Україна в добу Директорії

Грудня1917 більшовицькі червоногвардійські загони під проводом Володимира Антонова-Овсієнка вступили до Харкова[2]. В ніч на 9 (22) грудня вони заволоділи містом[2]. 12 (25) грудня1917 року, за сприяння Ради народних комісарів Росії, більшовики провели в місті Всеукраїнський з'їзд Рад, на якому проголосили створення Радянської УНР зі столицею Харкові. Українська Народна Республіка на чолі з Центральною Радою визнавалася нелегітимною. 17 (30) грудня1917 року Центральний виконавчий комітет радянської УНР проголосив маніфест про скинення влади Української Центральної Ради і Генерального секретаріату. Наявність в Україні двох центрів влади — київського національного і харківського радянського — дала змогу російським більшовикам формально залишатись осторонь війни, представивши її як внутрішній конфлікт.

Наступ більшовиків

25 грудня 1917 (7 січня1918) року 30-тисячна російська армія чотирма групами вирушила з Гомеля і Брянська в Україну в напрямах Чернігів-Бахмач, Глухів-Конотоп, Харків-Полтава-Лозова. Одночасно у містах Лівобережжя було підготовлене повстання місцевих більшовицьких груп, при чому більшовицькою пропагандою було деморалізовано деякі українські гарнізони.

26.12.1917 більшовики зайняли Харків і, наступаючи звідти, захопили Лозову, Катеринослав (09.01.1918), Олександрівськ (15.01.), Полтаву (20.01.). Брянська група захопила Глухів (19.01.) і Конотоп (16.01.).

Одночасно група М. Муравйова, наступаючи з Полтави, захопила Ромодан, а звідти на північ — Бахмач (27.01), де зійшлися 3 російські групи, які під командуванням Муравйова почали наступ на Київ. Українська Центральна Рада для захисту столиці вислала військові частини, сформовані з добровольців, на Полтаву і Бахмач.

14 (27) січня1918 року в Одесі та Миколаєві спалахнули більшовицькі повстання.

16 (29) січня1918 року відбувся бій під Крутами в якому Студентський Курінь з 300 бійців був розбитий 4-тисячним більшовицьким загоном. Незважаючи на таку перевагу, муравйовці втратили 350 вояків, після чого 50 студентів-добровольців, взятих у полон, було розстріляно. Того ж дня в Києві спалахнуло більшовицьке повстання робітників на заводі «Арсенал». 23 січня (4 лютого) 1918 року його придушили вояки куреня Січових Стрільців та Вільного Козацтва. Перед лицем більшовицької загрози 2 лютого 1918 року УЦР і її уряд перебрались з Києва до Вінниці. Наступ російських червоногвардійців з Бахмача і Лубнів на Київ тривав, і 08.02 український уряд залишив столицю. 26 січня (8 лютого) 1918 року більшовицькі війська під командуванням Муравйова захопили Київ, столицю УНР. Три дні в місті тривав терор, спрямований проти антибільшовицьких сил.

З Києва більшовицьке військо почало похід на Правобережжя, зводячи бої з частинами Вільного Козацтва. На Волині колишній російській 7 армії, яка переважно складалась з більшовиків, вдалося захопити Проскурів, Жмеринку, Козятин, Бердичів, Рівне й Шепетівку, а загони Української Центральної Ради обороняли позиції на лінії Житомир-Коростень-Сарни.

38. 4 універсал. Брестський мир.

9 січня (22 січня- за новим стилем)1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.

Умови IV універсалу

1. УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;

2. З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;

3. Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;

4. Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;

5. УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;

6. УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;

7. УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;

8. Держава має встановити контроль над торгівлею та банками

На початку грудня 1917 р. з ініціативи більшовиків розпочалися переговори між Росією й Німеччиною та її союзниками в Брест-Литовську (українська назва міста — Берестя). Ці переговори поставили Центральну Раду в складну ситуацію. Ніким не визнана Україна, яка на політичних картах була зображена як частина Росії, могла стати звичайним трофеєм переможців — Німеччини й Австро-Угорщини, що здавна на неї зазіхали.

За цих обставин уряд УНР звернувся до всіх держав з нотою, в якій заявив, що не визнає права РНК виступати на переговорах від імені народів усієї Росії й вестиме переговори з Німеччиною та її союзниками самостійно. Представники німецького командування на переговорах погодилися на це. Дала згоду і делегація Радянської Росії на чолі з Л. Троцьким. Можна виокремити щонайменше три головні причини укладення УНР мирного договору з Німеччиною та її союзниками.
1. Вкрай загрозлива для України ситуація, яка склалася наприкінці 1917 — на початку 1918 р. у зв'язку зі вторгненням до неї трьох російських більшовицьких армій (М.Муравйова, Р.Берзіка та І.Кудинського), вимагала від українського керівництва вивільнення сил, що перебували на Східному фронті, для відсічі агресії.
2. Укладення Росією у Бересті перемир'я з центральними державами мало великий пропагандистський вплив, й керівники УНР, щоб не втратити підтримки українських вояків і цивільного населення, змушені були із запізненням наслідувати більшовикам і домагатися миру.

3. Спроби Центральної Ради порозумітися з Антантою, якій вона симпатизувала, не були підтримані останньою.

Отож, нічого іншого, по суті, не залишалося, а договір, до того ж, дозволяв Україні стати повноправним суб'єктом міжнародного права.
29 грудня 1917 р. делегація УНР була визнана на Брест-Литовській мирній конференції єдиним представником України на переговорах.
27 січня (9 лютого) 1918 р., коли Центральна Рада вже покидала Київ, українська делегація підписала Берестейський договір.

За умовами договору, УНР зобов'язувалася протягом першої половини 1918 р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2750 пудів м'яса та ін.; кордони УНР встановлювались на довоєнних кордонах Росії; кордон з Польщею визначався комісією з урахуванням етнічного складу населення. Німеччина і Австро-Угорщина дали згоду на.передачу (більшої частини Холмщини і Підляшшя до складу УНР. Договір забезпечив встановлення дипломатичних зв’язків УНР з централі ними державами.

Історичне значення Берестейського договору полягає у тому, що він став значним здобутком української дипломатії, який започаткував міжнародне дипломатичне визнання української держави.

Директорія УНР – найвищий орган держ. влади відродженої УНР, діяв з 14 листопада 1918 до 10 лист 1920. Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918.

Політ. курс Директорії:

Внутр. політ.: На початку існування у виробленні політ. курсу активну роль відігравав В.Винниченко. Відразу після зайняття Києва 14.12.1918 Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьманаті чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників держ. апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних рад. військ і стала перероджуватись в анархію.

Аграрна реформа: задекларовано вилучення землі у поміщиків без викупу. Їм було обіцяно компенсацію затрат на вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканість земель промислових підприємств та цукрових заводів; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих; у руках заможних селян залишилися ділянки площею до 15 десятин землі.

Більшість селян розцінили ці заходи як пропоміщицькі, що розширило простір для більшовицької агітації. 26.12.1918 Директорія видала декларацію, в якій заявила про намір експропріювати держ., церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. За землевласниками залишались будинки, худоба, виноградники.

Зовн. політ.: Були розширені міжнар. зв’язки УНР. Укр.. визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія. Не вділося налагодити стосунки з країнами, від яких залежала УНР: Рад. Росією, Польщею, державами Антанти.

31.12.1918 Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів HCAHH мирні переговори. Раднарком погодився, хоча й не визнавав Директорію представником укр.. народу. Рад. влада відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни. Директорія ж не погодилася на об’єднання Директорії з укр.рад. урядом і відмовилася прийняти їхні вимоги, що означало самоліквідацію УНР.

Дата добавления: 2015-05-23