Українські землі у складі Польщі. Згідно з домовленостями Паризької мирної конференції 1919 р

Згідно з домовленостями Паризької мирної конференції 1919 р. та Ризького договору 1921 р. Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина і Полісся увійшли до складу Польщі.

Населені українцями землі у складі Польщі, що становили чверть території держави, залишилися в таких самих соціально-економічних умовах, що й у складі Австро-Угорщини. Тобто вони були слаборозвинутими аграрними окраїнами, які поставляли центральним регіонам Польщі дешеву сировину, натомість купуючи дорогі готові товари. Основними проблемами в сільському господарстві залишались перенаселеність сіл та мізерні земельні наділи. Для вирішення цієї проблеми уряд здійснив розділ великих поміщицьких маєтків, однак українських селян ця реформа майже не торкнулась, оскільки цю землю в першу чергу отримали польські селяни та польські переселенці в Східну Галичину та інші українські землі.Значних розмірів набували тут і національні утиски. Українці не мали можливості у Польській державі обіймати адміністративні посади в державних установах, офіцерські посади в армії. Польський уряд усіляко гальмував розвиток народної освіти у Східній Галичині. Якщо 1912 р. у Західній Україні працювали 3622 українські початкові школи, то в 1930-ті — тільки кілька сотень. Ще в гіршому становищі була середня освіта. Зі 138 загальноосвітніх шкіл 1939 р. працювали тільки 5 українських державних, у яких навчалося 2050 учнів і 18 приватних з 3571 учнем. Можливості українців навчатися у вищих навчальних закладах були мізерними, оскільки в них встановлювалась дуже висока плата за навчання.
Українці через таку політику польського уряду залишались до нього в опозиції. Свої права і свободи вони захищали легальними і нелегальними методами. Галицькі українці мали неабиякий досвід політичної самоорганізації, що виявилося в існуванні в краї 12 українських політичних партій, які становили собою суцільний партійний спектр.
До лівого крила партійного спектра належала Комуністична партія Східної Галичини, з 1923 р. — Комуністична партія Західної України (КПЗУ), яка знаходилась у складі Комуністичної партії Польщі. Ліве крило цієї партії виступало за союз з Москвою, праве було більш стриманим, і, зважаючи на існування в СРСР тоталітарного режиму, виступало з позицій націоналкомунізму.
Правою політичною силою стала Організація Українських націоналістів (ОУН), яка утворилася 1929 р. її очолював колишній командир полку січових стрільців армії УНР Євген Коновалець. Ідеологією ОУН був інтегральний націоналізм. Його суть полягала в тому, що нації ведуть боротьбу за виживання, подібну до описаної Дарвіним боротьби видів, і в цій боротьбі перемагає найсильніший, слабкі нації гинуть. Отже, українцям, щоб вижити в цій боротьбі, треба консолідуватись (інтегруватись) заради виживання української нації Засобом боротьби оунівців був терор як проти представників польської адміністрації (наприклад, вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького 1934 р., комісара польської поліції у Львові Є. Чеховського), так і проти своїх політичних опонентів серед діячів інших напрямів національно-визвольного руху. Як допоміжні засоби використовувались демонстрації, бойкоти, студентські страйки.

Дата добавления: 2015-05-23