Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Демографічні та етнокультурні процеси




У боротьбі за незалежність України етнокультурні процеси в ХІV – першій половині ХVІІ ст. розвивалися в складних умовах іноземного гніту. Незважаючи на це, етнокультурний розвиток України розвивався по таким напрямкам: шкільництво, друкарство, література, письменство та мистецтво.

Найважливішою ознакою нації й необхідною умовою розвитку національної культури є наявність єдиної загальнонародної мови. Уже в другій половині ХІV ст. українська мова чітко простежується у державних актах, літературних пам’ятках, історичних піснях. Державною мовою Великого князівства Литовського була «руська» мова, яка склалася на основі староруської мови часів Київської Русі. «Руська» мова стала важливим етапом формування української національної мови, до якої дедалі активніше приєднувалися елементи народної, «посполитої» мови, якою розмовляли народні маси. Цікавою пам’яткою, в якій відбився процес формування української мови, є Пересопницьке євангеліє – рукописний переклад євангелія «из язика болгарського на мову рискую», тобто з книжної церковнослов’янської мови на мову «просту», близьку до тодішньої народно-розмовної української мови. Його переклад здійснений у 1556-1561 рр. у м. Пересопниці на Волині (нині село на Рівненщині) поповичем з м. Санока Михайлом Васильовичем і архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм. Від назви монастиря, якому Євангеліє довгий час належало, воно й дістало свою назву.

Мало відомо про стан шкільництва в литовсько-польській добі. Безперечно, в монастирях, при церквах школи існували по старому, в кращіх школах можна було не лише навчатися читати та писати, але й набути деякі відомості з теології, літератури, грецької мови.

Зокрема, перша українська школа виникла у Львові в 1546 р. Школи відкривалися в Галичині, на Правобережжі, в Закарпатті, переважно при монастирях і церквах, де викладачами були священнослужителі. У початкових школах навчалися діти різного віку, їх навчали читанню, письму, початкам арифметики, молитвам, співу. Серед шкіл одне з перших місць належало Острозькій школі, відкритій близько 1576 р. зусиллями й коштами князя К. Острозького (1526-1608). Першим ректором цієї школи був відомий письменник Герасим Смотрицький, учителями – видатні культурні діячі – Іов Княгиницький, Дем’ян Наливайко та інші. Навчальний процес в Острозькій школі знаходився на рівні тодішніх вищих протестантських і польських шкіл – академій. У ній викладалися грецька, латинська, польська, слов’яно-руська мови, а також «сім вільних наук» – трівіум (граматика, піїтика, риторика) і квадрівіум (діалектика, математика, астрономія, музика). З Острозької школи вийшло багато видатних письменників, учених, політичних діячів, зокрема Мелетій Смотрицький, Петро Сагайдачний.

Етнокультурному піднесенню в Україні в кінці ХІV – на початку ХVІІ ст., зокрема розвитку освіти, сприяли братства – громадські православні організації міщан. Першим разом із школою та друкарнею виникло в 1586 р. Львівське братство. Першим ректором Львівської братської школи став відомий учений Іов Борецький, викладачами – Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Ставровецький, Памва Беринда та інші Пізніше виникали й діяли братства в Рогатині, Красноставі, Городку, Галичі, Перемишлі, Дрогобичі та інших містах. У 1615 р. оформилося Київське, а в 1617 р. – Луцьке братства. При кожному з них була заснована школа. Навчання у братських школах було регламентоване статутом, що мав назву «Порядок шкільний». Братські школи мали демократичний характер. Тут навчалися діти заможних міщан, козаків, нижчого духовенства, дрібної шляхти, старшини, а також сироти. У братських школах вивчали старослов’янську, а часто й народну українську мову, польську, латинську мови та «сім вільних наук».

У 1631 р. архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила заснував при лаврі нову школу, яка в 1632 р. була об’єднана з Київською братською школою, внаслідок чого виник Києво-братський, або Києво-Могилянський колегіум, який згодом був перейменований на академію. Цей вищий навчальний заклад знаходився на рівні західноєвропейських університетів, тут викладали філософію, математику, риторику, слов’янську, грецьку, латинську, польську мови. Вихованці академії часто продовжували навчання в університетах Парижа, Рима, Відня, Гейдельберга.

Крім братських шкіл, в Україні в другій половині ХVІ – в першій половині ХVІІ ст. при церквах у селах і слободах існували численні парафіяльні школи, в яких навчалися діти селян і козаків. Подібні школи виникали і на Запоріжжі.

Для розвитку культури велике значення мало книгодрукування, яке набуло поширення в Україні в другій половині ХVІ ст. У 1573 р. у Львові була відкрита перша українська друкарня, одним із засновником якої був Іван Федорович (Федоров). В 1574 р. вийшла друком його книжка «Апостол». Переїхавши до Острога, на кошти князя К. Острозького І. Федорович заснував другу друкарню, в якій у 1578 р. видив „Буквар” – посібник для паралельного вивчення слов’янської та грецької мов, його неодноразово перевидавала в Україні та Білорусі. Надрукована Іваном Федоровичем у 1581 р. «Острозька Біблія» стала першою Біблією, надрукованою слов’янською мовою. Вона була розповсюджена не лише в Україні, а й у ряді інших країн, надійшла навіть до бібліотеки Оксфордського університету та до королівського двору Швеції. Наприкінці ХVІ – в першій половині ХVІІ ст. виникли й діяли інші друкарні – Дерманська, Рахманівська, Луцька братська, Кременецька на Волині, Чернігівська та ін. На 1654 р. в Україні налічувалося 24 друкарні. Центром осередку культури на Наддніпрянщині на початку ХVІІ ст. була Києво-Печерська лавра, її архімандрит Єлисей Плетенецький заснував друкарню та папірню і видав у 1616-1624 рр. кілька значних творів, до яких написав передмови. Головним друкарем у Лаврі був Памва Беринда, який зробив вагомий внесок у розвиток науки і мистецтва. Йому належить перший друкований словник «Лексикон славеноросский и имен толкование», надрукований у 1627 р. У цій книзі було перекладено зі слов’янської на тодішню українську мову 8 тисяч слів.

В Україні ХVІ – початку ХVІІ ст. у зв’язку з посиленням польсько-шляхетського гніту, наступом католицизму, насильницьким насадженням унії набуває розвитку полемічна література. Відомо близько 140 полемічних творів цього періоду, з яких близько 80 написано католиками та уніатами і близько 60 – православними. Першим визначним полемічним твором була книга Герасима Смотрицького «Ключ царства небесного», що вперше вийшла в Острозі в 1587 р. Автор зосереджує увагу на викритті ворожості щодо українського народу папства, католицизму, на достовірному показі соціальних протиріч, тяжкої праці поневолених селян, людей «бідних і убогих». Видатним полемістом кінця 80-90 рр. ХVІ ст. був Стефан Зизаній (Тустановський), який виступав з антикатолицькими та антиуніатськими усними проповідями та з полемічними творами. Особливо гострою стала полеміка між православними й католиками та уніатами після проголошення в 1596 р. Берестейської унії. У 1597 р. у Вільні польською, а в 1598 р. в Острозі тогочасною українською літературною мовою вийшов один з найвизначніших полемічних творів – «Апокрисис», підписаний псевдонімом Христофор Філалет. Це була відповідь на книгу єзуїта Петра Скарги про Берестейській собор. Спростовуючи твердження Скарги, автор виступає проти зазіхань Папи Римського і католиків на українські й білоруські землі, засуджує користолюбство, моральний розклад та розбещеність українських магнатів і зрадників-єпископів, відстоює права українського й білоруського народу на демократичне вирішення як світських, так і церковних справ. Серед відомих полемічних творів тих часів варто згадати трактат «Пересторога» (1606 р.) невідомого автора, «Тренос» («Плач») Мелетія Смотрицького, опублікований у 1610 р., «Протестація» (1621 р.) Іова Борецького, полемічні твори Івана Вишенського, що стали вершиною розвитку полемічної літератури. Збереглося 17 творів І. Вишенського, найголовнішими з яких є: «Извещение краткое о латинской прелести», «Посланіе до всех обще, в Лядской земли живущих», «Писаніе к утеклим от православное веры єпископом», «Обличение діавола-миродержца». У своїх творах І. Вишенський викриває всі вади укладу життя Речі Посполитої. З презирством і сарказмом він змальовує розкіш, розбещеність світських і духовних феодалів, пограбування, гноблення українського народу, рішуче виступає на захист православ’я проти унії, католицизму та єзуїтів.

У ХІV – першій половині ХVІІ ст. в українській культурі продовжувалися традиції історичного літописання. У літописах подано матеріали з історії України, Білорусі, Литви. Найбільш значимим для української історіографії ХV – початку ХVІ ст. є так званий Короткий Київський літопис, що становить частину Супрасльського рукопису (від назви Супрасльського монастиря поблизу Білостока, якому належав рукопис), він охоплює 862-1515 рр. Серед літописів кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст. чільне місце посідає Густинський літопис, список якого знайдено в Густинському монастирі поблизу Прилук на Полтавщині. Невідомий автор, творчо використавши значну кількість давньоруських літописів і польських хронік, виклав історію від часів Київської Русі, описав зародження козацтва, розповів про введення унії та нового календаря і довів виклад до 1597 р. Він засуджує польсько-шляхетське гноблення України, виступаючи на захист українського народу та православної віри. Важливими є також літописи, в яких оповідається про події першої половини ХVІІ ст., зокрема про селянсько-козацькі повстання – це Львівський і Хмільницький літописи, написання яких було завершено приблизно на початку другої половини ХVІІ ст.

У ХІV – першій половині ХVІІ ст. в Україні відбувався розвиток мистецтва, в якому дедалі більше виявлялися національні риси. Зароджується театральне мистецтво. З’являється віршована шкільна драма, в якій переважають релігійні та міфологічні сюжети й акторами в якій були переважно учні братських шкіл та студенти колегіумів. Особливого розвитку шкільна драма набула в Острозькій школі та Києво-Могилянській академії. Зароджується також комедія у формі інтермедій на побутові теми, які виконувалися в антрактах між актами драми. Вперше дві українські інтермедії були виконані між актами польської драми Якуба Гаватовича «Про усікновення голови Івана Предтечі», поставленої в 1619 р. на ярмарку в містечку Кам’янці-Струмиловій на Східній Галичині. В ХVІІ ст. з’являється вертеп – ляльковий театр. Вистави відбувалися у своєрідній двоповерховій дерев’яній скриньці, де на верхньому поверсі показували вистави на релігійні теми, на нижньому – з народного життя.

Розвивалася також і музична культура, основою якої була усна народна творчість. Тексти і мелодії до народних дум та історичних пісень складали переважно народні поети та композитори – кобзарі, бандуристи, які й були виконавцями цих творів. Кобзарі оспівували героїчну боротьбу та перемоги українського народу над турками, татарами, польською шляхтою, показували відвагу козаків та їхніх ватажків – Байди, Сагайдачного, Дорошенка, Сулими, Павлюка, Острянина та інших. Музика широко вивчалася в братських школах. У школах при церквах, монастирях, у деяких маєтках існували хорові капели. Церковний спів, починаючи з ХVІ ст., став багатоголосим, партерним (від латинського partes, тобто ноти окремих партій для окремих голосів мішаного жіночого і чоловічого хорів).

Архітектура й образотворче мистецтво України ХІV – першої половини ХVІІ ст. розвивалися на самобутній давньоруській основі. Характерним для архітектури та живопису цього періоду є зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, зображення природи, почуттів і переживань людини, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніх творів. В Україні широко будувалися замки та укріплення. Кам’яні замки споруджували здебільшого на Правобережжі (Луцьк, Володимир-Волинський, Кам’янець-Подільський, Острог, Львів та ін.), на Лівобережжі, де не було багатих покладів каменю, але вистачало лісів, зводилися дерев’яні та земляні укріплення міст (Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль та ін). Як фортеці часто будували й культові споруди – церкви й монастирі. Українські архітектори вміло поєднували в будівництві український національний стиль з кращими надбаннями європейського ренесансу.

Значного поширення набувають скульптура і різьблення, зокрема різьблення іконостасів. Живопис, який раніше був присвячений виключно релігійній тематиці, значною мірою набуває світського характеру. В Україні з’являються художні школи, найвідомішою з яких була Львівська. В ХVІ ст. маляр В. Стефанович отримав звання королівського художника. Він та його побратими створили прекрасні портрети польського короля С.Баторія, князя К. Острозького, громадського діяча, книговидавця і письменника Я. Гербурта та інших. Центрами живопису були Києво-Печерська лавра, а також міста Львів, Перемишль. На картинах вперше зустрічаються підписи малярів (Матвій, Яків, Владика та ін.). Розвивається книжкова мініатюра («Пересопницьке євангеліє»), гравюра, особливо по дереву (початок покладено гравірованими ілюстраціями в «Апостолі» та «Букварі» Івана Федоровича.

Значних успіхів було досягнуто в Україні в литті міді та олова і художній обробці металу. Особливого розвитку це набуло у Львові. Відливали й художньо оформлювали гармати, дзвони, ліхтарі, чаші, свічки, зброю, посуд. Оздоблювали їх за допомогою інкрустації золотом, коштовним камінням, гравіруванням, шліфуванням тощо.

Історія свідчить, що навіть втративши свою державність і незалежність, в період литовсько-польської доби, українці зуміли зберегти найвищі цінності: мову, пісню, народні звичаї та обряди, неповторну українську самобутність.

Так протягом доби підкорення та пригнічення український народ накопичував внутрішні сили, які виявив у наступній боротьбі за незалежність.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 490; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.012 сек.