Античні міста Північного Причорномор’я та їхня роль у тогочасному світі

Дослідження пам'яток античної культури на території України почалося ще наприкінці 18 ст. Спочатку це були візуальні обстеження, викладені в загальних описах Північного Причорномор'я (Я.П.Сумароковим, І.Потоцьким, І.М Муравьйовим-Апостолом, Г.Е Кепером, П.І Кеппеном. Вже на початку XIX ст. створюються музеї в м.Миколаєві (1806), м. Феодосії (1811), м. Одесі (1825), м. Керчі (1826). Їхня діяльність спрямовувалась на вивчення переважно античних пам'яток. У 1801 р. П.К.Сухтелен проводить в м. Ольвії перші археологічні розкопки, трохи пізніше розпочинаються розкопки поблизу м. Керчі й у м. Херсоні. Регулярного характеру розкопки пам'яток античної культури Півдня Причорномор'я набули у кінці XIX ст. Крім історико-археологічних описів названих авторів, в першій половині XIX ст. були створені карти і плани залишків античних північнопричорноморських міст. Згодом були зроблені спроби звести археологічні матеріали а також розвідки з історії Боспорського царства й Ольвії.

З кінця XIX ст. розгорнулися систематичні розкопки трьох найбільших античних міст-держав та їхніх некрополів на території України – Березані та Ольвії (Б.В. Фармаковський, Е.Р. Штерн), Херсонеса (Одеське товариство старожитностей; К.К Костюшко-Валюженич, Р.І. Лепер), Пантікапея (К.Є. Думберг, В.В. Шкарпіл), курганів Боспорського царства. Були відкриті оборонні споруди, житлові квартали, терми (лазні) й монетний двір у Херсонесі, десятки монументальних поховальних споруд. У пожовтневий період, а особливо після Великої Вітчизняної війни, археологічні дослідження античних пам'яток України набули дуже широкого розмаху.

Завдяки цьому ми тепер маємо досить повне уявлення про археологію та історію всіх чотирьох центрів поширення античної культури в Північному Причорномор'ї – Тіри, Ольвії, Херсонесі і Боспора.

Цінним джерелом для дослідження історії античних північнопричорноморських держав є також свідчення давніх авторів. Насамперед це "Історія" Геродота. Відомості про Північне Причорномор'я залишили також Діодор Сицілійский, Страбон, Полієн, Демосфен, Єсхін, Діон Хрисостом, Птолемей, Овідій, Пліній та інші стародавні вчені, філософи, письменники, поети. Але найконкретнішими є різні археологічні джерела, які здобуваються при розкопках міст, поселень і некрополів (могильників).

Проаналізований матеріал дає можливість стверджувати, що в VII ст. до н.е. на території Північного Причорномор’я були засновані грецькі колонії у формі самостійних міст-держав. Так у 2-й половині VII ст. до н.е. на о. Березань греки заснували місто Борисфеніду, перше еллінське поселення у цьому регіоні. За ним з’явилися Ольвія, розташована в гирлі р. Буг, Тіра на Дністрі, Херсонес (Севастополь) та Феодосія на узбережжі Криму, Пантикапей (нині Керч), Тірібака, Німфей, Кіммерик на Керченському півострові, Фанагорія та ін. міста, що дало підставу сучаснику „Великої грецької колонізації” Платону стверджувати, що греки обсіли Чорне море „наче жаби ставок”. Колонії постачали в Грецію продовольство, особливо багато хліба, якого в метрополії не вистачало. Вони виступали посередниками в торгівлі Греції з сусідніми країнами. Засновниками цих міст були переважно вихідці з Мілета та Гераклеї Понтійської, хоч певну роль відігравали вихідці з Ефеса, Колофона, Теоса та інших міст.

У 480-ті роки до н.е. в Північному Причорномор’ї утворилася велика рабовласницька держава – Боспорське царство. Її кордони охоплювали територію Керченського і Таманського півостровів, а також пониззя Дону. Правляча династія Археанактидів об’єднала в одну велику античну рабовласницьку державу міста Фанагорію, Гермонассу та ін. Столицею держави було місто Пантикапей. Крім греків, значну частину населення Боспорського царства становили скіфи. За соціальною ознакою населення держави поділялося на знать, купців, ремісників, землеробів і рабів.

107 р. до н.е. в Боспорському царстві відбулося повстання. Повстанці убили царя, захопили владу і проголосили царем свого ватажка Савмака. з великими зусиллями боспорська знать придушила повстання, закликавши на допомогу іноземні війська.

Розташована на перехресті між Європою та Азією, територія сучасної України з давніх часів нерідко ставала об’єктом впливу різних культур та цивілізацій. через Причорномор’я вона відчувала благотворний вплив грецької цивілізації – античної та візантійської. разом з тим, знаходячись на заході величезного євразійського степу, ці землі зазнавали майже систематичних нападів войовничих кочівників.

Персоналії

Геродо́т Галікарн́аський (грец. Ἡρόδοτος), (між 490 і 480 до н. е.– бл.425 до н. е.) – давньогрецький історик, названий Цицероном «батьком історії». Один з перших географів і вчених-мандрівників. На підставі побаченого на власні очі і почутих розповідей створив перший загальний опис відомого тоді світу. Автор «Історії» в дев'яти книгах, присвячених опису греко-перських воєн з викладом історії держави Ахеменідів, Єгипту та ін., містить перший систематичний опис життя і побуту скіфів. Традиція приписує Геродоту тривалі подорожі країнами Сходу: він відвідав Єгипет, був у Месопотамії, Палестині, Фінікії, добирався до великих просторів північного узбережжя Чорного моря, відвідав грецькі колонії на території сучасної України, оглянув більшу частину північного узбережжя Африки та більшість островів Середземного моря, відвідав Персію. Сам Геродот описує як очевидець особливості більш суворого, ніж у Греції, клімату Скіфії, йому відоме планування Вавилона і те, яким способом зведені його стіни, наводить дані про відстані між єгипетськими містами в долині Нілу і докладно розповідає про звичаї єгиптян. «Історія» обривається описом облоги Сеста (478 до н. е.) і виглядає незавершеною; на підставі чого вважається, що Геродот помер між 430 і 424 до н. е.

Хвойка Вікентій В'ячеславович (чеськ. Vincenc V. Chvojka; 1850–1914, Київ) – український археолог чеського походження. Вікентій Хвойка народився в 1850 році в с. Семин на Ельбі, тепер Чехія, у старовинній шляхетській родині. Закінчив комерційну школу в Чехії, a у 1876 р. переїхав до Києва, де жив i працював учителем. З 1890-х років почав займатися археологією, здійснивши низку розкопів у Києві та на Наддніпрянщині; співпрацював з культурними діячами Києва, що гуртувалися в Товаристві шанувальників старовини та мистецтва. 1893 – відкрив і дослідив пізньопалеолітичну Кирилівську стоянку, що існувала близько 20000 років тому на Подолі в Києві, де виявлено скупчення великих кісток (мамонтів). Розкопи палеолітичних стоянок, крім Кирилівської, в урочищі Протасів Яр у Києві, у селі Селище на Черкащині та інші тривали 10 років. 1896 – відкрив пам'ятки трипільської культури в селах Трипілля, Жуківці, Стайки на Київщині, як також на березі Дніпра в Києві. Визначив місце цієї культури, зробив класифікацію пам'яток і встановив час її виникнення (4–3 тисячоліття до н. е.). Власне назва “трипільська культура” з’явилася у праці Вікентія Хвойки про розкопки поселень 1901 р. біля міст Канева та Ржищева на Київщині. Досліджував пам'ятки бронзового віку, городища й кургани скіфів, зокрема Пастирське (1898) і Мотронинське городища на Черкащині. 1898–1900 рр. – відкрив і провів розкопи на Середньому Придніпров'ї могильників з трупоспаленнями в урнах, так звані поля поховань, які належать до Зарубинецької (II століття до н. е. – II століття) і Черняхівської (2–5 століття) культур. Значну увагу присвятив дослідженню Київської Русі, особливо Києву, де здійснив розкопи на горі Киселівці (1894), Старокиївській горі (1907–1908), де були виявлені житла і майстерні ремісників та вироби з кістки, заліза, срібла, скла. Йому належать розкопи давньоруських міст – городищ з оборонними спорудами і руїнами храмів Білгорода на Ірпені, Витачева на Дніпрі, Шарки на Київщині, с. Кононча на Черкащині. В. В. Хвойка був дійсним членом 11 наукових товариств: Імператорського Московського археологічного товариства, Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей, Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва; членом-співробітником Російського археологічного інституту в Константинополі. Здобуті В. Хвойкою колекції, а також рукописні матеріали зберігаються та експонуються в Національному музеї історії України (Київ) та в Державному історичному музеї Москви. Помер 2 листопада 1914 р. й був похований на байковому кладовищі в києві.

Найважливіші події:

1 млн. р до н. е. – поява людини на території сучасної України;

млн. -10 тис. до н.е. – палеоліт;

IX- VI тис. до н.е. –мезоліт;

VI –IVтис. до н.е. –неоліт;

ІІІ-І тис. до н.е. - бронзовий вік;

І тис. до н.е. – залізний вік

ІV-III тис. до н.е. – трипільська культура;

IX-VII ст. до н.е. – кіммерійський період;

VII –III ст. до н. е. – скіфська доба;

VII-IVст. до н.е. – грецькі міста-держави;

ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. –розселення сарматів;

V-VII ст. – антський період в історії слов’ян

Контрольні запитання:

1. Охарактеризуйте основні теорії походження людини та появу людини на території України.

2. Проаналізуйте еволюцію знарядь праці давніх людей, як чинник розвитку людського суспільства.

3. Визначте основні підходи до проблеми походження та розвитку трипільців на території України.

4. Охарактеризуйте процес зародження перших цивілізацій, протодержавних та державних формувань на території України.

5. Античні міста-держави на території сучасної України: причини виникнення та значення для розвитку регіону.

Рекомендована література:

1. Античные города Северного Причерноморья. Очерки истории и культури, т. I. М— Л., 1955.

2. Бушин М.І., Морозов А.Г., Корновенко С.В., Лазуренко В.М., Мащенко І.Ю. Етносоціальні та державотворчі процеси в України у ІІІ – VІІ столітті н.е. - Черкаси: Ваш дім, 2004. – 119 с.

3. Геродот: Історія в 9-ти книгах. – К., 1993.

4. Головко О.Б. Князь Роман Мстиславович та його доба: Нариси з історії політичного життя Південної Русі ХІІ – поч. ХІІІ ст. – К. 2001

5. Грушевський М. Ілюстрована історія України. — К., 1991.

6. Давня історія України: У 2 кн. - Кн.2 / П.П.Толочко (кер. авт. кол.), - К., 1995

7. Дорошенко Д. Нарис історії України. – Львів, 1990.

8. Історія України. Навчальний посібник (під наук. ред. д.і.н., проф. М.І. Бушина). – Черкаси, 2000.

9. Історія України/Під редакцією В.Смолія. – К., 1997.

10. Історія української культури у п’яти томах. – Т. Історія культури давнього населення України. – К., 2001

11. Крижанівський М. Трипільський світ // Українська культура. – 2003. - №11-12. – С. 27.

12. Мурзин В.Ю. Происхождение скифов: основные этапы формирования скифского этноса. – К., 1990.

13. Мицик В. Хто заснував Трипільську культуру // Українська культура. – 2002. - №2. – С. 32.

Дата добавления: 2015-05-23