Економічні вчення К. Маркса

Економічні погляди К. Маркса (1818-1883) сформувалися впродовж 40-80-х років XIX ст.

Трудова теорія вартості та теорія додаткової вартості є центральними елементами економічної теорії К. Маркса. Розвиваючи теорію трудової вартості класичної політичної економії К. Маркс:

o вважав, що єдиним джерелом вартості є праця, а точніше соціально визначена людська діяльність. Величина вартості товару вимірюється суспільно необхідним часом, затраченим на його виробництво. Отже, згідно із законом вартості всі товари обмінюються на основі вартості, яка в них міститься;

o ввів поняття "ціна виробництва" як форму існування вартості. Ціна як грошове вираження вартості товару відхиляється від останньої під впливом коливань попиту і пропозиції;

o зазначав, що у процесі реалізації товару відбувається роздвоєння вартості на споживну (відображає його корисність) і мінову вартість (у формі мінової вартості), в основі якого лежить двоїстий характер праці, втіленої у товарі (конкретна праця створює споживну вартість, абстрактна праця створює мінову вартість);

o зазначив, що вартість товару визначається не кількістю робочого часу, затраченого на його виробництво, а часом на його відтворення.

При обґрунтуванні теорії додаткової вартості К. Маркс вводить поняття товару "робоча сила" як сукупності фізичних і духовних здібностей людини, який, як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартість, яка визначається робочим часом, необхідним для його відтворення, і споживну вартість - визначається вартістю, яку вона створює.

Вчений доводить, що робоча сила - єдиний і специфічний товар, який у процесі виробництва створює вартість більшу, ніж її власна. Час, протягом якого виробляється вартість, рівна вартості робочої сили, - це необхідний робочий час (необхідна праця), а решта часу, протягом якого створюється нова вартість, - це додатковий робочий час (додаткова праця). Різниця між вартістю робочої сили і новою вартістю, створеною робітником, (споживною вартістю) - це додаткова вартість. Оскільки капіталіст привласнює результат "неоплаченої праці" як додаткову вартість, він експлуатує найманого працівника. Для визначення рівня експлуатації робочої сили капіталом К. Маркс вводить поняття норма додаткової вартості, величина якої визначається через співвідношення додаткової праці до праці необхідної або додаткової вартості до вартості робочої сили. Отже, норма експлуатації - це норма додаткової вартості.

На відміну від представників класичної політичної економії, які під заробітною платою розуміли плату за працю, К. Маркс трактує заробітну плату як результат обміну найманого робітника з капіталістом за продаж робочої сили. Зарплата є перетвореною формою вартості та ціни робочої сили, еквівалентною ціні засобів, необхідних для її відтворення (утримання робітника і членів його родини). Рівнями виміру її величини слугують номінальна і реальна заробітна плата. Реальна заробітна плата "ніколи не зростає пропорційно збільшенню продуктивної сили праці", змінити таку ситуацію не здатні ніякі зусилля.

У теорії грошей учений обґрунтовує товарну теорію грошей, тлумачить їх природу як специфічного товару, який стихійно виокремився із товарної маси у процесі еволюції обміну і став відігравати роль загального еквівалента - виразника вартості всіх інших товарів. При цьому гроші виконують п'ять функцій: міри вартості - виражають вартість усіх інших товарів у певній кількості (масі) грошей; засобу обігу - виступають посередниками між товарами у процесі їх обігу; засобу утворення скарбів (засобу нагромадження) - для заміни товарної форми грошовою; засобу платежу - засобу сплати боргових зобов'язань; світових грошей, коли гроші за межами внутрішньої збори обігу функціонують як загальний засіб платежу, загальний купівельний засіб або як суспільна матеріалізація багатства взагалі.

У теорії капіталу К. Маркс зазначає, що гроші є першою формою існування капіталу. В умовах капіталістичного виробництва рух грошей описується формулою Г - Т - Г1, де Г1 - Г + АГ, тобто дорівнює первісно авансовій сумі плюс деякий приріст. Саме цей рух грошей і перетворює їх у капітал. Отже, капітал виступає як само-зростаюча вартість, що приносить прибуток; є нагромадженням неоплаченої праці найманих робітників, отже, є засобом капіталістичної експлуатації робочої сили; приносить прибуток (самозростає) лише у поєднанні з робочою силою, яка створює додаткову вартість. Для капіталіста продуктивний той робітник, який виробляє додаткову вартість і забезпечує самозростання капіталу.

К. Маркс запропонував оригінальну теорію розподілу доходів, суть якої полягає у тому, що всі доходи (прибуток, процент і земельна рента) промислових, торговельних і грошових капіталістів, а також землевласників є результатом розподілу ними додаткової вартості, створеної найманими працівниками у сфері матеріального виробництва. На основі цього робиться висновок, що всі вони, незалежно від того, в якій господарській сфері діють, є експлуататорами.

Теорія суспільного відтворення

К. Маркс досліджував проблему перерозподілу валового національного продукту, започатковану в економічній таблиці Ф. Кене. К. Маркс створив двосекторну модель (у Ф. Кене - трисекторна), яка описує взаємозв'язок між галузями, що випускають засоби виробництва і предмети споживання. Вчений запропонував схеми простого та розширеного відтворення, остання є першою моделлю економічного зростання. При цьому він наголошував на важливості дотримання пропорцій як у структурі виробленого продукту в масштабах суспільства, так і в структурі вартості певного продукту (умови для відтворення капіталу). К. Маркс зробив висновок про фатальний характер основної суперечності капіталізму - виробництво не для споживання, а для отримання прибутку.

Вчений дав розгорнуту критику теорії економічних криз недоспоживання. У власній теорії економічних криз надвиробництва він доводив неминучість і регулярність економічних криз за умов капіталізму, які є результатом внутрішніх суперечностей і вичерпання капіталізму як носія суспільного прогресу. Причинами економічних криз вважав, по-перше, відсутність автоматичного зростання сукупного попиту слідом за розширенням виробництва; по-друге, нерівномірність відтворення та циклічності оновлення основного капіталу, масова заміна якого відбувається періодично, з інтервалом у 10-12 років. Проаналізував причинно-наслідкові характеристики економічного циклу: причина - піднесення, викликане зростанням сукупного попиту для нагромадження з метою отримання прибутку, відбуваються переструктуризація економіки, зростання інвестицій, створення нових робочих місць і зменшення безробіття, підвищення зарплати; як наслідок - спад, оскільки зростання попиту на працю перевищує його пропозицію, знижується норма прибутку та уповільнюється нагромадження. І починається новий економічний цикл.

. Маркс вважав капіталізм зрілою ринковою економікою, що самовичерпала свій потенціал, обґрунтовував неминучість його загибелі в результаті притаманних йому внутрішніх суперечностей.

Аналізуючи процеси розвитку концентрації та централізації капіталу, поглиблення кооперації праці, він приходить до висновку про неминучість загострення основної суперечності капіталізму

- між суспільним характером виробництва та приватним характером привласнення його результатів. Суспільне виробництво технічно та організаційно визріло для суспільного контролю, для зміни економічної системи. Усуспільнення праці стає несумісним з "капіталістичною оболонкою", що і призведе до соціалістичної революції, встановлення диктатури пролетаріату і створення нового суспільного устрою - комунізму.

К. Маркс самовичерпання капіталізму пов'язував також з науково-технічним прогресом. Стверджував, що тенденція щодо витіснення людської праці з процесу виробництва та перетворення робітника на контролера виробничого процесу призводить до руйнування економічної системи, побудованої на експлуатації безпосередньої праці. Суспільним багатством стає праця наукова, однак ринковий механізм не здатний ефективно регулювати цю сферу людської діяльності.

У працях К. Маркса не було розроблено наукової моделі соціалізму, сформульовані лише загальні положення.

1. Комуністичне суспільство у своєму розвитку пройде дві стадії: соціалізм і комунізм. їх спільними рисами будуть: утвердження суспільної власності, рівність усіх трудящих щодо засобів виробництва; відсутність товарного виробництва, конкуренції, ринку та грошей; відсутність експлуатації, колективізм, планомірне і безкризове ведення господарства.

2. Для соціалізму характерним буде збереження деяких рис попередніх суспільних устроїв: поділу праці та розподілу за працею, держави.

3. При комунізмі відбудеться докорінна перебудова людського суспільства; не буде ніяких суперечностей, характерних для попередніх устроїв, і людське суспільство житиме за принципом "від кожного - за здібностями, кожному - за працею".

Дата добавления: 2015-05-23