Втрачені можливості України

1. Україна як незалежна держава, в якій утверджується ринкова економіка, взяла курс у напрямку сталого розвитку, про що свідчить її офіційне приєднання до документа ООН «Порядок денний XXI століття» та підписання ряду інших міжнародних документів, які ставлять певні зобов'язання перед урядом. Однак у перші роки незалежності держава повністю втратила регулюючу і спрямовуючу роль в організації економічного життя, хоча в умовах перехідного періоду від командно-адміністративної до ринкової економіки її участь у трансформаційних процесах є беззаперечною. Відповідно на початку 90-х років часто змінювані українські уряди обрали на рекомендаціях МВФ таку модель монетарної політики та російський зразок класичного дикого капіталізму, які привели у 1993 р. до гіперінфляції у 10256 %, а ціни внаслідок лібералізації зросли у 1994 р. у порівнянні з 1991 р. у 102 рази. Для того ж запізнілого прикладу, Литва, Естонія лібералізацію цін здійснювали лише раз, у той час Українська влада — більше десяти.

2. Постійна політична нестабільність в країні, запекла боротьба між всіма гілками влади, періодичне хитання керівників держави у протилежні вектори зовнішньополітичної орієнтації створюють вкрай несприятливий міжнародний імідж Україні.

3. В Україні індустріалізація була здійснена ще в часи її перебування в Радянському Союзі. За однією із прийнятих у світі типологій індустріальності, вона є постіндустріальною країною, оскільки сфера послуг становить 58 % від ВВП країни (на 2007 р.). Однак проблемним є кількісний показник ВВП на душу населення, який становив у той же час більше 5000 тис. дол. Зрозуміло, він штучно нарощується за рахунок показників доходів мільйонерів України, яких нараховується трохи більше ніж 1500. Але це є свідченням величезної і нездоланної суспільної поляризації в країні, унаслідок якої на верхньому полюсі знаходиться купка багатіїв-олігархів, а на нижньому — величезна більшість населення (покірна маса злиднів). Виникнення такого несправедливого асиметрично-біполярного суспільства зумовлене економічною політикою кучмівського режиму. Вирішальну роль у цьому зіграла «прихватизація» (так в народі назвали приватизацію), внаслідок якої в середині 90-х рр. 4/5 загальнонародної власності захопили кілька десятків сімей олігархів, наближених до влади. Другим джерелом появи мільйонерів та мільярдерів стали адресні кредити обраним позичальникам, які фінансувалися у 1993—1995 рр. за рахунок інфляційного податку. Мафіозні «родини» - олігархи багатіли за рахунок високих від'ємних реальних процентних ставок. Внаслідок такого кредитування критично стало бракувати готівки, що зумовило перехід комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті, а підприємства повально перестали вчасно виплачувати заробітну плату, перевели взаєморозрахунки на бартеризацію.

4. Бартеризація, яка руйнувала основи економічного життя, була також підштовхнута непідсильним податковим тиском на підприємців та населення. Зокрема, у середині 90-х рр. прибутковий податок від громадян становив 90 %. Разом з бартеризацією в Україні посилилась тінізація економіки. У 1994 р. тіньова економіка становила 40 %, а в 1999 р. вона зросла до 50 %, і для більшої частини трудівників України стала нормою заробітна плата, що дорівнювала мінімальній і видавалась в конвертах. Своєю чергою тінізація економіки супроводжувалась її криміналізацією.

5. Великі надії, завдяки ще більшому потенціалу, покладали українські політики-романтики на ВПК. Можливості ВПК України на початок 90-х рр. були вражаючими: 28 % валового виробництва озброєнь СРСР; величезна мережа науково-дослідних і дослідно-конструкторських виробництв, що нараховувала 700 підприємств та інститутів із 1млн. 450 тис. працівників; із 21 «критичної» технології у військовій галузі, що їх розробляли провідні країни світу, українські науково-технічні кадри освоїли 17. Проте обвальна конверсія призвела до втрати цих особливо сприятливих для економіки країни позицій. Скорочення бюджетних асигнувань для потреб ВПК призвело до масового закриття наукових досліджень та виробництв і, як наслідок, втрати Україною позицій одного з найбільших експортерів зброї.

6. Потенціал аграрного сектора економіки України є одним із найпотужніших у світі. Однак внаслідок реформування колгоспів і радгоспів у колективні селянські спілки у середині 90-х рр. відбулися повний розвал системи господарювання на селі, розкрадання рухомого майна колишніми головами колгоспів та невигідне для стратегічних інтересів країни дроблення господарства. Фермерські господарства зайняли незначну частку у виробництві валової продукції галузі, продуктивність дрібних господарств населення постійно падає через брак робочої сили і засобів виробництва. А сільськогосподарські підприємства поступово займають належну нішу у виробництві продовольства та сировини, але постійно страждають від браку коштів та диспаритету цін. Наприклад, ціни на сільгосппродукцію в Україні у 2-3 рази нижчі від світових, у той час як на промислову продукцію безпідставно завищені.

Водночас у 2000-ті рр. симптоматичним є поширення на селі великого корпоративного агропромислового капіталу. У руках кількох олігархічних сімей сконцентровано по 200—300 тис. гектарів землі. Така монополія на землю та інші природні ресурси у невеликого кола людей обмежує внутрішній ринок і гальмує розвиток сучасних переробних галузей сільгосппродукції. Монополісти-олігархи намагаються якомога менше вкладати у розвиток аграрного виробництва та інфраструктуру села. Експлуатуючи формально орендовані у селян земельні паї (де-факто вони вже давно скуплені за буз цінь), вони вирощують переважно експортно-орієнтовані енергетичні культури (ріпак, кукурудзу) і, незаконно відчуживши селян від1 власності, продовжують збагачуватись валютними надприбутками за рахунок експорту сировини. Така політика гіпертрофує економіку України та утверджує монокультурність аграрної сфери.

7. Справжнім ярмом для українців та національної економіки є енергетична залежність країни, головно від Росії. Ця залежність постійно загрожує національній безпеці держави, стабільному розвитку суспільства та економіки. Тому на даний час надзвичайно важливою для нашої країни є політика енергозбереження, яка повинна здійснюватись рівночасно з розвитком альтернативних джерел енергії, налагодженням прямих поставок газу із Середньої Азії без посередництва Росії, розробкою родовищ газу в Чорноморському шельфі. Внаслідок масштабної реалізації таких заходів політичне становище України та настрій і здоров'я її громадян не будуть залежати від газових поставок.

8. Успіху в проведенні реформ при переході до ринкової економіки нові індустріальні країни досягли завдяки поступальному, зваженому підходу до їх здійснення. Наприклад, важливою рисою китайських перетворень у південних провінціях була обачність, неквапливість, виваженість у підходах, запобігання будь-яким надмірним загостренням, необдуманим діям. Цей досвід є надзвичайно повчальним, у протилежність кучмівській політиці аграрних реформ, що призвели до розкрадання-розвалу колгоспів і галузі загалом, чи приватизації, наслідком якої стало пограбування всього населення країни купкою наближених олігархів. Повчальним досвідом китайських реформацій є їх провадження на обмеженій території, з обов'язковою відповідальністю керівника регіону (діяв принцип: «у фактах знаходимо істину»). Метод поступовості під час вироблення стратегічних рішень в умовах ситуації непевності виявився найоптимальнішим, оскільки підтверджувався практикою. А сьогоднішня практика засвідчує найстабільнішу економіку у світі і зростання ВВП більше ніж на 10 %. Якщо Україна сліпо копіювала досвід дикого капіталізму та багаторазово здійснювала лібералізацію цін, то в Китаї впровадження іноземного досвіду ніколи не допускалося, якщо він конфронтував з національними особливостями, негативно впливав на стабільність у країні.

9. За дві каденції президентства Л. Кучми національна ідея так і не була сформована і реалізована. Не була чітко окреслена ідеологія націотворення й економічного поступу за президентства демократа В. Ющенка. Причина такого становища в тому, що історико-економічна наука (як і інші, що покликані служити формуванню стратегій розвитку держави) не була затребувана владою, вона не стала теоретичною базою для прийняття важливих державних рішень у сфері економічної політики. Водночас вітчизняні учені-економісти наголошують, що оптимальним напрямом розвитку економіки України є поєднання двох моделей, які успішно пройшли апробацію у нових індустріальних країнах: експортна орієнтація та імпортозаміщення. Застарілі надмірно енерго- і матеріаломісткі технології, що допускають значні виробничі відходи, слід трансформувати у сторону наукоємнйх виробництв. Це дозволяє реалізувати наявний інтелектуальний потенціал нації, незважаючи на еміграцію з України за час її незалежності близько 15 тис. кандидатів і докторів наук. Для зміцнений експортних можливостей національного виробника слід підвищувати конкурентоспроможність вітчизняної продукції, знову ж таки, через впровадження новітніх технологій. Для цього держава повинна радикально збільшити бютжетні асигнування на розвиток науки, допускати і заохочувати приватний бізнес у розвиток НДДКР, створювати науково-дослідно-виробничі технополіси, які б максимально скоротили період між винаходом і його впровадженням, сприяли швидкому входженню України в інформаційне суспільство.

ЛІТЕРАТУРА

Основна література

1. Ващишин А. М., Мисловський П. Й., Шевчик Б. М. Історія економічних вчень [Текст]: Навч. посібник / І. П. Андрушків, Г. І. Башнянин, І. М. Бриндзя та ін. / За ред. Г. І. Башнянина, А. М. Ващишина. Львів: Новий Світ-2000, 2011. – 436 с.

2. Буряк П. Ю., Юкіш В. В., Овчиннікова Т. В. Історія економіки та економічної думки [Текст]: Навчальний посібник / За ред. П. Ю. Буряка – К.: Хай-Тек Пре», 2010. – 480 с.

3. Історія економіки та економічної думки [Текст]: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. – вид. 2-ге, без змін / С. В. Стенатенко, В. М. Фещенко, С. А. Антонюк, Н. О. Тимочко та ін. – К.: КНЕУ, 2009. – 248 с.

4. Історія економіки та економічної думки: Від ранніх цивілізацій до початку XX ст. [Текст]: Навч. посібник / За ред. В. В. Козюка, Л. А. Родіонової. – К.: Знання, 2011. – 566 с.

5. Історія економіки та економічної думки: XX – початок XXІ ст. [Текст]: Навч. посібник / За ред. В. В. Козюка, Л. А. Родіонової. – К.: Знання, 2011. – 582 с.

6. Ковальчук В. М. Історія економіки та економічної думки [Текст]: Навчальний посібник / В. М. Ковальчук, М. В. Лазарович, М. І. Сарай; Мін. освіти і науки України. – К.: Знання, 2008. – 647 с.

7. Леоненко П. М., Юхименко П. І. Історія економічних учень [Текст]: Підручник – К.: Знання, 2008. – 639 с.

8. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень [Текст]: Навч. посіб. / В. М. Лісовицький. – К.: ЦУЛ, 2009. – 240 с.

9. Мочерний С. В., Довженко М. В. Історія економічних вчень (Сучасна економічна думка) [Текст]: Навч. посібник / С. В. Мочерний, М. В. Довженко – Л.: Новий світ, 2008. – 480 с.

Додаткова література

10. Бутко М. П. Теоретичні засади кризових явищ в економіці [Текст]: / М. П. Бутко, С. О. Маюренко // Економіка та держава. – 2011. – № 4. – С. 4-7.

11. Дерев`янкін Т. Вітчизняна економічна думка про державу і суспільні інститути в системі ринкового господарства на рубежі ХІХ-ХХ століття. [Текст]: / Т. Дерев`янкін, О. Костюшко // Економіка України. – 2003. – № 11. – С. 74-79.

12. Злупко С. Новаторські теорії українських економістов: роль у розвитку світової економічної науки. [Текст]: / С. Злупко // Економіка України. – 2002. – № 9, № 10. – С. 71-78.

13. Ковальчук В. Меркантилісти, або перші паростки економічної науки [Текст]: / В. Ковальчук // Вісник Тернопільського національного економічного університету. – 2011. – № 1. – С. 161-169.

14. Ковальчук В. Українська економічна думка: Вони були першими [Текст]: / В. Ковальчук, М. Сарай // Вісник ТАНГ. – 2004. – № 1. – С. 125-132.

15. Ковальчук В. Український економіст світової слави Михайло Туган - Барановський [Текст]: / В. Ковальчук, М. Сарай // Вісник Тернопільської академії народного господарства. – 2004. – № 4. – С. 176-188.

16. Мазурок П. П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях [Текст]: Навчальний посібник / П. П. Мазурок; Мін. освіти і науки України. – 2-ге вид., стереот. – К.: Знання, 2006. – 477 с.

17. Новицький В. Інформаційне трактування класичних підходів в економічній науці. [Текст]: / В. Новицький // Економіка України. – 2004. – № 4.– С. 53-63.

18. Нуреев Р. Исторические судьбы учения Карла Маркса [Текст]: / Р. Нуреев // Вопросы экономики. – 2007. – № 9. – С.87-104.

19. Українська економічна думка [Текст]: Хрестоматія / Упоряд. С. М. Злупко. – К.: Знання, 2007. – 694 с.

20. Фещенко В. Методологічні аспекти сучасних досліджень історії економічної думки України [Текст]: / В. Фещенко // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – № 1. – С.14-21.

21. Юхименко П. І. Історія економічних учень [Текст]: Підручник / П. І. Юхименко, П. М. Леоненко; Мін. освіти і науки України. – К.: Знання, 2005. – 583с.

Дата добавления: 2015-05-23