Перебудова та її особливості

Соціально-економічна криза потребувала корінних змін у всіх сферах життя суспільства, які дістали назву «перебудова».

Перебудова — політичний курс КПРС, розпочатий у 1985 р. і спрямований на оздоровлення суспільно-політичної, економічної та ідеологічної сфер життя, спроба способом «революції згори» здійснити системну модернізацію суспільства.

Причини перебудови

1. Відставання СРСР від провідних країн світу.

2. Глибокі кризові явища в політичному, економічному й духовному житті країни.

3. Низький науково-технічний рівень соціально-економічного розвитку СРСР.

4. Нездатність СРСР належним чином реагувати на важливі глобальні проблеми й виклики.

5. Загроза соціального вибуху й розпаду СРСР.

Мета перебудови

• зберегти радянську систему через вдосконалення її та оновлення;

• зробити її життєздатнішою;

• розкрити потенціал соціалізму, обновити його, встановити повне народовладдя формуванням громадянського суспільства і правової держави;

• побудувати суспільство, яке спирається на ефективну економіку, високі досягнення науки й техніки, культури, демократизацію всіх аспектів суспільного життя, створити умови для активного творчого життя і діяльності людей.

Перебудова мала охопити основні сфери життя суспільства

Економічну — перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних, подолання відставання від передових країн світу.

Внутрішню політику держави — перехід до демократизації суспільного життя та народовладдя, розв’язання національних проблем.

Зовнішню політику держави — припинення гонки озброєнь та «холодної війни», побудову спільного європейського дому.

Соціальну сферу — поліпшення матеріального та культурного добробуту людей, домогтися активної участі людей у громадському житті.

Ідеологію — ліквідацію цензури, розвиток гласності, вільне виявлення думки людей.

Етапи перебудови

Перший етап (1985-1986 рр.)

Пошуки шляхів модернізації соціалістичного суспільства. Взято курс на здійснення прискорення соціально-економічного розвитку СРСР.

Другий етап (1987-1988 рр.)

Це етап формування основного змісту й напрямів перебудови (формування концепції перебудови), початок реальних перебудовчих процесів, спроби реформ у промисловості, гласність, перебудова «згори».

Третій етап (1989-1991 рр.)

Це етап практичного здійснення перебудови, перехід до регульованої ринкової економіки. Проведення політичної реформи, розбудова правової держави.

Падіння авторитету Комуністичної партії, кінець її політичної монополії, утворення нових партій, зародження реального плюралізму, активні дії народних мас, перебудова «знизу». Спроби оновлення федерації, посилення дезінтеграційних процесів у СРСР, прагнення республік до незалежності.

Особливості перебудови в Україні

1. Процеси реформування йшли повільніше, ніж у центрі та прибалтійських республіках, оскільки гальмувалися партійно-державним апаратом на чолі з В. Щербицьким.

2. На здійснення перебудови великий вплив мала аварія на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 р.

3. Перебудова в Україні гальмувалася економічною, політичною і духовною залежністю від центру.

4. Процеси «перебудови» в Україні відбувалися без кровопролиття, як це було в Прибалтиці, Грузії, Азербайджані, Узбекистані, Таджикистані та інших республіках тодішнього СРСР.

5. Гласність в Україні була не повною.

Від громадськості приховували страшну правду про катастрофу на Чорнобильській АЕС, внаслідок чого мільйони людей зазнали впливу радіоактивного випромінювання і не було вжито необхідних заходів щодо медичної профілактики.

2)Розвиток культури в 30-ті. «Розстріляне Відродження»

«Розстріляне відродження» - нищення представників української культури звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі». Загалом було репресовано понад 500 митців.

На початку 30-х років в Україні в цілому було подо­лано неписемність, широко здійснювалась підготока спеціалістів з вищою та середньою спеціальною осві­тою.

Але культурний розвиток проходив за умов повної ідеологізації всього суспільства, масових репресій, пе­реслідувань інакомислячих, особливо інтелігенції. По­літика українізації замінялася поверненням політи­ки русифікації.

Україніза­ція оголошувалася націоналістичною контрреволюцією. Сталін оголосив основною небезпекою місцевий націо­налізм. Було різко скорочено кількість українських шкіл. Відбулися зміни української абетки, граматики і словника (вони відтепер наближалися до російських), скорочувався відсоток українських учителів.

Багатьом ученим навішували ярлики «войовни­чих фашистів», «махрових представників українсь­кої націоналістичної контрреволюції». У листопаді 1933 р. П. Постишев похвалявся, що лише з Наркомату освіти «вичистили» біля 300 уче­них і письменників. 1933 р.за надуманими звинува­ченнями було заарештовано О. Вишню, М. Ялово­го, М. Ірчана та багатьох інших. Було припинено діяльність ряду науково-дослідних інститутів та уста­нов. Протягом одного 1933 р. від наукової роботи було усунено 1649 осіб, або 16,4% всього складу науковців. У середині грудня 1934 р. у справі так званого «Ук­раїнського центру білогвардійців-терористів» було засуд­жено до розстрілу 28 представників творчої та наукової інтелігенції..

Протягом 1934—1938 pp. було заарештовано понад половину чле­нів та кандидатів-стажистів Спілки письменників Ук­раїни. У цілому жертвами репресій стали біля 500 українських письменників.

Було перероблено український правопис, наближе­но його до російського. Закрились також всі українські школи та видання за межами України. У 1938 р. запроваджується обов'язкове вивчення російської мови в усіх школах України.

Митці, українські науковці, що залишилися в живих, змушені були мовчати і без найменшого на­тяку на критику зображати минуле й сучасне, про­славляти більшовицьку партію, Сталіна. За цих над­звичайно складних соціально-політичних умов письмен­ники республіки зберегли українське художнє слово, а також можливості для відродження української літе­ратури в майбутньому.

Дата добавления: 2015-05-23