Мовою цифр

Американський економіст Е. Богарт визначив загальну вартість витрат під час Першої світової війни в 359,9 млрд доларів золотом.

Зростання військового виробництва було досягнуто за рахунок мирних галузей промисловості і перенапруги в народному господарстві, що призвело до загального розладнання економіки.

Виробництво зброї у роки Першої світової війни

Країна	Гвинтівки	Кулемети	Артилерійські снаряди	Літаки
Росія	3 300 000	28 000	11 700	3 500
Англія	3 854 000	239 000	26 400	47 000
США	3 500 000	75 000	4 000	13 800
Німеччина	8 547 000	280 000	64 000	47 000
Австро-Угорщина	3 500 000	40 500	15 900	5 400

Воєнні витрати в роки Першої світової війни

Країна	Воєнні витрати, дол. США	Витрати на душу населення, дол. США	Частка воєнних затрат у національному прибутку, %
Росія	7 658 000 000		13,1
Англія	24 143 000 000		34,5
Франція	11 208 000 000		19,4
США	17 337 000 000		8,7
Німеччина	19 894 000 000		24,7
Австро-Угорщина	5 438 000 000		18,1

Особливо постраждало сільське господарство. Мобілізація до армії залишила село без найпродуктивнішої робочої сили і тягла. Посівні площі скоротились, зменшилось поголів’я худоби та її продуктивність. У містах Німеччини, Австро-Угорщини, Росії гостро відчувалась нестача продовольчих товарів, що з часом спровокувало голод. Він поширився навіть на армію, де були зменшені норми споживання продовольства.

Зміна статусу жінки в суспільстві в ході війни

Тисячі жінок прийшли на фабрики

Перша світова війна змінила статус жінки в суспільстві. У всіх країнах — учасницях війни жінки замінили чоловіків, які пішли на фронт. Тягар важкої роботи на підприємствах, що виробляли воєнну та мирну продукцію, ліг на плечі жінок. Крім того, жіноча та дитяча праця були дешевшими. Так, під час війни жіноча праця широко використовувалася в Російській імперії, у кам’яновугільній промисловості Донбасу.

З початком війни безліч жінок, у тому числі з аристократичних родин, працювали сестрами милосердя. Спростувавши уявлення про слабку стать, жінки опановували професію вантажників. З’явилися жінки — кондуктори автобуса, а в Росії — жінки-візники. Англійських поліцейських, що пішли на фронт, замінювали жінки.

Жінок почали приймати і на військову службу, здебільшого, в допоміжні частини, як медичний і технічний персонал.

У Росії після Лютневої революції був сформований «жіночий ударний батальйон смерті». У зверненні Московського жіночого союзу зазначалося: «Жодний народ у світі не мав такої ганьби, щоб замість чоловіків-дезертирів на фронт ішли слабкі жінки. Жіноча рать буде тією живою водою, яка змусить опритомніти російського богатиря». Зазнавши значних втрат у наступі влітку, «ударниці» були зняті з фронту і в жовтні 1917 р. взяли участь в захисті Зимового палацу у Петрограді.

Зміна ролі жінки в суспільстві сприяла піднесенню жіночого руху. Жінки вимагали рівних прав з чоловіками у родині, на виробництві.

У Німеччині в результаті Листопадової революції 1918-1919 рр. жінки отримали виборче право і проявили небувалу політичну активність на виборах у Національні збори: 78 % жінок, що мали право голосу, брали участь у голосуванні. Веймарська конституція надала жінкам політичну рівноправність і соціально-економічні права.

Зміни в системі цінностей людини

Перша світова війна змінила звички і вдачу людей, зробила їх терплячішими до насильницьких державних форм і посіяла зерна майбутніх конфліктів та війн.

Війна знецінила людське життя у масовій свідомості жителів планети, сприяла зростанню жорстокості в душах людей.

З іншого боку, страшні наслідки війни стимулювали піднесення масового руху проти насилля і війн взагалі, за мир і стабільність.

2. ПЕРЕГЛЯД ПОВОЄННИХ ДОГОВОРІВ У 1920-х рр.

Незадоволення окремих країн післявоєнним поділом територій

Версальсько-Вашингтонська система приховувала в собі глибокі суперечності, які були зумовлені нехтуванням інтересів багатьох держав.

Країни Антанти уклали мирні договори і пред’являли жорсткі вимоги уже фактично до інших держав, які повалили режими, винні у розв’язанні світового побоїща (Німеччина, Австрія та інші). А новим молодим демократіям приписувалась провина їхніх монархічних попередників.

Умови миру виявились несправедливими. Розміри репарацій перевищували можливості переможених країн. Вони відчували глибоке національне приниження, що створювало сприятливий ґрунт для агресивного націоналізму та реваншизму.

Представники Радянської Росії не були запрошені ні до Парижа, ні до Вашингтона. А тим часом більшовики захопили владу в країні, яка була найбільшою у світі за територією і, поступово виходячи з кризи, нарощувала свою міць. Прихильники світової революції, російські комуністи різко негативно оцінювали Версальську систему міжнародних відносин.

Зростали національні рухи у колоніях і залежних територіях.

Генуезька конференція

Для вирішення економічних і фінансових питань у післявоєнному світі була скликана міжнародна конференція в Генуї (Італія), яка працювала 10 квітня — 19 травня 1922 р. за участю представників 29 держав, у тому числі Німеччини, Австрії, Угорщини й Болгарії.

Головне місце на конференції належало так званому «російському питанню». Провідні політики і державні діячі Заходу прагнули інтегрувати Радянську Росію до європейської економічної системи. Тим більше, що з початку 1921 р. Росія почала впроваджувати нову економічну політику. Крім того, більшовицький режим офіційно відмовився (як виявилось, ненадовго) від гасла світової соціалістичної революції, декларував принцип мирного співіснування держав із різним політичним ладом.

Більшовицькі лідери були вкрай зацікавлені в залученні іноземних капіталів та технічній допомозі Заходу. Для цього були підписані економічні та торговельні угоди з Великою Британією (1921), а також тимчасова угода з Німеччиною (1921). Багато хто серед західноєвропейських політиків, а особливо підприємці й банкіри, готові були піти на компроміси із РРФСР, усвідомлюючи, які величезні потенційні можливості мав російський ринок.

На конференції делегація Радянської Росії на чолі з Г. Чичеріним представляла інтереси України, Білорусії, закавказьких республік, Хорезму, Бухари і Далекосхідної республіки.

Західні країни домагались того, щоб Радянська Росія визнала всі борги царського і Тимчасового урядів, повернула націоналізовані підприємства або компенсувала їхню вартість, відмінила державну монополію зовнішньої торгівлі. І лише на цій основі Захід готовий був приступити до налагодження торгово-економічних відносин із РРФСР.

Радянське керівництво погодилось сплатити колишні борги Росії, але лише за попередньої умови, якщо західні країни відшкодують збитки від іноземної інтервенції, а також нададуть економічну допомогу, вигідні кредити і підпишуть торговельні угоди із РРФСР. Виявилось, що пред’явлена сума збитків від інтервенції (39 млрд золотих карбованців) значно перевищувала борги царської Росії і Тимчасового уряду, разом узяті (18,5 млрд золотих карбованців). Така пропозиція радянських дипломатів не могла влаштовувати західні країни, і конференція припинила свою роботу.

Німецько-радянське співробітництво. Рапалльський договір

Сепаратний договір — договір, укладений без відома чи згоди своїх союзників, або окремо від групи держав-учасниць договору.

Свідчать документи

Дата добавления: 2015-05-23