Проголошення незалежності та його підтвердження всеукраїнським референдумом

Довгим і важким був шлях українського народу до державного самоствердження. Лише наприкінці другого тисячоліття один із найчисельніших слов’янських народів нарешті виборов свою незалежність. Народження незалежної України не відбулося негайно, з моменту прийняття відповідного документа – Акту про незалежність України. Спроба державного перевороту в СРСР у серпні 1991 р. мала визначальний вплив на подальшу долю українського народу. Центр подій зосередився у столиці. Вранці 19 серпня командуючий сухопутними військами СРСР генерал В. Варенников у супроводі першого секретаря ЦК Компартії України С. Гуренка прибув до Голови Верховної Ради УРСР Л. Кравчука та попередив його, що невиконання наказів Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС) СРСР стане підставою до негайного запровадження в республіці надзвичайного стану. Опинившись перед загрозою введення в Україну танкових армій, не контролюючи розміщені у республіці величезні збройні сили, Л. Кравчук зайняв обережну (можливо, надто обережну) позицію. Кількагодинне засідання президії Верховної Ради закінчилося безрезультатно. Члени опозиційної Народної Ради (І. Юхновський, Л. Танюк, В. Яворівський, О. Ємець) наполягали на заяві про невизнання Державного комітету з надзвичайного стану, а члени президії від КПУ відмежувалися від цього. У результаті українське керівництво не висловило підтримки Б. Єльцину, який протистояв путчу. Цілоденне засідання президії 20 серпня закінчилося половинчастим рішенням. Разом з тим у ньому не визнавалася дія постанов ДКНС на території України, що мало принципове значення. Контрольовані комуністами облвиконкоми (Дніпропетровський, Одеський, Миколаївський, Херсонський та ін. і Кримської АРСР) визнали заходи ДКНС за ідейними переконаннями, оскільки силового тиску на них не було.

23 серпня, тобто вже після провалу путчу, політбюро ЦК КПУ зробило спробу «виправдатися» і засудило «авантюрну спробу антидержавного перевороту», критикувало ЦК КПРС і намагалося перекласти на нього відповідальність за путч. Вранці цього ж дня в опечатаному приміщенні Львівського обкому КПУ було вилучено документи протилежного змісту. Вони незаперечно свідчили про те, що натхненником і організатором путчу був партапарат. Так, у шифрограмі секретаріату ЦК КПУ обкомам від 19 серпня вказувалося: «Заходи, що вживаються керівництвом країни по стабілізації становища і виходу з кризи, відповідають настроям переважної більшості трудящих і співзвучні з принциповою позицією Компартії України». З подіями, пов’язаними з серпневим путчем, можна докладно ознайомитись у збірнику «Хроніка опору», в якому вміщено документи, інші офіційні матеріали, свідчення преси про спробу державного перевороту, вчинену т.зв. ДКНС у серпні 1991 р.

24 серпня 1991 р. відбулася позачергова сесія Верховної Ради УРСР. Вона проголосила незалежність України, прийнявши «Акт проголошення незалежності України».

26 серпня президія Верховної Ради прийняла указ про тимчасове припинення діяльності КПУ, а також про опечатування і взяття під охорону службових приміщень партійних комітетів з тим, щоб забезпечити збереження майна і документів від розкрадання, руйнування і знищення. 30 серпня 1991 р., коли створена президією Верховної Ради спеціальна комісія довела участь партапарату у підготовці і здійсненні путчу, Л. Кравчук підписав указ «Про заборону діяльності Компартії України”, майно якої було передано державі.

Наголосимо, що у 1993 р. Верховна Рада України не відновила діяльність старої КПУ як «бойового загону КПРС», а дозволила створення Компартії України згідно з чинним законодавством як однієї з політичних партій незалежної України.

1 грудня 1991 р. – знаменна дата у багатостраждальній історії позбавленого своєї державності українського народу. У цей день відбулися референдум і вибори президента України. До списків було занесено 37,9 млн. громадян. У бюлетень до референдуму було включено текст Акта, прийнятого Верховною Радою 24 серпня, і питання «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?».

У голосуванні взяли участь 31,9 млн. громадян, тобто 84,2% від загальної кількості внесених до списків. Із них на питання бюлетеню відповіли «Так, підтверджую» 28,8 млн. громадян, або 90,3% з тих, хто взяв участь у голосуванні та 73,1% всіх виборців. Позитивну відповідь дало населення всіх регіонів України незалежно від їх національного та соціального складу. Отже, за незалежність країни проголосували не лише українці, але й представники інших народів, для яких батьківщиною є українська земля.

У голосуванні по виборах президента України взяли участь 31,9 млн. громадян, або 84,1 % виборців. З шести кандидатів Л. Кравчук отримав підтримку 19,6 млн. виборців. Тобто, за нього висловилося 61,6 % громадян, що взяли участь у голосуванні, або 51% всіх виборців.

Наприкінці 1991 р. закінчилась радянська епоха, відійшла у минуле радянська форма компартійної державності, яка насправді була фіктивною і міцно прив’язувала Україну до тоталітарної імперії.

Дата добавления: 2015-05-23