Гайдамацький та опришківський рух. Коліївщина

Пилип Орлик. Конституція 1710р.

У квітні 1710 р. в Бендерах (Молдова) гетьманом на еміграції було обрано Пилипа Орлика, вихованця Києво-Могилянської академії, який був при Мазепі генеральним писарем. На козацькій раді прийнято документ «Пакти і Конституція прав і вільностей війська Запорізького», що став першою писаною конституцією у світі. В документі, що складався з 16 статей, проголошувалася незалежність України в межах Зборівського договору 1649 року. За ним Україна перетворювалася на аристократичну республіку – законодавчоювладою ставала Генеральна рада, що обиралася зі старшини та представників від полків і збиралася тричі на рік (на Різдво, Великдень, Покрову), гетьман зосереджував у своїх руках виконавчу владу. Листи інших держав гетьман мав зачитувати старшині, так само, як і відповіді на них, за необхідності міг зберігати ці відомості в таємниці. Скарбницею Війська Запорізького розпоряджався генеральний підскарбій. Конституція вперше в Європі започатковувала поділ влади назаконодавчу, виконавчу та судову. Та оскільки гетьман перебував за кордоном, ця конституція діяла на контрольованій території лише до 1714 року. Уклавши договір з Туреччиною, війська Орлика розпочали наступ на Україну, дійшли до Білої Церкви, однак через зраду татар змушенібули повернутися. Натомість до Молдови дійшли війська Петра І, де в липні 1711 р. вони були розбиті. Однак Орлику не вдалося скористатися поразкою російських військ, і в 1714 р. він виїхав до Західної Європи. Жив у Швеції, Німеччині, Франції, а останні 20 років свого життя – в ТуреччиніПротягом всього свого свідомого життя він намагався створити антимосковську коаліцію держав для звільнення України. Однак Росія Петра І була могутньою імперією, проти якої ніхто не бажав виступати. Діло Орлика продовжив його син Григір

Після гетьманування Івана Мазепи Правобережна Україна виявилась ізольованою від Гетьманщини. До цього спрямовувалась політика Росії і Польщі. Польські магнати, які переважно походили з давніх українських, розширювали свої володіння і намагались захопити в свої руки управління всім життям країни. Протистояти цьому процесу не було кому. Гайдамаччина – соціальний рух на Правобережжі у ХVІІІ столітті. Причина повстання полягає в тому, що народні маси, серед яких ще жили традиції козацької волі, не хотіли коритися владі панів і зі зброєю в руках виступали проти поневолення. Учасниками гайдамаччини були переважно незаможні селяни, наймані робітники, дрібна шляхта й нижче духовенство. Гайдамаки діяли невеликими загонами, застосовуючи тактику партизанської боротьби, несподівані напади і стрімкі рейди на панські маєтки. Перший вибух гайдамацького повстання стався в 1734 р., коли російська армія разом з козацькими полками увійшла на Правобережжя, щоб підтримати кандидатуру Августа ІІІ на польську корону. Влітку 1734 р. на престол у Польщі сів ставленик Росії Август ІІІ, і на прохання польських магнатів російське військо легко розбило повстанців. В 1750 р. гайдамацький рух спалахнув з новою силою, проте неспроможність створити цілісну організацію, а також відсутність плану дій спричинили поразку повстання. Коліївщина – найвідоміший виступ гайдамаків 1768 року. Основною його силою було селянство. Це повстання спричинили декілька факторів:

По-перше, в південній Київщині, де зародилась Коліївщина, селяни довше користувались свободою від панських повинностей (ця територія була заселена пізніше від інших частин Правобережжя).По-друге, панське господарство переживало складні часи перенесення збіжжевих ринків з-над Балтики до Чорного моря.По-третє, значний вплив на селян мала близькість вільного Запоріжжя.По-четверте, на півдні Київщини загострилися релігійні суперечності.На оборону Православної Церкви стала російська цариця Катерина ІІ. Саме тоді польська шляхта, вороже настроєна до Росії, організувала конфедерацію в м. Барі (містечко на Вінниччині). В цей момент гайдамаки підняли повстання, розраховуючи на російську допомогу. Відомими гайдамацькими ватажками сталиМаксим Залізняк та Іван Гонта. Здобувши Умань, вони вчинили жорстоку різанину панів, євреїв, католицького духовенства. Гайдамацький рух набрав великих розмірів, але зорганізувати повстанців в одну армію не пощастило. З іншого боку, Росія не виправдала надій. Генерал Кречетніков, йдучи на допомогу повстанцям, спочатку ніби виявляв прихильність до них, але потім за завданням Катерини ІІ наказав заарештувати ватажків і віддати їх польському судові. Гонту було піддано тортурам і покарано смертю, а Залізняка заслано в Сибір.

Причинами поразки було те, щоцаризм вів двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі. З одного боку, він бачив у гайдамацькому русі процес дестабілізації та ослаблення Польщі, з іншого – боявся, щоб народний виступ не перекинувся на Лівобережну Україну. Коліївщина (від слів «кіл», «колоти», «колій») була стихійним і погано організованим повстанням. Але об’єктивно вона сприяла возз’єднанню Правобережної України з Лівобережною, що відбулося в кінці XVIII ст. Гайдамацький рух мав великий вплив на піднесення національно-визвольного руху в Галичині. Опришківство – визвольний рух у Галичині, який розпочався вже у ХVІ столітті і був викликаний посиленням експлуатації селянства й національного гніту. Опришки використовували методи партизанської боротьби, діяли невеликими загонами, користувалися масовою підтримкою населення. Найбільшого розмаху опришківський рух набрав у 30-ті – 40-ві роки ХVІІІ ст. під проводом Олекси Довбуша (загинув 1745 р.). Згодом опришківський рух очолювали І. Бойчук, В. Баюрак, П. Орфенюк. Отже, опришківство було невід’ємною течією національно-визвольного руху всього народу, підточувало підвалини кріпосницького ладу, мало антипольське, антишляхетське спрямування.

Дата добавления: 2015-05-23