Левицький Кость

Поняття та терміни

Осадництво – заселення української території польськими колоністами.

Пацифікація – офіційна назва масових репресій стосовно українського населення Галичини, проведених польською владою восени 1930 р.

Русофільство - течія серед населення українських земель, що входили до складу Чехословаччини, прихильники якої вважали, що русини (карпатоукраїнці) – це частина російського народу.

Русинство – течія серед населення українських земель, що входили до складу Чехословаччини, прихильники якої вважали себе окремою нацією – русинами, відмінною від українців

Українофільство - течія серед населення українських земель, що входили до складу Чехословаччини, прихильники якої вважали, що жителі Підкарпатської Русі частина українського народу.

Кость Антонович Леви́цький (*18 листопада 1859 — †12 листопада 1941) — громадський і політичний діяч, автор наукових праць «Історію визвольних змагань галицьких українців у часи світової війни 1914—1918 рр.» (1928—1930), «Великий зрив. До історії української державності від березня до листопада 1918 р. на підставі споминів та документів» (1931).

Народився 18 листопада 1859 р. у містечку Тисмениця в сім'ї священика шляхтича гербу «Роґаля». Після закінчення 1878 р. Станіславівської гімназії навчався на правничих фак. Львівського та Віденського університетів. 1884 року склав докторат, а 1890-го відкрив адвокатську канцелярію у Львові. Був головою першої в Галичині політичної організації «Народна рада» (1885), співзасновником, а згодом головою УНДП, працював в австрійському парламенті та Галицькому сеймі. Прихильник курсу на автономію Галичини як першого кроку до державності. Очолював Головну українську (з 1915 – Загальну українську) раду, а в 1918 р. увійшов до складу Української національної ради, яка проголосила утворення української держави. Був обраний головою першого уряду ЗУНР – Державного секретаріату, потім у Відні (через відступ УГА в липні 1919 року за Збруч) – державний службовець: голова комісії з підготовки виборчої реформи, уповноважений у справах преси й пропаганди, закордонних справах, дипломат. У 1923 р. повернувся до Львова. У 1925 – 1939 рр. – член ЦК УНДО.У вересні 1939 р. був заарештований органами НКВС, але навесні 1941 р. звільнений. 30 червня 1941 р. після утворення Української держави у Львові очолив її представницький орган – Українську національну раду. Помер у Львові в 1941 р.

Бобринський Георгій Олександрович

Бобринський Георгій Олександрович (*11 липня 1863 — †7 березня 1928) — російський державний діяч, граф, генерал-адютант. Двоюрідний брат депутата Думи Володимира Бобринського. Працював у військовому міністерстві. Під час Першої світової війни був при штабі командуючого Південно-Західного фронту. У 1914—1915 рр. під час окупації російськими військами Галичини і Буковини очолював Галицько-Буковинське генерал-губернаторство. Керована ним російська окупаційна адміністрація проводила відверту антиукраїнську політику, за власним зізнанням, його задачею було надання захопленим землям «російського характеру» і викорінення «мазепинства». За його розпорядженнями закривались українські школи, газети, друкарні, відбувались масові арешти і депортації української інтелігенції у глиб Росії. Діяльність Б. на посту генерал-губернатораГаличини і Буковини російський політик Павло Мілюков, виступаючи в Державній Думі, розцінив як «європейський скандал».

Дата добавления: 2015-05-23