Латинська Америка

Китай

У 1899-1901 рр. відбулося народне «повстання іхетуанів», придушене військами інтервентів (Англії, Німеччини, Франції, Австро-Угорщини, Японії, СІЛА, Росії та Італії).

На початку XX ст. в Китаї були запроваджені реформи, спрямовані на підтримку китайських національних підприємців («нова політика»).

Розвиток національної буржуазії сприяв піднесенню національного руху в Китаї. Однак протидіяти могутнім іноземним компаніям китайські підприємці були неспроможні.

У 1911-1913 рр. у Китаї відбулась сіньхайська революція, в ході якої була повалена монархія. У країні наростало політичне протистояння. На півночі Китаю владу захопив генерал Юань Шикай (1859-1916). На півдні країни, де була проголошена Китайська республіка, її президентом став Сунь Ятсен (1866-1925). У серпні 1912 р. Сунь Ятсен створив Гоміндан (Національну партію). Завданнями революційного і національно-визвольного руху залишалось знищення військово-феодальних угруповань і об’єднання країни.

Японія

У період правління імператора Муцухіто (1868-1912 рр.), за «доби Мейдзі», проводилася політика широкої модернізації Японії. Реформи (адміністративна, податкова, станова, судова, військова, аграрна, у релігійній сфері, у галузі освіти та культури, реформи у виробничо-фінансовій сфері) кардинально змінили економіку, політичне та культурне життя країни.

Унікальність перетворень в Японії полягала в поєднанні модернізації, запозиченні європейського досвіду соціально-економічного та політичного розвитку з національною традицією та досвідом.

Швидкий економічний розвиток, перемога у російсько-японській війні 1904-1905 рр., мілітаризація економіки перетворили Японію на могутню країну, яка посилювала свою експансію в Азії.

Особливістю соціально-економічного розвитку Латинської Америки був латифундизм.

У більшості країн затвердилася республіканська форма правління. Однак парламентаризм і демократія багато в чому були формальними. Влада в цих республіках належала різним кланам латифундистів, тісно пов’язаних з керівництвом католицької церкви й армійською верхівкою, і нерідко набувала форми особистої влади вождя (каудильйо).

Армійська верхівка часто здійснювала військові перевороти.

В економічному відношенні країни Латинської Америки залежали спочатку від Англії (упродовж XIX ст.), а після Першої світової війни — від США. Найбільш розвинутими і впливовими країнами Латинської Америки були Бразилія, Аргентина і Мексика.

У 1910 р. у Мексиці розпочалася революція, що мала аграрний характер. На чолі революційного руху був Франсіско Мадеро, вбитий у 1913 р. У подальші роки революційні події та громадянська війна в Мексиці продовжувались.

3. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА 1914-1918 рр.

Створення воєнно-політичних блоків

ТРОЇСТИЙ СОЮЗ (пізніше — ДЕРЖАВИ ЦЕНТРАЛЬНОГО БЛОКУ)	АНТАНТА
1879 р, — договір між Німеччиною та Австро-Угорщиною	1893 р. — договір між Росією і Францією
1882 р. — договір між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією	1904 р. — договір між Англією і Францією — «Антанта» («сердечна згода»)
жовтень 1914 р. — вступ у війну Османської імперії	1907 р. — приєднання до Антанти Росії
жовтень 1915 р. — вступ у війну Болгарії	1915 р. — вихід із Троїстого союзу Італії та вступ її у війну на боці Антанти
	квітень 1917 р. — вступ у війну США на боці Антанти (США не входили до Антанти, а були лише її союзниками).

Причини Першої світової війни

Головною причиною Першої світової війни було загострення протиріч між провідними країнами світу у боротьбі за переділ світу. Міжнародну напругу посилили наслідки міжнародних конфліктів XIX ст. та їх несправедливе розв’язання, особливо німецько-французькі та німецько-англійські протиріччя.

Мілітаризація країн та гонка озброєнь прискорювали початок війни.

Привід до Першої світової війни

28 червня 1914 р. в м. Сараєво був убитий спадкоємець австро— угорського престолу ерцгерцог Франц Фердинанд.

23 липня Австро-Угорщина пред’явила ультиматум Сербії, а 28 липня розірвала з Сербією дипломатичні стосунки і оголосила війну.

29 липня розпочала мобілізацію Росія. Скориставшись цим і звинувативши Росію в підготовці до війни, Німеччина 1 серпня 1914 р. оголосила війну Росії. Вступ у війну цих великих держав означав перетворення її на світову.

Головні події Першої світової війни

Західний фронт	Східний фронт	Азія, Африка; морська війна	Політичні події
1914 р., серпень: німецькі війська вступили в Брюссель; наступ на Париж. Вересень: битва на Марні Жовтень: перша битва на р. Іпр.	Серпень: російські війська прорвали німецьку оборону в Східній Пруссії; поразка росіян. Наступ генерала Брусилова відкинув австро-угорців до Карпат.		3 серпня: Німеччина оголосила війну Франції. 4 серпня: Англія оголосила війну Німеччині. Жовтень: турецький уряд закрив протоки Дарданелли і Босфор для проходження кораблів союзників по Антанті. Листопад: Росія, Англія і Франція оголосили війну Туреччині.
1915 р., квітень: друга битва на р. Іпр.		Лютий: Німеччина запровадила підводну блокаду Англії. Квітень: Дарданелльська операція Травень: затоплений лайнер «Лузитанія».	Травень: Італія оголосила війну Австро-Угорщині. Жовтень: Болгарія вступила у війну на боці Центральних держав.
1916 р., лютий — грудень: Верденська битва Липень — листопад: битва на р. Соммі.	Червень — серпень: Брусиловський прорив (наступ російських військ проти Австрії).	Січень: англійські війська виведені з Галліпольського півострова Січень-лютий: наступ російських військ на Кавказі, взяття турецької фортеці Ерзерум. Травень: Ютландська битва.	Серпень: Румунія вступила у війну на боці Антанти.
1917 р., березень: наступ німецьких військ під командуванням Людендорфа. Серпень: наступ англійців у Фландрії.	Вересень: німецькі війська захопили Ригу.	Листопад: англійські війська окупували Німецьку Східну Африку.	Лютий: революція в Росії. Зречення Миколи II. Квітень: СШІА оголосили війну Німеччині. Жовтень: більшовицька революція в Росії. Декрет про мир.
1918 р., квітень — липень: остання спроба німецьких військ перехопити ініціативу. Наступ у Фландрії, бої на Марні. Серпень — вересень: розгром німецьких військ французькими військами під командуванням маршала Ф. Фоша.			Січень: «14 пунктів» В. Вільсона. Березень: мирний договір між Радянською Росією і Німеччиною. Вересень: Болгарія підписала перемир’я з Антантою. Жовтень: Туреччина підписала перемир’я з Антантою. Жовтень-листопад: революція в Німеччині. Листопад: Австро-Угорщина підписала перемир’я з Антантою. Листопад: Комп’єнське перемир’я.

Людські втрати від війни на фронтах

Німеччина — 1 770 000 чоловік
Росія — 1 700 000
Франція — 1 360 000
Австро-Угорщина — 1 200 000
Велика Британія — 910 000
Італія — 460 000
США — 115 000
Австралія — 60 000
Канада — 50 000
Нова Зеландія — 17 000

Мирні жителі гинули під час бойових дій — понад 5 млн чоловік, а також від хвороб, епідемій — більш ніж 6 млн. В останні місяці війни розпочалася епідемія грипу (так звана «іспанка»), яким заразилась майже половина населення Землі, а померло близько 40 млн чоловік.

Тема 3. ПОВОЄННЕ ОБЛАШТУВАННЯ

§ 10. Міжнародна обстановка після завершення Першої світової війни

1. ПАРИЗЬКА МИРНА КОНФЕРЕНЦІЯ

Відкриття конференції

Після підписання Комп’єнського перемир’я гармати замовкли. Боротьба за переділ світу переходила у сферу дипломатичних канцелярій, за стіл переговорів. Представники держав-переможниць з’їжджались до столиці Франції Парижа для остаточного підведення підсумків війни.

18 січня 1919 р. президент Франції Р. Пуанкаре офіційно відкрив Паризьку мирну конференцію. «Панове, заявив він, — рівно сорок вісім років тому у Дзеркальному залі Версальського палацу була проголошена Німецька імперія. Сьогодні ми зібрались тут для того, щоб знищити і скасувати те, що було створено в той день».

Пленарні засідання конференції мали формальний характер, тому що всі важливі питання вирішували представники США, Франції, Англії, Японії та Італії. По два представники від кожної з цих країн увійшли до Ради десяти, яка на своїх засіданнях мала вирішувати головні проблеми післявоєнного устрою світу. Головою Паризької конференції був обраний французький прем’єр Ж. Клемансо.

Радянська Росія не була представлена на Паризькій конференції. Країни Антанти різко негативно ставились до неї і не визнали сам факт її існування, оскільки більшовики, на їхню думку, прийшли до влади незаконним шляхом, внаслідок державного перевороту. Вони мали намір створити «санітарний кордон» навколо Радянської Росії і розчленувати її на сфери впливу. Особливі зусилля докладались, щоб не допустити зближення Німеччини з Росією.

Нове співвідношення сил після закінчення Першої світової війни

Конференція розпочала свою роботу в умовах нового співвідношення сил на міжнародній арені.

США займали передові позиції в світі, їхня економічна і військова міць під час війни різко зросла. З боржника країна перетворилась на світового кредитора. Якщо раніше американські політики, дотримуючись заповіту свого першого президента Дж. Вашингтона, намагались не втручатися у справи неспокійної Європи, то із закінченням світової війни за США закріпилась роль лідера післявоєнного світу.

Англія і Франція перебували у важкому економічному стані. Незважаючи на перемогу у війні, вони втратили свій попередній вплив на розвиток міжнародних подій.

Наміри головних держав-переможниць на конференції

США. Президент В. Вільсон вважав, що США можуть стати «рятівником» і гарантом миру. Своє бачення нових принципів міжнародних відносин він відобразив у «14 пунктах». Пропозиції Вільсона були спрямовані на запобігання світовій війні, на створення демократичного порядку у світі і були новим словом у міжнародних відносинах. «14 пунктів» Вільсона багато в чому визначили хід Паризької конференції.

Англія ще до початку конференції домоглася вирішення важливого завдання: німецький флот перестав існувати, і рештки його знаходилися в англійській гавані Скапа-Флоу. Англія захопила німецькі колонії в Африці і турецькі на Близькому Сході, але в той же час була зацікавлена в збереженні німецької держави для забезпечення рівноваги сил у Європі.

Репарація (від лат. reparatio — відновлення) — відшкодування державою, яка розв’язала агресивну війну, збитків, заподіяних державі, що зазнала нападу.

Контрибуція (від лат. contributio) — грошові суми, які переможена держава виплачує переможцю після закінчення війни. В основу контрибуції покладено «право переможця» незалежно від того, справедливу чи агресивну війну він вів.

Та все ж становище Англії не було безхмарним: домініони домоглися більшої самостійності; із світового кредитора країна перетворилась на боржника. Економіка була ослаблена, фінанси і торгівля дезорганізовані. У Лондоні з тривогою спостерігали за зростанням могутності економіки США та американського флоту.

Франція вимагала розчленування Німеччини на декілька дрібних держав, що допомогло б у здійсненні її намірів: захоплення значної частини німецьких і турецьких колоній, розширення своїх кордонів у Європі за рахунок Німеччини, повернення Ельзасу та Лотарингії. Франція сподівалась отримати понад 50% від загальної суми репарацій від Німеччини. Не відмовлялась Франція і від наміру здобути лідерство в Європі.

Дата добавления: 2015-05-23