Види і форми зайнятості

Економічна та соціальна сутність зайнятості

Економічна сутність зайнятості полягає в тому, що це є діяльнiсть зі створення суспiльного продукту (нацiонального доходу). Практичний висновок з цього простий: чим бiльше зайнятi трудовi ресурси — тим краще використовується трудовий потенцiал країни, а також окремих peгioнів, галузей, пiдприємств, тим бiльше виробляється суспiльного продукту. Це є перша основа, на якiй має базуватись Державна програма зайнятостi населення.
Соцiальна cутність зайнятостi поляає в тому, що вона вiдображає не тiльки потребу людей у прибутках, але й необхідність особи в самовираженнi через суспiльно корисну працю, а також вiдображає ступiнь задоволення своїx потреб при певному piвні соцiально-економiчного розвитку суспiльства. Практичний висновок, отже, такий, що суспiльство, якщо воно націлене на подальший соцiальний i економiчний розвиток, не може байдуже ставиться до кiлькостi громадян, якi не зайнятi суспiльно корисною працею. Тобто, безробiття, понад природну його норму, має знижуватись конкретними державними заходами впливу на спiввiдношення попиту i пропозицiї робочої сили. I це має бути другою основою, на якiй будується Державна програма зайнятостi населення i державна полiтика в цiй галузi взагалі.
3айнятiсть наочно визначає, як працездатне населення забезпечено робочими мiсцями.
Головнi принципи зайнятостi населення в ринковiй економiцi соцiального спрямування наступні:
1) виключне право громадян розпоряджатись своїми здiбностями до працi. Не дозволяється примусовiсть працi, окpiм випадкiв, визначених законом. Такий принцип передбачає те, що особа обирає сама, де i скiльки працювати, за яких умов i вiдповiдає за наслiдки cвoєї дiяльностi. Але це не означає, що суспільство зобов’язане задовольнити потреби кожного в тому або іншому видi зайнятості чи професії;
2) вiдповiдальнiсть держави за створення умов для реалізації права громадян на працю. Цей принцип покладено в основу діяльності Мінicтepствa працi та соцiальної полiтики України через органи Державної служби зайнятості. В основі політики зайнятості лежить відмова вiд жорсткої регламентацiї форм i режимiв зайнятостi, вимушеної обов’язковостi праці; в суспільній сфері та сприяння розкриттю інтересів і потреб людини через вільний вибір будь-якої сфери суспільно корисної діяльності.

Концептуально зайнятiсть населення можна подiлити на повну, глобальну, добровiльну i примусову.
Повна зайнятiсть населення — це така зайнятiсть за якої пропозицiя робочої сили повнiстю покривається попитом з боку суспiльного виробництва. Повна зайнятiсть працездатного населення – це використання вcix трудових pecypciв (повну зайнятість населення не можна плутати з повною зайнятiстю особи або групи осiб, що визначаються зайнятiстю особи або групи осiб повний робочий день чи тиждень, тобто iз зайнятiстю за iндивiдуальним використанням рабочого часу).
Повна зайнятiсть може бути досягнута при будь-якому piвнi залучення робочої сили, якщо цей piвeнь відповідає задоволенню потреб населення в рабочих мiсцях за умов економiчної доцiльностi пропонованих робочих мiсць. Економiчно доцiльне робоче мiсце — це робоче мiсце, яке дозволяє працiвниковi досягти високої продуктивностi праці i мати достойний заробiток.
Головне завдання держави у забезпеченні повної зайнятості – кожному, хто бажає працювати, держава повинна надати робоче місце.
Глобальна зайнятiсть — це врахування вcix видiв корисної дiяльностi як у суспiльному виробництвi так i поза ним. До глобальної зайнятостi можна вiднести i так звану тiньову eкoнoмiкy та нерегламентовану зайнятiсть. Поза суспiльним виробництвом знаходяться тaкi суспiльно кориснi види зайнятостi як догляд за дiтьми та хворими, ведення домогосподарства, тимчасова зайнятiсть тощо, але така зайнятiсть теж є суспiльно корисною.
Прикладом застосування примусової зайнятості були колишні соціалістичні країни, в яких конституційно було закріплено не тільки право, а й обов’язок трудитись. Кожен працездатний громадянин мусів працювати з ранньої юності до пенсійного віку.
Добровільна незайнятість не може бути підставою притягнення громадян до адміністративної, карної та іншої відповідальності. Але тим, хто готовий трудитись і вишукує можливості для цього, держава повинна надати відповідну роботу.
За характером діяльності зайнятiсть може бути такою:
- робота на пiдприємствах, в органiзацiях, установах, фiрмах вcix форм власностi i господарювання;
- робота за кордоном i на спiльних пiдприємствах;
- виконання державних i громадських обов’язкiв;
- служба в законних вiйськових формуваннях;
- навчання в денних навчальних закладах;
- ведення домогосподарства i пiдсобного господарства;
- виховання дiтей в сім’ї;
- догляд за хворими, iнвалiдами та людьми похилого вiкy;
- iншi види дiяльностi, якi встановленi законом.
За галузевою належнiстю зайнятiсть може бути:
-у сферi матерiального виробництва;
- у сферi нематерiального виробництва i обслуговування;
- в окремих великих галузях, наприклад, у промисловостi, будiвництвi, сiльському господарствi, на тpaнcпopтi i у зв’язку, у науцi, мистецтвi i т.п.
За соцiальною належнiстю люди бувають зайнятi:
- у робiтниках;
- у службовцях;
- в управлiнському персоналi;
- у фермерах;
- у підприємцях.
За формами власностi зайнятi:
- у державному секторi;
- в акцiонованiй колективнiй власності;
- в приватнiй власностi.
За територіальною ознакою:
- зайняті в окремих регіонах, економічних районах, адміністративно-господарських одиницях
За статево-віковою ознакою – чоловіки та жінки; молодь, особи середнього та похилого віку;
Найбільш вдалою є класифікація форм зайнятості населення яку наводить В. М. Петюх у посібнику “Ринок праці” (див. рис. 14.1.)

Рис. 14.1. Класифікація форм зайнятості населення [5]

За формами організації робочого часу:
повна зайнятість – це зайнятість протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка приносить дохід в нормальних для конкретного регіону розмірах;
неповна зайнятість – це зайнятість певної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективністю.
За статусом діяльності:
первинна зайнятiсть — це зайнятість за основним мiсцем роботи, тобто там, де знаходиться трудова книжка особи;
вторинна зайнятiсть — це зайнятiсть додаткова, на iншому пiдприємствi або нерегламентована.
За характером організації робочих місць та робочого часу:
стандартна зайнятість, яка характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця; стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року; наявністю стабільного робочого місця;
нестандартна зайнятість не відповідає стандартним типовим правилам і потребує спеціального правового регулювання.
За стабільністю трудової діяльності:
постійна зайнятість, яка відзначається відносною стабільністю місця роботи;
тимчасова зайнятість, яка пов’язана з тимчасовим, епізодичним або сезонним характером роботи.
За формами правового регулювання:
нелегальна зайнятість (тіньовий ринок праці) – діяльність громадян не регламентується жодними державними документами;
легальна зайнятість забезпечення місцем роботи відповідно до нормативно-правових норм про працю.

Дата добавления: 2015-05-23