робити багато для своїх дітей, якщо постараються самі побачити змістовну сторону оцінки і

162

163

навчити цьому баченню дитину, а не орієнтуватися сліпо на соціальне, значення оцінок. Сучасні дослідження показують, що дитина не може постійно знаходитися в ситуації споживання готового знання. Молодший школяр хоче і вміє, якщо навчити його, бути активним, самостійним у| навчально-пізнавальній діяльності. Щоб таке відбувалося, батьки повинні всіма способами заохочувати його до навчання, вітати найменші успіхи і не акцентувати уваги на тимчасових невдачах.

Відмінною рисою учбової діяльності молодшого школяра являється те, що в результаті її відбувається не зміна об'єкта, а зміна самого учня та його розвиток.

У процесі навчання та спілкування дорослі визначають розвиток особистості дитини в цьому віці. Тип мислення дорослого стає типом мислення дитини. Оцінки і відносини дорослого стають еталонами дій дитини. Але в молодшому шкільному віці відбувається і важлива зміна в житті дитини: вона опановує навичками орієнтування у своєму внутрішньому світі, що стає найважливішою умовою для переходу до середнього шкільного віку.

4. Як і навчання, праця в молодшому шкільному віці стає самостійним видом діяльності дитини, спрямованим на створення предмета. Праця здобуває характер розгорнутої діяльності, що складається з ряду дій. Організують і направляють трудову діяльність молодших школярів дорослі. Для виховання інтересу дітей до праці велике значення має мотив праці.

У трудовій діяльності школярів можуть виступати особисті мотиви: зробити річ для себе, для особистого користування. Але поступово в цьому віці суспільні мотиви набувають більшого значення і починають домінувати над особистими. Молодший школяр починає усвідомлювати, що його праця необхідна для інших. Діяльність учня значно поліпшується, якщо особисті мотиви сполучаються із суспільними. Для керівництва трудовою діяльністю важливо знати особливості процесу праці й особливості рухів молодших школярів. М'язова система молодшого школяра розвинена слабо. Тому для нього доступні матеріали з невеликим опором: папір, картон, тканина, глина, м'які породи дерева.

Для молодшого школяра одноманітна і малорухома праця найбільш важка. Праця, що включає в себе різні рухи, переживається їм суб'єктивно, як більш легка, тому що дає можливість активно включатися в роботу.

При формуванні умінь і навичок треба враховувати швидку вправність руки школяра: навички, що здобуваються в цьому віці, довго зберігаються. У зв'язку з цим важливо стежити за правильним формуванням його навичок.

Велике місце в житті молодших школярів займає і гра. Якщо дошкільника в рухливих іграх більше цікавив сам процес руху, то в молодшому шкільному віці дітей більше цікавить вже результат. У зв'язку з цим у фі більше місця відводиться змаганню. Спочатку змагання мають індивідуально-особистий характер, а потім вони стають фуповими з

наявністю вожаків та лідерів в кожній групі. Беручи участь у фі, дитина набагато самостійніше в постановці завдань і виборі способів дії.

Квінтесенцією змагання є спортивна гра. Всі хлопчики люблять хокей, футбол та настільний теніс. Дівчатка віддають перевагу волейболу та баскетболу. Крім рухливих ігор діти люблять фати і в настільні іфи. На сьогодні спостерігається захоплення дітей іграми на комп'ютері, що не тільки сприяє психічному розвитку дитини, але і становить певну небезпеку, про яку тепер багато пишуть та говорять.

Таким чином, зі вступом дитини до школи відбуваються зміни в її соціальній ситуації розвитку та змінюється її соціальний статус - вона стає школярем. Все це обумовлює перебудову її відносин з дорослими та вимагає необхідності виконання нових обов'язків.

Провідною діяльністю дитини в цьому віці стає навчальна, яка визначає зміни характеру протікання пізнавальних процесів школяра та їх перехід на новий, якісно більш високий рівень довільності, усвідомлення та керованості.

Контрольні запитання:

1. В чому проявляється конкретність мислення молодшого школяра?

2. В яких напрямках відбувається розумовий розвиток в молодшому шкільному віці?

3. Охарактеризуйте навчальну діяльність молодшого школяра як провідну для цього віку.

Питання для самоперевірки:

1. Які зміни відбуваються в процесах запам'ятовування молодшого школяра?

2. Як розвивається індукція та дедукція мислення дитини в молодшому шкільному віці?

3. З чим пов'язаний розвиток довільної уваги молодшого школяра?

Дата добавления: 2015-05-23