Австрійська школа граничної корисності

Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті рр. ХІХ ст. Цю школу представляли професори Віденсь­кого університету К. Менгер (1840–1921), Ф. Візер (1851–1926) та Е. Бем-Баверк (1851–1919). У ході вивчення їхніх поглядів зверніть увагу на методологію дослідження, предмет і об’єкт по­літичної економії. За об’єкт дослідження представни­ки цієї шко­ли брали окреме господарство, яке виділялося як най­простіша одиниця (типовий елемент) суспільства. Ідеалом такого госпо­дарства вважалося господарство ізольованого суб’єкта. Та­кий метод дослідження отримав назву робінзонада.

Засновник австрійської школи і незаперечний її лідер К. Мен­гер у працях «Основи політичної економії» (1871) та «Дослід­ження про методи соціальних наук і політичної економії зокре­ма» (1883) розвинув ідею попередників маржиналізму про «гра­ничну корисність» у головну теорію суб’єктивно-психологічної школи. Він був першим, хто сформулював принцип спадної ко­рисності. Менгер вводить поділ благ на блага нижчого порядку (предмети споживання) та блага вищого порядку (засоби вироб­ництва), а також поняття ліквідності та інші категорії і поняття.

Найвідоміший представник австрійської школи Е. Бем-Ба­верк у працях «Основи теорії цінності господарських благ» (1886), «Капітал і прибуток» (1889), «Теорія Карла Маркса та її критики» (1896), а також у інших своїх дослідженнях дав шир­ший варіант нової теорії, доповнивши її, зокрема, суб’єктивіст­ською концепцією процента.

Поняття цінності є вираженням зв’язку між суспільним яви­щем ціни та індивідуально-психологічним явищем одиничної оцінки. Основою цінності у Бем-Баверка є корисність блага. Він розрізняв два види корисності: просту (абстрактну) і кваліфіко­вану (конкретну). Вважав можливим конкретне вимірювання, розрахунок корисності благ. Такий підхід називається кардина­лістським.

Суть процента Бем-Баверк пояснював таким чином, якщо хтось позичає гроші, то в майбутньому вони мають повертатися до нього з процентом, тобто з різницею між вартістю теперіш­нього і майбутнього блага.

Інший авторитетний представник австрійської школи Ф. Ві­зер розвивав ідеї Менгера у працях «Походження й основні за­кони господарської цінності» (1884), «Природна цінність» (1889), «Закон влади» (1926), використовуючи принцип граничної ко­рисності для оцінки вартості витрат виробництва.

Ф. Візер сформулював закон витрат виробництва (пізніше на­звали закон Візера). Суть закону – цінність продуктивного бла­га, що є витратами виробництва конкретного споживчого блага, визначається не цінністю даного споживчого блага, а цінністю продукту, який має найменшу граничну корисність серед усіх продуктів, які можна виготовити за допомогою даного продук­тивного блага.

Ф. Візер був ординалістом, який визнавав лише можливість ранжирування корисностей. Після Візера цей підхід був паную­чим у маржиналістів.

На основі вивченого слід виділити три найхарактерніші ме­тодологічні особливості австрійської школи: по-перше, ідеаліс­тичне відображення економічних процесів і явищ; по-друге, ви­користання в якості головного об’єкта дослідження, не суспіль­ного виробництва, а індивідуального господарства; по-третє, ви­знання примату споживан­ня над виробництвом.

Дата добавления: 2015-05-23