Ек. Погляди соціалістів-утопістів Сімона, Шурье, оуен

Мальтус і його вклад в економічну науку

Т. Мальтус сформулював закон народонаселення. Цей закон він пов'язував з законами спадної родючості Грунту та спадної віддачі ресурсів. У результаті Мальтус прийшов до висновку, що кількість населення зростає в геометричній прогресії, подвоюючись кожних 25 років, а кількість засобів існування збільшується в арифметичній прогресії, тобто за аналогічний період зростає лише на 25 відсотків. Саме у перенаселенні Мальтус вбачав основну причину злиднів, голоду, безробіття та інших бід суспільства. Народ сам винний у власних стражданнях, вважав Мальтус, оскільки має природну пристрасть до швидкого розмноження.

Мальтус бачив лише два способи встановлення природної рівноваги між кількістю населення і відповідними засобами існування. Перший - це різного роду нещастя (війни, стихійні лиха, епідемії тощо), які сприяють смертності людей, а тому є благом для суспільства. Другий спосіб він назвав моральним стримуванням, під яким розумів свідому відмову бідного населення від народження дітей, якщо не в змозі їх матеріально утримувати.

Т.Мальтуса полягає в тому, що в межах чистого капіталізму, представленого лише підприємствами і найманими робітниками, реалізація сукупного суспільного продукту неможлива, оскільки неможливо реалізувати прибуток. Повна реалізація продукту можлива лише при наявності третіх осіб, землевласників, військових, духовенства, які нічого не виробляють, а лише створюють споживчий попит.

Видатним став вклад Мальтуса у формування одного з тріади (закон попиту, пропозиції, спадної корисності) основоположних економічних законів - закону спадної віддачі. Його суть полягає в тому, що кожний додатковий приріст одного з виробничих ресурсів (капіталу, праці, природних ресурсів) при незмінному обсязі інших веде до зменшення приросту продукту. Цей закон показує, що зростаюча віддача ресурсів, тобто зростання їх корисного ефекту, можлива лише при якісному поліпшенні ресурсів, зростанні ефективності виробництва. Втім, останній висновок було зроблено уже послідовниками Мальтуса значно пізніше.

Значну увагу Мальтус приділяв проблемам земельної ренти - насамперед диференційної (існування абсолютної земельної ренти Мальтус не визнавав), яким присвятив спеціальну працю - "Дослідження про природу і зростання ренти" (1815).

Важливим внеском Сен-Сімона в метод дослідження є його теорія стадій економічного розвитку. Це пряме свідчення того, що її автор лише частково поділяє погляди класиків на методологію аналізу, зокрема капіталізм він не вважає кінцевою точкою розвитку суспільства. Він формулює проект нової індустріальної системи (як єдності колективізму та високого рівня розвитку промислового виробництва), шлях до якої пролягає через еволюційне трансформування власності.
Проблема трансформування власності в ученні Сен-Сімона, заслуговує на особливу увагу. Центральне поняття його теорії — «колективізм», хоч його сутність і зміст передбачають зовсім інші форми усуспільнення (а саме: кооперування), ніж ті, що запропоновані Ш. Фур’є та Р. Оуеном. Перехідна економічна модель суспільства, за Сен-Сімоном, — це асоціація кооперативів із соціалістичним принципом розподілу. Згодом ця асоціація (завдяки всезагальній націоналізації власності) має перетворитися на єдиний кооператив, і тоді в суспільстві діятиме закон розподілу за потребами.
Відходом від класичних засад є також трактування ролі держави як основного суб’єкта реформацій. Очевидно, що це є наслідком використання комунітаристських підходів. Проте згодом, після повного трансформування суспільства держава відімре, як інституція, а управління здійснюватиметься колективно вповноваженими індустріалами.
Ідеї Сен-Сімона розвинули далі його послідовники — О. Тьєрі, брати Родрігеси, Анфантен і Базар. Вони уточнили низку положень сен-сімоністського вчення, зробили його радикальнішим.
Концепція Ш. Фур’є (1772—1837) також трактується, як історична. Вона, так само, як і в Сен-Сімона, передбачає безперервні зміни економічного устрою суспільства, узалежнені від розвитку форм промисловості. Але, аналізуючи цю теорію, необхідно звернути особливу увагу на висновки, що їх робить Фур’є, спираючись на історичний метод дослідження. Центральною ланкою його теорії є теза, згідно з якою люди можуть свідомо комбінувати запропоновані історією суспільні форми, будуючи таке суспільство, яке їм потрібно, досягаючи стану «соціальної гармонії». Через це його вчення набуває помітно ідеалістичного забарвлення.
Фур’є користується також і матеріалістичними підходами. Так, він поділяє думку інших економістів щодо засадничого характеру відносин власності, і формулює постулат про акціонерні товариства — фаланги, як спосіб усуспільнення власності (перехідна економічна модель). Тут слід знову звернутись до учення Сен-Сімона і знайти відмінності між цими двома концепціями усуспільнення (у Сен-Сімона вияв колективізму — кооператив, община; у Фур’є — добровільне об’єднання індивідуалів, корпорація). Задовго до того, як почалися процеси корпоратизації виробництва, Фур’є передбачає її наслідки і ті можливості, які вона забезпечує.
Теорія розподілу суспільного продукту, запропонована Фур’є, також заслуговує на особливу увагу, бо саме вона пізніше стала основою реформістської концепції розподілу за соціалізму, і була реалізована на практиці. В Англії автором майже такої самої доктрини був Р. Оуен (1771—1858). Варто знати, що особливістю англійського утопічного соціалізму було те, що ідея побудови справедливого суспільства не обмежувалась певним рівнем його соціалізації. Вона передбачала дальше перетворення суспільства на комуністичне. Але шлях до комунізму, на думку Оуена, мав пролягати через соціалізм, заснований на асоціації, котру він розумів як об’єднання, сформоване на базі виробництв.
Проте розуміння асоціації Оуеном дещо відрізняється від того, як її трактував Фур’є. Так само відрізняється й розуміння організуючої ролі держави.
Перше пов’язане з тим, що асоціації Оуена — це первинні ланки суспільної системи, і відносини між асоціаціями — акціонерні, а всередині них — суспільні. Його асоціація за власністю — це акціонерне товариство, але розподіл у ньому здійснюється не за факторами, а за соціалістичним принципом — за працею та із суспільних фондів споживання (у Фур’є — всередині асоціації відносини акціонерні, а між асоціаціями — товарні).
У перспективі асоціації Оуена мали б перетворитися на єдину суспільну асоціацію, об’єднатися на базі усуспільнення власності. У Фур’є в перспективі асоціації як виробничі ланки зберігатимуться, але відносини між ними стануть акціонерними (інакше кажучи, відбудеться загальносуспільна корпоратизація).
Одним із доказів різного тлумачення соціалістами-утопістами сутності асоціації є трактування передовсім форм розподілу. Так, Фур’є вважає, що розподіл в асоціації відбуватиметься за факторами виробництва, Оуен визнає соціалістичний принцип розподілу за працею, а згодом, з формуванням комуністичного суспільства — за потребами. Варто знайти й інші розбіжності, зокрема щодо вимірювання створених вартостей, розуміння суспільної власності тощо.
Щодо другої особливості вчення Оуена, то роль держави в трансформуванні суспільства він бачить у формуванні «сприятливого соціального середовища» для розвитку комуністичних відносин. З’ясувавши, чим відрізняється такий підхід від запропонованого Сен-Сімоном та Фур’є, можна здобути докази на користь того, що метод, використаний Оуеном, є альтернативним щодо класичного.
На увагу заслуговує і практична діяльність Оуена з реформування суспільства, його проект «трудових грошей» і «справедливого обміну».
Ідеї Оуена є значно утопічнішими, ніж у Сен-Сімона та Фур’є, тому його послідовники змушені були їх постійно переглядати. Треба з’ясувати, які саме зміни вніс у його теорію, наприклад, В. Томпсон, щоб виявити слабку ланку доктрини Оуена.
Важливо також запам’ятати, що згодом колективізм та асоціаціонізм соціалістів-утопістів стали теоретичною основою вчень про соціалізацію суспільства, зокрема марксистського, ревізіоністського, соціал-реформістського.

Дата добавления: 2015-05-23