Засоби спілкування. Спілкування — це дуже важлива сфера нашого життя, і останнім часом його роль у сучасному суспільстві безперервно зростає

Спілкування — це дуже важлива сфера нашого життя, і останнім часом його роль у сучасному суспільстві безперервно зростає. Пов’язано це, перш за все, з переходом до інформаційного суспільства, що супроводжується збільшенням обсягу інформації та зростанням кількості людей, для яких компетентність у спілкуванні є професійною компетентністю.

Особливо слід відзначити активне посилення інтересу до спілкування, обумовлене технічними засобами: телефон, факс, Інтернет, електронна пошта тощо. Такі способи передачі інформації поступово замінюють собою міжособистісне спілкування.

Однак потреба у спілкуванні залишається однією з головних соціальних потреб людини. Під час спілкування учасники комунікативного процесу сприймають один одного, обмінюються інформацією.

Психологи визначають три види спілкування:• сприймання і розуміння людьми одне одного (перцепція);• обмін інформацією (комунікація);• взаємодія у спілкуванні (інтеракція).

У процесі спілкування обмін інформацією між його учасниками відбувається як на вербальному рівні, так і за допомогою міміки, тестів, поз, вибору міжособистісного простору (невербальний рівень спілкування).

Словесна форма спілкування передбачає два типи запитань: відкриті й закриті.

Відкриті запитання дають можливість співрозмовнику проявляти повну свободу у формулюванні відповіді. Наприклад: Що ти думаєш стосовно цієї проблеми?»

Закриті запитання, як правило, потребують однозначної відповіді «так» чи «ні»). Наприклад: «Ти сьогодні отримав хороші оцінки?».

У спілкуванні дуже важливо розуміти, що саме тобі хотів сказати співрозмовник, тому дуже корисною є звичка запитання-перефразування (уточнювальні запитання). Такі питання починаються зі слів «Чи правильно я тебе розумію…», після чого повторюється інформація, стосовно якої відбувається уточнення.

Психологи встановили, що словами ми передаємо лише 7 відсотків інформації, тоном, інтонацією голосу — 38, а мімікою, позами, жестами — 55 відсотків. Отже, набагато важливіше не те, що ми говоримо, а те, як передається повідомлення. Якщо людина каже одне, а вираз її обличчя свідчить зовсім про інше, то значно більше довіри викликають саме невербальні посилання. Тому під час спілкування з підлітками дуже важливо, з одного боку, навчитися контролювати власні рухи й міміку, а з другого — вміти розуміти реакції дітей.

Найпростіше за все читаються позитивні емоції — щастя, радості, здивування тощо. Складніше сприймаються негативні емоції — злість, гнів, роздратування, смуток…

Внутрішній емоційний стан виражається мімікою або рухами м’язів обличчя. Найбільш типові мімічні прояви почуттів:

• здивування — широко відкриті очі, підняті брови, опущені донизу кінчики губ, відкритий рот;• страх — широко відкриті очі, підняті й зведені над переніссям брови, розтягнуті в сторони губи;• гнів — брови опущені донизу, зморщений ніс, вигнуті зморшки на лобі, прищулені очі, зімкнені губи;• огида — опущені брови, зморщений ніс, нижня губа піднята

Дата добавления: 2015-05-23