Поняття про уяву

Що таке уява, напевно, знає кожен. Ми дуже часто говоримо один одному: «Уяви собі таку ситуацію...»,«Уяви собі, що ти...»або«Ну, придумай же що-небудь!»Так от, для того щоб все це робити -«уявляти»,«уявляти»,«придумувати», - нам необхідно уяву. До цього лаконічного визначення поняття «уява» слід додати лише кілька штрихів.

Коли людина уявляє (звичайно, у хорошому сенсі цього слова), в його свідомості виникають різноманітні психічні образи. І залежно від того, який характер їх походження, прийнято розрізняти уяву репродуктивне (або відтворює) і продуктивну (або творчу). Образи репродуктивної уяви виникають на основі словесного або графічного опису. Наприклад, при читанні книги уява допомагає уявити собі ситуацію, в якій знаходиться головний герой, «побачити» на основі словесного опису його обличчя, одяг. Образи творчої уяви завжди оригінальні. Вони синтезуються людиною самостійно, без опори на будь-яке опис. Якщо спробувати придумати якусь цікаву історію, але щоб вона не була схожа на вже відомі сюжети, то стане зрозуміло, про що йде мова, оскільки серед образів, які у вас при цьому виникнуть, будуть і образи творчого вооб-виразу.

Уява - це процес побудови образу продукту діяльності ще до його виникнення, а також створення програми поведінки у тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю.

Особливість уяви полягає в тому, що воно дозволяє приймати рішення і знаходити вихід в проблемній ситуації навіть за відсутності знань, які в таких випадках необхідні мисленню. Фантазія (синонім поняття «уява») дозволяє як би «пере-стрибнути» через якісь етапи мислення і уявити собі кінцевий результат.

Розрізняють пасивне і активне уяву.

Пасивним називають уяву, яке виникає «саме собою», без постановки спеціальної мети.

Активна уява спрямована на вирішення певних завдань. Залежно від характеру цих завдань воно ділиться на репродуктивне (або відтворює) і продуктивну (або творчу).

Репродуктивне уява відрізняється тим, що створює образи, що відповідають опису. Наприклад, при читанні літератури, при вивченні карти місцевості чи історичних описів уява відтворює те, що відображено в цих книгах, картах, оповіданнях. Коли відтворюються образи об'єктів, для яких важливе значення мають просторові характеристики, говорять ще про просторове уяві.

Продуктивна уява, на відміну від відтворює, передбачає самостійне створення нових образів, які реалізуються в оригінальних і цінних продуктах діяльності. Продуктивна уява є невід'ємним елементом творчої діяльності.

53.Процеси створення образів уяви.

Уява за своєю природою активно. Воно стимулюється життєвими потребами і мотивами і здійснюється за допомогою особливих психічних дій, званих прийомами створення образів. До них відносяться: аглютинація, аналогія, акцентування, типізація, додача і переміщення.

Аглютинація (комбінування) - прийом створення нового образу шляхом суб'єктивного об'єднання елементів або частин деяких початкових об'єктів. Шляхом аглютинації створено багато казкові образи (русалка, хатинка на курячих ніжках, кентавр і т.д.).

Аналогія - це процес створення нового, за схожістю з відомим. Так за аналогією з птахами людина винайшла літальні пристрої, за аналогією з дельфіном - каркас підводного човна і т.д.

Гіперболізація - виявляється у суб'єктивному перебільшенні (применшення) розмірів об'єкта або кількості частин та елементів. Прикладом може бути образ Гуллівера, багатоголовий дракон і ін

Акцентування - суб'єктивне виділення і підкреслення якихось характерних для об'єкта якостей. Наприклад, якщо у прототипу героя художнього твору добре виділені окремі риси характеру, то письменник їх підкреслює ще більше.

Типізація-прийом узагальнення безлічі споріднених об'єктів з метою виділення в них загальних, повторюваних, істотних ознак і втілення їх у новому образі. Цей прийом широко використовується в художній творчості, де створюються образи, що відображають характерні риси певної групи людей (соціальної, професійної, етнічної).

Додача - полягає в тому, що об'єкту приписуються (додаються) не властиві йому якості або функції (чоботи-скороходи, килим-літак).

Переміщення - суб'єктивне приміщення об'єкта в нові ситуації, в яких він ніколи не був, не може бути взагалі, або в яких суб'єкт його ніколи не бачив.

Всі прийоми уяви працюють як єдина система. Тому при створенні одного образу можуть використовуватися декілька з них. У більшості випадків прийоми створення образів погано усвідомлюються суб'єктом.

54. Різновиди уяви

Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не спрямовується спеціальною метою уявити певні предмети чи події. Потреба в мимовільному створенні образів постійно актуалізується різними видами діяльності, в які включається особистість. У процесі спілкування співрозмовники уявляють собі ситуації, події, що є предметом обговорювання; читаючи художню чи історичну літературу, людина мимоволі стає спостерігачем реальних картин, що народжуються в її голові під впливом прочитаного.

Процес уяви може відбуватись як довільний, коли він спрямовується спеціальною метою створити образ певного об’єкта, можливої ситуації, уявити чи передбачити сценарій розвитку подій. Здійснення довільної уяви у процесі пізнання зумовлене потребою свідомої регуляції побудови образу відповідно до завдання та характеру виконуваної діяльності. Довільне створення образів спостерігається переважно у творчій діяльності люд

Репродуктивна уява — це процес створення людиною образів нових об’єктів на основі їх словесного опису чи графічного зображення. Потреба в репродукції образів об’єктивної дійсності — постійна й актуальна в житті та діяльності людини як свідомої суспільної істоти. Репродуктивна уява відіграє надзвичайно важливу роль у процесі спілкування людей, яке великою мірою спричинило її розвиток. Мовний опис явищ завжди потребує від людини створення відповідних образів. Репродуктивна уява необхідна при читанні художньої літератури, при роботі з навчальними посібниками з географії, біології, анатомії

Творча уява активізується там, де людина відкриває щось нове, знаходить нові способи праці, створює нові, оригінальні, цінні для суспільства матеріальні та духовні продукти.Продукти творчої уяви, їх багатство та суспільна значущість безпосередньо залежать від знань і життєвого досвіду особистості, її ставлення до діяльності, її соціальної позиції тощо. Важливу роль у творчій уяві відіграє мова, яка є засобом усвідомлення творчого задуму та інструментом аналітико-синтетичної діяльності.

55.Поняття про емоції і відчуття

Емоції — це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій.

Почуття — це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції — радість, любов, гордість або сум, гнів, сором.

Емоціям і почуттям властива полярність. Вона виявляється в тому, що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть мати протилежний вияв: "радість - горе", "любов - ненависть", "симпатія - антипатія", "задоволення - незадоволення". Полярні переживання мають яскраво виражений позитивний або негативний відтінок. Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності.

Якість?

Активність?

Інтенсивність?

56. Фізіологічне підґрунтя емоцій та почуттів.

Фізіологічним механізмом емоцій є діяльність підкоркових нервових центрів - гіпоталамусу, лімбічної системи, ретикулярної формації. Але кора великих півкуль головного мозку відіграє провідну роль у виявах емоцій і почуттів, здійснюючи регулювальну функцію стосовно підкоркових процесів, спрямовуючи їхню діяльність відповідно до усвідомлення людиною своїх переживань.

Між корою та підкорковими центрами нервової системи постійно відбувається взаємодія. Підкорка, вважав І. П. Павлов, позитивно впливає на кору великих півкуль як джерело їхньої сили, тонізує кору мозку, надсилаючи до неї потужні потоки подразнень. Кора регулює збудження, що йдуть з підкорки, і під її впливом одні з цих збуджень реалізуються в діяльності та поведінці, а інші гальмуються залежно від обставин і станів особистості. Підтримка або порушення стійкості нервових зв'язків зумовлюють виникання різноманітних емоцій і почуттів.

Один із фізіологічних механізмів почуттів - динамічні стереотипи, тобто утворені протягом життя системи тимчасових нервових зв'язків. Тут виникають почуття важкості і легкості, бадьорості та втоми, задоволення і прикрості, радості, торжества, відчаю тощо. "Мені здається, що такі почуття через зміни звичайного способу життя, припинення звичайних занять, втрату близьких людей... мають своє фізіологічне підґрунтя значною мірою саме в зміні, в порушенні старого динамічного стереотипу і в складності становлення нового" (І. П. Павлов).

У виникненні та русі почуттів велику роль відіграє друга сигнальна система в її взаємодії з першою. Слово змінює наші настрої, викликає захоплення, глибокі переживання. Найкращим показником цього є почуття, які викликають поетичні твори. Усвідомлюючи ситуацію, яка викликає певні почуття, та самі почуття, ми можемо зменшити силу переживання, стримувати, регулювати їх, але зовнішній вияв емоцій, внутрішній емоційний і почуттєвий стан при цьому зберігаються.

57. Форми переживання емоцій та почуттів.

Афект. Це сильний емоційний процес, який виникає у людини швидко, триває бурхливо і характеризується значними змінами свідомості та порушенням вольового контролю за діями. Фізіологічною особливістю афекту є сильне збудження підкіркових центрів і звільнення їх від стримувальної і регулювальної дії кори. Афект є короткочасною, але надзвичайно сильною емоційною реакцією, за якої відбуваються значні тілесні зміни, розладнуються дрібні рухи, змінюються звичні установки особистості.Іноді афекти мають позитивний характер. їх причинами є радісні події в особистому житті чи житті країни. Такі афективні переживання є нормальним явищем, а їх вираження — необхідним і корисним для психічного і фізичного розвитку людини.

Стрес. Це емоційний стан людини, який виникає при напруженні, здебільшого в екстремальних ситуаціях. стрес є своєрідною захисною реакцією організму, що мобілізує свої внутрішні ресурси у відповідь на дію сильних зовнішніх впливів.Розвиток стресу має три стадії. На першій відбувається внутрішня мобілізація сил організму для протидії несприятливому впливу. На другій — врівноваження сил впливу і сил опору, коли організм ніби адаптується до загрозливих умов. Якщо несприятливий вплив триває, то може настати третя стадія — виснаження, що призводить до незворотних фізіологічних змін.

Пристрасть. Реалізується вона як стійке, глибоке й сильне переживання, що на певний час визначає спрямованість думок і дій людини. Здебільшого людина зосереджується на певному об'єкті, що на якийсь час набуває для неї великої значущості. Це може бути любов, пристрасть до певного виду діяльності (колекціонування, науки, живопису, музики, спорту). Пристрасть завжди залежить від об'єкта, на який вона спрямована, і наявності перешкод щодо її задоволення. Незадоволена пристрасть викликає сильні емоції і навіть бурхливі спалахи обурення, гніву й образи.

Настрій. -- буває бадьорим, радісним, сумним, пригніченим, спокійним, збудженим.Настрій завжди зумовлений певними причинами — поганою погодою, певною подією, станом здоров'я. Проте не всі причини усвідомлюються. Настрої різних людей, зумовлені однією причиною, можуть бути різними, навіть протилежними. Наприклад, повідомлення про перемогу спортивної команди у відповідальних змаганнях у одних породжує радісний настрій, а в інших — пригнічення.Бувають настрої тимчасовими і стійкими. Значно залежать настрої і від стану здоров'я людини, стану її нервової системи, роботи залоз внутрішньої секреції, які регулюють обмін речовин. Стійкість і полярність настроїв зумовлюється і тим, як людина усвідомлює певні події власного і суспільного життя.

Фрустрація. Фрустрація (лат. frustratio — марне сподівання, невдача, обман). Свідченням її є негативний емоційний стан, що супроводжується усвідомленням неможливості досягти поставленої мети. Виникає фрустрація, коли на шляху до поставленої мети людина зустрічає реально нездоланні перешкоди або сприймає їх такими. Тоді можуть з'являтися різні зміни в поведінці і самосвідомості особистості. Рівень фрустрації залежить від сили та інтенсивності її причини, функціонального стану людини, а також її досвіду емоційного реагування на життєві труднощі. Як правило, фрустрація супроводжується широкою гамою негативних емоцій: страхом, розлюченістю, гнівом, роздратуванням, сумом, почуттям провини тощо. Іноді фрустрацію розглядають як одну з форм психологічного стресу.

58. характеристика вищих почуттів

Вищі почуття являють собою відображення переживання людиною свого ставлення до явищ соціальної дійсності.

Поділяються на моральні, інтелектуальні, естетичні та праксичні.

1.Моральні – це почуття., в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільниї полій, до інших людей і до самої себе.

-почуття любові до своєї країни

-почуття гуманності

-почуття гідності

-совість.

2.Інтелектуальні- переживання людини, що виникають і виявля.ться в її розумовій пізнавальній діяльності.

-допитливість

-почуття до нового

-здивування

-сумнів

-почуття любові до знань

3.Естетичні- почуття прекрасного, які породжуються явищами природи, результатами праці людей, мистецькою діяльністю, в них виявляється естетичне ставлення до предметів явищ.

-почуття високого

-піднесеного

-трагічного -комічного

-почуття гумору -сатира

4. Праксичні-це переживання людиною свого ставленя до дійсності.-почуття радості-гордості-любові до професії

59. Різновиди спілкування

Спілкування як соціальне явище охоплює всі сфери суспільного буття та діяльності людей і може бути схарактеризоване за різними параметрами, а саме: залежно від контингенту учасників, тривалості стосунків, міри опосередкування, завершеності, бажаності

Залежно від контингенту учасників можна виокремити міжособистісне, особистісно-групове, міжгрупове спілкування. Між особистісне спілкування характерне для первинних груп, в яких_усі члени підтримують між собою безпосередні контакти і спілкуються один з одним. Особливості спілкування визначаються змістом і цілями діяльності, що їх реалізує група.

Особистісно-групове спілкування має місце тоді, коли одного із співрозмовників представляє особистість, а другого - група. Таким є спілкування вчителя з класом, керівника з колективом підлеглих, оратора з аудиторією. Міжгрупове спілкування передбачає участь у цьому процесі двох спільностей, кожна з яких обстоює свою позицію, прагне до реалізації своїх цілей, або ж обидві групи намагаються дійти згоди щодо певного питання, досягти консенсусу.

У разі можливих гострих суперечностей в обговорюваному питанні може виникнути міжгруповий конфлікт. У міжгруповому спілкуванні кожна особистість постає як виразник колективного інтересу, активно його обстоює, обираючи для цього засоби, які найповніше відображають колективну позицію.

Спілкування може відбуватись як взаємодія людей, між якими встановлюється комунікативний зв'язок, коли співрозмовники безпосередньо сприймають один одного, встановлюють контакти і використовують для цієї мети всі наявні в них засоби. Таке спілкування характеризується як безпосереднє.

Опосередковане спілкування - це комунікація, в яку включена проміжна ланка— третя особа, технічний засіб або матеріальна річ.Опосередкування може бути репрезентоване телефоном як засобом зв'язку, написаним текстом (листом), адресованим іншій людині, або посередником. Міра опосередкування у спілкуванні може бути різною, залежно від засобів, що використовуються для досягнення цієї мети.

Короткочасне спілкування виникає із ситуаційних потреб і діяльності або взаємодії і обмежується розв'язанням локальних комунікативних завдань. Такими різновидами спілкування є консультація з певного, конкретного питання, обмін враженнями з приводу актуальних подій тощо.

Тривале спілкування - це взаємодія в межах однієї або кількох тем, обмін розгорнутою інформацією щодо змісту предмета спілкування. Тривалість комунікативних зв'язків визначаєтьс цілями спілкування, потребами взаємодії та характером інформації, якою оперують співрозмовники. Спілкування вважають завершеним, коли повністю вичерпано зміст теми, до того, ж його учасники однозначно оцінюють результати взаємодії як вичерпні.

При незавершеному спілкуванні зміст теми розмови залишається не розкритим до кінця і не відповідає очікуванням співрозмовників. Незавершеним спілкування може бути з об'єктивних причин, коли між співрозмовниками виникають просторові проблеми (роз'єднаність людей) або проблеми щодо засобів зв'язку та інших необхідних умов для підтримування контактів.

Суб'єктивними причинами є заборона, небажання комунікантів продовжувати спілкування, усвідомлення необхідності його припинити. Залежно від ситуації, характеру та цілей спілкування класифікація його різновидів може бути здійснена й за іншими критеріями.

60. поняття про волю і вольову діяльність

Здійснюючи цілеспрямовані дії, людина зустрічається з різноманітними перешкодами. Одні з них зв'язані з умовами життя, це об'єктивні перешкоди - протидія інших людей, природні перешкоди, інші - з власними недоліками - небажання роботи, те, що потрібно, пасивність, лінь, поганий настрій, почуття страху, звичка діяти необдумано, почуття хворобливого самолюбства і т.д. Щоб досягти поставленої мети, людині необхідно мобілізувати свої розумові і фізичні сили на подолання перешкод, тобто проявити вольові зусилля.

Воля людини і виражається в тому, наскільки людина здатна переборювати перешкоди та труднощі на шляху до мети, наскільки вона здатна керувати своєю поведінкою, підпорядковувати свою діяльністьпевним задачам.

Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

Виходячи з цього, основну одиницю волі - вольову дію, треба розуміти як дію свідому, цілеспрямовану.

У вольових діях людина здійснює свою свідому мету, яка як закон визначає спосіб дій і характер. Учень чи студент, прагнучи успішно вчитися, виявляють ініціативу, напруженість фізичних і розумових сил, переборюють труднощі, що перешкоджають досягненню мети, стримують бажання, які відволікають від діяльності.

Переборення перешкод і труднощів вимагає від людини так званого вольового зусилля - особливого стану нервового напруження, що мобілізує

фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини. Відомі випадки, коли вольове зусилля затримувало втрату свідомості і навіть смерть. В літературі описаний випадок, коли льотчик "затримав" смерть до посадки літака, а, зробивши посадку, одразу помер. Яскравим прикладом вияву вольового зусилля є історичний факт. У V ст. до н.е. грецький воїн, пробіг 42 км з містечка Марафон в Афіни і, сповістивши про перемогу греків над персами, упав мертвим. Це в його пам'ять названо в сучасній легкій атлетиці довга дистанція бігу - марафонський біг на 42 км 195 м.

Вольова діяльність - це особлива форма активності людини. Вона полягає в тому, що людина здійснює владу над собою, контролює власні імпульси і в разі необхідності - гальмує їх. Вольову діяльність не можна зводити до активності організму і ототожнювати з нею. Адже активність властива і тваринам. Вони задовольняють свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, виявляють тривалий вплив на оточуючу природу, але це відбувається без будь-якого свідомого наміру з їх боку і є чимось випадковим по відношенню до самих тварин.

Воля у людини виниклаі сформувалася під впливом суспільної трудової діяльності в міру того,

як опановуючи закони природи людина перетворювала її своїми планомірнимиьдіями.

61. Види вольових дій та їх особливості

У вольовій діяльності розрізняють довільні та мимовільні дії.

Дія - одна із складових діяльності людини, яка нею умотивовується і відповідає певній меті. Дія завжди спрямована на досягнення певної мети. Цілісна дія (за теорією П. Я. Гальперіна) складається з трьох частин: орієнтувальної основи, процесу виконання і процесу контролю.

Дія - структурна одиниця поведінки, діяльності людини, яка забезпечує її взаємодію з предметним світом. За психологічною будовою дія включає мету, спосіб і умови виконання. За допомогою мети попередньо очікується той результат, якого досягаємо наприкінці дії.

Способи дії служать тому перетворенню предмета, яке приводить до досягнення мети. Умови виконання дії становлять неспецифічні особливості предмета дії і особливості стану людини в момент виконання дії. За структурою психічної регуляції дія складається з двох основних частин: а) регуляційної, б) виконавчої. Усі дії людина опановує в процесі навчання.

Проблемні ситуації в навчанні розрізняються залежно від того, який компонент дії є невідомим.

Мимовільними діями називають нсусвідомлювані дії та рухи. Це насамперед безумовно-рефлекторні рухи, спричинені безумовними подразниками і керовані підкорковими відділами центральної нервової системи. Вони пов'язані із захистом організму від ушкоджень або із задоволенням його органічних потреб.

Мимовільні рухи можуть бути не тільки безумовно-рефлекторними, а й умовно-рефлекторними. Мимовільні рухи не усвідомлюються, а отже, й не контролюються. Найчастіше це буває тоді, коли подразники впливають зненацька, несподівано.

Довільні дії та рухи завжди свідомі. Вони характеризуються цілеспрямованістю та відповідною організованістю. У процесі свідомого виконання завдання рухи контролюються, стають довільними. Навіть мимовільні безумовно-рефлекторні рухи, наприклад, кліпання очима, кашель, дихання та інші, можна довільно регулювати.

У житті людина користується здебільшого не окремими довільними рухами, а довільними діями, що складаються з рухів, пов'язаних у певну систему. Навчаючись читати, писати, грати на музичному інструменті, людина здійснює безліч довільних рухів і дій.

Довільні рухи складніші, ніж мимовільні. Проте, як показали дослідження І. М. Сєченова і І. П. Павлова, принципової різниці в механізмі їх здійснення немає. Довільні рухи, як і мимовільні, мають рефлекторний характер. Довільні дії людини виникають умовно-рефлекторним шляхом з мимовільних рухів. У маленьких дітей усі рухи мимовільні. Але в результаті навчання та виховання діти поступово оволодівають ними, навчаються свідомо контролювати свої рухи і скеровувати їх.

Коли мимовільний рух, що усвідомлюється, здійснюється цілеспрямовано, то він стає довільним. Такі рухи, як постукування пальцями по столу, можуть бути мимовільними, неусвідомлюваними рухами, але вони можуть стати й довільними, якщо це робиться навмисно, з певною метою, наприклад, щоб відбивати такт, співаючи або навчаючись музики.

З другого боку, кожний довільний рух в результаті багаторазового повторення стає настільки звичним, що ми виконуємо його автоматично, не зосереджуючи на ньому уваги навмисно. Наприклад, навчаючись письму чи музиці, людина кожний порух рукою виконує свідомо, а навчившись писати або грати на музичному інструменті, вона робить ці рухи вже автоматично, мимовільно.

Рухи і дії зумовлюються зовнішніми подразниками. Внаслідок операцій з предметами в корі великих півкуль головного мозку людини виникають уявлення не лише про речі зовнішнього світу, а й про оперування ними, про рухи власного тіла. Активізація слідів рухових уявлень неминуче приводить до рухів тих чи інших органів тіла.

Отже, рух і діяльність цих органів зумовлені не тільки зовнішніми подразниками, що впливають на нас безпосередньо, а й викликаються збудженням в корі великих півкуль головного мозку внаслідок залишків попередніх зовнішніх подразнень, які є основою уявлень, думок, переконань тощо.

У процесі розвитку людина навчилася не тільки довільно діяти, а й довільно припиняти свої дії.

Довільно діючи і довільно припиняючи свої дії, людина таким чином регулює свою власну діяльність і поведінку.

Важливу роль у здійсненні вольових актів відіграє мовлення. І. П. Павлов зазначав, що слова нашої мови пов'язані з усіма зовнішніми подразненнями, які надходять до кори великих півкуль головного мозку. Саме тому мова може спричинювати всі ті дії організму, що їх зумовлюють ці подразнення. Слово, замінюючи конкретні подразники, відіграє таку саму роль, як і сигнали першої сигнальної системи, зумовлюючи потрібні рухи та дії. Таким чином, здійснення вольових рухів та дій ґрунтується на взаємодії першої та другої сигнальних систем.

Друга сигнальна система, мовлення, у складній вольовій діяльності відіграє провідну роль. Вона є основою свідомого керування людини своєю діяльністю.

Але мовленнєві сигнали стають засобом довільної діяльності не тоді, коли слово просто виконує роль зовнішнього подразника, а тоді, коли воно стає засобом внутрішнього аналізування цього подразника. У таких випадках аналіз стає предметом внутрішнього мовлення. Унаслідок такого аналізу подразника внутрішнє мовлення, або, за висловлюванням І. П. Павлова, мовлення "наодинці з собою", виконує роль внутрішнього, центрального "пускового сигналу" для вольових дій, тобто дій, "що надходять з кори великих півкуль головного мозку".

Слово як сигнал зумовлює цілеспрямовані дії: одні з них затримуються, гальмуються, а другі спрямовуються на досягнення мети. Мовлення є важливим чинником розвитку довільних рухів і дій.

62. Структура складової вольової дії.

Вольові дії людини визначаються свідомо поставленою метою. Діючи, людина ставить перед собою завдання, планує їх виконання, добирає засоби, за допомогою яких вони здійснюються. Щоб успішно навчатися, учень повинен усвідомлювати мету навчання, свої шкільні завдання, вміти організовувати їх виконання, бути наполегливим.

Кожна вольова дія чимось мотивується. Мотив — це рушійна сила, яка спонукає людину до дії, до боротьби за досягнення поставленої мети. Мотивами дій є людські потреби, почуття, інтереси, усвідомлення необхідності діяти.

Чіткість мети, розуміння справи, усвідомлення завдання, його важливість завжди породжують силу, енергію і рішучість дій. Чим більшого суспільного значення набуває завдання, тим більшої енергії та завзяття люди докладуть у боротьбі за його проміжний стан у розвитку вольового акту, який називається боротьбою мотивів. Це трапляється тоді, коли у людини є суперечливі бажання, з яких одні спонукають її до певної дії, а інші відвертають від неї. Наприклад, в учня може відбуватися боротьба між бажанням взятися за виконання домашнього завдання та бажанням піти в кінотеатр з приятелями. У результаті цієї боротьби мотивів людина приймає певне рішення. Воно виявляється як намір діяти або як намір відмовитися від дії.

Рішення, як глибоко усвідомлене, переходить у дію. Спочатку дія планується, вибираються необхідні для цього засоби, потім виконується завдання і, нарешті, завершується. Так, учень, вирішивши сконструювати радіоприймач, ознайомлюється із системами радіоприймачів, креслить схему, дістає потрібні для радіоприймача деталі й, нарешті, монтує його. Так закінчується прийняте рішення.

Успішність вольового акту залежить від вольових якостей людини, глибини усвідомлення завдання, інтересу, а також від знань, умінь і навичок діяти, без яких успішне досягнення мети неможливе. Вміння, звичні дії роблять вольові дії чіткішими та організо-ванішими, сприяють швидкому та успішному їх виконанню.

Будь-яка дія відбувається успішніше, якщо стає звичною. Навички та звички сприяють легшому подоланню труднощів та успішному завершенню дії.

63. Вольові якості особистості.

Цілеспрямованість. Полягає в умінні людини керуватися у своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її стійкими переконаннями. Цілеспрямовані люди завжди мають чітко прогнозовану поведінку, спрямовану на досягнення поставленої мети. Протилежна якість-— недостатня цілеспрямованість — є ознакою слабовілля, яке проявляється в схильності людини легко піддаватися випадковим спонуканням, обирати лише близькі цілі.

Принциповість. Виявляється в умінні людини керуватися у своїх діях і вчинках стійкими принципами і твердими переконаннями, в істинності яких вона впевнилася і які прийняла як керівництво до дій. Принципові люди в повсякденному житті твердо відстоюють свою позицію, свої думки і погляди, не йдуть на сумнівні компроміси. Негативною вольовою якістю є безпринципність.

Самостійність. Це вміння людини обходитися у своїх діях без сторонньої допомоги і критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань. Вона виявляється в здатності за власною ініціативою ставити нові цілі, шукати власні оригінальні шляхи виріш проблем, а не задовольнятися шаблонами. Несамостійність є типовим проявом слабовілля..

Витримка. Виражається в умінні своєчасно стримувати небажані спонукання, дії і вчинки. Це властивість особистості, в якій виражена і закріплена гальмівна функція волі. Стримана людина завжди може керувати своїми почуттями, їх зовнішнім виявом, придушувати імпульсивні дії. Вона обирає такий рівень активності, який відповідає умовам, що склалися. Протилежною, негативною, рисою є нестриманість.

Рішучість. Її засвідчують здатність людини своєчасно і без зайвих вагань приймати обґрунтовані та відповідальні рішення, твердо і непохитно впроваджувати їх у життя. Протилежна риса — нерішучість є проявом слабкої волі. Нерішуча людина завжди вагається, приймає рішення або надто повільно, або дуже поквапливо. Вона схильна відтягувати прийняття остаточного рішення чи його неодноразово переглядати.

Наполегливість. Сутність її полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для подолання труднощів, і енергійно діяти під час досягання мети. Наполеглива людина не розгублюється перед невдачами, а, мобілізуючи свої сили, знову намагається досягти задуманого. Ненаполегливі люди легко пасують перед труднощами, піддаються сумніву і перестають діяти. Наполегливість відрізняється від впертості — необґрунтованого, нерозумного відстоювання малопродуманих рішень.

Впертість - це необгрунтований, нічим не виправданий вияв волі, коли людина наполягає на своєму недоцільному бажанні, незважаючи на обставини. Упертість є виявом не сили, а певніше слабкості волі. Приймаючи рішення, вперта людина заперечує розумні докази, не зважає на інтереси інших, суспільні інтереси і своїми діями часто-густо завдає їм шкоди.

Навіюваність - це якість людини, протилежна самостійності. Навіюваність виявляється в тому, що людина легко підпадає під вплив інших людей. Навіюваність притаманна тим людям, які не мають власної думки, непорушних принципів, їх переконання постійно змінюються. Вони некритичнонаслідують інших, вагаються між суперечливими твердженнями, легко сприймають чужі погляди, але згодом і ці погляди змінюють на інші.

Дата добавления: 2015-05-23