Мовою цифр. Війна дорого коштувала німецькому народу: близько 2 млн німців загинули в ході бойових дій, понад 4,5 млн були поранені

Війна дорого коштувала німецькому народу: близько 2 млн німців загинули в ході бойових дій, понад 4,5 млн були поранені, понад 900 тис. померли в тилу від голоду й епідемій, 1,5 млн чоловік залишилися інвалідами..

Війна підірвала фінанси і викликала розруху в промисловості й сільському господарстві. Загальний обсяг промислового виробництва Німеччини знизився в 1918 р. до 57 % від рівня 1913 р. Більш ніж удвічі скоротилося за роки війни вирощування зерна, картоплі й інших культур.

Країна задихалася в лабетах господарської розрухи, дорожнечі, голоду. Наприкінці війни була впроваджена трудова повинність, робочий день був подовжений, заробітна плата не забезпечувала прожиткового мінімуму. Країна знаходилася на порозі великих потрясінь.

Основні політичні сили в Німеччині в 1918 р.

	Монархісти	Ліберали	Соціалісти
Соціальна база	Дворянство, офіцери, служителі церкви, промислові і фінансові магнати, монархічно налаштовані селяни.	Ліберальна інтелігенція, міські середні верстви, частина буржуазії і дворянства.	Інтелігенція, що поділяла соціалістичні ідеї, робітники, службовці, безробітні, дрібні підприємці.
Програмні цілі і політичні вимоги	Збереження і зміцнення монархії, мобілізація всіх сил і засобів для перемоги у війні, збереження традиційних засад економічного і політичного життя, привілеїв у суспільстві.	Частина з них виступала за конституційну монархію. Частина — за встановлення республіки. Відстоювали створення ринкової економіки, демократизацію суспільного життя, побудову правової держави.	Поступове перетворення капіталістичного суспільства на соціалістичне, проведення реформ (праві соціалісти). Знищення приватної власності, насильницьке захоплення влади, встановлення диктатури пролетаріату (ліві соціалісти).
Тактика	Боротьба з лібералами і соціалістами всіма доступними засобами.	Парламентська боротьба.	Побудова соціалістичного суспільства шляхом проведення реформ (праві соціалісти). Захоплення влади шляхом збройного повстання (ліві соціалісти).

Однією із найвпливовіших партій на політичній арені Німеччини в цей час була Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН).

Однак соціал-демократичний рух у Німеччині в роки війни зазнав розколу, що був викликаний політичними розбіжностями серед соціал-демократів, їхніми різними поглядами на тактику і стратегію боротьби за досягнення своїх цілей.

Соціал-демократичний рух у Німеччині в 1918 р.

Праві соціал-демократи	Центристи	Ліві соціал-демократи
Лідери: Ф. Еберт та Ф. Шейдеман. Виступали за демократичну революцію, встановлення республіканської форми правління, утвердження демократичних свобод, проведення соціальних реформ, поступову побудову демократичного суспільства.	Навесні 1917 р. організували Незалежну соціал-демократичну партію Німеччини (НСДПН). Лідери: К. Каутський і Г. Гаазе. Виступали за демократичну революцію, відкидали диктатуру пролетаріату, були прихильниками участі соціал-демократів у парламентській боротьбі, профспілках, громадських організаціях.	У 1916 р. створили «Групу Спартак» (з 1918 р. — «Союз Спартака»). Лідери: Р. Люксембург і К. Лібкнехт. Виступали за насильницьке захоплення влади, встановлення диктатури пролетаріату, світову соціалістичну революцію. 30 грудня 1918 р. вийшли з НСДПН і створили Комуністичну партію Німеччини.

Листопадова революція 1918 р. у Німеччині і Комп’єнське перемир’я

Початок революції. 3 жовтня 1918 р. імператор (кайзер) Вільгельм II призначив канцлером (главою уряду) принца М. Баденського, якому було доручено негайно звернутися до президента США В. Вільсона з проханням про перемир’я і укладання мирного договору.

Американський президент у відповідь вимагав ще до початку переговорів виведення німецьких військ із загарбаних територій, створення відповідального перед рейхстагом уряду і зречення кайзера.

Наростання загальної кризи і наближення капітуляції Німеччини в Першій світовій війні призвели до революції. Вона почалася 3 листопада 1918 р. повстанням моряків німецького флоту в Кілі, яке перекинулося на інші міста.

9 листопада почалось збройне повстання в Берліні, учасники якого до середини дня захопили місто. Був сформований коаліційний уряд — Рада народних уповноважених (РНУ), — до складу якого увійшли представники СДПН і НСДПН. Очолив його лідер соціал-демократів Фрідріх Еберт.

Фрідріх Еберт Еберт Фрідріх (1871-1925). Народився у Гейдельберзі (на півдні Німеччини) в сім’ї кравця. Незабаром кидає майстерню і віддається суспільній роботі, об’єднуючи шорників у громадську організацію. У 1905 р. на з’їзді СДПН, здобувши широку популярність завдяки своїм організаторським здібностям, обирається до ЦК партії. З того часу починається його спільна робота з А. Бебелем. Після хвороби Бебеля вся організаційна робота партії зосереджується в руках Еберта. У 1912 р. на виборах в рейхстаг СДПН під керівництвом Еберта блокується з лібералами. З перших днів світової війни Еберт підтримує воєнні заходи німецького уряду. В останні дні монархії входить до складу уряду Макса Баденського. Під час Листопадової революції 1918 р. Еберт зайняв пост рейхсканцлера, став одним із голів Ради народних уповноважених. У 1919 р. Національними Зборами обирається президентом Німеччини.

За кілька годин до цієї події було повідомлено про зречення імператора Вільгельма II від престолу. Відрікшись від престолу, Вільгельм у ніч на 10 листопада втік до Голландії. Так, через 47 років після створення припинила своє існування Німецька імперія.

Суперечності серед учасників Листопадової революції. 9 листопада Ф. Шейдеман, один з лідерів СДПН, оголосив про утворення демократичної республіки. У той же день лідер ліворадикалів К. Лібкнехт оголосив про утворення соціалістичної республіки в Німеччині.

Більшість соціал-демократів прагнули уникнути громадянської війни і політичної радикалізації. Натомість ліві соціал-демократи брали приклад з російських більшовиків і прагнули забезпечити свою більшість у робітничих радах, які сформувалися під час революції.

Підписання перемир’я. Головнокомандувач німецької армії П. Гінденбург, не гаючи часу, надіслав телеграму німецькій делегації, яка була на переговорах із французьким маршалом Ф. Фошем, що очолював армії Антанти. Він санкціонував укладання перемир’я на умовах союзників.

Перемир’я було підписано в Комп’енському лісі 11 листопада 1918 р. Німеччина обіцяла негайно вивести війська з усіх загарбаних територій (у тому числі і з російської), звільнити усіх військовополонених і передати Антанті величезну кількість гармат, кулеметів, паровозів, автомобілів, літаків, підводних човнів і бойових кораблів. Так завершилася Перша світова війна, хоча остаточний мирний договір ще треба було підписати.

Програма і реформи РНУ. 12 листопада уряд опублікував програму дій. Скасовувався облоговий стан воєнного часу, проголошувалася свобода слова, зібрань, асоціацій, оголошувалася амністія політичним в’язням, запроваджувалося рівне виборче право при прямому і таємному голосуванні.

Важливим аспектом діяльності РНУ стала її соціальна політика. Уряд приступив до працевлаштування демобілізованих солдатів і безробітних, вирішення проблем соціального забезпечення, регулювання економічних і. соціальних відносин. Передбачалося прийняти закон про 8-годинний робочий день.

РНУ використовувала попередній чиновницький апарат державного управління. Уряд уклав з верховним командуванням армії угоду про спільну підтримку громадського порядку, заборонив стихійно створюваним радам втручатися в командування армійськими підрозділами, у діяльність судових органів.

Діяльність німецьких комуністів. На середину грудня 1918 р. в німецькій революції визначилися ліві групи (у тому числі «Союз Спартака»), які виступали за соціалістичну революцію, за передачу влади радам робітничих депутатів. Вони надихалися прикладом Радянської Росії.

Напроти, лідери СДПН дотримувалися помірковано-реформістської позиції і вважали першорядно важливим скликання Установчих зборів для вироблення і прийняття конституції країни. Ця вимога знаходила широку підтримку, у тому числі і з боку відроджених ліберальних і консервативних партій, котрі тепер виступали під вивісками «народних», «демократичних», «національних».

Тим часом комуністи рвалися до влади. Під керівництвом лідерів «Спартака» К. Лібкнехта і Р. Люксембург 80 грудня 1918 р. була створена Комуністична партія Німеччини (КПН).

Карл Лібкнехт Лібкнехт Карл (1871-1919) — діяч німецького й міжнародного робітничого пуху, один із засновників Компартії Німеччини. За професією адвокат. У 1900 р. вступив у ряди Соціал-демократичної партії. Один із засновників Соціалістичного Інтернаціоналу молоді (1907); у 1907-1910 рр. — його голова. К. Лібкнехт був лівим радикалом, виступав за негайне здійснення революційних перетворень, повну націоналізацію засобів виробництва та їх усуспільнення, за встановлення абсолютної диктатури пролетаріату, планової економіки, У січні 1916 р. виключений із соціал-демократичної фракції рейхстагу. Під час демонстрації 1 травня 1916 р. закликав до повалення уряду, який вів імперіалістичну війну. За цей виступ заарештований. Під тиском революційних сил кайзерівський уряд змушений був звільнити Лібкнехта. У січні 1919 р. він став на чолі заколоту, спрямованого проти соціал-демократичного керівництва Німеччини Заколотники намагалися встановити в Німеччині радянську владу. 11-12 січня комуністичний заколот в Берліні було придушено. 15 січня 1919 р. К. Лібкнехт і Р. Люксембург були заарештовані і вбиті.

Роза Люксембург Люксембург Роза (1871-1919) — німецький ліворадикальний політичний діяч, одна із засновниць Компартії Німеччини. Народилася у 1871 р (за іншою версією — у 1870 р.) в Польщі, на схід від Любліна. Батько був комерсантом, Р. Люксембург закінчила жіночу гімназію у Варшаві У 1889 p., ховаючись від переслідувань поліції за участь у польському революційному підпіллі, емігрувала до Швейцарії. Вивчала в Цюрихському університеті політичну економію юриспруденцію, філософію і вела революційну пропаганду серед студентів. У 1893 р. брала участь у заснуванні соціал-демократичної партії Королівства Польського і Литви (СДКПіЛ). У 1897 році Р. Люксембург захистила докторську дисертацію «Промисловий розвиток Польщі», потім переїхала до Німеччини. Роза виявила себе як талановитий журналіст і оратор. Після початку Російської революції 1905 р. таємно їде до Варшави і бере участь у революційних подіях. Царська охранка ловить її і кидає до в’язниці, де вона перебуває під загрозою розстрілу або каторги. Німецькі друзі визволяють її, і в 1907 p. Р. Люксембург переселяється до Німеччини. У 1913 р. за виступи проти мілітаризму Р. Люксембург була засуджена до одного року ув’язнення. Під час війни разом з К. Лібкнехтом заснувала «Союз Спартака». Узимку 1918-1919 рр. брала участь у формуванні німецької компартії. Р. Люксембург різко критикувала більшовиків за встановлення в Радянській Росії однопартійної диктатури, за нехтування демократичними свободами та придушення опозиційних партій.

5 січня 1919 р. КПН організувала збройне повстання з метою повалення уряду Урядові війська придушили цей виступ. К. Лібкнехта і Р. Люксембург було вбито.

Останнім акордом революції в Німеччині було проголошення 13 квітня 1919 р. Баварської Радянської республіки, яка проіснувала лише три тижні. Керівництво республіки намагалося встановити диктатуру за російським зразком, але стягнуті до Мюнхене урядові війська відновили державну владу в Баварії.

Подолання революційної крили. Завдяки цілеспрямованій діяльності демократичних сил Німеччині вдалося вийти з революційної кризи. 19 січня 1919 р. відбулися вибори в Установчі збори. Соціал-демократична партія перемогла, отримавши 38% голосів виборців, інші голоси розподілилися між правими і центристськими партіями.

6 лютого депутати Установчих зборів зібралися на своє перше засідання. Президентом Німеччини був обраний соціал-демократ Ф. Еберт, а інший лідер СДПН Ф. Шейдеман сформував коаліційний уряд.

Головними підсумками революції в Німеччині були ліквідація монархії і встановлення демократичної республіки. До влади в Німеччині прийшли помірковані соціал-демократи.

Дата добавления: 2015-05-23