Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Латинський вислів




Шануй завжди сліди минулого

Г. Сковорода

Пізнай свій край,..себе, свій рід, свій народ, свою землю – і ти побачиш свій шлях у житті.

Вступ

Пам’ять і знання минулого, заповнюючи світ, роблять його більш цікавим і значним, без минулого світ для людей порожній. Знання історичного минулого – четвертий дуже важливий вимір світу.

Ці знання починаються з інтересу до того, що безпосередньо оточує людину. Ми бачимо навколо себе різноманітні форми рельєфу, помічаємо зміни в навколишньому світі. А що відбувається у нас під ногами, яка будова земної кори під нашим містом, адже під впливом внутрішніх та зовнішніх геологічних сил земна кора та поверхня Землі безупинно змінюються. Взаємодія цих сил відбувається протягом усієї історії земної кори і є однією із діалектичних рис її розвитку. Спробуємо заглянути в надра землі, опуститися на крилах науки.

 

 

 

Історичний опис м. Ромен Сумської області [засн. 1604 р.]

Перші сліди діяльності людини на території Ромен належать пізньому палеоліту (30-10тис.років до н.е.). Давня історія міста підтверджується численними знахідками і пам’ятками кам’яного та бронзового віків. Вражає уяву величезне Басівське городище YІ-ІІІст. до н.е., розташоване на північ від Ромен, - найбільше поселення скіфської доби в лісостеповій зоні України. Вчені вважають, що саме Роменщина є центром священної землі «Геррос», де, за свідченням грецького історика Геродота, скіфи ховали своїх царів і вельмож. Яскраве підтвердження цьому - сотні стародавніх поховань у нашому краї - курганів, які збереглися до наших днів. Зачаровані їх величчю, археологи визнали, що нічого подібного серед скіфських пам’яток немає на теренах України. Цінні знахідки з курганів нашого краю є справжніми шедеврами світової культури: вони займають почесні місця в експозиціях музею історичних коштовностей України, Національному історичному музеї Києва, провідних музеях Росії. У межах сучасних Ромен протягом YІІІ-Хст. н.е. існувало слов’янське поселення сіверян, відоме під назвою «Монастирище». Це городище, досліджуване відомим археологом, нашим земляком Миколою Макаренком, дало назву широко знаній тепер Роменській археологічній культурі, залишки поселень якої відомі по всьому Дніпровському Лівобережжю. У стародавньому українському літописі “Повісті минулих літ” розповідається про будівництво після 988 року за наказом могутнього володаря Київської Русі Володимира Великого укріплених міст по Сулі для стримування натиску кочіників. Саме з цими подіями дослідники пов’язують спорудження роменської фортеці на крутому схилі Сули. Уперше місто під назвою Ромен згадується в «Повчанні дітям» князя Володимира Мономаха. Цей автобіографічний твір-заповіт дійшов до наших днів у єдиному списку, вміщеному в Лаврентіївському літописі серед матеріалів про події 1096 року. У «Повчанні» Ромен згадується у зв’язку з походом Володимира Мономаха 1113 року на половецьких ханів Аепу і Боняка, які зі своїми полчищами вдерлися на Посулля, але дізнавшись про наближення руського війська, втекли в степи. Ромен на той час належав до Переяславської землі і, як одна з ключових фортець, входив до Посульської оборонної лінії, що захищала південно-східні кордони Русі від набігів кочових племен печенігів і половців. Походження назви Ромен точно невідоме. Одні дослідники виводять її від скіфського «раймон» - стійбище, інші - від латинського «рамено» - фортеця, а народна легенда пов’язує походження цієї назви з ромен-цвітом - польовою ромашкою, котра ще й дотепер покриває влітку білим килимом околиці міста і навколишні луки. У 1239 році наш край, зазнавши нищівної навали монголо-татар, потрапив під тяжкий гніт золотоординських ханів, але 1362 року був звільнений від загарбників українсько-литовськими військами князя Ольгерда. За часів польсько-литовського панування Ромен стає значним укріпленим містом на кордоні з Московською державою. В першій половині ХYІІ ст. він належав польським магнатам Вишневецьким, був найбільшим населеним пунктом їхніх лівобережних володінь. Протестуючи проти засилля магнатів, роменці втікали до Запоріжжя, переселялися на Слобожанщину, брали участь у козацьких визвольних рухах. Під час повстання в Україні на чолі з гетьманом Павлом Бутом у 1637 році один з польських воєначальників свідчив, що на Гетьманщині “все до останнього покозачилося. Князівські міста Яреми Вишневецького – Ромен і всі інші – дають величезні юрби своєвільників”. У наступному 1638 році декілька тисяч роменських козаків знову громили поляків у складі повстанських загонів гетьманів Якова Остряниці та Дмитра Гуні. З початком визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького роменці з допомогою загону запорожців вже на початку червня 1648 року вигнали польських окупантів з міста. Ромен стає центром козацької сотні Миргородського, а з 1658 року - Лубенського полку. Роменська сотня, одна з найчисельніших на Гетьманщині, покрила себе славою в боях з польськими окупантами, брала активну участь у військових походах Богдана Хмельницького. У 1652 році роменці виступили проти загарбників і не впустили польські загони до міста. В 60-х роках ХYІІ ст. Ромен стає основним центром концентрації всієї козацької артилерії. Під час відчайдушної спроби визволення України від московського панування, коли союзне українсько-шведське військо восени 1708 року підійшло до Ромна, міські жителі на чолі з сотником Григорієм Пирозьким урочисто, з хлібом-сіллю, зустрічали свого українського гетьмана Івана Мазепу та шведського короля Карла ХІІ. Місцеве населення надало дружній армії приміщення для квартир, запаси продовольства, фуражу, зброї та пороху. Зважаючи на гостинність роменців, Карл ХІІ влаштував у місті свою штаб-квартиру і перебував у Ромні протягом листопада-грудня 1708 року Роменська козацька сотня героїчно захищала незалежність України, за що місто понесло жорстоку розплату. Московські війська в ніч на 18 грудня 1708 року, скориставшись відходом на південь основних сил союзників, раптово вдерлись до Ромна і вирізали більшу частину населення міста, не милуючи ні малого, ні старого. Нападникам не вдалося вбити вільнолюбивий дух місцевого люду. Пізніше роменці брали активну участь у гайдамацькому русі, хоробро воювали під знаменами отаманів Максима Залізняка та Івана Гонти, всіляко підтримували діяльність загонів народного месника Семена Гаркуші. В 1778 році Гаркушу схопили в Ромні, але через рік він утік із в’язниці і відновив свою діяльність. У 1784 році мужній повстанець з товаришами знову потрапив до рук царської поліції в Ромні і після жорстоких катувань був висланий на каторгу в Херсон. Подальша доля героя невідома. У 1782 році російською царицею Катериною ІІ було затверджено герб Ромна – золотий хрест на двоступеневому підвищенні, зображений на зеленому полі. Прообразом герба стала печатка, що здавна використовувалася в Роменській міській ратуші. У цьому ж році мешканці міста з дозволу царської влади вперше за московського панування обрали міського голову, яким став бунчуковий товариш Іван Безпальчев. Поступальний розвиток Ромна сприяв подальшому культурному і архітектурному будівництву. У першій половині ХYІІІ ст. центр міста прикрасила одна з перших кам’яних споруд Ромна - Святодухівський собор - видатна пам’ятка архітектури в стилі українського барокко, найдавніша нині будівля в місті. З іменем нашого земляка - останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського пов’язане будівництво в місті 1764-1770 років знаменитої Покровської церкви, яка є одним з неперевершених зразків класичної середньовічної дерев’яної архітектури козацького відродження. Петро Калнишевський (1690-1803) - видатний полководець і мудрий політик - найдовше серед усіх кошових отаманів керував Запорозькою Січчю. Могутня постать мужнього борця за козацькі вольності, який останні 25 років свого життя провів вдалині від Батьківщини у кам’яній домовині Соловецького монастиря, все більше тепер входить у нашу свідомість як символ нескореності духу української нації. У ХYІІІ ст. Ромен стає значним центром по вирощуванню і переробці тютюну, появу якого в нашому краю пов’язують з князями Вишневецькими. Місто славилося в ті часи великомасштабними ярмарками, що проводилися в Ромні чотири рази на рік і давали мільйонні обіги. Найприбутковіший, Іллінський - починався на день святого Іллі, 20 липня, і тривав близько трьох тижнів - з другої половини ХУШ ст. стає одним із найважливіших в усій Російській імперії. Після скасування полкового устрою на Україні, Ромен, як повітовий центр, був у складі Чернігівського намісництва, потім - Малоросійської губернії і протягом ХІХ ст. та до 20-х років ХХ ст. залишався важливим торгово-економічним і культурним центром Полтавської губернії. Саме в Ромні 1835 року засновано іноземцем Іваном Ріхтером один з перших машинобудівних заводів в Україні – механічний, на якому виробляли молотарки, віялки, соломорізки, крупорушки, плуги та борони. 1839 року біля с.Кулішівка Роменського повіту вперше на території України знайдено кістяк гігантського мамонта, а в 1841р. на місці знахідки побудовано пам’ятник - перший у світі пам’ятник мамонту. Відкрита 1874 року новозбудована Лібаво-Роменська залізниця з’єднала наше місто з чорноморськими і балтійськими портами. Це сприяло подальшому економічному розвитку та збагаченню Ромна, розширювало ринки збуту сировини і готової продукції з нашого краю далеко за західні межі Російської імперії. Буремні події першої світової та громадянської воєн закінчились на Роменщині встановленням в грудні 1919 року більшовицької диктатури. У тяжкі роки сталінського геноциду місто жорстоко постраждало. Невдовзі після нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз місто було захоплене танковою групою генерала Гудеріана – це сталося 10 вересня 1941 року. За період дворічної фашистської окупації та під час бойових дій в Ромні зруйновано та спалено майже всі підприємства; населення міста зменшилося на 13,5 тисяч. 16 вересня 1943 року Ромен звільнений воїнами 163-ї Роменсько-Київської та 167-ї Сумсько-Київської стрілецьких дивізій. Після визволення від фашистів роменці взялися за відбудову рідного міста. Радісною несподіванкою для мешканців Ромна в той час стала дружня допомога з далекої Канади. У 1944 році від жителів міста Саскатун з провінції Саскичевань надійшов до Ромна красиво оформлений лист разом з гуманітарною допомогою. У згаданому листі мешканці канадського міста-побратима висловлювали свою щиру повагу до роменців, які вели боротьбу з фашистами, повідомляли про рішення міської ради Саскатуна від 14 лютого 1944 року надати допомогу Ромнам, висловлюючи надію, що це сприятиме зміцненню дружби між містами. Цей хвилюючий документ зберігається нині в Роменському краєзнавчому музеї.Зробити фото у музеї… За проявлені на фронтах героїзм, доблесть і відвагу сотні роменців нагороджені орденами та медалями, а п’ять воїнів-звитяжців, уродженців міста: П.С. Барабаш, К.С. Давиденко, Л.В. Кудаківський, Г.М. Леньов, В.М. Лозовський - удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Поступово загоювалися рани воєнного лихоліття. Місто відроджувалося з попелу, відбудовувалося, зростало кількісно, розширяло межі; пожвавлювалось його економічне і культурне житя. В 60-х роках навколишні села - Засулля, Лозова, Лучки та Процівка – увійшли до складу міста. тектонічна будова

Сумська область у своїй основі має типово платформенні утворення за особливістю тектонічної будови, які значно поширені за площею, але у цілому малопотужні і складаються з відкладів докембрійського, палеозойського, мезозойського і кайнозойського віку. При цьому на денну поверхню виходять лише молоді відклади крейдового, палеогенового та неогенового віку. Більш давні утворення зазвичай поховані під досить потужним чохлом порівняно молодих відкладів, а їх присутність у межах території області можна довести лише за допомогою буріння. Винятком є тільки невелика ділянка поблизу м. Ромни. Особливості геологічної будови Сумської області зумовлені розташуванням її в межах Східноєвропейської платформи, фундамент якої складено дуже дислокованими кристалічними породами архею та протерозою. За схемою тектонічного районування територія області знаходиться на стику двох структур: більша частина території знаходиться на південно-західному схилі Воронезької антеклізи і лише най південніші райони входять до складу Дніпровсько-Донецької западини та розміщені на території Дніпровського грабена. Дніпровсько-Донецька западина – це внутрішньоплатформний прогин, формування якого пов’язане із системою глибинних розломів. Тектонічна будова південно-західного схилу Воронезького кристалічного масиву не відзначається особливою складністю, хоча слід зазначити, що вивчена вона недостатньо. Проте отримані дані дозволяють висловити думку про загальний нахил поверхні кристалічного фундаменту даної території в південно-західному напрямку. Глибина залягання цієї поверхні на північ від м. Суми – 600-700м, у районі Глухова вона становить майже 300м, а на півдні області поблизу глибинних розломів – 3000-3500м і більше. Кути нахилу поверхні фундаменту переважно невеликі: на півночі, ймовірно, вони не перевищують 1°, на південь збільшуються до 2-3°, а в районі розломів становлять 5-6°, а іноді досягають 8-10°.Кристалічний фундамент у межах області тектонічними розломами розбито на серію блоків. З’єднання схилу Воронезького кристалічного масиву із Дніпровським грабеном відбувається по глибинному розлому, який є системою скидів із сумарною амплітудою до 3-4км. Простягається цей глибинний розлом з північного заходу на південний схід від с. Медвеже (Роменського району) до м. Охтирки. Південніше м. Лебедина біля с. Берестівка він утворює виступи, обернені у бік Дніпровського грабена. Найхарактернішими рисами Дніпровського грабена є значна подрібненість кристалічного фундаменту: одні блоки його опущені, інші займають відносно високе положення. У напрямку із заходу на схід у складі кристалічного фундаменту виділяють Талалаївське підняття, Липоводолинський виступ, Роменську та Срібненьку западини, Берестівський та Новотроїцький виступи, Синівську й Качанівську западини, Гунське підняття, Охтирську западину. Абсолютні відмітки кристалічного фундаменту на півдні області коливаються у межах 5-8км, у піднятих блоках вони становлять 5-6км, а у западинах – 6-8км.

Геологічна будова Сумської області

Геологічна будова Сумської області має певні особливості:

Докембрійські відклади на території Сумщини не виходять на денну поверхню. Вони входять до складу кристалічного фундаменту і всюди перекриті осадовими відкладами палеозойського, мезозойського та кайнозойського віку. Відклади докембрію представлені (за даними буріння) різноманітними метаморфічними та магматичними породами, з-поміж яких переважають гнейси, кристалічні сланці, мігматити, амфіболіти, залізисті кварцити, граніти. За віком цей комплекс відповідає архею та протерозою і за своїм складом дуже близький до кристалічних порід Курської магнітної аномалії. Докембрійський фундамент платформи перекритий чохлом осадових порід різного віку.

Палеозойські відклади залягають на докембрійських з чітко вираженим кутовим стратиграфічним неузгодженням. Вони представлені породами девонського, кам’яновугільного та пермського віку, оскільки кембрійських, ордовицьких і силурійських відкладів у Сумській області виявлено не було. Пояснюється це тим, що у цей період територія області була областю розмиву, тобто суходолом. Підтвердженням цього є кора вивітрювання, сформована в основі верхньопалеозойського комплексу порід.

У ранньому палеозої Український кристалічний щит і Воронезька антекліза були єдиною структурою. Поділ її на дві складові пов’язують з кінцем середньодевонського часу, коли відбулося закладення Дніпровсько-Донецького авлакогену. Результатом появи у рельєфі значного і досить протяжного прогину було проникнення на територію морських вод та формування типово морських відкладів.

Найдавнішими серед палеозойських відкладів на території Сумської області є верхньодевонські (на півночі області - середньо девонські). Вони досить строкаті за своїм літологічним складом і мінливі за потужністю. Тут зустрічаються пісковики, алевроліти, вапняки, доломіти, мергелі гіпси, кам’яна сіль і навіть діабази, утворення яких пов’язано із формуванням тріщин у земній корі, з проникненням магми й виливами лави основного складу.

Наявність у розрізі гіпсів та кам’яної солі свідчить про те, що осадконакопичення в окремі періоди відбувалося за умов жаркого посушливого клімату.

На території Сумської області виходи девонських відкладів можна спостерігати в районі м. Ромни на горі Золотуха. Це типова діапірова структура, яка є соляним куполом з потужністю соленосної товщі більше 1000м. Гіпсоносні та соленосні відклади можна спостерігати здебільшого на півдні області, де в пізньодевонський час знаходилась добре прогріта мілководна лагуна, яка не виходила за межі території Охтирського, Лебединського, Роменського і Липоводолинського районів.

«Гора «Золотуха» - геологічна національна святиня.
У Сумській області існують чотири заповідних геологічних об’єкти. Серед них 2 заказники. Одним із них і є (у народному звучанні) славнозвісна, універсального плану геологічна національна святиня – «Гора Золотуха». В Україні подібний Роменському – ще є один такий геологічний об’єкт.

Спочатку «Гора Золотуха» увійшла в історію України в економічному ракурсі. Сьогодні головним локомотивом економіки є енергоносії – нафта і природний газ. Перша ж спроба знайти ці корисні копалини на лівобережній Україні була успішною. Ви зараз здивуєтеся, бо перша нафта у Дніпровсько-Донецькій западині та й у Лівобережні Україні була видобута у 1937 році на горі Золотусі.

Тепер уже навколо цього району сотні діючих нафтогазоносних свердловин, бурових веж, десятки переробних підприємств.

Так, тут було підтверджено геніальне передбачення професора М.С. Шатського про перспективність Дніпровсько-Донецької западини, як регіону багатого на нафту і газ. Від того часу на усіх географічних картах лівий берег Дніпра узагальнюється, як Український Кувейт. Хочу ще раз підкреслити, – а все починалося із гори Золотухи.

Золоту́ха — пагорб на лівому схилі долини річки Сули. Розташований у Роменському районі Сумської області, поблизу села Пустовійтівки, що на північний схід від міста Ромен.

Висота пагорба 110—120 м (відносна висота — 40 м). Має асиметричну будову: північні, західні та південні схили круті, східний — повільно переходить у рівнинне межиріччя.

Золотуха пов'язана з Роменським соляним куполом (діапіром). Над куполом залягають гіпсоносні глини та суглинки. Саме на цій горі 1937 року вперше в Радянській Україні було відкрите родовище нафти.

Пагорб вкритий степовою рослинністю.

Золотуха є унікальною пам'яткою природи, заказником місцевого значення (з 1980 р.).

 



А тепер давайте помандруємо у далеке геологічне минуле нашого краю. Коли береш до рук шматок мінералу, наприклад галіту, то не дуже віриться, що він піднятий на поверхню самою природою із глибини понад 5000м. Ще більше вражає вік мінералу – 370 мільйонів років. То був девонський період палеозойської ери, час коли на суші ще не існували квіткові рослини, а про сухопутних хребетних тварин не могла йти навіть мова. У той час і був витиснутий на денну поверхню цілий букет різних гірських порід та мінералів: це галіти, сильвіни, гіпс, ангідрит, аргіліти, алевроліти, доломіти, діабази. Усе це багатство (тільки соляний купол) важить не багато й не мало – 337 мільйонів тонн. Частка кам’яної солі складає більше 86%. Потужність соляних відкладів сягає 1000м. Тому гору можна сміливо називати соляною. Є тут відклади більш пізніх часів, наприклад, із юрського періоду мезозойської ери (ера панування динозаврів, правда на цьому місці тоді було мілководне море).

На цьому дива гори не закінчуються. Виявляється, що соляний купол повільно і непомітно росте. Як уже було зазначено, він утворився у зоні розлому земних порід. Ріст куполу почався у пермський період палеозойської ери (десь 280млн. р. т.). Він продовжується і у наші дні. Швидкість підняття структури досягає десь 3-4мм на рік. Можна пофантазувати й про те, що колись наші потомки будуть ходити на Роменські гори.

Якщо говорити не тільки про геологічне минуле гори, а і про корисні копалини, то окрім кам’яної солі, нафти та газу, із Роменським соляним куполом пов’язані й інші корисні копалини. Це гіпси, ангідрити, калійні солі, сірка та діабази. До речі, гіпси, мергелі та діабази активно розроблялися (як будівельний матеріал) у недалекому минулому. Свідченням цього є наявність двох великих кар’єрів.

Про світ живої природи гори можна сказати, що він небагатий, але від цього цінність заказника абсолютно не зменшується. Найпершим на кам’яних відслоненнях весною з’являється підбіл звичайний (Мати-й-мачуха), виявлено рослину Червоного списку Сумщини наперстянку велико цвіту. Тут можна побачити представників близько 30 видів рослин. Із фауни можна зустріти кілька представників ряду Горобцеподібних та родини Воронових, забігають сюди (особливо взимку) і зайці.

І, нарешті, тепер можна поговорити про сам геологічний заказник. У реєстрі про нього сказано, що Роменський соляний шток – це тектонічна пам’ятка природи оголошується геологічним заказником місцевого значення під назвою «Гора-Золотуха». Площа його 16га, довжина і ширина, відповідно – 500 на 380м. Час утворення заповідної території – 1980 рік. Гора Золотуха – єдине місце на Сумщині, де на денну поверхню виходять палеозойські відклади. Тут часто проводяться екскурсії для школярів і студентів.



 

Кам’яновугільні відклади на території Роменщини мають дещо більше поширення, ніж відклади девону, і відомі не лише на півдні, а й на півночі області. Там вони залягають не на девонських. А безпосередньо на докембрійських відкладах. У складі відкладів кам’яновугільної системи головна роль належить теригенно-глинистим комплексам.

У верхньому карбоні вологі теплі кліматичні умови стають більш посушливими, що підтверджується появою в геологічних розрізах порід червоного кольору. Окрім глин, алевролітів та пісковиків у складі кам’яновугільних відкладів зрідка присутні вапняки й тонкі прошарки кам’яного вугілля, які відзначають на рівні раннього, рідше середнього карбону, та мають потужність 0,1-0,6м. А загальна потужність кам’яновугільних відкладів на території області коливається у значних межах: у південних районах вона може досягати тисячі метрів, а на півночі - не перевищує перших сотень метрів.

Відклади пермської системи представлені різноколірними глинами, алевролітами та пісковиками. На рівні нижньої пермі зустрічаються прошарки вапняків, доломітів та гіпсів. Між відкладами нижньої та верхньої пермі у численних пунктах досліджуваної території відзначається стратиграфічне неузгодження.

З пермським періодом на території Сумської області пов’язується чітко виражена регресія. Басейн седиментації у цей час помітно скоротив свою площу й обмежувався в основному південними районами. Потужність пермських відкладів в області не перевищує 140-170м.

Закінчення регресивного циклу осадконакопичення пов’язано з мезозоєм, точніше з його першим періодом - тріасом. Відклади середнього тріасу на території області не виявлено. У нижній і у верхній товщах тріасового періоду (нижній та верхній відділи відповідно) переважають глини, алевроліти й пісковики. На рівні нижнього тріасу переважають пісковики, верхнього - різноколірні глини. Участь піщаних порід у тріасових відкладах помітно збільшується в північному напрямку. Потужність відкладів цього періоду в регіоні не перевищує 300-400м. У південних районах їх потужність зазвичай вимірюється першими десятками метрів.

Відклади юрського віку залягають на тріасових з чітко вираженим стратиграфічним неузгодженням. Із середньоюрським часом пов’язується початок трансгресії. До цього періоду територія області була суходолом, в межах якого активно відбувалися процеси вивітрювання. Серед юрських відкладів зустрічаються переважно глини, рідше - алевроліти, пісковики та вапняки. Як правило, вони представлені тонкими малопотужними прошарками. Потужність середньоюрських відкладів становить 90-100м, верхньоюрських - 90-150м.

Серед крейдових відкладів виділять нижній і верхній відділи, але на денну поверхню виходять породи тільки верхнього відділу. Нижній відділ крейдової системи складається переважно з піщано-глинистого матеріалу, а верхній - карбонатний, в якому головна роль належить білій писальній крейді, рідше - крейдоподібним мергелям. Винятком є лише найнижча частина розрізу (сеноманський ярус), де істотного значення починають набувати піски та пісковики сірого кольору, проте й вони у своїй верхній частині часто-густо переходять у піщанисту крейду.

Біла крейда та крейдоподібні мергелі у багатьох пунктах Сумської області відслонюються та використовуються в народному господарстві. Відклади білої крейди у своїй товщі мають численні залишки викопних організмів: ростри белемнітів, мушлі двохстулкових молюсків, зустрічаються також панцири морських їжаків, залишки брахіопод, коралів, зубів акул. Потужність крейдових відкладів в окремих розрізах досягає 300-500м, а подекуди і більше. Їх формування пов’язують з добре прогрітим, неглибоким морським басейном.

У складі палеогенових відкладів, які зазвичай залягають на крейдових з чітко вираженим розмивом, що свідчить про активізацію тектонічних рухів на межі крейди та палеогену і часткове виведення більшої частини території області з-під рівня моря, чітко виділяються три відділи: палеоцен, еоцен, олігоцен. За своїм речовинним складом породи цього стратиграфічного рівня істотно відрізняються від порід верхнього відділу крейдової системи.

Розріз палеогену в області починається сумською та лузанівською світами, які за віком відповідають палеоцену. У породному складі вони представлені опоками, опокоподібними алевролітами та пісковиками, інколи - глинами й пісковиками. Потужність порід сумської світи становить від кількох метрів до 50-60м, лузанівської - від 1-2м до 65м.

Відклади палеоцену вверх по розрізу перекриваються відкладами еоцену, у складі якого виділяються три світи. Канівська світа відповідає нижньому, бучацька - середньому і київська - верхньому еоцену. Еоценовий час на Сумщині - це час розвитку трансгресій, тому площа поширення порід канівської світи є більшою від площі сумської й лузанівської світ, а бучацької та київської - від канівської.

Канівська світа характеризується піщаним складом порід, які мають сірий і зеленувато-сірий колір (за рахунок присутності зерен мінералу глауконіту). У південних районах серед загальної порівняно однорідної товщі глауконіто-кварцових пісків зрідка зустрічаються прошарки глин та алевролітів. Потужність канівської світи становить від 1 до 75м.

Бучацька світа, як і канівська, складається з піщаних порід, неоднорідних за своїм складом. Породи бучацької світи забарвлені в жовтуватий та буруватий тони, але нерідко зустрічаються й білі та світло-сірі різновиди. Серед пісків бучацької світи зрідка зустрічаються прошарки глини, алевролітів і кварцових пісковиків. Кварцові пісковики, зокрема, поширені у Глухівському та Кролевецькому районах області. У деяких районах, переважно на півночі та сході, зустрічаються фосфорити. Потужність бучацької світи змінюється від кількох метрів до 40-50м.

Склад київської світи більш різноманітний. Окрім пісків, на цьому стратиграфічному рівні зустрічаються глини, алевроліти та мергелі. Однак головними, які у попередніх світах, є піски, потужність яких нерідко досягає кількох десятків метрів. Максимальних значень (до 75 - 100м) потужність київської світи досягає у південних районах. На північ та північний схід потужність відкладів світи зменшується аж до повного її вклинення.

Олігоценові відклади на території Сумської області виділяються у складі двох світ - харківської та берекської. Нижня з них (харківська) характеризується порівняно однорідним піщаним складом, хоча в деяких розрізах можуть бути присутні прошарки пісковиків та піщаних глин. Потужність відкладів харківської світи змінюється від кількох метрів до 70-100м.

Розріз неогенових відкладів розпочинається полтавською світою, до якої відклади берекської світи мають поступовий перехід. У складі світи головна роль належить піскам та пісковикам. Зрідка серед різноколірної піщаної товщі виділяються прошарки піщанистих глини й алевролітів. Завдяки своєму різноколірному забарвленню породи полтавської світи чітко виділяються на схилах, на крутих берегах річок, в ярах і помітні здалеку. Найповніші розрізи полтавської світи відзначаються на півдні області, де їх потужність іноді досягає 75м. У північному та особливо східному напрямках потужність відкладів цієї світи помітно зменшується аж до повного вклинення. За віком утворення полтавська світа належить до нижнього відділу неогенової системи - міоцену.

На полтавській світі залягає товща різноколірних глин міоцен-пліоценового віку. Свою назву вона отримала за характерне строкате забарвлення. Найбільш поширеними на цьому стратиграфічному рівні є червонувато-бурі, бурі та жовті глини, але часто вони мають й інші відтінки. Серед глинистої товщі є прошарки алевролітів і пісків, та й сама глина у цих відкладах має домішки піщаного матеріалу. У бурих вохристих різновидах зазвичай зустрічаються залізисті й марганцеві конкреції.

Вверх по розрізу товща різноколірних глин змінюється піщано-глинистими відкладами пліоцену. Пліоценові відклади представлені алювіальними пісками та різноколірними глинами. Останні знаходяться у верхній частині розрізу. У складі пліоценових відкладів виділяють три товщі: іванківську, новохарківську і бурлуцьку. Іванківська товща і відповідна їй тераса зустрічаються на сході області; новохарківська - на південному заході, у центрі, на південному й на північному сході; бурлуцька - на південному сході, уздовж лівого берега р. Ворскла. Потужність іванівської товщі становить 40-45м, новохарківської - 40-42м, а бурлуцької - 20-22м.

Серед порід четвертинного періоду на території області присутні відклади як нижнього і середнього, так і верхнього й сучасного відділів. В основному це малопотужні, пухкі утворення, які відзначаються різноманітністю генетичних комплексів. У межах області четвертинні відклади мають повсюдне поширення. Вони залягають на різних гіпсометричних рівнях, вкриваючи плато пліоценової та четвертинної тераси й виповнюючи днища балок.

Найчастіше зустрічаються алювіально-елювіальні, елювіальні, льодовиково-озерні, флювіогляціальні, льодовикові, флювіально-алювіальні, алювіальні, еолові, озерно-болотні, болотні, делювіальні та пролювіальні відклади. Більшість з них мають цілком визначену просторову залежність. Так, наприклад, льодовиковий район характеризується розвитком гляціальних середньочетвертинних відкладів, пов’язаних із зледенінням. У поза льодовиковому районі переважають еолово-делювіальні відклади середньочетвертинного віку та лесові породи ранньочетвертинного. Ці лесові породи у межах льодовикового району відсутні.

Кам'яні свідки минулого

На формування відкладів четвертинної системи помітно плинуло Дніпровське зледеніння, центр якого знаходився Скандинавії і який поступово розростався й досяг у своєму розвитку та поширенні території України та Сумської області. Південне положення дніпровського льодовика в області проходило по лінії Ромни-Білопілля. Льодовий покрив потужністю кілька сотень метрів відігравав роль своєрідної "праски", яка істото впливала на обробку денної поверхні, згладжуючи та вирівнюючи її. Проте по периферії льодовика (окремі ділянки Роменського та Конотопського районів) нагромаджувалися уламки гірських порід, зокрема валуни - уламки кристалічних порід, принесені льодовиком зі Скандинавії або Карелії.
Унікальний блукаючий камінь-валун оберігає спокій Роменського краєзнавчого музею.
Чим же здивував цей кількатонний камінь геологів, що він бачив на своєму віку, які пригоди траплялися із ним до того часу, коли він опинився під стінами краєзнавчого музею?

Для того, щоб привідкрити його таємниці, нам доведеться пригадати історію нашої планети. Наша Земля сформувалася із газопилової хмари десь 4,5 – 5 мільярдів років тому. А життя на планету було занесено близько 3 – 3,5 мрд. років. Науковці стверджують, що такі сірі плагіограніти – це найдавніші архейські кристалічні породи віком не менше трьох мільярдів років. От і виходить, що цей камінь-валун є ровесником та свідком початку життя на планеті. Він є найдавнішим природним утворенням неживої природи не тільки на Сумщині, а можливо, й на Україні.

Історія із народженням каменя-валуна на цьому не закінчуєтся. Десь 290 тисяч років тому наш камінь вирушає у далеку мандрівку на південь. За кілька тисяч років він здолав шлях у 2000 кілометрів.

Згідно із науковими дослідженнями такий камінь міг бути принесеним величезним Дніпровським льодовиком тільки із Балтійського регіону. Там граніти такого складу часто виходять на поверхню. Отже 290 тисяч років тому найбільше дніпровське зледеніння вкривало значну частину лівобережної України і по долині Дніпра доходило до сучасного міста Дніпродзержинська. Південно-східний край цього льодовика проходив по лінії річки Псел.

Валун «розповів» ученим про своє місце народження, траєкторію руху льодовикових мас, максимальні межі розповсюдження материкового льодового покриву. Так стало відомо, що Роменщину покривав трикілометровою товщею криги східний «язик» (потік) льодовика. Це була його периферійна частина. Льодовик неначе плугом переорав територію. Він утворив численні пагорби, схили, вибалки, а коли відступав, то залишив нам осадкові породи, валуни. Один із них і став головним героєм нашої розповіді.

На цьому пригоди диво-каменя завершилися б. Не було б цієї історії, зник би він у небуття, якби не випадок. Камінь довго відкрито лежав на схилі Комсомольського спуску біля водозабірної колонки, коли нарешті ним зацікавилися фахівці. Тепер він є частиною історії міста, одним із його символів.

Про велику цінність для науки таких природних об’єктів говорить член Роменського земляцтва, доктор геолого-мінералогічних наук Занкевич Борис Олександрович. Він уже давно переймається долею різних заповідних об’єктів нашого краю. Київський професор стверджує, що моренні відклади льодовика завжди покриті великою товщею лесу (глини) і виходять вони на поверхню лише у деяких місцях – глибоких ярах та на крутих схилах річкових долин, тому подібні знахідки є дуже рідкісними. На сьогодні відомо про виявлення на Роменщині ще двох великих валунів

Нещодавно на лівому схилі Ярошівського яру несвідомими місцевими шукачами скарбів був відкопаний великий валун. Зацікавив камінь тільки науковців, які попередили, що через 10-20 років валун буде остаточно похований під дією природного осипу ґрунту і зникне із соціально-культурного, науково-інформаційного здобутку сучасного покоління. Ще один велетень лежить сьогодні в ямі поблизу с. Косенки, викопаний випадково «чорними» археологами (поблизу є старе кладовище). Усі вони чекають на своїх дослідників.

Льодовикові валуни і сьогодні мають велику геологічну, краєзнавчу цінність і продовжують дивувати людей та слугувати їм як об’єкти наукових досліджень.


 

 

2. Корисні копалини

За даними державного Геологічного фонду України, 53,4% мінерально-сировинної бази області припадає на паливно-енергетичну сировину(нафта, газ, конденсат,торф), 39,1% - на мінерально-будівельну сировину, 6,1% - підземні води, 1,4% - інші види корисних копалин.

В області 294 родовища з 21 виду корисних копалин. Мінерально-сировинна база складається з паливно-енергетичної сировини(нафта, газ, конденсат, торф), з мінеральної будівельної сировини, сапропелю, прісних підземних вод та ін. Крім того, надра області вміщують такі корисні копалини, як фосфорити, керамзитова сировина, опоки, скляні піски, мінеральні води. У 2005 році підприємствами різних форм власності розроблялося 52 родовища, в тому числі: нафти, газу, конденсату-24; цегельної сировини-20; піску-4; крейди-3; кварцитів-1.

У зв’язку з особливостями геологічної будови території Сумської області та із збільшенням техногенного навантаження на компоненти геологічного середовища до найбільш небезпечних екзогенних геологічних процесів в області відносять зсуви та підтоплення.

Найбільший інтерес викликають родовища нафти і газу. Розташовані вони на півдні області і відносяться до Дніпровсько-Донецької провінції, яка ще не повністю розвідана і освоєна, оскільки глибина залягання продуктивних горизонтів коливається в межах від 3000м і нижче. У цей час розробляються Велико-бубнівське, Анастасівське, Коржівське родовища нафти і газу в Роменському районі. Ново троїцьке родовище газу в Лебединському районі, Качанівське, Рибальське, Бугреватське і Прокопенківське в Охтирському районі.

У перспективі можлива експлуатація ще цілого ряду родовищ, найбільшим із яких є Андріяшівсько-Гудимівське.

Відкриті родовища кам’яного і бурого вугілля (в Липоводолинському, Лебединському районах).Проте, у зв’язку з тим, що ці пласти малої потужності і глибокого залягання, їх розробка вважається недоцільною.

А ось торфом Сумська область дуже багата. На сьогодні відомо близько 230 родовищ, більшість із яких вважаться великими. Поклади торфу відносять в основному до заплав великих річок і балок. Вони мають 12-40% зольності, а теплоутворювальна спроможність 3300-5000 кілокалорій, що вважається достатньо високою. Основна маса торфу розташована на півночі і заході області. Найбільшими є Вичихівське, Ретьєвське, Глухівське, Кл евенське, Молчанівське. Єзуцьке родовища.

Розвідані запаси кам’яної солі, які належать до Роменського і Синівського соляних куполів. Запаси солі тут значні і в будь-який момент можуть бути збільшені, оскільки жодна із свердловин на Роменському родовищі не була пройдена на всю потужність соляного штока, хоча деякі із них сягають 2км глибиною. На Синівському куполі досліджені лише перші десятки метрів. Відомо, що роменська сіль годувала людей під час громадянської і Великої Вітчизняної воєн. Зараз родовища солі не розробляються, хоча в будь-який момент можуть бути використані як сировина у хімічній і харчовій промисловості.

Крім того, у тому ж Роменському соляному куполі під час буріння були виявлені прошарки калійних солей, що значною мірою збільшує цінність родовища в його перспективі.

Прояв кам’яного вугілля в межах Сумської області приурочений до нижньо- або середньокарбоновим відкладам. Як правило, виділяються декілька пластів робочої потужності, але враховуючи їх глибоке залягання на даний момент вони практичного значення не мають, так як потужність пластів невелика, а глибина їх залягання значна. В Роменському, Липоводолинському, Охтирському районах вона складає 600-1500м й навіть більше.

На рівні середнього палеогену прояв типово бурого вугілля був відмічений свердловинами, у с. Смєлов на півночі Роменського району. З верхнім палеогеном пов’язують одне непромислове родовище бурого вугілля і ряд невеликих проявів. Знаходиться воно на західному периклінальному замиканні Роменського соляного купола.

 

 

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 2607; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.008 сек.