Сталін Йосип Віссаріонович

Йо́сип Віссаріо́нович Ста́лін (Джугашвілі, 21 грудня 1879,Горі — 5 березня 1953, Москва) — державний, політичний і військовий керівник СРСР. Генеральний секретар Центрального Комітету Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) з 1922 року, голова Радянського Уряду (Голова Ради Народних Комісарів з 1941 року, Голова Ради Міністрів СРСР з 1946 року), Генералісимус Радянського Союзу (1945). Злочинець, один з організаторів Голодомору.

Вчився в Горійському духовному училищі, Тифліській духовній семінарії, з якої був виключений за революційну діяльність. Член грузинської соціал-демократичної організації «Месаме-дасі», а з 1901 року став революціонером. Писав вірші грузинською мовою, які публікувались у місцевій пресі. 1898 року став членом РСДРП. У 1902 році в Батумі був вперше арештований. Засланець до Східного Сибіру, незабаром втік із заслання. Після розколу партії підтримав більшовиків.

Під час Лютневої революції (1917) Сталін повернувся до Петрограду. Брав участь. Був одним з керівників ЦК РСДРП і Петербурзького комітету партії більшовиків. У 1917 році — член редколегії газети «Правда», Політбюро ЦК партії більшовиків, Військово-революційного центру. Після Жовтневого перевороту став народним комісаром у справах національностей (1917 — 1923). До середини 1930-х років Сталін сконцентрував в своїх руках всю повноту державної влади. У другій половині 1930-х років в країні встановився режим жорстокого терору, який досяг апогею в 1937–1938 роках. 1939 року було укладено Пакт Молотова-Ріббентропа. З початком Великої Вітчизняної війни Сталін зосередив в своїх руках всю політичну і військову владу як Голова Державного Комітету Оборони (30 червня 1941 – 4 вересня 1945 року) і Верховний Головнокомандувач Збройними силами СРСР. Одночасно він зайняв пост народного комісара оборони СРСР (19 липня 1941 – 15 березня 1946 року; з 25 лютого 1946 року – народний комісар збройних сил СРСР) і брав безпосередню участь в складанні планів військових операцій.

У роки війни Йосип Сталін разом з президентом США Рузвельтом і прем'єр-міністром Великобританії Черчиллем був ініціатором створення антигітлерівської коаліції. Він представляв СРСР на переговорах з країнами–учасницями антигітлерівської коаліції (Тегеран, 1943; Ялта, 1945; Потсдам, 1945). 27 червня 1945 року Сталіну було присвоєно звання Генералісимуса Радянського Союзу. 19 березня 1946 року, в ході перебудови радянського урядового апарату, Сталін був затверджений Головою Ради Міністрів СРСР і міністром збройних сил СРСР.

Євген Коновалець (1891 – 1938)

Євген Коновалець – військовий і політичний діяч. Навчався у Львівському університеті, активно працював у Студентському союзі, львівській філії «Просвіти». Представляв студентську молодь у ЦК Української національно-демократичної партії. Під час Першої світової війни у складі айстро-угорської армії потрапив у російський полон. Один із організаторів (кінець 1917 р.) Галицько-Буковинського куреня УСС, з січня 1918 р. – керівник. У березні 1918 р. командував УСС під час визволення Києва від більшовиків. Під час гетьманського повстання – начальник Осадного корпусу, що наступав на Київ. 1918 – 1919 – командувач УСС під час бойових дій проти більшовицьких та денікінських військ. З серпня 1920 р. – голова УВО. З 1922 – в еміграції. 1929 – 1938 – голова проводу ОУН. Загинув у Роттердамі, відкриваючи пакет з вибухівкою, переданий агентом радянських спецслужб.

Дмитро Донцов (1883 – 1973)

Дмитро Донцов – видатний український публіцист, політичний діяч, літературний критик. Народився в м. Мелітополі, навчався в Петербурзькому та Віденському університетах. У 1905 – 1907 р. – був членом Революційної української партії та УСДРП. Через переслідування поліції емігрував. У 1914 – 1918 рр. – голова і активний член Союзу визволення України. У 1917 р. повернувся до Києва. За гетьманату очолював Державне бюро преси. З 1919 р. у Берліні очолює Українське пресове бюро. З 1922 р. до 1939 р. – у Львові займається політичною та літературною діяльністю. З 1939 р. – в еміграції. Автор багатьох публіцистичних праць, в яких обґрунтовано необхідність політичної незалежності України та розроблено ідейні основи українського націоналізму. Серед найважливіших: «Історія розвитку української державницької ідеї», «Націоналізм», «Де шукати українських традицій». Ідеї Донцова мали великий вплив на молодь у передвоєнний час і стали ідеологією діяльності ОУН.

Степан Бандера (1909 – 1959)

Дата добавления: 2015-05-23