Мовою цифр. Територія Румунії збільшилася більш ніж у 2 рази порівняно з 1913 р., а її населення — відповідно з 7,9 млн (1913) до 17,3 млн чоловік (1919)

Територія Румунії збільшилася більш ніж у 2 рази порівняно з 1913 р., а її населення — відповідно з 7,9 млн (1913) до 17,3 млн чоловік (1919). Близько 6 млн осіб населення Румунії належало до національних меншостей (угорці, болгари, українці, серби, німці та ін.), права яких обмежувались. Українське населення в Румунії (700 тис. чоловік), на відміну від Чехословаччини, зазнавало національного гноблення і насильницької румунізації.

Економічна відсталість. Румунія продовжувала залишатися аграрною країною. Як і колись, більшість її населення — 81,6 % — була зайнята в сільському господарстві. У промисловому виробництві переважали легка і харчова індустрія. У важкій промисловості була зайнята менш ніж третина всіх робітників. В економіці Румунії продовжував панувати іноземний капітал, що мав особливо сильні позиції в нафтовидобувній промисловості.

Зовнішня політика. У зовнішній політиці Румунія в 1920-ті рр. орієнтувалися на Францію. Зростав вплив Румунської держави на Балканському півострові. Разом з Чехословаччиною і Королівством сербів, хорватів і словенців Румунія в 1920-1921 рр. утворила Малу Антанту, була підписана низка договорів з Польщею. Однак з Угорщиною і Болгарією відносини залишалися напруженими через територіальні проблеми.

Конституція 1923 року

Конституційна монархія — основа державного ладу. У 1920 р. Великі Національні збори (парламент) Румунії констатували завершення процесу національного об’єднання всіх румунських земель. У березні 1923 р. парламент ухвалив нову Конституцію Румунії. Основний закон країни проголосив конституційну монархію як основу державного ладу. Вперше в історії Румунії запроваджувалося загальне, пряме і рівне виборче право при таємному голосуванні, яке було обов’язковим для громадян країни.

Законодавча влада належала двопалатному парламенту (Палата депутатів і Сенат. Виконавча влада повністю була під контролем короля, який мав право призначати і зміщувати міністрів, розпускати неугодний для нього парламент, а також переглядати текст Конституції Румунії.

Подібно до багатьох конституцій інших країн, румунська конституція декларувала демократичні права для всіх жителів країни незалежно від їхнього етнічного походження, мови чи релігії, проголошувала національну і соціальну рівність, гарантувала основні громадянські свободі:. Однак на практиці ці положення конституції грубо порушувалися владою.

Адміністративна реформа. У 1925 р. у країні була проведена адміністративна реформа, яка уніфікувала адміністративне законодавство і поширила його на всі приєднані території. Таким чином, у Румунії затвердилася бюрократична централізована державна система управління.

Політична боротьба. На політичній арені боротьбу за владу вело багато партій, серед яких найбільший вплив мала Національно-ліберальна партія (НЛП), за якою стояли великі фінансисти і підприємці. Вона була найтісніше пов’язана з королівським двором. Лідер партії І. Братіану з 1922 по 1926 рр., а потім і в 1927 р. очолював уряд країни.

Великий вплив мала Народна партія на чолі з генералом А. Авереску. яка представляла великих землевласників.

Інтереси румунського населення Трансільванії відстоювала Національна партія (лідери — А. Вайда-Воєвод і Ю. Маніу). Вона виступала за подальший розвиток сильної централізованої румунської держави.

Близькою до Національної партії була утворена після війни Цараністська партія (царани — селяни), очолювана сільським учителем І. Михалаке. Ця партія виступала за створення «селянської держави».

У 1926 р. Цараністська і Національна партії об’єдналися в Націонал-цараністську, а її лідер Ю. Маніу в 1928 р. очолив уряд країни.

У січні 1926 р. націонал-ліберали домоглися позбавлення принца Кароля> (сина короля) прав на престол. У 1927 р. після смерті старого короля Фердинанда главою держави було проголошено 6-річного сина Кароля Міхая, а регентську раду очолив брат прем’єр-міністра В. Вратіану.

Румунія продовжувала залишатися монархією.

Економічний розвиток країни в 20-ті рр.

Аграрна реформа. У 1920-1921 рр. румунський парламент прийняв закони про аграрну реформу. Відчужувалися і підлягали викупу державні, королівські, поміщицькі та частина церковних земель. Вони повинні були продаватися безземельним і малоземельним селянам для того, щоб стабілізувати становище на селі, але викуповувати ці землі могли лише заможні селяни. На плечі селян лягли високі викупні платежі.

Аграрна реформа сприяла розвитку ринкових відносин у румунському селі, хоча в ньому збереглися численні пережитки феодальних відносин: залишки панщини, відробітки та інші. У національних окраїнах — Бессарабії, Північній Буковині, Південній Добруджі — під виглядом аграрної реформи селян зганяли з землі, яка передавалася румунським колоністам.

Пожвавлення промисловості. З 1921 по 1928 рр. було побудовано близько 1 тис. нових промислових підприємств. Видобуток нафти порівняно з довоєнним часом збільшився удвічі. Однак загострювалися соціальні проблеми. Заробітна плата румунських робітників була однією з найнижчих у Європі. Робочий день збільшився до 16 годин.

Економічна криза завдала удару Румунії вже в 1928 р. Найбільшої глибини криза досягла в 1931-1932 рр. Лише видобуток нафти постійно зростав. Багато банків і підприємств збанкрутували. У роки кризи різко погіршилася внутрішньополітична обстановка, результатом чого була часта зміна урядів. З 1929 по 1933 рр. перемінилося 10 кабінетів, майже усі вони очолювалися націонал-цараністами.

2. БОЛГАРІЯ

Економічне і політичне становище Болгарії наприкінці світової війни

Болгарія в роки Першої світової війни. Болгарія вступила в Першу світову війну в жовтні 1915 р. на боці австро-німецького блоку і на 1918 р. повністю виснажила свої людські й економічні ресурси. Затяжна війна вимагала мобілізації майже всього працездатного чоловічого населення, завдала значної шкоди промисловості, сільському господарству, ремісничому виробництву, У країні процвітала корупція, зловживання владою.

Криза влади. Навесні 1918 р. під впливом воєнних невдач Центральних держав частина керівництва країни почала виявляти невдоволення залежним становищем Болгарії в коаліції Центрального блоку. У країні посилювався антивоєнний рух. Солдати вимагали припинення війни, відмовлялися йти в наступ, масового характеру набуло дезертирство. У селах селяни чинили опір командам, які проводили реквізиції.

За цих обставин правляча верхівка намагалася маневрувати. Цар Фердинанд І у червні 1918 р. сформував уряд із прихильників Антанти на чолі з О. Малиновим. Проте жодних змін у політиці Болгарії не сталося.

Революційний рух у 1918-1919 рр.

Олександр Стамболійський

Загострення ситуації восени 1918 р. У середині вересня 1918 р. болгарська армія зазнала поразки на Салонікському фронті. У відступаючій болгарській армії народилися гасла: «На багнет винуватців розгрому!». Солдати рушили на столицю, щоб розправитися з царем. Царський уряд випустив із в’язниці популярних лідерів селянської партії Болгарський землеробський народний союз (БЗНС) О. Стамболійського і Р. Даскалова, куди їх відправили за виступ проти війни і пронімецької політики болгарського керівництва. їх випустили за умови, що вони переконають солдатів припинити повстання, але лідери БЗНС перейшли на бік солдатів.

Владайське повстання. На мітингу солдатів у Радомирі Даскалов проголосив повалення монархії і встановлення республіки в Болгарії. Він став командувачем повсталих військ, а Стамболійського було обрано президентом країни.

а) Початок повстання. 18 вересня армія повстанців рушила на Софію. 29 вересня уряд, наляканий розвитком подій, підписав перемир’я з країнами Антанти. Болгарію почали окупувати війська країн-переможниць, а повстанці пішли далі і захопили село Владай неподалік від столиці.

б) Поразка повстанців. Уряд за допомогою передислокованої німецької дивізії в бою 30 вересня завдав поразки повстанцям. Виступ солдатів був затоплений у крові.

в) Зміна ситуації в країні після Владайського повстання. Болгарія першою з країн Четверного союзу вийшла з війни. Цар Фердинанд відрікся від престолу на користь свого сина, який був проголошений царем під іменем Борис III. Уряд Малинова склав свої повноваження. Сформований коаліційний уряд Тодорова почав здійснювати демократичні перетворення.

У країні поширювався вилив лівих партій, здебільшого БЗНС. Активізувалася партія «тісних» соціалістів, яка була різновидом більшовицької партії на болгарському ґрунті.

Політика уряду О. Стамболійського

На перших післявоєнних парламентських виборах у серпні 1919 р. перемогу одержали ліві сили — БЗНС і Болгарська комуністична партія (БКП), утворена в травні 1919 р.

Лідер БЗНС О. Стамболійський сформував уряд разом із Народною і Прогресивно-ліберальною партією. «Тісняки» не увійшли до уряду.

Укладання Нейїського договору. 27 листопада 1919 р. держави Антанти підписали в Нейї-сюр-Сен (поблизу Парижа) мирний договір з Болгарією (Нейїський договір). За цим договором, Південна Добруджа передавалася Румунії, Західна Фракія — Греції, чотири округи на заході країни — Королівству сербів, хорватів і словенців. Болгарія втратила вихід до Егейського моря. Запроваджувалися обмеження для армії та флоту. Болгарія повинна була виплатити 2 250 млн золотих франків у рахунок репарацій.

У Софії відбулася масова демонстрація проти грабіжницьких умов Нейїського договору, зростання податків і дорожнечі. 27 грудня 1919 р. страйк залізничників переріс у загальний політичний страйк. Народні збори прийняли закон про покарання винуватців національної катастрофи, у країні проголошувалися реформи.

Болгарія після Першої світової війни

Однопартійний уряд БЗНС і його реформи. Після поразки страйку залізничників Стамболійський сформував однопартійний уряд БЗНС. На його думку, реформи у селянській республіці мали сприяти ліквідації недоліків у ринкових відносинах при збереженні їхніх основ.

Соціально-економічні реформи уряду

Закон про загальну трудову повинність для всіх громадян.

Аграрна реформа передбачала відчуження на користь держави великих земельних володінь та їх розподіл між безземельними і малоземельними селянами.

Селянським кооперативам надавалось монопольне право на вивіз за кордон сільськогосподарської продукції, окрім зерна (останнє залишалося за державою).

Нове оподаткування недіяльність банків, торговельних організацій.

Державний переворот у червня 1923 р.

Підготовка державного перевороту. Навесні 1922 р. сформувалася «Народна змова» — організація, яка об’єднала праві сили болгарського суспільства і ставила своїм завданням скинути уряд БЗНС і встановити авторитарний режим. Влітку 1922 р. три провідні праві партії створили Конституційний блок, що проголосив мету — відновити «зневажені конституційні права і свободи». Опору вони бачили у «Військовій лізі», створеній у 1919 р., яка об’єднала незадоволених своїм матеріальним і суспільним становищем офіцерів.

Державний переворот і його наслідки. Керівництво «Народної змови» і «Військової ліги», таємно направлене Борисом III, у ніч з 8 на 9 червня 1923 р. здійснило державний переворот. Міністри і депутати БЗНС були заарештовані змовниками. О. Стамболійський, який намагався організувати опір, був жорстоко вбитий. До влади прийшов уряд на чолі з одним із лідерів «Народної змови» О. Цанковим. Офіцери мали найважливіші посади в державному апараті. Новий режим мав авторитарний характер.

Дата добавления: 2015-05-23