Та типи

ЕКОНОМІКА: СУТЬ, СТРУКТУРА

КПІЗ

з дисципліни: «Економічна теорія»

Підготував студент 1 курсу

Групи Фнв - 11

Дубенюк Микола Ігорович

Нововолинськ – ТНЕУ, 2013

Зміст:

1. Вступ…………………………………………………3ст.

2. Розвиток теми………………………………………..3ст.

3. Висновки…………………………………………….13ст.

4. Список використаної літератури…………………..15ст.

Вступ. Основною метою державного регулювання економічної та соціальної ситуації в країні є стимулювання економічного зростання, тобто покращення якісних та кількісних характеристик ВВП України.

Економічне зростання повинно відображати не тільки зростання основних макроекономічних показників порівняно з попереднім періодом, а й спрямовувати їх до потенційно можливого рівня, за умови повного використання наявних економічних ресурсів. Споживання обмежених економічних ресурсів має відповідати принципам виробничої та розподільчої ефективності, що характеризують не тільки створення необхідних для суспільства товарів, а й їх виробництво з мінімальними суспільними затратами.

Саме тому покращення якісних характеристик економічного зростання потребує максимізації зусиль на побудову оптимальної структури економіки України в усіх її аспектах.

Більшість відомих закордонних економістів пов'язують між собою циклічність економічного розвитку країн та структурні зрушення (Й. Шумпетер, Н. Кондратьев, Г. Менш тощо). На їх думку, суть економічного зростання полягає не стільки в у нагромадженні основного капіталу та залученні додаткової робочої сили (інтенсивних чинниках), скільки у перерозподілі наявного капіталу та робочої сили з менш ефективних сфер економічної діяльності до більш ефективних. Аналогічними є висновки більшості українських економістів, що визначають структурну перебудову як один з вагомих чинників пожвавлення економічної динаміки в країні та вирішення багатьох соціальних проблем.

Пожвавлення інвестиційної діяльності, як основний чинник досягнення поставленої мети, забезпечується зростанням рівня реальних доходів суб'єктів економічної діяльності в країні, ступенем доступності та вартістю кредитних ресурсів, розвитком фондового ринку, стабільністю ситуації на валютному, грошовому та товарному ринках країни. Необхідність аналізу існуючого інструментарію бюджетно-податкового та грошово-кредитного регулювання динаміки економічного розвитку країни та, на його основі, визначення шляхів та напрямів покращення їх впливу на структуру національної економічної системи й обумовлюють актуальність теми дослідження.

Розвиток теми:

Структура економіки країни – це співвідношення, які відображають взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки, окремими її секторами, галузями тощо. Структуру можна визначити як ефективну за умови наявності зростання продуктивності праці, фондовіддачі, зниження матеріаломісткості, а також відповідності виробленої продукції потребам суспільства.

Одним з основних чинників покращення динаміки економічного розвитку є формування оптимальної моделі національного ринку, національної економічної системи. Економіка країни – це "… міцно сплетена мережа …, де зміни на одному ринку викликають багаточисельні зміни на інших ринках" [ 1, с. 574 ]. Національна економічна система – це "…сукупність взаємо пов'язаних механізмів та інструментів розвитку і функціонування національної економіки. Всі елементи цієї системи знаходяться в певних співвідношеннях один з одним" [ 2 ].

Отже, національна економічна система – це складна макроекономічна

структура, яка визначається як взаємодія та взаємоузгодженість окремих сегментів ринку (ринку економічних ресурсів, товарів та послуг, грошей та валюти, капіталу, цінних паперів тощо) та окремих їх елементів. Спосіб

взаємозв'язку між елементами та компонентами національної економічної

системи, внутрішня її організація визначає економічну структуру країни.

Економічна наука розглядає структуру як якісне розчленування і кількісну

пропорційність процесів виробництва, тобто відображує внутрішньовиробничі зв'язки та залежності, що виникають під впливом суспільного поділу праці, рівня розвитку продуктивних сил і системи виробничих відносин [ 3, с. 406 ].

Залежно від трактування терміну "структура" можливим є виокрем-

лення таких економічних понять, як: "економічна структура" та "структура

національної економіки". За умови визначення структури як способу форму-

вання взаємозв'язків між окремими частинами національної економічної сис-

теми, йдеться про "економічну структуру". При визначенні структури як вза-

єморозташування, порядку складових частин національної економіки – про

"структуру національної економіки".

Таким чином, "економічна структура", на нашу думку, є більш широ-

ким поняттям ніж "структура національної економіки". Якщо останнє лише

констатує наявну ситуацію в країні, то перше визначає взаємозв'язок тавзаємозалежності між окремими компонентами (елементами) структури національної економіки. Розглянемо більш ґрунтовно зміст цих понять.

Побудова ефективної моделі національної економічної системи визна-

чає формування елементів ефективної економічної структури. У сучасній

економічній літературі відсутні визначення принципів та характерних ознак

ефективної та оптимальної економічної структури країни. Компонування ві-

докремлених економічних термінів в єдиний дасть змогу з'ясувати сутність

термінів "ефективна економічна структура" та "оптимальна економічна

структура".

Економіка – (від грецького oikonomiks) в загальноприйнятому розу-

мінні – це народне господарство, що охоплює галузі матеріального вироб-

ництва та невиробничої сфери [ 2 ]; це система відносин між людьми, що по-

в'язані з використанням обмежених економічних ресурсів з метою найбільш

повного задоволення потреб суспільств; це сукупність економічних (вироб-

ничих) відносин певної суспільно-економічної формації, або економічний ба-

зис суспільства.

Ефективність (результативність) у загальному відображенні – це по-

рівняння витрат з результатами. Це результативність економічної діяльності,

економічних програм та заходів, що характеризуються відношенням отрима-

ного економічного ефекту, результату до затрат факторів, ресурсів, що зу-

мовлюють отримання цього результату, досягнення найбільшого обсягу ви-

робництва із застосуванням ресурсів визначеної вартості [ 2 ].

Основним критерієм ефективності структури економіки країни є за-

безпечення ефективного розподілу обмежених економічних ресурсів. Цей

розподіл повинен забезпечувати досягнення двох видів ефективності: розпо-

дільчої та виробничої. Розподільча ефективність відображає такий розподіл

наявних економічних ресурсів, який забезпечує виробництво тих товарів і

послуг, та в такому їх співвідношенні, яке є найбільш бажаним для суспіль-

ства. Виробнича ефективність досягається тоді, коли бажані для суспільства

товари та послуги виготовляються з мінімальними витратами.

Одночасне досягнення як розподільчої, так і виробничої ефективності

забезпечує досягнення максимального споживання обмежених економічних

ресурсів країни з максимальним задоволенням потреб суспільства, та з міні-

мальними виробничими витратами. Отже, стосовно економіки країни еконо-

мічна ефективність виражається у виробництві максимального обсягу товарів

та послуг порівняно з суспільними витратами всіх економічних ресурсів (ма-

теріальних, людських, фінансових).

Структура (від латинського structura – розташування, побудова, поря-

док) – взаєморозташування й зв'язок складових частин чого-небудь, побудова

[ 4, с. 538 ]. Це сукупність стійких зв'язків об'єкта, що забезпечує його ціліс-

ність та тотожність самому собі, тобто збереження основних властивостей при різних зовнішніх та внутрішніх змінах [ 5, с. 47 ].

Формування системи стійких зв'язків між елементами економічної

системи має відповідати критеріям "ефективності" та "оптимальності". У

цьому випадку необхідно зазначити, що поняття "ефективності" та "оптимальності" істотно відрізняються один від одного. Відмінність полягає в тому, що не всяка оптимальна економічна структура буде ефективною в тих

або інших конкретних умовах. Проте за інших рівних умов оптимальність

економічної структури – неодмінна ознака ефективного функціонування еко-

номічної системи.

Ефективна економічна структура повинна вирішувати два основних завдання:

● сприяти виготовленню широкого асортименту товарів та послуг відповідно

до виробничих можливостей та споживчих потреб суспільства;

● забезпечувати високі темпи економічного зростання.

Шляхом об'єднання та взаємоузгодження окремих теоретичних по-

нять, можливим є визначення терміну "ефективна економічна структура" в

таких варіантах:

● перший варіант – ефективна економічна структура – це порядок формуван-

ня системи відносин між макроекономічними суб'єктами на основі макси-

мального задоволення потреб суспільства за умови досягнення виробничої

та розподільчої ефективності використання обмежених економічних ресур-

сів країни;

● другий варіант – ефективна економічна структура – це формування сукуп-

ності суспільно-економічних формації, або економічного базису суспіль-

ства з метою збільшення обсягів виробництва порівняно з суспільними витра-

тами всіх видів економічних ресурсів (матеріальних, людських, фінансових).

Розглянемо характерні ознаки "ефективної економічної структури":

1. Забезпечує споживання обмежених економічних ресурсів з досяг-

ненням максимального економічного ефекту з мінімальними їх затратами.

2. Її результатом є забезпечення довготривалого економічного розвит-

ку та розширеного відтворення (частина доданої вартості використовується

на додатковий та змінний капітал).

3. Формування елементів ефективної структури економіки країни за-

безпечує зростання основних її параметрів порівняно з попередніми тенден-

ціями розвитку.

4. Забезпечує зростання продуктивності праці та, на цій основі, зрос-

тання результатів суспільного виробництва.

5. Має ознаки системи, тобто передбачає комплексний підхід щодо

визначення мети, засобів та результатів формування елементів структури економіки країни.

6. Є результатом взаємоузгоджених дій всіх макроекономічних суб'єк-

тів та потребує зовнішнього регуляторного впливу, тобто не може забезпечу-

ватися лише механізмами ринкової саморегулювання.

При трактуванні змісту терміну "ефективність" досить часто він виз-

начається як "…здатність приносити ефект, спричиняти дію" [ 2 ]. Що може

визначатися як ефект від формування ефективної економіки країни?

Серед показників, що визначають ефективність економічної структу-

ри, можна виділити такі:

● ступінь задоволення індивідуальних і суспільних потреб;

● зростання обсягів валового внутрішнього продукту країни;

● збільшення прибутковості та рентабельності суб'єктів економічної актив-

ності.

Основним показником ефективності економічної структури в макро-

економічному аспекті є темпи економічного зростання. Найбільш логічним

було б визначення загальноприйнятих ознак економічного зростання:

● це "…збільшення або реального обсягу продукції (валового національного

продукту), або реального обсягу продукції на душу населення" [ 1, с. 380 ];

● це зростання в країні "…за чисельністю населення; загальними масштабами

виробництва і зайнятості; за реальним національним продуктом; за рівнем

життя типової родини; за кількістю вільного часу після роботи; за ступенем

полегшення важкої стомлюючої праці" [ 6, с. 298 ];

● це "…постійне збільшення реального обсягу виробництва, яке супрово-

джується покращенням економічної, технологічної і соціальної характерис-

тик суспільства" [ 7, с. 834 ];

● це "…регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарсь-

кої системи, яка виявляється у збільшенні розмірів застосовуваної суспіль-

ної праці і виробленого продукту – товарів і послуг" [ 8, с. 297 ];

● це "…означає кількісну і якісну зміну результатів виробництва і його фак-

торів (їх продуктивності) [ 9, с. 157 ].

Застосування подібних принципів визначення ефекту від формування

"ефективної економічної структури" забезпечує виділення матеріально-речо-

вого її змісту. Матеріально-речовий ефект від формування "ефективної еко-

номічної структури" розкриває її взаємозв'язок з розвитком продуктивних

сил, що забезпечує збільшення основних макроекономічних показників, зрос-

тання суспільної продуктивності праці. Подібний підхід, на нашу думку, є

недостатнім.

Важливим є виділення і суспільно-соціального ефекту, який може виз-

начатися: зростанням ступеня свободи безпосередніх виробників; збільшен-

ням рівня інвестицій у людські ресурси; зменшенням рівня бідності та нерів-

номірності розподілу доходів між окремим верствами населення; зростанням

очікуваної тривалості життя; досягненням покращення стану природного

довкілля. Одночасне досягнення як матеріально-речового, так і суспільно-со-

ціального ефектів визначає сформовану економічну структуру як дійсно

ефективну. Для розвитку поняття структури далі з'ясовуємо сутність "опти-

мальної економічної структури".

Трактування "оптимальності" в економічній літературі зводиться до

визначення найкращого варіанту економічної поведінки, економічних дій.

"Оптимальний" визначається як найкращий, найбільш сприятливий, такий,

що найбільше відповідає певним умовам та задачам [ 2 ]. Критерієм оптималь-

ності визначається досягнення "Оптимуму Парето", тобто формулювання

максимального благополуччя, що було виведено В. Парето в "Підручнику по-

літичної економії" (1906 р.).

"Оптимум Парето" визначається як положення, при якому неможливо

покращити стан одного індивідуума шляхом трансформації товарів та послуг

в процесі виробництва або обміну без погіршення стану іншого індивідууму.

Рух в напрямі оптимуму є можливим лише при такому розподілі ресурсів, що

забезпечує покращення благоустрою принаймні, однієї людини. Отже, цей принцип визначає досягнення індивідуального оптимуму, без визначення

єдиного суспільного оптимуму.

Формування термінологічного змісту "оптимальної економічної струк-

тури" передбачає синтез її характерних ознак, що сформульовані нижче:

1. Забезпечує формування елементів економіки країни, що відповіда-

ють умовам виготовлення такого переліку товарів та послуг, який підпадає

під дію принципу оптимальності (забезпечує одночасно і виробничу, і розпо-

дільчу ефективність).

2. Її результатом є забезпечення довгострокового економічного зрос-

тання за умови узгодження темпів використання економічних ресурсів зі

швидкістю їх оновлення.

3. Формування елементів оптимальної економічної структури забезпе-

чує перехід економічної системи до вищого (оптимального) якісного стану,

коли її параметри є вищими порівняно з базовим (нормативними, потен-

ційними).

Забезпечує зростання не тільки продуктивності праці, а й максимальне

використання результатів науково-технічного прогресу, спеціалізації країни в

світовому поділі праці, інтеграційних процесів, зменшення частки невідтво-

рювальних ресурсів та мінімізація шкідливого впливу на довкілля.

Оскільки поступальний (довгостроковий) розвиток економіки є мож-

ливим тільки у разі забезпечення суворої, оптимальної узгодженості основ-

них макроекономічних та соціальних пропорцій, з врахуванням основних

економічних законів, то проблема підтримання і забезпечення оптимальності

структури економіки є центральною проблемою як теорії, так і практики дер-

жавного регулювання економіки, а отже, однією з важливих цілей та форм

механізму державного регулювання національної економіки.

Ринкова система спроможна ефективно функціонувати лише за умови

ефективної структури економіки країни, проте ринкова економіка не спро-

можна цілеспрямовано формувати ефективну структуру економіки. Для

цього важливим є концентрація важелів впливу в руках держави (як єдиного

центру управління).

Відсутність структурної оптимальності спричиняє посилення ознак

макроекономічної нестабільності в країні:

● виникнення диспропорцій на товарному та грошовому ринках країни;

● розвитку інфляційних процесів;

● виникнення ВВП-розривів, тобто відмінності між потенційним значенням

ВВП (яке і визначає максимальне споживання економічних ресурсів) і фак-

тичним його розміром;

● порушення основних макроекономічних пропорцій (між доходами та витра-

тами на різних рівнях управління; між доходами та витратами домогоспо-

дарств; між продуктивністю праці та зарплатою; між імпортом та експор-

том товарів та послуг (капіталу) тощо);

● виникнення дисбалансу на ринку людських ресурсів (структурного та цик-

лічного безробіття);

● розбалансування платіжного балансу країни, що негативно впливає на ва-

лютні резерви національного банку країни, а отже і на ситуацію на валют-

ному ринку;

● переливам капіталу з галузі в галузь, залежно від зміни рівня прибутковос-

ті, а отже до виникнення криз пере- або недовиробництва.

Структура національної економіки – це співвідношення, які виража-

ють взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки,

окремими її секторами, галузями тощо. Виражені в абсолютних (натуральних

і вартісних) та відносних величинах співвідношення (пропорції) між певного

типу взаємопов'язаними елементами економіки дають змогу конкретної якіс-

но-кількісної оцінки структури національної економіки, оцінки її ефектив-

ності та оптимальності.

Залежно від змісту економічних явищ та процесів, зв'язки між якими

відображаються в пропорціях, розрізняють такі основні види структури еко-

номіки (рис. 1): відтворювальну; галузеву; територіальну (регіональну); соці-

альну; секторальну; зовнішньоекономічну; техніко-економічну.

Рис. 1. Характеристика видів структури національної економічної системи

Відтворювальна структура національної економіки – це співвідношен-

ня елементів, сторін, підрозділів процесу суспільного відтворення. Процес

відтворення охоплює розширене відтворення: сукупного суспільного продук-

ту; трудових ресурсів; виробничих відносин; природних умов економічного

зростання.

До основних відтворювальних пропорцій, що характеризують розви-

ток національної економіки, належать співвідношення:

● між основними стадіями руху сукупного суспільного продукту (стадіями

виробництва, розподілу та обміну, споживання);

● між формами сукупного суспільного продукту за натурально-речовим скла-

дом (засобами виробництва та предметами споживання);

● між елементами та формами сукупного суспільного продукту за функці-

ональною роллю (фондом заміщення, фондом споживання та фондом наг-

ромадження);

● між складовими частинами суспільного виробництва (матеріальне та нема-

теріальне виробництво);

● між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною про-

дукцією.

Матеріальною основою неперервного відтворення і розвитку вироб-

ництва виступає відтворення сукупного суспільного продукту, яке фор-

мується на чотирьох стадіях його руху:

● власне виробництво – це характер організації виробництва з врахуванням

технологічного його способу та соціально-економічних принципів розвитку

економіки країни;

● розподілу – це сукупність зв'язків, що пов'язані з розподілом та перерозпо-

ділом результатів виробництва між членами суспільства;

● обігу – це сукупність механізмів чи інститутів, за допомогою яких здійс-

нюється обіг економічних ресурсів, товарів та послуг, грошей та капіталу;

● споживання – остання стадія руху сукупного суспільного продуту, що

пов'язана зі задоволенням споживчих потреб.

З точки зору матеріально-речового змісту (тобто якісної характеристи-

ки кінцевого продукту), важливою відтворювальною пропорцією є розподіл

між І та ІІ підрозділами суспільного виробництва:

● І підрозділ – це виробництво засобів виробництва;

● ІІ підрозділ – це виробництво предметів споживання.

Оптимальне забезпечення пропорцій між І та ІІ підрозділами – важли-

ва проблема економічного розвитку, яке безпосередньо пов'язане з його цик-

лічністю. Оптимальні темпи розвитку економіки можуть бути досягнуті за

різних співвідношень окремих елементів суспільного продукту.

Залежно від функціональної ролі окремих елементів сукупного сус-

пільного продукту важливим є виділення:

● фонду заміщення – частини суспільного продукту, яка спрямовується на

відновлення зношених засобів виробництва;

● фонду споживання – частини суспільного продукту, яка спрямовується на

задоволення матеріальних та духовних потреб людей;

● фонду нагромадження – частини суспільного продукту, яка спрямовується

на збільшення особистих і речових факторів виробництва, на розвиток тех-

нологічного способу виробництва.

Виділення фонду заміщення та фонду споживання забезпечує підтри-

мання продуктивних сил країни на належному рівні. Зростання фонду нагро-

мадження забезпечує спрямування частини національного доходу на приріст

виробничих та невиробничих основних фондів, а також обігових засобів і ре-

зервів. Співвідношення між споживанням та нагромадженням є базовою про-

порцією, яка, з одного боку, визначає темпи економічного зростання, з іншо-

го – рівень споживчого попиту в національній економічній структурі.

Дослідження наступної відтворювальної пропорції (між складовими

частинами суспільного виробництва) забезпечує виділення [ 4, с. 539 ]:

● матеріального виробництва: виробництва матеріальних благ (промисло-

вість, сільське господарство, будівництво); виробництва матеріальних пос-

луг (транспорт, зв'язок, торгівля, комунальні послуги, побутові послуги);

● нематеріального виробництва: виробництва нематеріальних послуг (осві-

та, медицина, культура); виробництва нематеріальних благ (духовних, мате-

ріальних цінностей).

Визначення ролі матеріального або нематеріального виробництва як

випереджаючих є досить полемічним питанням. Практичний світовий досвід

доводить, що з середини 50-х років ХХ ст. серед розвинених країн світу став

випереджаючим розвиток нематеріального виробництва [ 10, с. 507 ]. Перева-

жання нематеріальної сфери – свідчення того, що основними елементами на-

ціонального розвитку стали людські ресурси (їх якісні характеристики) та ін-

тенсивне розгортання науково-технічної революції. Оскільки саме в цій сфері

формується основна продуктивна сила (людські ресурси), виникає й розви-

вається специфічна продуктивна сила – наука, розвиток нематеріального ви-

робництва прискорює процес розвитку сфери матеріального виробництва.

До основних вартісних пропорцій, що характеризують розвиток еко-

номіки на різних стадіях процесу відтворення, належать співвідношення між

заміщенням використаних засобів виробництва (фондом заміщення) та ново-

створеною продукцією (чистою продукцією). Ця пропорція характеризує

співвідношення вартості зношених засобів праці (амортизація) і вартості спо-

житих у виробництві предметів праці (проміжний продукт), що в сукупності

становить фонд заміщення, та величини новоствореної продукції за рік.

Суть відтворення трудових ресурсів полягає у неперервному віднов-

ленні й підтриманні фізичних сил і розумових здібностей людини. Серед ос-

новних проблем процесу відновлення основної продуктивної сили суспіль-

ства необхідним є виділення: міграції та природного руху населення; розпо-

ділу і перерозподілу трудових ресурсів між галузями, регіонами тощо; забез-

печення високого рівня зайнятості.

Відновлення виробничих відносин охоплює відносини власності на

засоби виробництва, становище класів, соціальних груп, трудових колекти-

вів; організаційно-економічні зв'язків. Відтворення природних ресурсів пе-

редбачає відтворення природних умов економічного зростання, збереження й

покращення середовища проживання людей. Визначальна роль у характерис-

тиці структури національної економіки належить галузевій структурі наці-

ональної економіки.

У спрощеному вигляді зміст галузевої структури визначається як роз-

поділ господарства, економіки на галузі [ 2 ]. Розгорнуте визначення змісту

економічної категорії "галузева структура національного господарства" виз-

начається як структура "…яка є відображенням досягнутого рівня розвитку

продуктивних сил і суспільного поділу праці (в єдності технологічного спо-

собу виробництва)" [ 2, с. 505 ].

Серед галузевих пропорцій, які визначають галузеву структуру наці-

ональної економіки, виділяють співвідношення між секторами економіки,

групами галузей, міжгалузевими комплексами, галузями, підгалузями, вида-

ми виробництва. Галузь – це група підприємств, що випускають однорідну або споріднену продукцію, які, своєю чергою, діляться на дрібні підгалузі і

види підприємств [ 11, с. 312 ].

Згідно з системою національних рахунків, економіка поділяється на

п'ять секторів: нефінансові корпорації; фінансові корпорації; сектор загально-

го державного управління; домашні господарства; некомерційні організації,

що обслуговують домашні господарства.

У складі нефінансових корпорацій виділяють три групи галузей:

● перша – галузі, пов'язані з видобуванням ресурсів;

● друга – галузі, пов'язані з переробкою цих ресурсів та виготовленням гото-

вої продукції;

● третя – сфера послуг (в тому числі інформаційних, науково-технічних ко-

мунікаційних, фінансового обслуговування виробництва тощо).

Співвідношення між трьома групами галузей визначається науково-

технічним прогресом. За його рахунок в останні десятиріччя спостерігається

скорочення частки (в загальній сукупності) галузей першої групи, більш по-

вільне зменшення частки другої, на фоні розвитку третьої. На галузеві про-

порції, окрім наукового-технічного прогресу, впливають рівень витрат на ін-

новаційно-інвестиційну діяльність як на загальнодержавному рівні, так і на

рівні конкретних підприємств; величина та кваліфікаційна характеристики

залучених трудових ресурсів; економічні фактори; інтеграційні процеси та

міжнародний поділ праці в умовах глобалізації.

Територіальна (регіональна) структура національної економіки дає характеристику участі економічних районів, регіонів та інших територіальних творень в створенні та споживанні сукупного суспільного продукту і ґрунтується на поглибленні територіального поділу праці та спеціалізації. У спрощеному вигляді регіональна структура – це розподіл економічних суб'єктів зарегіональними ознаками

На формування територіальної (регіональної) структури національної

економіки впливають такі структурні пропорції:

● участь окремих територіальних утворень, територіальних виробничих комплексів, спеціальних економіко-територіальних утворень у створенні та

споживанні суспільного продукту;

● пропорції в адміністративно-територіальному розрізі.

Соціальна структура національної економіки ґрунтується на сукупнос-

ті взаємозв'язків "…між елементами (соціальними спільностями, класами,

групами, верствами, статусами, роллю тощо) соціальної системи…" і

"…охоплює різні форми зв'язків і відносин між різними суспільними сфера-

ми і структурами, що виступають елементами суспільства" [ 12, с. 567-568 ].

На рівні національної економічної системи – це відносини між вели-

кими групами суспільства: націями та етнічними групам, соціальними група-

ми та верствами, соціально-професійні, соціально-демографічні, територіаль-

но-регіональні групи тощо. Соціальна структура характеризується диферен-

ціацією доходів різних верств населення. Секторальна структура національ-

ної економіки характеризує поділ економіки країни за секторами, типами та

формами власності, за організаційно-правовими формами підприємництва.

Серед основних пропорцій, що визначають секторальну структуру,

можна виділити:

● співвідношення між підприємницьким сектором, сектором домогоспо-

дарств, державним сектором та зовнішнім сектором в створенні та розподі-

лі ВВП країни;

● співвідношення між частками приватної, державної, колективної та зміша-

ної форм власності;

● співвідношення між організаційно-правовими формами підприємницької

діяльності з урахуванням рівнів концентрації й централізації виробництва

та капіталу (між кількістю та обсягом виробництва великих, середніх та ма-

лих підприємств).

Зовнішньоекономічна структура національної економіки характеризує

пропорції між експортом та імпортом товарів, послуг, капіталів та визначає

участь національної економіки в функціонуванні світової економічної систе-

ми. Техніко-економічна структура національної економіки визначається про-

порціями між особистими та речовими факторами продуктивних сил з враху-

ванням техніко-економічних відносин – комплексу внутрішньо-необхідних і

стійких зв'язків між рівнем концентрації, спеціалізації, комбінування, коопе-

рування виробництва тощо

Висновки. Формування оптимальної структури національної економі-

ки вимагає чіткого розуміння принципів та критеріїв оптимальності. Основ-

ними серед них є:

● оптимальна структура національної економіки повинна сприяти виготов-

ленню такого переліку товарів та послуг, який, з одного боку, забезпечує

максимальне задоволення суспільних потреб, з іншого, їх виготовлення

пов'язано з мінімізацією витрат економічних ресурсів;

● сприяти довгостроковим темпам економічного зростання за умови узго-

дження темпів використання економічних ресурсів зі швидкістю їх онов-

лення;

● забезпечувати перехід економічної системи до вищого не тільки кількісно-

го, а й якісного стану;

● стимулювати максимальне використання результатів науково-технічного

прогресу, спеціалізацію країни в світовому поділі праці, інтеграційні проце-

си, зменшення частки не відтворювальних ресурсів, що споживаються.

Економічний зміст терміну ефективна економічна структура визна-

чається як порядок формування системи відносин між макроекономічними

суб'єктами на основі максимального задоволення потреб суспільства за умо-

ви досягнення виробничої та розподільчої ефективності використання обме-

жених економічних ресурсів країни.

Оптимальна економічна структура – це найкращий варіант формуван-

ня системи відносин між елементами (складовими частинами) економіки кра-

їни, що пов'язані з використанням обмежених економічних ресурсів з метою

найбільш повного задоволення потреб суспільства.

Отже, поняття ефективної та оптимальної економічної структури іс-

тотно відрізняються один від одного. Відмінність полягає у тому, що не всяка

оптимальна економічна структура буде ефективною в тих або інших конкретних умовах. Проте за інших рівних умов оптимальність економічної структури є невід'ємною ознакою ефективного функціонування економічної системи.

Залежно від змісту економічних явищ та процесів, зв'язки між якими

відображаються в пропорціях, розрізняють такі основні види структури еко-

номіки: відтворювальна, галузева, територіальна, соціальна, зовнішньоеконо-

мічна, техніко-економічна. Для кожного виду можна виділити окремі пропор-

ції, які і характеризують розвиток національної економіки.

Державне регулювання структурної перебудови та структурних зру-

шень в економіці повинно визначатися як вибір цілей та характеру структур-

них перетворень, визначення комплексу заходів щодо підтримки розвитку

тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання.

Серед основних форм механізму державного регулювання структур-

ної перебудови та структурних зрушень в економіці виділяють бюджетно-по-

даткове та грошово-кредитне регулювання. Економічні та адміністративні

інструменти, які становлять основу цих форм, забезпечують стимулюючий

вплив на зростання обсягів виробництва та формування оптимальної структу-

ри національної економіки.

Література

1. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. Пер. с

англ. 11-го изд. – К.: Хагар-Демос, 1993. – 785 с.

2. Словник економічних термінів. [ Електрон. ресурс ]. – Доступний з: http: //www.jobportal.com.ua.

3. Перехідна економіка: Підручник/ В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Ліанова та ін./ Заред. В.М. Геєця. – К.: Вища шк., 2003. – 591 с.

4. Генеза ринкової економіки (політекономія, мікроекономіка, макроекономіка, економічний аналіз, економіка підприємства, менеджмент, маркетинг, фінанси, банки, інвестиції, іржова діяльність): Терміни, поняття, персоналії. Укладачі: В.С. Іфтемічук, В.А. Григорьєва,.І. Маниліч, Г.Д. Шута/ За наук. ред. Г.І. Башнянина і В.С. Іфтемічука. – К.: Магнолія плюс,2004. – 688 с.

5. Мельник В.М. Обмежувальна та стимулююча роль податків// Фінанси України. –

2006, № 1. – С. 31-37.

6. Ринкова економіка: теоретико-практичні проблеми становлення в Україні/ За ред.професора Г.І. Башнянина. – К.: ІСДО, 1996. – 382 с.

7. Экономическая энциклопедия / Под ред. Л.И. Абалкина. – М.: Экономика, 1999.

1126 с.

8. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. пос. – К.: Либідь, 2001. – 616 с.

9. Лаффер А., Мейсельман Д. Феномен всемирной инфляции. [ Електрон. ресурс ]. –

Доступний з: http://www.ek-lit.agava.ru/books.htm.

10. Економічна енциклопедія. У трьох томах, т.3./ Редкол.: … С.В. Мочерний (відп.

ред) та ін. – К.: Вид. центр "Академія", 2002. – 952 с.

11. Економічний словник-довідник / За ред. док. екон. наук С.В. Мочерного. – К.: Феміна, 1995. – 368 с.

12. Філософський словник соціальних термінів/ За заг. ред. В.П. Андрущенка. – К.-

Харків: Корвін, 2002. – 672 с.

Дата добавления: 2015-05-23