Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Тема 3. Управління підприємством




Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, організації та механізм реалізації управлінської праці на підприємстві.

 

1. Сутність і функції процесу управління.

2. Методи управління діяльністю підприємств.

3. Організаційні структури управління підприємствами.

4. Вищі органи державного управління підприємством.

Сучасне управління - це особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку.

Необхідність управління пов'язана з процесами поділу праці на підприємстві і відокремленням управлінської праці від виконавчої.

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну (поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання) та вертикальну. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів підприємства, які виконують певні частини загального виробничого процесу.

Управління - діяльність, яка спрямована на координацію роботи інших людей (трудових колективів). Диференціація та координація управлінської праці здійснюються за допомогою вертикального поділу праці.

Зміст управління визначається суспільною діяльністю людей і тому, як особливий вид трудової діяльності, воно викопує ряд функцій:

- визначення потреб споживачів та закономірностей їх формування - передбачає врахування різноманітності потреб, які змінюються;

- зіставлення потреб з можливостями їх задоволення та ресурсами - забезпечує відповідність мети виробництва засобам її досягнення;

- планування - процес визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колективних (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загального результату;

- організація - формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності;

- мотивація - причина яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети;

- контроль - вимірювання досягнутих результатів роботи, порівняння їх з запланованими показниками, а за необхідності - коригування цієї діяльності для поліпшення результатів роботи.

Основні функції тісно пов'язані між собою в єдиному процесі управління. В управлінні сучасною економікою зазвичай керуються такими принципами:

- чіткий розподіл праці;

- додержання дисципліни і порядку;

- повноваження і відповідальність;

- використання мотивації високопродуктивної праці;

- забезпечення рівної справедливості для всіх;

- впевненість у стабільності і постійності роботи;

- дотримання взаємовідносин із співробітниками згідно з ієрархічним ланцюгом;

- заохочення ініціативи.

Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління.

Методи управління - це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей підприємства

Основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина в процесі виробничої чи іншої діяльності. Розрізняють методи:

- економічні - це прийоми і способи управління, в основі яких лежить використання економічних законів, економічних інтересів і показників (матеріальна відповідальність, державне регулювання, стимулювання, податки, ціноутворення та ін.);

- соціально-психологічні методи (реалізують мотиви соціальної поведінки людей -творчий характер праці, суспільне визнання, психологічний клімат в колективі);

- організаційні (адміністративно-правові) - передбачають юридичний (правовий) і адміністративний вплив на відносини людей у процесі виробництва, оскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами: законодавчими актами, інструкціями, положеннями, наказами і розпорядженнями. Передбачається також застосування відповідних матеріальних, адміністративних і карно-правових санкцій.

Згідно з виробничою і загальною структурою підприємства формуються конкретні органи управління ним. Водночас поділ праці у сфері управління зумовлює групування однорідних за функціями робіт і зосередження таких робіт у підрозділах апарату управління.

Управлінський персонал підприємства поділяється на;

- лінійний (забезпечує безпосереднє керівництво виробництвом);

- функціональний (допомагає лінійним керівникам виконувати функції управління своїми підрозділами).

Сукупність лінійних та функціональних органів управління і відносини між ними утворюють систему управління підприємством.

Організаційна структура управління будь-яким суб'єктом господарювання - це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

Зв'язки елементів системи управління поділяються на:

- лінійні (виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління);

- функціональні (характеризують взаємодію керівників, які виконують певні функції на різних рівнях управління, але між ними не існує адміністративного підпорядкування);

- між функціональні (мають місце між підрозділами того самого рівня управління). Характер зв'язків визначає відповідний тип організаційної структури управління

суб'єктом господарювання:

1. Лінійна організаційна структура управління - це така структура, між елементами якої існують лише одно канальні взаємодії. Кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному структурному підрозділі.

Переваги: чіткість взаємовідносин, однозначність команд, оперативність підготовки та реалізації управлінських рішень, надійний контроль.

Недоліки: керівник має бути висококваліфікованим універсалом.

2. Функціональна організаційна структура передбачає поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. Кожний виробничий підрозділ одержує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних відділів.

Переваги: забезпечує компетентне керівництво стосовно кожної управлінської функції.

Недоліки: можлива суперечливість розпоряджень, труднощі координації діяльності управлінських служб, гальмування оперативності роботи органів управління.

3. Лінійно-функціональна організаційна структура управління спирається на розподіл повноважень та відповідальності за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі. Дає змогу організувати управління за лінійною схемою (директор - начальник цеху -майстер), а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійних керівників не підпорядковано керівникам функціональних відділів апарату управління.

Переваги: забезпечує швидку реалізацію управлінських рішень, сприяє спеціалізації і підвищенню ефективності роботи функціональних служб, уможливлює необхідний маневр ресурсами.

Недоліки: за умов частих технологічних змін уповільнює терміни підготовки і прийняття управлінського рішення, не забезпечує належної злагодженості в роботі функціональних відділів.

4. Дивізіональна організаційна структура управління базується на поглибленні поділу управлінської праці. За її застосування відбуваються процеси децентралізації оперативних функцій управління, здійснюваних виробничими структурними ланками, і централізації загально-корпоративних (стратегічні рішення, маркетингові дослідження, фінансова діяльність, тощо) функцій, які зосереджуються у вищих ланках адміністрації інтегрованих підприємницьких структур.

Кожний виробничий підрозділ має власну розгалужену структуру управління, яка забезпечує автономне його функціонування. Лише стратегічні функції управління централізовано на корпоративному рівні. Групування видів діяльності суб'єкта господарювання здійснюється із застосуванням принципу поділу праці за цілями. Це означає, що навколо певного виробництва формується автономна організаційна спільність. Можливі три способи групування виробничих підрозділів: продуктовий; за групами споживачів; за місцем знаходження.

Переваги: гнучке реагування на зміни в навколишньому середовищі, швидке прийняття управлінських рішень та поліпшення їхньої якості.

Недоліки: потребує збільшення апарату управління та витрат на його утримання.

5. Матрична організаційна структура управління - поряд із лінійними виробниками підприємства й раціональним апаратом управління формують ще й тимчасові предметно-спеціалізовані ланки - проектні групи. Проектні групи утворюються зі спеціалістів постійних функціональних відділів і лише тимчасово підпорядковуються керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів.

Керівник проекту виконує роль лінійного керівника щодо спеціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником щодо виробничих підрозділів підприємства, котрі забезпечують реалізацію проекту.

Переваги: висока гнучкість та орієнтація на нововведення.

Недоліки: збільшення чисельності управлінського персоналу, зростання кількості інформаційних зв'язків між працівниками підрозділів, можливі конфліктні ситуації між ними.

6. Множинна структура - використовується сучасними компаніями, які включають ряд підприємств. В її основі лежить поєднання різних організаційних структур управління.

Чинна в Україні система загальнодержавного управління підприємствами, організаціями та іншими первинними ланками (утвореннями) національної економіки відображена на рис.2.

Президент України як глава держави в рамках повноважень, визначених Конституцією України, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку (видає відповідні укази і розпорядження, проводить ділові зустрічі, наради тощо). Певні управлінські рішення приймає також голова адміністрації Президента. Верховна Рада України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.

Центральну виконавчу владу репрезентує Кабінет Міністрів України, який координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади - міністерства, державні комітети, агентства та інші установи.


Рис. 2. Система загальнодержавного управління підприємствами в Україні

Запитання для самоконтролю:

1. Сутність і функції процесу управління.

2. Які методи управління використовуються на підприємстві?

3. В чому полягає сутність загальної організаційної структури управління?

4. Які виділяють типи організаційних структур управління, в чому їх недоліки та переваги?

5. Діяльність яких вищих органів державної влади спрямована на управління та регулювання діяльності підприємств та організацій?

Тема 4. Персонал підприємства, продуктивність та оплата праці

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності персоналу підприємства, його кадрової політики, особливостей планування та формування персоналу підприємства, визначення продуктивності праці та формування фонду праці

 

1. Поняття, класифікація та структура персоналу.

2. Визначення чисельності окремих категорій працівників.

3. Кадрова політика

4. Система управління персоналом.

5. Оцінка персоналу як важливий елемент системи управління трудовим колективом.

6. Зарубіжний досвід формування та ефективного використання кадрового потенціалу фірми.

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

Усі працівники підприємства поділяються на:

- персонал основної діяльності (промислово-виробничий персонал) - працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони, тобто всіх зайнятих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні;

- персонал неосновної діяльності - працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не пов'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва.

Персонал підприємства розподіляється за професіями та спеціальностями.

Професія - це вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність - це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.

Професійний склад персоналу підприємства залежить від специфіки діяльності, характеру продукції чи послуг, від рівня технічного розвитку.

В 2005 році було введено в дію новий класифікатор професій ДК 003 «Класифікатор професій».

Згідно нього існує наступна класифікація професій:

1. Законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі).

2. Професіонали.

3. Фахівці.

4. Технічні службовці.

5. Працівники сфери торгівлі та послуг.

6. Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства.

7. Кваліфіковані робітники з інструментом.

8. Робітники з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання технологічного устаткування та машин.

9. Найпростіші професії.

У типовій структурі персоналу підприємств індустріального сектору України працівники 1-4 груп (управлінський персонал) складають - 18%, 5-9 груп - близько 82%.

Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їхніх можливостях виконувати роботи відповідної складності.

Кваліфікація - це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій чи іншій посаді

Рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників і характеризується розрядами.

Розрахунок планової чисельності промислово-виробничого персоналу (Чпвп.пл) здійснюється за формулою:

 

(4.1)

 

Де: Чпвпб-базова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.;

Ig- індекс росту обсягу виробництва в плановому році;

Іпп - запланований індекс росту продуктивності праці.

Планова чисельність основних робітників (Чор визначається трьома методами:

1. За трудомісткістю виробничої програми:

 

(4.2)

 

Де: Тсум - сумарна трудомісткість виробничої програми, нормо-год.;

Фд - ефективний (корисний, дійсний) фонд часу одного робітника на рік, год.;

Кви - середній коефіцієнт виконання норм робітниками у розрахунковому році.

2. За нормами обслуговування:

 

(4.3)

 

Де: n - загальна кількість одиниць устаткування, яке обслуговується, одиниць;

Зм - кількість змін роботи устаткування;

Кяо - коефіцієнт переводу явочної чисельності в облікову:

 

Кяо=100 / 100 - f (4.4)

 

Де: f- плановий відсоток невиходів робітників на роботу;

Но - норма обслуговування на одного робітника, одиниць. За нормами колективного обслуговування чисельність основних робітників можна обчислити ще так:

 

Чор = n * Зм * Кяо * На, чол., (4.5)

 

Де: На - кількість основних робітників, які одночасно обслуговують один складний агрегат,

З. За нормами виробітку:

Чор = N / Фд * Квн, чол., (4.6)

 

Де: N - планова кількість виробів, натур. Один.;

Нвир- годинна норма виробітку одного робітника, натур. Один.

Планова чисельність допоміжних робітників (Чдр) визначається аналогічно чисельності основних робітників, якщо для них встановлені певні норми виробітку чи обслуговування. Якщо ж такі норми не встановлені, чисельність допоміжних робітників обчислюється:

 

Чдр = чол., (4.7)

 

Де: пд. - кількість робочих місць допоміжних робітників.

Важливим моментом в обчисленні чисельності робітників підприємства є правильне встановлення ефективного (корисного, дійсного) фонду часу роботи одного середньооблікового робітника.

Цей фонд визначається шляхом складання балансу робочого часу середньооблікового робітника (табл. 1).

Чисельність керівників, професіоналів, фахівців, службовців визначається на основі затвердженого на підприємстві штатного розкладу, в якому встановлюється кількість працівників у кожній із вказаних груп згідно з діючими нормативами чисельності.

Основна мета кадрової політики підприємства полягає в забезпеченні кожного робочого місця і посади персоналом відповідної професії, спеціальності, кваліфікації.

Кадрова політика здійснюється після структурного аналізу професійно-кваліфікаційного складу персоналу. Структурний аналіз персоналу базується на врахуванні рівня кваліфікації, вікового складу, тривалості трудового стажу працівників, співвідношення працівників за статтю.

Також при розробці кадрової політики оцінюється ефективність використання робочого часу на підприємстві, коефіцієнти плинності кадрів, прогнози зайнятості в регіоні та ін.

Управління персоналом - це частина кадрової політики, основними функціями якої є:

- планування потреби в певних категоріях персоналу;

- набір та відбір персоналу;

- визначення заробітної плати і пільг,

- професійна орієнтація і адаптація працівників до конкретних умов роботи;

- забезпечення процесу навчання персоналу;

- оцінка результатів трудової діяльності;

- підвищення або пониження в посаді, переміщення або звільнення.

 


Таблиця 1. Баланс робочого часу середньооблікового робітника

Показники Очікувані результати
1. Кількість календарних днів  
2. Вихідні і святкові дні  
3. Номінальний фонд робочого часу, днів  
4. Цілоденні невиходи на роботу  
з них;  
чергові відпустки  
у зв 'язку з непрацездатністю  
виконання державних обов 'язків  
з дозволу адміністрації  
додаткові відпустки  
Прогули  
цілоденні простої  
Страйки  
5. Явочний робочий час, днів  
6. Номінальна тривалість робочого дня, год. 8,0
7. внутрішньо змінні втрати робочого часу, год. 0,35
8. Фактична тривалість робочого дня, год. 7,65
9. Ефективний (дійсний, корисний) фонд робочого часу за рік, год. 1652,4

 

На підприємствах розрізняють:

1) явочну чисельність працівників підприємства - включає всіх працівників, що з'явилися на роботу;

2) облікову - включає всіх постійних, тимчасових і сезонних працівників, котрих прийнято на роботу терміном на один і більше днів, незалежно від того, перебувають вони на роботі, знаходяться у відпустках, відрядженнях, на лікарняному листку тощо;

3) середньооблікову за певний період - визначається як сума середньомісячної чисельності, поділеної на кількість місяців у розрахунковому періоді.

Різниця між обліковою та явочною чисельністю характеризує резерв (в основному робітників), що має використовуватись для заміни тих, хто не виходить на роботу з поважних причин.

Управління трудовими ресурсами, забезпечення їхнього ефективного використання потребує обов'язкового формування системи оцінки трудового потенціалу підприємства. Така система включає:

- визначення основних статистичних показників чисельності працівників підприємства;

- розрахунки певних показників, які потребують порівняння з аналогічними в споріднених підприємствах або мають аналізуватися в динаміці:

Система показників оцінки трудового потенціалу підприємства містить:

1. Коефіцієнт обороту персоналу за звільненням (відношення кількості звільнених з усіх причин працівників підприємства до їх середньооблікової чисельності);

2. Коефіцієнт обороту персоналу за прийомом (відношення кількості прийнятих працівників до середньооблікової чисельності);

3. Загальний коефіцієнт оборотності персоналу (відношення загальної кількості звільнених та прийнятих працівників до середньооблікової чисельності працівників підприємства);

4. Плинність персоналу (відношення кількості звільнених по причині плинності (за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни) до середньооблікової чисельності працівників підприємства));

5. Стабільність або „відданість" персоналу (середній стаж роботи на даному підприємстві) (відношення загальної суми років роботи на даному підприємстві всього персоналу до середньооблікової чисельності працівників підприємства);

6. Рівень дисципліни (неявок на роботу) (відношення загальної кількості неявок на роботу, в людино-днях до загальної кількості відпрацьованих людино-днів);

7. Відповідність кваліфікації робітників ступеню складності виконуваних ними робіт (відношення середнього тарифного розряду групи робітників до середнього тарифного розряду робіт, що виконуються);

8. Співвідношення чисельності окремих категорій працівників (відношення чисельності основних робітників до чисельності допоміжних робітників; відношення чисельності робітників, зайнятих безпосередньо у виробництві до чисельності працівників апарату управління; відношення чисельності висококваліфікованих і кваліфікованих робітників до загальної чисельності робітників).

Зарубіжний досвід формування та ефективного використання трудового потенціалу фірми складається з:

1. Державного фінансування і стимулювання внутрішньо фірмової підготовки кадрів через:

-, пряме фінансування внутрішньо фірмових систем навчання;

- пряме фінансування державними органами альтернативної форми підготовки кадрів, а саме, чергування процесу теоретичної підготовки у навчальному закладі із трудовою діяльністю на умовах часткової зайнятості;

- непряме стимулювання шляхом диференціації податків;

- грошові відрахування самих підприємств.

2. Застосування сучасних систем оцінки різних категорій персоналу.

3. Формування і застосування системи матеріального стимулювання персоналу:

- повсюдне використання тарифної системи як інструмента диференціації оплати праці залежно від складності, умов і важливості роботи в різноманітних її модифікаціях;

- переважне застосування почасової форми заробітної плати у різних її модифікаціях;

- достатньо велике поширення оригінальних систем преміювання;

- повсюдне поширення системи заохочення нововведень;

- збільшення оплати розумової праці проти фізичної;

- стала тенденція до індивідуалізації заробітної плати, виходячи з оцінки конкретних заслуг працівника.

4. Залучення працівників до управління виробництвом:

участь працівників в управлінні працею та якістю продукції на рівні виробничого цеху;

- створення виробничих рад чи спільних комітетів робітників і менеджерів;

- запровадження системи участі персоналу в розподілі одержаного прибутку;

- участь представників найманої праці в роботі рад директорів корпорацій.

Запитання для самоконтролю:

1. В чому полягає сутність персоналу підприємства та яка його класифікація?

2. Як відбувається поділ працівників підприємства за кваліфікаційним рівнем?

3. Як відбувається визначення чисельності окремих категорій працівників?

4. Якими є функції сучасної кадрової політики підприємства?

5. Що передбачає система управління персоналом на підприємстві?

6. Що розуміють під оцінкою персоналу?

7. Зарубіжний досвід формування та ефективного використання трудового потенціалу фірми.


Тема 5. Капітал і виробничі фонди

 

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, ролі та значення, класифікації капіталу, матеріальних активів, виробничих, основних та оборотних фондів підприємства; процесу спрацювання та амортизації основних фондів; їх відтворення і ефективності використання; напрямів її підвищення; елементного складу оборотних фондів та методів нормування витрат.

 

1. Загальна характеристика капіталу і виробничих фондів.

2. Оцінка, класифікація та структура основних фондів.

3. Спрацювання, амортизація та відтворення основних фондів.

4. Ефективність відтворення та використання основних фондів.

5. Структура, нормування та використання оборотних фондів підприємства.

 

Капітал - головна сума коштів, необхідних для започаткування та здійснення виробництва.

Авансований капітал витрачається на придбання засобів виробництва (постійний капітал) та наймання робочої сили (змінний капітал). Постійний капітал поділяється на:

- основний капітал - це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці;

- оборотний капітал - це частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці.

Елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. Виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією.

Виробничі фонди підприємства поділяються на:

- основні фонди або ж основні засоби (ОФ) - це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час (більше одного року), не змінюють своєї первісної натуральної форми та розмірів і переносять свою вартість на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань;

- оборотні фонди - це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції, змінює або втрачає свій первинний натуральний вигляд і повністю переносить свою вартість на вартість продукції.

Оцінка ОФ є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона об'єктивно необхідна для правильного визначення загального обсягу ОФ, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності.

Залежно від моменту проведення оцінки вартість ОФ визначається як: 1. Первісна вартість (В„) - це фактична вартість ОФ на момент їх придбання і взяття па баланс:

 

Вn = Ц + 3 + С + М, грн., (5.1)

 

Де: Ц - ціна обладнання, грн.;

З - збори, мита, непрямі податки, грн.;

С - витрати на страхування ризиків, грн.;

М - витрати на установку, монтаж і доведення до необхідного стану ОФ, грн.

2. Відновна вартість (В„) - це вартість відтворення ОФ в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що і первісна вартість, але за сучасними цінами і включає результати переоцінки ОФ (індексацію первісної вартості). Визначається:

 

Вв = Вn / ,грн., (5.2)

 

Де: - середньорічний процент приросту продуктивності праці в країні за час використання ОФ;

t - кількість років експлуатації ОФ до моменту визначення відновної вартості.

3. Справедлива або реальна вартість ОФ - це первісна вартість ОФ, одержаних в обмін. Вона дорівнює сумі, за якою цей об'єкт може бути обмінений в разі здійснення угоди між зацікавленими і компетентними незалежними сторонами. Справедливою вартістю вважається ринкова вартість ОФ, яка визначається професійними оцінювачами-експертама. Залежно від стану ОФ вони оцінюються за:

1. Повною вартістю (первісною або відновною балансовою) - це вартість у новому, не спрацьованому стані (саме за цією вартістю ОФ рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування).

2. Залишковою вартістю, яка визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт ОФ був взятий на баланс підприємства (повною вартістю), та сумою зносу.

3. Ліквідаційною вартістю - залишкова вартість ОФ на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням. За цією вартістю підприємства можуть реалізувати ОФ, списати, передати на баланс іншому підприємству.

У податковому обліку використовується балансова вартість ОФ. Визначається щодо груп основних фондів відповідно їх призначенню (для ОФ першої групи визначається на окремий об'єкт), а також для нематеріальних активів. Розраховується кожного кварталу. Балансова вартість на початок розрахункового кварталу визначається за формулою:

 

Ба = Б(а-1) + П(а-1) - В (а-1) - А (а-1) (5.3)

 

Де: Ба - балансова вартість ОФ на початок розрахункового кварталу;

Б(а-1) - балансова вартість ОФ на початок кварталу, що передував розрахунковому;

П(а-1) - сума витрат, понесених на придбання ОФ, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій ОФ, що підлягають амортизації протягом кварталу, що передував розрахунковому;

В (а-1) - сума виведених з експлуатації ОФ протягом кварталу, що передував розрахунковому;

А (а-1) - сума амортизаційних, відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворення ОФ підприємств є їхня класифікація:

1. В залежності від участі у виробничому процесі розрізняють:

- виробничі фонди;

- невиробничі фонди.

2. Для цілей бухгалтерського обліку і статистики (відповідно до Національного стандарту бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби"):

- земельні ділянки:

- капітальні витрати на поліпшення земель;

- будівлі, споруди та передавальні Пристрої;

- машини та устаткування;

- транспортні засоби;

- інструменти, прилади, інвентар (меблі);

- робоча і продуктивна худоба;

- багаторічні насадження;

- інші основні засоби.

3. Для розрахунків амортизаційних відрахувань, а також для потреб податкового обліку:

- І група (виробничо-технічні будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої);

- П група (транспортні засоби (включаючи автомобілі); меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні пристрої та інструменти; офісне (конторське) обладнання, пристрої до нього);

- III група (інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2, а саме: робочі машини та устаткування, силові машини та устаткування, вимірювально-регулюючі пристрої, лабораторне устаткування та інші);

- IV група (електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів)).

Структура основних фондів - це склад та співвідношення між групами основних фондів відповідно до класифікаційних ознак. Розрізняють такі види структур:

1. Виробнича (технологічна) структура ОФ - це співвідношення різних груп основних фондів у їх загальній вартості, або співвідношення активної і пасивної частини основних фондів.

2. Галузева структура ОФ характеризується співвідношенням питомої ваги ОФ різних галузей до їх загальної вартості.

3. Вікова структура ОФ - це співвідношення ОФ різних вікових груп у їх загальній вартості.

Зношування (знос) - це втрата ОФ своєї вартості. Розрізняють два види зношування -фізичне та моральне.

Фізичне зношування - це втрата ОФ своїх споживчих властивостей, внаслідок чого вони перестають задовольняти вимогам, які до них ставляться.

Фізичне зношування може мати місце внаслідок експлуатації ОФ в результаті спрацювання деталей, вузлів, блоків, а також у процесі їх бездіяльності і тривалого зберігання в результаті дії зовнішнього середовища

Фізичне зношування може бути усувне, яке ліквідується шляхом проведення ремонтів різної складності, аж до капітальних, та неусувне, яке призводить до повного руйнування ОФ та їх ліквідації.

Мірилом фізичного зношування є коефіцієнт фізичного зношування ОФ (Кф.знош.), який обчислюється:

 

Кф.знош.= Вкап.рем. / Вп (5.4)

 

Кф.знош. = Асум / Вп (5.5)

 

Кф.знош. = Тф / Тн(5.6)

 

де: Вкап.рем. - вартість капремонтів обладнання від початку служби, грн.;

Асум- сума амортизаційних відрахувань від початку служби (сума зношування), грн.;

Тф, Тн - відповідно фактичний та нормативний строк служби обладнання. Моральне зношування - це передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення ОФ, викликане або здешевленням відтворення ОФ (моральне зношування першого роду), або використанням більш продуктивних засобів праці (моральне зношування другого роду):

Кмор.знош.1 = Вп – Вв / Вп (5.7)

 

Кмор.знош.2 = (1 - Прс / Прн) (5.8)

 

Де: Прс - продуктивність старої техніки;

Прн - продуктивність нової техніки.

 

Процес відшкодування зношування ОФ здійснюється шляхом амортизації.

Амортизація - це перенесення вартості ОФ на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення. Фактично амортизація означає списання протягом кількох років експлуатації балансової вартості ОФ. Амортизаційні відрахування відносяться на витрати виробництва і з них формується амортизаційний фонд підприємства, який і використовується для відновлення ОФ.

Норма амортизації - установлений щорічний розмір відрахувань у відсотках до вартості ОФ, який використовується для визначення суми амортизаційних відрахувань. Розраховується тільки на повне відновлення (реновацію). Визначається:

 

На = 1 / Т * 100% (5.9)

 

Або На = (Вп – Вл) / (Вп * Тн) * 100%, (5.10)

 

Де: Вл - ліквідаційна вартість ОФ.

Згідно чинного законодавства (Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств"), норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп ОФ на початок звітного періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 2%, група 2 - 10%, група 3 - 6%, група 4 - 15%. Підприємство може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених цим законом.

Для здійснення економічно вигідного процесу нарахування амортизації важливо правильно вибрати метод амортизації.

Методи амортизації основних фондів поділяють на: *'

1) прямолінійний (рівномірний);

2) методи прискореної амортизації:

- метод зменшення залишкової вартості;

- метод прискореного зменшення залишкової вартості;

- кумулятивний;

- виробничий.

Прямолінійний метод передбачає перенесення вартості основних фондів на собівартість продукції, що виробляється, протягом амортизаційного періоду (нормативного строку службу) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів, а саме:

 

Аріч = (Вп – Вл) / Тн (5.11)

 

Недоліки: відсутня можливість урахувати фактори морального зносу ОФ, а також нерівномірність витрат на всі види ремонту (в останні роки експлуатації об'єктів вони більші, ніж у перші роки).

Даний метод доцільно використовувати для нарахування амортизації об'єктів пасивної частини ОФ.

З метою пожвавлення процесу відтворення ОФ та захисту нагромадження амортизаційних сум від знецінення підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію ОФ. Ці методи дають змогу протягом першої половини терміну корисного використання ОФ відшкодувати 60-70% їх вартості в результаті застосування підвищених норм амортизації.

Метод зменшення залишкової вартості передбачає обчислення річної суми амортизації як добутку залишкової вартості ОФ на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка визначається за формулою:

 

На= (1 - ) * 100%, (5.12)

 

де п - термін корисного використання ОФ, років.

Даний метод доцільний у тому разі, коли новий об'єкт ОФ дає найбільшу віддачу у перші один- два роки експлуатації.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється виходячи зі строку корисного використання і подвоюється. Річна норма амортизації визначається:

 

Ha= 1 / Тн * 2 * 100% (5.13)

Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим їх зниженням у другій половині. Визначення річних сум амортизації цим методом здійснюється в декілька етапів:

1. Додаються числові значення років служби об'єкта ОФ і визначається кумулятивне число.

2. Утворюються кумулятивні коефіцієнти.

3. Обчислюються річні норми амортизації як добуток вартості, яка амортизується, і кумулятивного коефіцієнта.

При використанні цього методу за першу половину терміну експлуатації ОФ замортизовується більш як 65% їх вартості.

Виробничий метод, за яким сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) із використанням об'єкта основних засобів. За цим методом розраховуються місячні суми амортизації. Метод базується на врахуванні виробітку продукції за весь термін експлуатації об'єкта і за кожний місяць, тобто амортизація об'єкта ОФ здійснюється пропорційно до його виробничого завантаження. Місячна сума амортизаційних відрахувань розраховується:

 

Aміс = Qміс * (Вп – Вл) / Qлан (5.14)

 

Де: Qміс - місячний обсяг продукції, який підприємство очікує виробити із використанням об'єкта основних засобів, грн.;

Qплан - загальний обсяг продукції (за весь термін експлуатації), який підприємство очікує виробити із використанням об'єкта основних засобів, грн.

Фізичне та моральне зношування ОФ можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення.

Просте і розширене відтворення ОФ відбувається в безперервному процесі здійснення різних його взаємопов'язаних форм - ремонту, модернізації та заміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, виробництв і підприємств в цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів.

Ремонт ОФ - це відновлення фізичного зношування окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання ОФ у працездатному стані протягом усього терміну їх служби. За економічним змістом ремонти поділяються на: поточний, капітальний, відновний. За організаційно-технічними ознаками ремонти поділяються на:

- капітальний;

- середній;

- малий.

Витрати на проведення різних видів ремонту по різному відносяться на витрати виробництва (поточний та капітальний - на собівартість, відновний - за рахунок державного резервного фонду).

Просте відтворення забезпечується амортизаційними відрахуваннями, а розширене - шляхом здійснення технічного переоснащення, реконструкції та розширення діючого підприємства і нового будівництва.

Технічне переоснащення передбачає здійснення заходів щодо впровадження нової техніки і технології на окремих дільницях, механізації і автоматизації виробництва без розширення виробничих площ.

Реконструкція - це суттєве технічне вдосконалення і оновлення ОФ, пере облаштування виробництва; здійснюється за єдиним проектом раз у 5-10 років.

Розширення підприємства - це спорудження других і наступних черг, додаткових виробничих комплексів, цехів, комунікацій, допоміжних і обслуговуючих виробництв на території підприємства.

Нове будівництво - будівництво підприємства, цеху, корпусу на нових будівельних майданчиках за окремим затвердженим проектом; передбачає розширення виробничих площ, значне збільшення потужності.

Ефективність використання ОФ характеризується рядом показників, які поділяються на три групи:

1. Показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці. До них належать:

- коефіцієнт оновлення (Кон) - відображає частку введених ОФ у звітному році у загальній їх вартості на кінець звітного року:

Кон = ОФвв / ОФкр (5.15)

 

Де: ОФвв- вартість введених протягом року ОФ;

ОФкр- вартість ОФ на кінець року.

У свою чергу, вартість ОФ на кінець року розраховується:

 

ОФкр = ОФп.р. + ОФ вв ОФ вив ( 5. 16 )

 

Де: ОФп.р.- вартість ОФ на початок року,

ОФ вив - вартість виведених з експлуатації ОФ протягом року.

- коефіцієнт вибуття (KBHB) - відображає частку вибулих у звітному періоді ОФ у загальній їх вартості на початок цього ж року:

 

К вив = ОФ вив / ОФп.р. ( 5.17 )

- коефіцієнт приросту ОФ ( Кп.р. ) - відносне збільшення ОФ порівняно з їх вибуттям у звітному році:

 

Кпр = (ОФ вв - ОФ вив) / ОФкр (5.18 )

- видова структура ОФ;

- технологічна структура устаткування;

- вікова структура устаткування;




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 735; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.302 сек.