Особливості формування інформаційного суспільства у провідних країнах світу й Україні

Перехід до інформаційного суспільства у різних країнах відбувається нерівномірно. Як згадувалось вище, США, Японія, передові країни Західної Європи завершили формування основ інформаційного суспільства у середині 90-х років минулого століття.

Успішна реалізація програми інформатизації залежить від дотримування загальних для всього світового співтовариства принципів:

- відмова від прагнення в першу чергу забезпечити економічний ріст країни;

- необхідність заміни економічної структури, заснованої на важкій промисловості, структурою, що ґрунтується на наукомістких галузях;

- визнання пріоритетного характеру інформаційного сектора;

- широке використання досягнень світової науки й техніки;

- вкладення значних фінансових ресурсів в інформатизацію, як державних, так і приватних;

- оголошення зростання добробуту країни і її громадян як національної мети за рахунок полегшення умов комунікації й обробки інформації.

Результатом процесу інформатизації'є створення інформаційного суспільства, де маніпулюють не матеріальними об'єктами, а символами, ідеями, образами, інтелектом, знаннями. Якщо розглянути людство в цілому, то воно в цей час переходить від індустріального суспільства до-інформаційного.

На початку XXI ст. у першу десятку країн, які мають найбільш розвинені системи зв'язку й телекомунікацій, що відповідають світовим стандартам, входять Сінгапур, Нова Зеландія, Фінляндія, Данія, США, Гонконг, Швеція, Туреччина, Норвегія й Канада.

1. Як відомо, перша країна, що почала інформатизацію, — це США

У США сконцентрована майже половина (43 %) світового парку електронно-обчислювальної техніки.

Найближчі конкуренти в цій галузі з-поміж індустріальних держав значно відстають від США. Так, у середині 90-х років на частку Японії відводилося лише 7 % світового парку комп'ютерної техніки, Німеччини — 6 %, Великобританії — 5 %, Франції —- 4 %, Канади — 3 %.

США також значно випереджають провідні промислово розвинені країни за таким показником, як кількість комп'ютерів на душу населення.

Крім того, США займають 1-е місце в світі за встановленою сумарною потужністю комп'ютерів і за комп'ютерною потужністю, розраховуючи на душу населення. Індустрія інформації в США входить у першу десятку пріоритетних галузей економіки, поступаючись лише аерокосмічній, радіоелектронній та фармацевтичній.

На розвиток інформатизації в США витрачається близько 2 % річних витрат федерального бюджету. США контролюють більше ніж 65 % світового ринку комп'ютерів, 63 % ринку програмного забезпечення Західної Європи, 54 % аналогічного ринку Японії.

2. Японія уданий час перебуває на другій стадії інформатизації. Головними пріоритетами країни є її власне виробництво нового знання, нових технологій і продукту, а в центрі уваги —- новаторські ідеї, погляди й оригінальність.

3. В основі інформаційного розвитку «азіатських тигрів» (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг) лежить так звана Концепція економічної співпраці держави й ринку. Успіх цих країн грунтується на втручанні держави в прийняття великих вкладень приватного капіталу, на його активній участі у створенні матеріальної, соціальної й інформаційної інфраструктур.

4. Інші країни, такі як Авсуралія, Канада, Ізраїль і країни ЄС, теж розробляють свої загальнонаціональні плани інформатизації. У всіх випадках всі ці країни повторили досвід Японії й США згідно до підтримки розвитку інформаційної індустрії й відповідно до намірів одержання для себе.привілейованих секторів на міжнародному ринку засобів інформатизації і комп'ютеризації.

5. Входження України у світове інформаційне співтовариство є неминучим і обов'язковим, оскільки використання матеріальних і духовних благ інформаційної цивілізації може забезпечити населенню України гідне життя, економічне процвітання й необхідні умови для вільного розвитку особистості. Але за рівнем інформатизації наша країна катастрофічно відстає від провідних і навіть деяких країн світу, що розвиваються. Надійність вітчизняної обчислювальної техніки у 100—500 разів поступається зарубіжним зразкам, а за техніко-економічними показниками вона не є конкурентоздатною на ринку України в порівнянні з імпортною

Зважаючи на існуючі проблеми, сучасний стан України у світовому інформаційному процесі є незадовільним, що випливає з порівняння темпів розвитку інформаційних технологій у провідних країнах. Наприклад, Японія за темпами розвитку систем зв'язку і телекомунікацій за період від 1993 р. по 2005 р. обігнала Україну не менш як у 5 разів. Кількість користувачів Інтернету в США у 1990 р. становила 5,8 млн. чол., а у 2005 вона зросла до 120 млн. чол.; в Україні, за вказаний період кількість користувачів Інтернету зросла від 1,5 млн. до 12 млн. чоловік. Головним стримуючим чинником у поширенні Інтернету із нашій країні є відсутність надійних і високоякісних.каналів зв'язку, особливо каналів для прямого виходу в світові мережі.

На покращення ситуації можна сподіватися, коли широко будуть реалізовуватись затверджені Верховною Радою заходи щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2006—2015 рр., а також закон «Про основні засади інформаційного суспільства в Україні на 2007—2015 роки». На основі докладного аналізу стану розвитку і впровадження інформаційно-комп'ютерних технологій, використання Інтернету уряд розробив і затвердив основний документ — «Стратегію розвитку в Україні інформаційного суспільства й суспільства, заснованого на знаннях». Однак системними перешкодами на шляху розвитку інформаційного суспільства є правова неврегульованість значного ряду суспільних відносин з питань інформаційного суспільства й інформаційно-комунікаційних технологій, невідповідність між українською нормативно-правовою базою і європейським законодавством.

3. Економічна думка на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець ХХ - початок ХХІ ст.)

Теоретичні розробки постіндустріального суспільства започаткували вчені американської школи, прогнозуючи неминучі позитивні зміни в суспільно-економічному розвитку.

Ґрунтуючись на технократичному підході, американські вчені Уолт Ростоу, Даніел Белл допускали подальшу еволюцію капіталізму у сторону формування «постіндустріального суспільства», відмінною рисою якого стає уже не високий рівень техніки, а широке розповсюдження і всебічне використання знань. Висування на перший план інтелектуальної складової суспільного розвитку є характерною ознакою концепцій «постіндустріального суспільства».

1. Вперше цю концепцію сформулював Д. Белл у книзі «Прийдешнє постіндустріальне суспільство» (1973), в якій окреслив характерні риси такого суспільного устрою і шукав певні їх ознаки на сучасному етапі розвитку. У першу чергу він виділив роль наукових знань, які забезпечують прийняття рішень на основі «інтелектуальних технологій». Найважливішими суспільними елементами стають університети, науково-дослідні інститути та організації. Відповідно роль «економіки бізнесу» зменшується і панівне становище займають носії теоретичних знань, висококваліфіковані фахівці у різних сферах людської діяльності. На зміну «економізованій» моделі суспільства приходить «соціологізована».

Д. Белл трактував становлення постіндустріального суспільства як переважно еволюційний процес, у ході якого індустріальне суспільство не «зазнає руйнувань, а збагачується додатковими рисами та властивостями. У цьому процесі важливу роль відіграють не лише технологічний і господарський процес, а й якісні зміни в політичній та культурній сферах, і передусім — поширення в американському суспільстві культурної толерантності й ідеологічної терпимості. Учений визначає фундаментальну складову теорії постіндустріального суспільства: домінування підходу, що ґрунтується на періодизації історії не за принципом оцінки класової структури відповідних суспільств, а на підставі дослідження технологічних аспектів організації суспільного виробництва; цей принцип поширювався не тільки на періодизацію історії, а й на конкретний аналіз економічного розвитку сучасних суспільств.

Система «постіндустріалізму» у Белла характеризується п'ятьма ознаками:

1) перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;

2) переважання серед працівників «класу» професійних фахівців і техніків;

3) провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в економіці, політиці і соціальній структурі суспільства;

4) орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих напрямів розвитку технології;

5) прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології».

2. Поєднання соціології з економічною теорією характерне не тільки Д. Беллу, а й іншому американському вченому-соціологу Елвіну Тоффлеру, який пропагує ідею переходу до «суперіндустріального суспільства» у книзі «Третя хвиля. Від індустріального суспільства до більш гуманної цивілізації» (1980). На його думку, розвиток суспільства відбувається через подолання гострих протиріч шляхом потрясінь, криз і катастроф. У такий спосіб одна стадія розвитку змінює іншу подібно до хвиль. Третя хвиля, що прийшла на зміну аграрній цивілізації та індустріальному суспільству, розпочалася з науково-технічної революції і повинна призвести до становлення «суперіндустріального суспільства», яке буде ґрунтуватися на якісно новому рівні обміну інформацією.

Найвагомішим наслідком «інформаційної» революції буде зміна системи влади, яка ґрунтуватиметься виключно на знаннях. Влада знання призведе до зміни джерел влади на користь знань, і це становить суть прогресивної трансформації суспільства. Процес поступу до становлення такої влади Е. Тоффлер простежує у праці «Зрушення влади. Знання, багатство і насильство на порозі XXI сторіччя» (1990).

Дата добавления: 2015-05-23