Визначте місце Кирило-Мефодіївського товариствав українському національному відродженні

Ет О

10.1.Схарактеризуйте князя Данила Романовича як історичну особистість; його внесок у розквіт

Галицько- Волинської держави.

Данило Романович увійшов в історію України як відомий політик та людина, яка мала неабиякі здібності.

У 1205 р. загинув його батько, перший князь Галицько-Волинської держави, Роман. Мати Данила, княгиня Анна. змушена була разом із чотирирічним Данилом та його братом Васильком покинути Галичину.

Літописи характеризують Данила як досвідченого мужа, що боровся за втілення в життя ідеї про єдність галицько-волинських земель.

У 1223 р. Данило Галицький взяв участь у знаменитій битві на Калці, де виявив себе хоробрим й умілим полководцем, мужньою людиною. Молодий князь виніс із цієї

битви повчальний урок — для спільної та успішної боротьби проти загарбників необхідно об'єднання південнорусь-ких земель.

Данилові Романовичу вдалося придушити боярські групування на Волині, заручитися підтримкою широких верств населення — ремісників, селян-общинників, міських купців, у тому числі й іноземних, частину боярства. Він зміг створити регулярну добре озброєну та підготовлену до воєнних походів і битв піхоту — «пешцив».

У 1238 р. Данило розгромив групування галицьких і перемишльських бояр, зайняв Галич і став єдиним правителем Галицько-Волинської держави.

Князювання Данила Романовича у Галицько-Волинській державі (1238—1264 рр.) стало періодом її розквіту.

Данило як талановита, освічена людина зміг стати могутнім правителем однієї з найбільших у XIII ст. держав Східної Європи.

Він вів постійну боротьбу з окремими боярськими гру пуваннями, які іноді повставали проти князівської влади. Князеві вдалося створити власний апарат управління, у якому велику роль відіграв двірський — фактичний заступник князя у військових, адміністративних і судових справах. Також Данило Романович запровадив посади, що існували у Візантії та країнах Західної Європи. Усе це дозволило зміцнити його владу.

Данило Галицький збудував нові міста-замки Данилів, Крем'янець, Угровеськ. Він сприяв розбудові нової столиці князівства — м. Холм. Місто було укріплено, у ньому збудовано нові церкви, закладено парк, запрошено багатьох ремісників. Такі ж заходи князь здійснював й у інших містах держави. За часів князювання Данила було збудовано м. Львів (на честь старшого сина Лева).

Князь Данило Романович сприяв церковному будівни-

цтву, розвитку культури, послабленню гноблення селян-общинників боярством, розширенню прав ремісників у містах.

Данилові Галицькому вдалося встановити на певний час владу над м.Києвом. У 1238 р. війська Данила розгромили під м. Дорогичин хрестоносців, а їх керівника Бруно захоплено у полон. Улітку 1245 р. у битві під Ярославом князівське військо розгромило об'єднані сили угорців й галицьких бояр. Ярославська битва припинила агресію Угорського королівства на південноруські землі. Згодом Данило налагодив стосунки з угорським королем, уклавши шлюбний союз свого сина з донькою правителя Угорщини.

Данило Романович розпочав боротьбу проти монголо-татарськоі агресії. На жаль, монголо-татарська навала не обминула й Галицько-Волинське князівство. У 1240—1241 рр. війська хана Батия пройшлися галицько-волинською землею та спустошили міста Володимир, Галич та ін. Данило Романович оцінив свої сили та змушений був поїхати на переговори до Сарая — столиці Золотої Орди (1245р.). Він сплачував монголо-татарам постійну данину та зміцнював кордони свого князівства. Однак новий похід монголо-татар на руські землі призвів до того, що Данило змушений був прийняти умови хана Бурундая та зруйнувати фортеці-замки.

Князь Данило Романович прагнув заручитися підтримкою польських та угорських правителів, Папи Римського Інокентія IV для боротьби з татарами. Задля цього у 1254 р. князь Данило навіть прийняв від Інокентія IV королівську корону. Однак, на жаль, сподівання нового галицько-волинського короля не виправдалися.

Останні роки життя князь Данило Галицький доживав у м. Хомл, хворів, майже втратив зір. Після його смерті

Галицько-Волинська держава поступово розпалася.

Висновок- Данило Романович Галицький відіграв велику роль в історії українських земель XIII ст. Літописці за мудрі рішення та справи порівнювали його з біблійним царем Со-помоном. Князь відновив і зміцнив Галицько-Волинську державу, підніс її авторитет в Європі.

У 1834 р. було відкрито університет Святого Володимира у Києві, який в 40-х рр. XIXст. став центром українського національно-культурного руху. У 1846р. у Києві створено першу політичну організацію — Кирило-Мефодіївське товариство, назване так на честь перших слов'янських просвітників Кирила та Мефодія. Організаторами товариства були: Микола Костомаров (професор Київського університету), Василь Білозерський (вчитель зПолтави); Микола Гулак (службовець канцелярії генерал-губернатора) Згодом до складу товариства увійшли П. Куліш, Т.Шевченко, М. Савич, А. Маркович та ін.

Програмними документами товариства були: «Статут слов'янського товариства святих Кирила та Мефодія», «Книга буття українського народу» "Закон Божий». Мета товариства: ліквідація самодержавства та кріпосництва, встановлення республіки, уведення демократичних свобод, широкий розвиток культурних та релігійних зв'язків на основі християнської моралі. Київ мав стати столицею слов'янської федерації.

У своїй практичній діяльності члени товариства обмежувалися просвітницькою роботою: розповсюджували революційні твори Т. Шевченка та інших авторів, складали революційні прокламації («Брати українці», «Брати великороси та поляки»), у яких закликали слов'ян до єдності в боротьбі з царизмом.

В. Білозерський склав проект впровадження в Україні широкої мережі початкових навчальних закладів. Збиралися кошти на видання популярних книг. П. Куліш написав перший український підручник, а також першу українську азбуку («кулішівку»).

Але з питань досягнення політичних цілей погляди членів товариства розходилися. Представникипомірно-ліберального крила (М.Костомаров, В.Білозерський, П.Куліш) виступали за реалізацію програмних цілей шляхом реформ.

Представники радикально-демократичного крила (М.Гулак, І.Посада, Т.Шевченко) виступали за необхідність народного повстання, встановлення республіки, вбивство царської сім'ї.

Проіснувало товариство 14 місяців і за доносом студента Олексія Петрова було розгромлено на початку квітня 1847р. Члени товариства були засуджені та зіслані (М. Костомаров—до Саратова, П.Куліш —доТулиіт.д). М.Гулак був заточений у Шлісельбурзьку фортецю кч о роки, а Т. Шевченка за сатиричну поему «Сон» було віддано на 10 років в солдати в оренбурзькі степи -без права писати та малювати».

Висновок. Історичне значення діяльності Кирило-Мефодиеського товариства полягає в тому, що було зроблено першу спробу національного відродження України політичними засобами. Програма товариства значною мірою вплинула на подальший розвиток національно-визвольного руху в Україні.

Білет 11

Дата добавления: 2015-05-23