Виникнення й загальна характеристика неолібералізму

Німецький варіант реформування економіки в 30-х рр. ХХ ст.

Характеризуючи економічний розвиток Німеччини в 1930-ті рр., слід звернути увагу на специфіку розвитку її еко­номіки в цей період. Для правильної оцінки розвитку ситу­ації в Німеччині необхідно розібратись у причинах виникнення фашизму й уста­новити його соціальну базу.

Важливо зрозуміти основні принципи та заходи, щовизначи­ли сутність економічної політики фашизму «Новий порядок», зокрема примусове картелювання промисловості; ліквідація сво­боди торгівлі та вільних ринків; контроль над цінами і заробіт­ною платою; централізований адміністративний розподіл трудо­вих і ма­теріальних ресурсів; жорстке обмеження управлінських функцій та управлінської свободи підприємців; прагнення мак­симальної самозабезпеченості всіма ресурсами (продовольством і сировиною); протекціоністська (меркантилістська) зовнішньо­торговельна політика.

Слід зазначити, що успіхи Німеччини у подоланні кризи зов­сім не усували народногосподарсь­ких диспропорцій, які були її причиною, а, навпаки, поглиблюва­ли їх, оскільки економічна політика фашистської Німеччини відверто спрямовувалася на підготовку до війни. Важливо простежити процес мілітаризації економіки Німеччини на тлі світо­вої економічної кризи 1929–1933 рр., яка супроводжувалася різким загостренням соціально-політичних відносин. При цьому пояснити причини вибору кур­су Німеччини на автаркію – самозабезпечення необхідними ре­сурсами.

Не менш важливо з’ясувати основи зовнішньої політики Ні­меччини в 1933–1939 рр., для цього особливо слід зосередитися на найскладнішому для вивчення періоді, пов’язаному безпосе­редньо з подіями, що передували Другій світовій війні.

Таким чином, у Німеччині державне втру­чання використову­валось для досягнення мети, яка суперечила попередньому еко­номічному розвитку, – форсована структурна перебудова еконо­міки із прискоренням її мілітаризації. Фактично було зроблено спробу не з економічних, а з геостратегічних і військово-полі­тичних пріоритетів сформувати централізовану мо­дель націо­нальної економіки. Найважливішу роль у виборі стра­тегії роз­витку у 30-ті рр. ХХ ст. відіграли національні особ­ливості й тра­диційні цінності разом з імперсь­кими амбіціями еліти.

У ході вив­чення неолібералізму необхідно розглянути різно­манітні його форми, представлені багатьма школами, серед яких найбільш відомими є лондонська (Ф. Хайєк), фрайбурзька (В. Ойкен, Л. Ерхард), паризька (М. Алле), чиказька (М. Фрідмен).

Рекомендується розпочинати вивчення неоліберальних моде­лей із методології їхнього аналізу, визначення відносин власно­сті, на яких побудована теорія, з’ясування ролі державних інсти­тутів, до­слідження наслідків практичного втілення моделей тощо.

Одним з основоположників і головних теоретиків неолібера­лізму в Англії вважають Фрідріха фон Хайєка (1899–1992), лау­реата Нобелівської премії за праці з теорії грошей і кон’юн­ктурних коливань, а також взаємовпливу економічних, соціаль­них та інституціональних процесів. Слід зрозуміти провідну складову його методології – ідею «спонтанного порядку». Він вважає, що соціальний порядок, організація, взаємодія в суспіль­стві формуються позапланово, стихійно, але у визначених особ­ливостями розвитку даного су­спільства межах і напрямах. Еко­номічну концепцію Хайєка побудовано на принципі економічної свободи та невтручання держави в економіку. Економічна роль держави, за Хайєком, полягає в перерозподілі тих засобів, які надано їй у розпорядження.

Неолібералізм у Німеччині має певні особливості, зумовлені тим, що представники цієї течії не обмежуються методологією неокласиків, а застосовують також інституціональні підходи, розроблені ще історичною школою. Німецька неоліберальна теорія поєднує ідеї сильної держави, що виконує інститу­ціо­нальні, організаторські та виховні функції, і має на меті свідомо створити сильну конкурентну економіку, спираючись на особ­ливий менталітет нації, здатної до самоорганізації і самопо­жертви, та на неокласичні ідеї саморегулювання економіки.Слід більш детально ознайомитися з творчістю основоположника ні­мецького неолібералізму Вальтера Ойкен (1891–1950), який у повоєнні роки заснував фрейбурзьку школу. До цієї школи на­лежать такі відомі теоретики, як А. Мюллер–Армак, Ф. Бем, А. Рюстов, швейцарський професор Репке, Л. Ерхард та інші.

Виникнення французького неолібералізму датується 20–30-ми рр. ХХ ст. і пов’язане з ім’ям Жака-Леона Рюефа, який рі­шуче захищав принципи неокласичного лібералізму, виступаю­чи проти будь-якого втручання держави в суспільне життя. Од­нак з приходом до влади де Голля неокласичні погляди Ж. Рюе­фа не знайшли визнання, оскільки де Голль дотримувався ідеї сильної держави. Відродження неолібералізму у Франції припа­дає на початок 60-х рр. ХХ ст. Саме в цей період формується нова французька (паризька) школа(Е. Малінво, Т. Монбріаль, Л. Столерю, С. Кольм і М. Алле). У ході вивчення поглядів уче­них необхідно врахувати те, що основна позиція цієї школи полягала у визнанні пріоритетності ринкового саморегулю­ван­ня. При цьому слід відмітити, що дирижизм і державне плану­вання економіки Франції справили свій вплив на неоліберальну теорію. Проблеми циклічності, економічного зростання, інвести­цій, інфляції і зайнятості в працях французьких неолібералів на­бувають особливих рис: їх вирішення пов’язується з активною роллю держави.

В основні американського неолібералізму лежить поєднання неокласичних підходів і монетарної концепції державного регу­лювання, яке характеризувало особливий напрям неоліберальної школи, що згодом отримав назву монетаризм. Необхідно розумі­ти, що значний вплив на формування монетаризму справили теорії американських економістів 20–40-х рр. Г. Саймонса, І. Фі­шера, Ф. Найта. Та особливого поширення монетаризм як ва­ріант неолібералізму набув у США наприкінці 40-х – на початку 50-х рр. ХХ ст. і пов’язаний із теорією чиказької («нової монета­ристської») школи М. Фрідмена.

Вивчаючи монетаризм М. Фрідмена, слід пам’ятати, що це сукупність кількох неокласичних теорій, які мають самостійне значення, але об’єднуються кількісною теорією грошей, яку вче­ний розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Свою концепцію він характеризує як теоретичний підхід, що стверджує важливість грошей. Основний принцип монетаризму полягає в тому, що альтернативи ринковому механізму не існує. Продовжуючи традиції класичного ринкового лібералізму, мо­нетаризм відкинув гасла соціальної справедливості, у тому числі й підтримки повної зайнятості, як такі, що не можуть бути проб­лемою держави, оскільки їхня реалізація зв’язана з дестабіліза­цією економічних процесів. Натомість заходи щодо жорсткої грошової і стабільної фіскальної політики, підтримки бюджетної рівноваги та забезпечення законності та порядку монетаризм визнав важливими умовами функціонування вільної ринкової економіки.

Дата добавления: 2015-05-23