Світличний Іван Олексійович

Сверстюк Євген Олександрович

Євге́н Олекса́ндрович Сверстю́к (*13 грудня 1928, Сільце, нині Горохівського районуВолинської області) — доктор філософії, головний редактор газети «Наша віра», президент Українського пен-клубу. Автор одного з найважливіших текстів українського самвидаву — «З приводу процесу над Погружальським». Політв'язень радянського режиму.

Освіта — Львівський державний університет, відділення «логіка і психологія» філологічного факультету, потім — аспірант Науково-дослідного інституту психології Міносвіти України. Працював викладачем української літератури Полтавського педагогічного інституту (1956—1959), старшим науковим працівником НДІ психології (1959—1960), завідуючим відділом прози журналу «Вітчизна» (1961—1962), старшим науковим працівником відділу психологічного виховання НДІ психології (1962—1965), відповідальним секретарем «Українського ботанічного журналу» (1965—1972).

У 1959, 1960, 1961, 1965 (за виступи проти дискримінації української культури), 1972 (за промову на похороні Д. Зерова) рр. звільнявся з роботи за політичними мотивами. Переслідуваний за участь у «Самвидаві», у 1972 року —засуджений до семи років таборів(у Пермській області) та п'яти років заслання (в Бурятії). З 1983 до 1988 працював столяром на київській фабриці. Нагороджено орденом Свободи 2008 р. Автор книг, численних есе і статей з літературознавства, психології і релігієзнавства; поезій, перекладів із німецької, англійської, російської мов.Державна премія України імені Тараса Шевченка (1995) за книгу «Блудні сини України».

Іва́н Олексі́йович Світли́чний (20 вересня 1929, Половинкине — жовтень 1992, Київ), мовознавець, літературний критик, поет, діяч українського руху опору 1960—70-их років, родом із Луганщини. 1962 р. закінчив факультет української літератури й мови Харківського університету і працював у словниковому відділі Інституту Мовознавства АН УРСР. Темою його кандидатської дисертації була теорія художнього образу. За критику русофільської лінії інституту і виступи проти арештів і незаконних судів над діячами української культури та за поширення самвидавної літератури Світличного звільнено з роботи і влітку 1965 заарештовано. По 8 місяцях ув'язнення Світличний вийшов на волю, але не міг працювати за фахом, і в січні 1972 був заарештований удруге, а в березні 1973 засуджений «за антирадянську агітацію і пропаганду» до 12 років позбавлення волі (7 років концтаборів суворого режиму і 5 років заслання).

Літературно-критичні статті Світличного присвячені головним чином творчості літературного покоління 60-их років і критиці слабостей офіційної соцреалістичної літератури («Боги і наволоч», у журналі «Вітчизна», ч. 12 за 1961).

Іван Світличний писав також полемічно-критичні статті на мовознавчі теми: «Гармонія і альґебра» (в журналі «Дніпро», ч. 3 за 1965) та інше. В останні роки перекладав зфранцузької (більшість поезій у збірці П.-Ж. Беранже «Пісні», 1970).

Твори Івана Світличного: «Ґратовані сонети», «Серце для куль і для рим», «У мене тільки слово»

Дата добавления: 2015-05-23