Основні напрями розвитку і жанри української літератури. Театральне мистецтво

Література означеного періоду була різножанровою і різноманіт­ною тематично. Ще протягом всього XVII ст. велася релігійна поле­міка з католицизмом, уніатством, протестантизмом, іудаїзмом, ісламом, що породжувало полемічні твори, їх виховний християнський па­фос доповнювався і ораторсько-проповідницькою прозою. Проповіді, “слова”, “казання”, “поученія” Л.Барановича,І.Галятовського, А.Радивиловського, С.Яворського, Ф.Прокоповича, а у XVIII ст. Г.Кониського, І.Леванди досягли високого мистецького рівня. Агіографічну традицію завершує 4-томна “Книга житій свя­тих” Д.Туптала.

Багато писалося в ці часи мемуарно-історичних творів. Крім зга­дуваних вже літописів Самовидця, Г. Граб’янки і С.Величка в кінці XVIII ст. з’являється анонімна “ Історія русів ”. Видатною пам’яткою паломницької прози стали “Странствованія” В.Григоровича-Барського.

Однак козацька визвольна боротьба, а пізніше Коліївщина поро­дили особливий пласт національної літератури, сповненої глибоких патріотичних почуттів, експресії, патетики. Думи, пісні, плачі, пане­гірики, діалоги, різні драматичні форми були присвячені козацьким діянням. Самі назви говорять про це: "Хроніка польська, литовська, жмудська та всієї Русі" М.Стрийковського, поема "Про Острозьку війну під П'яткою" С.Пекаліда, "Україна, татарами терзана" М.Павковського, "Чигирин" О.Бучинського-Яскольда, "Розмова Великоросії з Малоросією" С.Дівовича та ін. Особливо показові твори дея­ких поетів "часів Мазепи", який і сам писав вірші. Войовничий па­фос, лицарське славолюбство, звеличення подвигу заради подвигу знаходимо у творах Стефана Яворського, Пилипа Орлика, Петра Терлецького.

Найбільшого розвитку в другій половині ХVІІ - ХVІІ ст. сягнула барокова поезія. Основним її осередком була Києво-Могилянська академія. Поезія розрізнялась елітарно-міфологічна, шляхет­ська (здебільшого польсько-українська), міщанська. Було створено ве­лику кількість культових творів: псалмів, кантів, поезій на теми Свя­щенного Писання. Відомими поетами цієї доби є: Стефан Яворський, Іван Максимович, Пилип Орлик, Іван Орловський, Феофан Прокопович,Лазар Баранович, Варлаам Ясинський.

На початку XVII ст. за­роджується українська драматургія. Вона пов'язана з єзуїтськими шкільними театрами, де ставилися драми польською мовою. Розквіт шкільної драми припадає на 70-ті рр. XVII - першу половину XVIII ст. і пов'язаний з іменами викладачів Києво-Могилянської колегії (академії) М.Довгалевського, Г.Кониського, М.Козачинського та ін.

Українською книжною мовою ставилися багатоактні драми різ­двяного та великоднього циклів типу містерій, міраклів і мораліте, а також драми на історичні теми, інтермедії. Найбільш відомими виставами були драми "Олексій, чоловік Божий" невідомого автора, трагедокомедія "Владимир" Ф.Прокоповича (присвячена І.Мазепі).

Побутувала в цей час в Україні і народна драма ("Цар Ірод", "Коза", "Маланка", "Трон" тощо). Найоригінальнішим був народний ляль­ковий театр - вертеп. Є відомості, що у XVII-XVIII ст. на Запорізькій Січі вертеп також був популярним, так само, як різні обрядово-карнавальні дійства.

З 50-х рр. XVIII ст. на Україні з'являються театральні колек­тиви професійного характеру. Зокрема, в Глухові діяв придворний театр гетьмана Кирила Розумовського, в якому ставилися комедії та комічні опери російською, італійською та французькою мовами. З цього ж приблизно часу в Україні з'являється російський і польський класицистичний театр. Ряд аматорських груп виступали в Єлизаветграді, Кременчуці, Харкові, а в останні десятиліття виникли справжні професійні трупи. Ще у період розвитку шкільної драми та інтермедії (це 40-ві роки XVII ст.) з'явився свого роду музичний театр. Ним став бурсацький концерт, що становив собою дотепну сценку з життя бурсаків, у якій співаки - дорослі й малі - грають самі себе.

Багато важить в українській культурі цього часу пісня. На основі народнопісенних традицій та кантат пізніше зародилася пісня-романс літературного походження ("Стоїть явір над горою" - Г.Сковороди, "Дивлюсь я на небо" - слова Г.Петренка, музика А.Александрової та ін.).

Провідним жанром у музиці стає хоровий, так званий партесний (хоральний) концерт. Світська музика розвивалася в містах і у великих поміщицьких маєтках. Багаті поміщики утримували кріпацькі капели, оркестри, оперні та балетні трупи. Музикантів, співаків і артистів балету готу­вали в школах при деяких маєтках, а також - в останній третині XVIII ст. - в Глухівській співацькій школі, в спеціальних музич­них класах при так званому Новому харківському училищі.

Барокова церковна музика синтезує глибину душевних пережи­вань, таємничість, властиву храмам, патетику воїнських звитяг. Чарів­ною величчю наповнена музика А.Веделя, М.Березовського, Д.Бортнян­ського - композиторів, слава яких вийшла за межі Батьківщини. З їх іменами пов'язаний розвиток симфонічної музики - концертів, кантат, ораторій.

Українська думка другої половини XVIII ст. відчуває значний вплив видатного мислителя і поета Григорія Сковороди, який начебто підсумував барокову добу і перевів її в нові часи.

Він є автором багатьох оригінальних творів. Серед них - філо­софські трактати ("Потоп зміїний", "Вхідні двері до християнської доброчинності" та ін.), байки (збірка "Харківські байки"), поезії (збірка "Сад божественних пісень").

Дата добавления: 2015-05-23