Теорія давньоруської народності

На думку істориків - противників концепції «давньоруської народності», у Київській Русі існували три окремі східнослов'янські єдності, які в наступних віках дали початок трьом народностям: російській, українській та білоруській ^[11]. Враховуючи, що східнослов'янські племена проживали певний проміжок часу на території спільної держави - Русі, можна припускати, що між ними відбувався деякий, певний процес зближення та консолідацї. Однак, навіть прихильники концепції давньоруської народності погоджуються з думкою, що процеси етнокультурної консолідації в Русі повністю не завершились і через те давньоруська народність була відносно неоднорідною^[12][13]. Якщо погоджуватись з концепцією давньоруської народності, то треба вважати, що вона була настільки неоднорідною, що, наприклад, тільки її розселення на територіях колишніх спільних держав Литовського князівства та пізніше - Речі посполитої в однакових історичних умовах спричинило утворення двох окремих народів - українського та білоруського. Концепцію давньоруської народності також використовують російські шовіністичні кола для продукування численнихміфів щодо української мови, зокрема, що українська мова виникла внаслідок ополячування російської мови.

Давньоруська народність — етнічна і мовна єдність східнослов'янських племен, яка згідно з твердженнями радянських істориків, виникла за доби Київської Русі протягом IX-X ст. унаслідок їхнього зближення і злиття^[1]. Ще в дорадянський період під впливом шовіністичних та імперських чинників царизму поширювалась думка про спільність походження росіян білорусів і українців, утверджувалась царська теорія про єдиний "русский" народ^[2]. Відтак, об' єднання та асиміляція україн­ців, росіян та білорусів Москвою в Російській імперії, а пізніше в СРСР вважалося прогресивним процесом поновлення історичної спра­ведливості. Таким чином, від самого початку виникнення ідея давньоруської народності була значною мірою політично вмотивованою — в її утвердженні та поширенні, в тому чи іншому вигляді, були зацікавлені російські шовіністичні, імперські кола Російській імперії та пізніше — СРСР^[3]. Історичні науки у західних європейських державах ніколи так особливо не приділяли уваги темі відповідних народностей, які б раніше населяли території цих держав, як радянська історична наука приділяла увагу та розвивала тему давньоруської народності. Концепція давньоруської народності є спробою ідеологічного обґрунтування поневолення Москвою інших східнослов'янських етносів. Посилаючись на колись нібито єдиний давньоруський народ, сучасні прихильники "єдиної та неділимої" та загальноросійськоі ідеї намагаються обґрунтувати необхідність русифікації українців та білорусів та відновлення Російської імперії бодай у межах її слов'янського ядра.^[4]

Не заперечуючи тези, що етнічним субстратом російського населення центральних та північно-східних земель стали, крім слов'янських племен словенів, кривичів,в'ятичів і східних сіверянив, частково угро-фінські та балтійськи племена — меря, мурома, весь, голядь та ін., офіційна радянська наука висунула в 1950-их pp.^[5]концепцію спільного походження трьох сх.-слов. народів — російського, українського й білоруського, які, мовляв, складали колись «єдину древньоруську (чи „руську“) народність», а формування тих народів з цієї народности почалося щойно після розпаду Київської Русі.^[6] Пропаганда радянської концепції «єдиної древньоруської народності» старалася оминати увагою культурні відмінності різних слов'янських племен Русі, на які навіть вказано у тексті «Повісті врем'яних літ»^{[7] [8]}. Ця концепція була стверджена в офіц. урядово-партійній тезі, що «єдиний русский народ», «далекий предок рос., укр. і білор, націй», утворився вже в 10 — 11 вв., але процес його формування був перерваний пізнішими іст. умовами (зокрема монголо-тат. навалою), в наслідок яких згодом, у 14 — 15 ст., сформувалися три окремі «братні» народності: великоруська, українська й білоруська. За цією концепцією, російська (великоруська) народність склалася щойно в 14 — 15 ст. в районі Великого Новгорода і Волго-Окського межиріччя з центром у Володимирі на Клязьмі і потім у Москві, в період піднесення останньої і поступового об'єднання навколо неї всієї Північної і Північно-Східної Русі, тобто Московщини.

Дата добавления: 2015-05-23