Методи встановлення норм

Методика встановлення норм часу залежить насамперед від типу виробництва (масове, серійне, дрібносерійне, індивідуальне), рівня механізації праці робітників, а також від форми організації праці. Розрізняють такі методи нормування: сумарний дослідно-статистичний, розрахунково-аналітичний, укрупнений, мікроелементний. Сутність сумарного дослідно-статистичного методу полягає в установленні норми загалом на операцію без розчленування її на складові елементи. За цим методом норми визначають на основі статистичних даних про фактичні затрати часу за минулий період або порівняння якоїсь операції з аналогічними операціями. Норми, установлені таким методом, називаються дослідно-статистичними. За розрахунково-аналітичного методу операцію попередньо розчленовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції. Цей метод нормування дає значно точніші результати, ніж сумарний дослідно-статистичний. Він є основним методом для масового, великосерійного і серійного типів виробництва, тобто для тих умов, коли одна операція повторюється багато разів. Складовими аналітичного методу є: аналіз застосовуваного технологічного процесу та існуючих форм організації праці на робочому місці: проектування найраціональнішого складу, послідовності і тривалості виконання елементів операцій, які нормують, розроблення оптимальних режимів роботи устаткування, передових прийомів праці і раціональної організації робочого місця. Сутність укрупненого методу полягає у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин затрат робочого часу на типові операції, деталі або види робіт. За цим методом найдоцільніше розраховувати норми на підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним типом виробництва. Велике значення має мікроелементний метод нормування праці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою цього методу виділяють і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементи визначають норми затрат часу залежно від найважливіших чинників, які впливають на їх структуру. Переваги цього методу полягають у тому, що ще до початку трудового процесу можна конструювати ручні прийоми окремих трудових процесів на основі створення системи мікроелементів, які вирізняються характером і методом виконання роботи, схемою організації робочого місця і трудовими навичками робітника. За допомогою цієї системи можна встановити раціональність затрат часу на виконання окремих елементів операції. Затрати часу на окремі найпростіші елементи визначають за так званими мікроелементними нормативами. Ці нормативи є очікуваними величинами часу, знайденими в результаті статистичної обробки. Аналітичним та укрупненим методами і методом мікроелементного нормування визначаються технічно обґрунтовані норми.

96. критерії і показники ефективності організації праці

Загальновизнаним критерієм ефективності виробництва є співвідношення результатів та витрат. На макрорівні результати можуть оцінюватись за різними методологіями. У колишніх соціалістичних країнах основними показниками були сукупний суспільний продукт (ССП) та національний доход(НД). Згідно з цією концепцію ССП та НД створювався лише галузями матеріального виробництва, а результати галузей соціальної сфери не враховувався, бо вони безпосередньо не створюють нової вартості, а лише посередню впливають на її зростання. У міжнародних розрахунках і порівняннях використовується ВВП, характеризуючий кінцеві результати діяльності як матеріального виробництва, та і не виробничої сфери.

Розрахунки ВВП можуть здійснюватись на основі обліку доходів через податкові надходження, чистого кінцевого продажу резидентів або доданої вартості. Критерієм ефективності на всіх рівнях управління може бути максимальний внесок у досягнення стратегічних цілей держави. Визначення цього внеску потребує розраховувати ВВП для географічного району, міста, підприємства. Для аналітичних цілей більш придатний останній з наведених методів визначення ВВП – на основі доданої вартості, яка являє собою різницю між виручкою від продажу та витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, сторонні послуги.

97. сутність продуктивності і продуктивності праці

Згідно з рекомендаціями міжнародної організації праці розрізняють поняття “продуктивність” і “продуктивність праці”. Продуктивність - ефективність використання ресурсів праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації під час виробництва різних товарів та надання послуг. Вона відбиває взаємозв’язок між кількістю і якістю вироблених товарів або послуг і ресурсами, що були витрачені на їх виробництво. Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності. Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці, у її визначенні вихідною категорією є праця. Праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з: - живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції; - минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія - повністю; машини, спруди - частково). Продуктивність праці — це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу на одиницю продукції. Продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці.

98. значення продуктивності праці для соціально - економічного розвитку суспільства

Продуктивність праці — це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності. Національний дохід або внутрішній національний продукт у разі підвищ продуктивності збільшується швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, спаду виробництва, інфляції, безробіття. Модель ”пастки” низької продуктивності: повільне зростання продуктивності (порівняно з витратами, особливо на працю і енергію) - підвищення цін (на вітчизняні і експортні товари) - підвищення одиничних витрат (на робочу силу й енергію) - уповільнений збут (на внутрішньому і зовнішньому ринках) - низьке завантаження виробничих потужностей - уповільнене накопичення капіталу (недостатня капіталоозброєність) - повільне зростання продуктивності. Модель показує причинний зв’язок між багатьма змінними і чинниками, які впливають на продуктивність. Підвищення продуктивності має такі цілі: - стратегічну - підвищення життєвого рівня населення; - найближчу - підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці - збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукції зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

99. продуктивність праці, її інтенсивність

Продуктивність праці — це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Продуктивність праці тісно пов’язана з її інтенсивністю. Інтенсивність характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними і психологічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. Тому виникає поняття нормальної інтенсивності; воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Отже, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської діяльності.

100. показники і методи виміру продуктивності праці

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виро­бленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення ма­ємо два показники: виробіток і трудомісткість. Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до вели­чини робочого часу, витраченого на його виробництво: B=Q/T, де В — виробіток; Q обсяг виробленої продукції; Т — затрати робочого часу. Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку): Тр=T/Q, де Тр — трудомісткість на одиницю продукції. Чим більший виробіток продукції за одиницю часу або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток.

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) за­лежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи. Натуральний метод полягає в тому, що обсяг виро­бленої продукції і продуктивність праці розраховуються в нату­ральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо). Має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, не враховує змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.). Трудовий метод найчастіше використовується на робочих міс­цях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг вироб­леної продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання про­дуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на ви­користанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товар­на продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід). На практиці, щоб усунути спотворення величини виробітку, що виникає у разі зміни асортименту продукції (при зміні пропорцій матеріало- і трудомісткості), можна розрахувати індекси продуктивності праці змінного, постійного складу, структурний індекс.

101. фактори продуктивності та їх класифікація

Фактори – це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності. Зарубіжні економісти виділяють дві основні групи факторів продуктивності: зовнішні (які не контролюються), внутрішні (які контролюються). Зовнішні фактори включають політичні, соціальні й економічні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення та інституційні ме­ханізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого підпри­ємства. Внутрішні фактори — це ті, які перебувають в зоні контролю окремого підприємства і поділяються на «тверді» та «м'які». «Тверді» (стійкі, сталі) включають в себе виріб, технологію та устаткування, сировину. «М'які» (змінні) фактори включають якість робочої сили, підвищення ефективності її використан­ня за допомогою подальшого удосконалення мотивації праці, по­ліпшення її поділу і кооперації, участі всіх категорій працівників в управлінні підприємством; організаційні системи і методи, стилі і методи управління.

Зовнішні фактори впливають на стратегію діяльності підпри­ємства і продуктивність. Так, удосконалення урядом податкової політики, законодавства про працю, соціальної інфраструктури, політики цін, забезпечення більш раціонального порядку викори­стання природних ресурсів мотивують відповідні рішення на підприємстві щодо структурного, організаційно-технологічного його функціонування. Розглядаючи сутність праці як процес споживання робочої си­ли і засобів виробництва, всі фактори, що визначають підвищен­ня продуктивності праці, можна об'єднати в три групи: - матеріально-технічні; - організаційно-економічні, котрі характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва; - соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

102. резерви зростання продуктивності праці

Резерви зростання продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконален­ня техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів. Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення. За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви. За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіо­нальні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви. Внутрішньовиробничі резерви можна поділити на резерви зниження трудомісткості продукції; резерви поліпшення використання робочого часу. Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і нау­ково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба ви­користовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.

Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їх кількісна оцінка. Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних вели­чинах. На конкретний період величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем про­дуктивності праці. Оцінити вплив зниження трудомісткості продукції, поліпшен­ня використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна за допомогою формул - за рахунок:

зниження трудомісткості: Пп.=(Тм/Тн)*100-100; Еч=((Тм-Тн)Р)/Ф*К, де Пп— величина підвищення продуктивності праці, %; Тм Тн— минула та нова трудомісткість на операцію або виріб; Еч— економія чисельності робітників; Р — кількість виробів або операцій; Ф — реальний фонд робочого часу одного робітника, год.; К — коефіцієнт виконання норм.

поліпшення використання робочого часу: Пп.=(m-n)*100/(100-m), де т — втрати робочого часу в базовому періоді, %; п — втрати робочого часу в поточному періоді, %.

змін у структурі кадрів: Іп.з=Іп*Іd, де Іп.з- індекс загальної продуктивності праці; Іп— індекс продуктивності праці основних робітників; Іd-індекс зміни частки основних робітників у загальній кількос­ті робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою: Іd= d(пот.)/d(баз.).

103. теоретико-методологічні аспекти ефективності праці

Ефективність (продуктивність) праці - це загальний обсяг продукції поділений на кількість втраченої на його виробництво праці. На ефективність праці безпосередній вплив здійснюють такі фактори, як технічний прогрес, фондоозброєність, кількість робочої сили і ефективність розподілу різних ресурсів, їх сполучення і управління ними. Продуктивність праці підвищується по мірі покращення здоров’я, професійної підготовки, освіти і підвищення зацікавленості робітників в результатах діяльності, по мірі росту забезпеченості машинами і обладнанням а також природними ресурсами, при кращій організації виробництва і управління, при переміщенні робочої сили із менш ефективних галузей в більш ефективні.

Особливе місце серед факторів зростання ефективності праці займають освіта і професійна підготовка. Інвестиції в людський капітал - важливий засіб підвищення продуктивності праці. Взаємозв’язок між підвищенням рівня кваліфікації і і продуктивністю праці досить складна, проте певна доля зростання продуктивності праці залежить від рівня кваліфікації. Серед факторів продуктивності (ефективності) праці особливе місце займають умови праці. Поряд з покращенням умов праці величезне значення для підвищення його ефективності має покращення побутових умов робітників.

104. програмно-цільові методи підвищення продуктивності праці

В умовах ринкової економіки все більшого значення набува­ють розроблення й упровадження програм управління продуктив­ністю праці. Успішна реалізація довгострокових програм управління знач­ною мірою обумовлена якістю процесу планування на ранніх стадіях розроблення програм. Цілями програми є: ефективне використання людських ресурсів; мінімізація втрат виробництва; створення ефективної системи вимірювання продуктивності праці, тобто визначення межі і показників цілей цієї системи.

Кожен підхід щодо підвищення продуктивності праці охоплює: організаційні форми підвищення продуктивності праці; сфери підвищення продуктивності праці; засоби і методи підвищення продуктивності праці.
Структурними елементами процесу підвищення продуктивності праці є: оцінювання й аналіз організаційної системи, для якої роз­робляється програма. При цьому необхідно виявити слабкі і сильні сторони організації, ураховуючи передбачувані зміни ринкового се­редовища; оцінювання зовнішніх умов діяльності організаційної си­стеми, які можуть вплинути на проектування і розроблення програми; стратегічне планування. На цьому етапі забезпечується узго­дження цілей, завдань управління продуктивністю праці на пе­ріод 3—5 років; розроблення критеріїв результативності програми (конкретні вимірники, критерії, нормативи, за якими необхідно оцінювати заходи щодо управління продуктивністю); виявлення й аналіз резервів підвищення продуктивності пра­ці; розроблення проекту, що передбачає послідовність виконан­ня робіт, оцінювання витрат, функції виконавців, питання управ­ління проектом, аналіз витрат і вигод; розроблення планових заходів щодо подальшого підвищення продуктивності праці; розроблення ефективної системи матеріального стимулю­вання досягнення запланованих показників продуктивності праці; зведення всіх результатів планування в єдиний загальний план; залучення відповідних працівників щодо конкретних заходів упровадження; контроль за реалізацією заходів і регулювання їх виконання.

105. економічні закони, що регулюють розподільчі відносини в ринковій економіці

Управління соціально-трудовими відносинами чи їх регулювання - найважливіша частина функціонування всіх економічних систем. Можуть бути виділені державний та регіональний рівні, а також головна зона регулювання соціально-трудових відносин – основна господарська ланка – підприємство, організація. Функції та регулятори на кожному рівні відрізняються один від одного, оскільки відрізняються завдання і цілі суб’єктів управління. Законодавство про працю було і залишається головним інструментом регулювання соціально-трудових відносин, за допомогою якого розробляється та проводиться у життя політика в сфері праці.

В співвідношенні з масштабами своєї дії законодавчі акти можуть носити загальний або частковий характер. Законодавчого регулювання не достатньо для того щоб досягти цілей які декларують ті чи інші законодавчі акти. Необхідно мати механізм їх реалізації. Цим механізмом виступає програмна та нормативна діяльність держави в ролі його виконавчих органів. У сфері програмно-нормативної регламентації соціально-трудових відносин включені наступні основні напрями: 1. умови праці; 2. соціальна політика; 3. зайнятість; 4. міграційна політика; 5. демографічна політика. Методи реалізації програм: 1. адміністративні; 2. організаційні; 3. фінансові; 4. економічні.

106. сутність, джерела та структура доходів населення

Доходи населення - це інструмент для визначення рівня добробуту суспільства. Вони формуються за рахунок оплати, виплати соціальних фондів (регіональних, місцевих, а також фондів споживання підприємств і організацій), підприємницьких доходів, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, доходів від інших джерел. Ринкова економіка, орієнтуючи населення на підвищення свого добробуту, передусім за рахунок трудової активності, ініціативи і підприємництва, поряд з підтриманням соціально-незахищених груп населення потребує державних гарантій забезпечення споживання для всіх громадян. Доходи населення - це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини. Розрізняють грошові і натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів, підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів. Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, а також трансферти в натуральній формі. Виділяють номінальні і реальні доходи. Номінальні доходи - це величина нарахованих виплат і натуральних видач. Реальні доходи - це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги.

107. номінальні і реальні доходи

Номінальні доходи — це величина нарахованих виплат і натуральних видач. Реальні доходи — це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. Їх величина залежить від величини номінальних доходів та рівня заробітної плати.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата являє собою суму грошей, яку отримує робітник за виконану роботу. На її величину впливають різні фактори: рівень кваліфікації, різні умови й ефективність праці та кількість і якість праці. Підвищення середньомісячної зарплати на перший погляд свідчить про певне поліпшення добробуту населення. Але точнішим показником тут є реальна заробітна плата. Реальна заробітна плата - це сума матеріальних і духовних благ та послуг, які можна придбати за номінальну зарплату. Реальна зарплата залежить від ряду факторів: а) рівня номінальної зарплати; в) цін на товари і послуги, які споживає населення; с) величини податків, які сплачуються різними верствами населення в бюджет.

108. рівень життя: поняття і чинники, що його визначають

Рівень життя- це соціально-економічна категорія, яка відображає ступінь розвитку і задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб населення, а також умови в суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб. Підвищення рівня життя сприяє поліпшенню якості життя, тобто умов існування людини. Рівень життя визначають в цілому по країні, по окремих територіях та соціальних групах. Джерелом підвищення рівня життя населення є зростання національного доходу, який являє собою частину сукупного суспільного продукту після відрахування витрачених у процесі виробництва засобів праці і матеріальних витрат, тобто новостворену вартість. Для оцінювання зміни рівня життя населення визначають індекс вартості життя, який розраховують за набором товарів та послуг для різних соціально-демографічних груп населення і за мінімальним набором:

І = Ц1*g1/Ц0*g0

де Ц0, Ц1 - ціна покупки відповідно базисного і поточного періодів;

g0,g1- обсяг покупок базисного і поточного періодів.

Для характеристики рівня життя у вітчизняній і зарубіжній практиці використовуються показники бідності: абсолютної і відносної. За абсолютної бідності, бідними є частина домогосподарств, які не можуть забезпечити себе необхідною сумою благ. За відносної бідності, бідними є частина домогосподарств, які мають низькі доходи.

109. заробітна плата як соціально-економічно категорія ринкової економіки і основна форма доходів найманих працівників

Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація заінтересовує працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни. Заробітна плата як елемент ринку праці є ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, робіт (послуг) на окремому підприємстві. Сутність заробітної плати слід розглядати принаймні з п'яти позицій. По-перше, заробiтна плата – це економiчна категорiя, що вiдображає вiдносини мiж власником пiдприємства (або його представником) i найманим працiвником з приводу розподiлу новоствореної вартостi (доходу). По-друге, заробiтна плата – це винагорода, яку за трудовим договором власник або вповноважений ним орган сплачує працiвниковi за виконану роботу. По-третє, заробітна плата – це елемент ринку працi, що виступає як цiна, за якою найманий працiвник продає послуги робочої сили. З огляду на це заробітна плата виражає ринкову вартiсть використання найманої робочої сили. По-четверте, для найманого працівника заробітна плата – це його трудовий дохід, який вiн отримує в результатi реалiзацiї здатностi до працi, i який має забезпечити об'єктивно необхiдне вiдтворення робочої сили. По-п'яте, для пiдприємства заробiтна плата – це елемент витрат на виробництво, що включаються до собiвартостi продукцiї, робiт (послуг), i водночас головний чинник забезпечення матерiальної заінтересованості працiвникiв у досягненнi високих кiнцевих результатiв працi.

110. сутність і діалектика взаємозв’язку категорій «вартість робочої сили», «ціна робочої сили», «витрати роботодавця на робочу силу», «необхідний продукт», «заробітна плата», функції заробітної плати

Вартість робочої сили – це сукупність витрат підприємця, пов’язаних з використанням робочої сили, забезпеченням необхідного її відтворення. Сукупність життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили у грошовому виразі, визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці ціна робочої сили може відхилятися від її вартості. Ціна робочої сили насамперед залежить від кон'юнктури ринку праці, попиту та пропозиції робочої сили. Кон'юнктура може коливатися, викликаючи відповідні коливання в ціні. Вартість робочої сили формується на ринку через порівняння результативності, корисності праці із затратами на відтворення робочої сили. Вона встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, які потрібні для відтворення робочої сили. Необхідний продукт являє собою предметне, вречевлене втілення необхідної праці, відокремлену частину чистого продукту, яка забезпечує відтворення робочої сили трудящих, зайнятих продуктивною працею. За своєю натуральною формою - це насамперед сума матеріальних благ, споживання яких забезпечує відновлення працездатності робітника, певний рівень його кваліфікації та утримання непрацездатних членів його сім'ї. Необхідний продукт слід розглядати як суму матеріальних і духовних благ та різноманітних послуг, які створюються й споживаються працівниками сфер матеріального і нематеріального виробництва. Заробiтна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразi, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працiвниковi за виконану ним роботу. Функції заробітної плати - відтворювальна, регулююча, соціальна, мотивуюча і оптимізаційна.

111. соціально-трудові відносини з приводу формування доходів працюючих

Соціально-трудові відносини – комплекс взаємовідносин між сторонами, суб’єктами, органами сторін за участю держави і місцевого самоврядування, що пов’язані з наймом робочої сили і спрямовані на забезпечення високого рівня та якості життя особистості, колективів та суспільства в цілому

Політика доходів, що здійснюється суспільством, являє собою важливу складову загальної соціально-економічної політики, оскільки показники доходів населення є характеристиками рівня життя і економічними характеристиками одночасно.

Доходи населення - це інструмент для визначення рівня добробуту суспільства. Ринкова економіка, орієнтуючи населення на підвищення свого добробуту, передусім за рахунок трудової активності, ініціативи і підприємництва, поряд з підтриманням соціально-незахищених груп населення потребує державних гарантій забезпечення споживання для всіх громадян. Доходи населення - це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини.

112. міжнародна класифікація витрат на робочу силу

Класифікація витрат на робочу силу здійснюється за такими складовими групами:

1) пряма оплата;

2) оплата за невідпрацьований час;

3) премії та регулярні виплати;

4) заробітна плата в натуральній формі, пільги, послуги, допомоги в натуральній і грошовій формах;

5) витрати підприємств на оплату житла працівників;

6) витрати підприємств на соціальне забезпечення працівників;

7) витрати на професійне навчання;

8) витрати на утримання громадських служб;

9) витрати на робочу силу, що не віднесені до інших груп;

10) податки, що відносяться до витрат на робочу силу.

Витрати, що відображені в пунктах 1-4, за визначенням Міжнародної організації праці, є "прямими витратами на робочу силу", витрати пунктів 5-10 відносяться до "непрямих витрат на робочу силу".

113. еволюція політики доходів працюючих у світовій практиці

Доходи населення – сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини. Формування їх здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів, підприємницьких доходів, доходів від особистого підсобного господарства й індивідуальної трудової діяльності, доходів з інших джерел. Політика доходів – один із засобів централізованої дії на загальний розмір і розподіл знов створеної вартості. Статистика різних країн показує, що велика частина населення має мінімальні доходи, а менша – дуже високі. Суть політики доходів полягає в безпосередньому встановленні державою такої верхньої межі збільшення номінальної заробітної плати, який сприяв би виконанню основних завдань і реалізації пріоритетів, що стоять перед економікою. Конкретне формулювання окремих положень політики доходів в різних країнах різне. На практиці не існує два повністю ідентичних варіантів розвитку політики доходів. У механізмі здійснення і формах прояву цієї політики в кожній конкретній державі розрізняються особливості, що визначаються: - соціально-економічним і політичним розвитком тієї або іншої країни; - ступенем і характером втручання держави в питання регулювання заробітної плати; - традиціями укладення колективних договорів; - соціальною напруженістю в суспільстві. Розробка і реалізація політики доходів особливо далеко пішла у Великобританії, оскільки британська держава намагалася добитися узгоджених дій профспілок і уряду. Проте практично у всіх капіталістичних країнах політика доходів мала скромні економічні підсумки: її принципи повністю ніде не були здійснені.

114. функції заробітної плати

Як важлива соціально-економічна категорія заробітна плата в ринковій економіці має виконувати такі функції: відтворювальну; стимулюючу; регулюючу; соціальну, мотивуючу і оптимізаційну. Проте в сучасних умовах становлення ринку в Україні заробітна плата не може виконати цих функцій, її рівень забезпечує не більш як 21 % відтворення робочої сили, що не відшкодовує навіть прямих затрат праці і не викликає заінтересованості в переорієнтації робочої сили на пріоритетні сфери діяльності. Сьогодні заробітна плата виконує інші функції, а саме: збереження зайнятості, запобігання безробіттю ціною заниження заробітної плати; забезпечення соціальних гарантій; збереження попереднього статусу, пов'язаного з попереднім робочим місцем; стримування інфляції; перерозподіл зайнятих по галузях і сферах економіки; поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості; посилення мобільності робочої сили.

115. чинники, що впливають на рівень і динаміку заробітної плати

Динаміку реальної заробітної плати визначають за допомогою індексів вартості життя, які є відношенням бюджетного набору товарів поточного року до аналогічного бюджетного набору товарів за минулий рік. На динаміку реальної заробітної плати впливають чинники протилежної спрямованості (табл. 1). Таблиця 1. Чинники, що впливають на реальну заробітну плату

Реальна заробітна плата
Підвищуючі чинники	Знижуючі чинники
Зростання потреб найманих працівників Зміна кваліфікації і відповідно зростання ціни робочої сили Позитивна динаміка номінальної заробітної плати Низький рівень інфляції та прогресивна пікала податків Зростання валового внутрішнього продукту і національного доходу	Наявність і кількість безробітних Зниження попиту на робочу силу Зростання цін на продовольчі і непродовольчі товари Інфляція та висока пікала податків Інші чинники, пов'язані зі зменшенням обсягів виробництва

Від чинників, що впливають на реальну заробітну плату, значною мірою залежить те, як заробітна плата виконуватиме свої економічні та соціальні функції.

116. організація заробітної плати, її принципи і елементи

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» заробітна плата- це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Організації заробітної плати властиві певні принципи. 1. Оплата праці найманого працівника залежно від його особистого трудового вкладу, кількості і якості витраченої праці. 2. Надання самостійності підприємствам у виборі форм і систем оплати праці і визначенні її розміру. 3. Співвідношення в оплаті праці різних категорій і професійно-кваліфікаційних груп з урахуванням складності виконуваних робіт і умов праці, її престижності. 4. Стимулювання підвищення технічного й організаційного рівня виробництва, зниження собівартості й підвищення якості продукції. 5. Регулювання розмірів мінімальної заробітної плати, які
мають забезпечувати просте відтворення робочої сили працівникам різної кваліфікації. 6. Забезпечення випереджувальних темпів зростання продуктивності праці порівняно з темпами підвищення заробітної плати. 7. Посилення соціального захисту працівників. 8. Ясність і простота. Основні принципи організації оплати праці здійснюються за допомогою таких її складових елементів,як система угод і договорів на різних рівнях економіки, а також через: установлення норм трудових затрат, тобто нормування праці; установлення норм оплати праці, а саме застосування тарифної системи, або системи пайової участі працівника у фонді оплати праці підприємства; визначення системи оплати праці, тобто способу урахування
при оплаті індивідуальних і колективних результатів праці; установлення порядку змін в організації оплати праці на окремих підприємствах і його структурних підрозділах. Кожний з елементів має точно окреслене призначення, проте вони взаємодіють між собою, що забезпечує за правильного їх застосування дійову систему матеріальної заінтересованості у досягненні певних виробничих показників.

117. характеристика елементів організації заробітної плати на підприємстві

В економічній системі, що ґрунтується на різноманітних формах власності і господарювання, механізм організації заробітної плати складається з таких елементів: а) ринкового регулювання; б) державного регулювання; в) колективно-договірного регулювання через укладан­ня генеральної, галузевих, регіональних угод; колективних договорів на рівні підприємств; трудових договорів з найма­ними працівниками; г) механізму визначення індивідуальної заробітної пла­ти безпосередньо на підприємстві (в структурному підроз­ділі) з використанням таких елементів, як тарифна система або безтарифна модель, нормування праці, форми і системи оплати праці та преміювання. Хоча кожне підприємство (а інколи і структурний підроз­діл) має свою специфіку в організації оплати праці, її організаційними основами завжди є: забезпечення необхідного підвищення заробітної плати при зменшенні її витрат на одиницю продукції; регулювання трудових відносин, забезпечення рівноправності роботодавця і працівника; вдоско­налення нормування праці; вибір моделі, форм і систем опла­ти праці; взаємозв'язок розмірів заробітної плати з обсягами та вартістю виробленої продукції. Ефективна організація заробітної плати на будь-якому підприємстві неможлива без її основоположного елементу — нормування праці, яке дозволяє встановити відповідність між обсягом витрат праці й розміром її оплати в конкретних організаційно-технічних умовах.

118. тарифне нормування оплати праці

Тарифне нормування оплати праці як складова організації заробітної плати здійснюється за допомогою тарифної системи. Тарифна система відображає поділ працівників за професіями, спеціальностями і кваліфікацією. Професіяхарактеризує трудову діяльність і зайнятість працівника відповідно до одержаної ним підготовки, придбаних теоретичних знань і практичних навичок. Спеціальністьвідображає внутрішньопрофесійний поділ праці. Це поняття вужче порівняно з поняттям «професія». Кваліфікація - сукупність виробничих знань, умінь, певних практичних навичок.

За допомогою тарифної сітки, що є основою регулювання проф. – кваліфікаційного поділу та руху робочої сили, можна встановити рівні середньої кваліфікації робітників та складності роботи. Важливим елементом тарифної системи є тарифна ставка. Тарифна ставкавизначає розмір заробітку за годину, день або місяць роботи. Ставка 1-го розряду - це мінімальна заробітна плата працівника, визначена в колективному договорі, тобто вона відбиває законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці. Тарифні ставки наступних розрядів розраховують множенням тарифної ставки 1-го розряду на відповідний тарифний коефіцієнт.

Дата добавления: 2015-05-23