Причини занепаду та загибелі рабовласницької держави. Зародження феодальних відносин

- Хоча наприкінці І тис. до н. е. Рим і перетворився у велику світову державу, він уже схилявся до занепаду, адже з розвитком великого землеволодіння, де використовувалася праця рабів, у корені був зруйнований фактор, на який здавна спиралася держава - господарство дрібних землевласників.

- У всіх галузях діяльності застосовувалася праця рабів, які займалися ремеслом, керували підприємствами своїх панів та банківськими операціями, навчали дітей тощо. Кількість їх була величезна, а життя надзвичайно важким, що призводило до постійних повстань та виступів (як, наприклад, повстання під керівництвом Спартака у 73 - 71 рр. до н. е.).

- Проте загроза державі була не з боку бунтівників-рабів, а через падіння класу дрібних власників, яке відбувалося паралельно з посиленням рабства.

- Характерною рисою розвитку сільського господарства на початку І тисячоліття стало подальше розповсюдження латифундій, які засновувалися, як вже згадувалося, на примусовій праці рабів. Ефективність господарства латифундій можна було забезпечити лише за умов над експлуатації та жорстокого примусу до праці (під загрозою здоров'ю та навіть життю), а це, у свою чергу, вимагало низьких цін на рабів, що дозволяло би легко замінити вибулого раба на іншого. Але з припиненням великих переможних війн різко скорочується надходження рабів, а ціни на них різко зростають. Рабовласники змушені турбуватися про природне відтворення рабів, змінюючи умови їх життя. Рабам почали надавати ділянки землі, житло, худобу, знаряддя праці (так званий пекулій). Пекуліум не був власністю раба, у будь-який час він міг бути відібраний паном, але породжував деяку матеріальну зацікавленість раба в результатах праці і нерідко ставав матеріальною основою існування його сім'ї.

- Той факт, що праця рабів була малоефективною, не залишився поза увагою сучасників. Так, Луцій Колумела (1 ст. н. е.) зазначав, що раби погано дбають про врожай та погано випасають худобу, віддають її для роботи в інші руки. Вихід із становища, що склалося, він бачив у використанні праці колонів, якими ставали вільновідпущеники та раби, які отримали пекуліум. Проте колонами могли стати й особи вільного походження, перш за все орендарі, і навіть дрібні землевласники, які, рятуючись від пограбувань та утисків, вступали під патронат магнатів, перетворюючись на колонів. Праця рабів поступово витісняється зі сфери виробництва.

- Таким чином, відбувається поступова феодалізація відносин у Римській державі. В 338 р. відбувається юридичне покріпачення колонів: їм забороняється залишати маєтки. Колонат став важливою складовою частиною феодального устрою, що формувався в Римській імперії.

Остаточне падіння рабовласницької системи в Європі пов'язують із падінням Римської держави, яке було прискорене вторгненнями варварів. У V ст. їх набіги набули загрожуючого характеру. В 410 р. Рим був взятий та пограбований вестготами, а в 455 — вандалами. В 476 р. було скинуто останнього римського імператора — Ромула Августа. Римська держава перестала існувати, а на її руїнах у Західній Європі виникли нові ранньофеодальні держави.

Дата добавления: 2015-05-23