Демографічні зміни та міжнаціональні відносини кін. ХХ поч. XXI ст

Важливою демографічною характеристикою народу є його чисельність, яка з 1993 р. в Україні зменшується. Насамперед це відбувається через зростання смертності та зниження народжуваності. Зростання смертності пов’язане з багатьма чинниками. Серед них є природні — ідуть з життя народжені за тих часів, коли в сім’ях було багато дітей. На підвищення показників смертності впливають погіршення економічної ситуації, забруднення навколишнього середовища. Надмірно високою є смертність від нещасних випадків: щороку майже 70 тис. смертей. Вагомою причиною є також недбале ставлення до власного здоров’я. Так, 60 % чоловіків в Україні є активними курцями тютюну. У 2005-2006 pp. середній вік чоловіків і жінок в Україні не перевищував відповідно 62 і 74 роки. Протягом 1991-2001 pp. в Україні спостерігалося зниження народжуваності — найголовнішої причини скорочення населення в Україні. Воно викликане насамперед соціально-економічними труднощами, які призвели до послаблення сімейних зв’язків, навіть до майнової неспроможності молодих людей створити, а потім зберегти сім’ю. Як не дивно, але на демографічній ситуації згубно позначилось і підвищення загального рівня культури українського суспільства. Нині українські сім’ї в основному нічим не відрізняються від більшості європейських сімей з однією дитиною. Перехід на європейську модель сім’ї з однією дитиною, за підрахунками фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, призведе до того, що до 2050 р. чисельність населення зменшиться до 35-37 млн осіб. Одночасно зі зниженням рівня народжуваності спостерігається демографічний процес старіння нації, через що понад 25 % працівників є пенсіонерами. Україна характеризується порівняно стабільною ситуацією в міжнаціональних відносинах. Це зумовлено насамперед тим, що відродження державності України було сприйняте представниками всіх націй і народностей, які проживають на її території, позитивно. Українська держава не лише декларує, а й послідовно здійснює політичний курс, який утверджує рівність перед законом усіх громадян, незалежно від їхнього етнічного походження. Названі причини є одночасно й запорукою поступового формування української політичної нації — сукупності громадян України, які об’єднуються належністю до однієї держави. Для українців, кримських татар, гагаузів, караїмів, донецьких греків (відмінних від середземноморського типу етносу) Україна — єдина батьківщина. Представники інших етносів прибули на землю України з власних етнічних територій, знайшли тут нову батьківщину. Україна — багатонаціональна держава. Національні права — невід’ємна частина прав людини. Особливістю втілення їх у життя є те, що людина може задовольнити ці права як член етнічного колективу. З огляду на це, державна політика в етнонаціональній сфері спрямована на підтримку національно-культурного розвитку етнічних спільнот. Разом із державою сучасні форми економічної діяльності створюють для етнічних спільнот можливості самостійно фінансувати свій розвиток у межах чинного законодавства України. Складною проблемою для значної кількості громадян після розпаду СРСР постало питання, як український народ, створивши власну державу, поставиться до них як до представників національних меншин. 1 листопада 1991 р. Верховна Рада України прийняла «Декларацію прав національностей України», а 1992 р. — Закон України «Про національні меншини України». Стаття 1 визначила національні права як невід’ємну частину загальновизнаних прав людини. Стаття 2 зобов’язувала всіх громадян України, незалежно від походження, дотримуватися Конституції та законів України, оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати мову, культуру, традиції, звичаї, релігійну самобутність українського етносу та всіх національних меншин як представників єдиної політичної нації. Сприятливі умови для культурного й духовного розвитку представників усіх націй етнічних меншин України забезпечують також Закони України «Про освіту», «Про мови в Україні», «Основи законодавства України про культуру». Вони дають можливість меншинам, які проживають компактно в кордонах певних адміністративно-територіальних одиниць, використовувати, разом із державною, мови національних меншин, вільно сповідувати свою релігію, використовувати національну символіку, відзначати національні свята. В Україні працюють заклади народної освіти з навчанням національними мовами. У Київському, Львівському, Сімферопольському, Ужгородському, Чернівецькому університетах готують викладачів для викладання шкільних предметів мовами національних меншин. Український фонд культури створив і втілює в життя програму «Збереження і розвиток культур народів, які живуть на території України». Національні меншини на початок 2000 р. створили майже 450 національно-культурних товариств. З них 25 отримали всеукраїнський статус. Серед них — німецьке товариство «Відергебурт» («Відродження»), товариство російської культури «Русь», татарське товариство ім. Г. Тукая, румунське товариство ім. М. Емінеску. В Ужгороді працює центр з вивчення угорської культури, видається щорічник «Акта хунгаріка». В Україні діє широка мережа єврейських товариств. На початку XXI ст. в Україні діяло 2,5 тис. шкіл з російською мовою навчання, 108 — 3 румунською, 65 — з угорською, 18 — з молдавською, 5 — з єврейською і 3 — з польською. Крім того, у 2339 школах викладання здійснюється двома і більше мовами. 8,5 тис. дітей навчалися в недільних школах, національно-культурних товариствах. Громадяни України — представники різних етнічних груп — легко знаходять спільну мову. На жаль, окремі політики заради власної користі намагаються залучити під свої знамена якомога більше виборців, удаючись до різних політичних технологій, які ґрунтуються на розділенні й протиставленні національностей. Проте більшість громадян не реагує на різноманітні провокаційні заяви та заклики, завжди шукаючи порозуміння, а не конфронтації.

Дата добавления: 2015-05-23