Питання іспиту з історії педагогіки 2 страница

В організації роботи школи рідної мови Коменський проголошує принцип зв’язку школи з життям. Він розширив зміст освіти у цій школі за рахунок введення реальних предметів: історії, географії, природознавства. “Мета і межа школи рідної мови, щоб діти навчились всьому тому, що буде їм потрібно протягом всього життя“. Важливим елементом цієї школи є вивчення релігії.

Метою латинської школи Коменський ставить вивчити разом з чотирма мовами (грецька, латинська, єврейська, рідна) всю енциклопедію наук з тим, щоб дати тверду основу для одержання в майбутньому досконалої вченості у будь-якій сфері науки.

Крім традиційних для тогочасної середньої школи “семи вільних мистецтв“, Коменський, слідуючи за принципом зв’язку з життям, пропонує вивчати історію, географію, природознавство, релігію. Він хоче, щоб з латинської школи виходили справжні моралісти і богослови, пропонує окремий клас для вивчення моралі.

Академія завершує і доповнює всі науки, а також передбачає вивчення вищих предметів освіти: богослов’я, філософії, медицини, права.

Академія (як і університет) має традиційні факультети: богословський, юридичний, медичний.

12. Я.-А.Коменський про мету й завдання виховання. Проблеми морального виховання. Методи виховання.

З нового погляду на людину та з позицій щодо ролі виховання (див. риси світогляду педагога) Коменський виводить ідею загальної освіти. Єдиним доцільним засобом реформування суспільства він називає зразкове виховання молоді. “Людина робиться людиною лише завдяки вихованню”. Справу виховання молоді покладає на школи. Тому вся молодь повинна відвідувати школу.

З таких же міркувань Коменський виводить загальну мету і завдання виховання. Мета виховання — підготувати людину до майбутнього життя на небі, а також до справжнього життя на землі.

Така підготовка має три ступені (триєдине завдання виховання):

– оволодіння мудрістю (все знати про себе i речі навколишнього світу) – цьому сприяє розумове виховання, освіта;

– оволодіння доброчесністю (зовнішня i внутрішня вихованість) – досягається через моральне виховання;

– оволодіння благочестям (внутрішнє богошанування, зв’язок з Богом) – здійснюється шляхом релігійного виховання.

Коменський ставить перед учителем триєдине завдання: щоб він умів, міг і хотів навчати, тобто

1) щоб сам знав, чому він повинен вчити;

2) щоб міг інших навчати тому, що сам знає (тобто був дидактом і вмів бути терпеливим);

3) щоб він тому, що знає і може також хотів навчати інших, щоб мріяв підняти інших до світла.

Основу вчення Коменського становлять три найважливіших принципи:

— виховуючий характер навчання;

— зв’язок навчання з життям;

— відповідність навчання віку учнів.

Питанням морального виховання присвячено твір "Закони добре організованої школи". У поглядах Я. А. Коменського на моральне виховання відчувається вилив християнської етики, він часто звертається до "святого письма", цитує й переказує "святих отців" церкви. Моральні якості найвиразніше викладено в його творі "Материнська школа": помірність у їжі й питві, охайність, повага до старших, шанобливість, правдивість, справедливість, благодійність, звичка до праці, стриманість, терплячість, делікатність, готовність служити старшим, витонченість манер, гідність, витриманість, скромність — це кодекс гуманіста й поборника загальнолюдського братства і мирної праці. Дисципліну Коменський розцінює як метод, за допомогою якого тільки й можна досягти результатів у вихованні дітей. "Школа без дисципліни є млин без води", — писав Я. А. Коменський, у той же час виступаючи проти жорсткої дисципліни схоластичної школи. Він припускав тілесні покарання не за неуспішність у навчанні, а за погану поведінку учня, за аморальні вчинки, зарозумілість, за вперту непокору, за навмисну злісність, за недоброзичливість і лінощі — і цим він поступився середньовічній школі.

13. Я.А. Коменський про школу і вчителя ("Велика дидактика").

Основним у шкільному вихованні дітей Я.Коменський вважав дисципліну. Тут він керувався чеською говіркою: "Школа без дисципліни, що млин без води". Природно, що вчений заперечував фізичне покарання дітей, котре на той час широко використовувалося в західноєвропейській школі. Лише, як крайній випадок, він рекомендував використовувати зазначені вище щодо порушників християнської традиції.

Загалом, Я.Коменський вважав, що цінність нації визначається тим, як вона ставиться до школи, до вчителя. Останнього ж він порівнював із сонцем. Педагог мріяв про той час, коли розумні вчителі будуть випромінювати "мудрість", а вчені напишуть такі навчальні книги, які дозволять перетворити справу навчання з важкої на легку, таку, що діти з великим бажанням, легкістю будуть спішити до школи, як на свято.

У своїй "Пансофії" вчений мріяв про ті часи, коли війни і ворожба між людьми і людськими спільнотами стануть неможливими. Самі ж взаємини між людьми стануть гуманними, такими, що дозволять у повній мірі реалізувати визначальну християнську чесноту "Возлюби ближнього".

14. Класно-урочна система Я.А. Коменського ("Велика дидактика").

Коменський запровадив поняття навчального року з поділом його на 4 чверті і канікули між ними. Педагог вимагав, щоб прийом учнів до школи відбувався один раз на рік – восени. У кінці навчального року ввів перевідні екзамени. Крім цього запровадив різні види контролю й перевірки успішності учнів у навчанні: поурочна, щодення, щотижнева, четвертна.

Коменський дав ряд вказівок про організацію навчального дня у школі. Навчальний день повинен починатися вранці і тривати у школі рідної мови 4 години (2 години зранку для розвитку розуму і пам’яті та 2 години після обіду для розвитку рук і голосу), а в гімназії – 6 годин.

Одна з найбільших заслуг Коменського — розробка найважливіших питань класно-урочної системи навчання і обґрунтування уроку як форми організації навчання в школі.

Виникнення елементів класно-урочної системи (к.у.с.) в XVI-XVII ст. пояснюється тим, що індивідуальне і побудоване на зазубрюванні навчання не відповідало духу епохи. Потреба в ефективнішій освіті, у якій був кровно зацікавлений новий клас — буржуазія, вимагала нової форми навчання. Спираючись на досвід навчання, побудованого за урочною системою (школи чеських братів, братські школи України і Білорусії ХVІ-ХVІІ ст.), а також на власну практику, Коменський вперше дав теоретичне обґрунтування к.у.с. навчання. Він піддав різкій критиці пануючий в його час шкільний режим взагалі та індивідуально-групову форму організації занять особливо. За старою системою учитель працював індивідуально з кожним учнем, а це значно обмежувало його можливості. Він міг займатися одночасно з 7-8 школярами, які ще й до того ж вивчали одночасно різний матеріал.

Необхідними умовами правильної організації навчальної роботи Коменський вважав: 1) клас з незмінним складом учнів і приблизно однаковим рівнем розвитку; 2) твердо визначений час занять; 3) послідовне чергування занять і перерв; 4) одночасну роботу учителя з усім класом.

Ним було запропоновано створювати у школах для навчання класи – групи з незмінним і стабільним складом учнів приблизно однакового рівня розвитку. Це давало можливість учителю вести колективну роботу одночасно з усіма учнями, а всі учні на занятті займалися одночасно одним і тим же.

Прагнучи охопити навчанням якомога більшу кількість дітей, Коменський допускав до 300 учнів у одному класі. При цьому клас пропонувалось ділити на десятки, і з кожним десятком учителю допомагали працювати декуріони – кращі учні, що ставились на чолі кожного десятку. В обов’язки декуріонів входило: слідкувати за відвідуванням, перевіряти домашні завдання, допомагати відстаючим, слідкувати за увагою учнів під час занять.

Коменський запропонував проводити шкільні заняття у твердо визначений час. У всіх класах вони повинні починатися одночасно. Ввів уроки, які чергувались з перервами. Тривалість одного уроку визначалась в 1 годину. Кожна година, на його думку, повинна бути частиною того часу, що виділений для вивчення предмета. Кожна година повинна мати своє конкретне завдання. «Клас є не що інше, як об’єднання однаково встигаючих учнів для того, щоб легше можна було вести разом до однієї і тієї ж мети всіх, хто зайнятий одним і тим же і ставиться до навчання з однаковою старанністю».

Цікаві і важливі погляди Коменського відносно структурної побудови уроку. Він розрізняє три частини уроку: початок — відновлення в пам’яті учнів пройденого, опитування і створення уваги; продовження — показ, сприймання, роз’яснення; закінчення — вправа, оволодіння, використання.

На кожному уроці треба виділяти час для опитування учнів, для пояснення нового матеріалу і для вправ по закріпленню вивченого. Кожний урок повинен мати строго визначену тему і головне завдання.

До хиб у висловлюваннях Коменського відносно організації навчальної роботи треба віднести його припущення, що одного вчителя досить для якого завгодно числа учнів. В інших місцях своїх творів він висловлюється конкретніше, вважаючи, що один учитель зможе навчати 300 учнів. У цьому позначився певний механіцизм Коменського, надмірна віра в силу «єдиного методу».

Елементи для обґрунтування класно-урочної системи він почерпнув із практики роботи братських шкіл, які існували тоді в Україні і Білорусії. Є подібність між його працею “Закони добре орга­нізованої школи“ і Статутом Львівської братської школи 1586 року.

15. Підручники Я.А. Коменського.

Коменський склав багато підручників. Найбільш відомими з них виявились два: “Відкриті двері мов і всіх наук“ (1631) та “Видимий світ у малюнках“ (1654).

“Відкриті двері мов і всіх наук“ – підручник для вивчення латинської мови. У ньому подано 8 тис. латинських слів і біля 1 тис. речень та оповідань. У цьому підручнику Коменський вперше запропонував вивчати іноземну мову одночасно з ознайомленням дитини з доступними їй знаннями з різних сфер. Ця книга при­несла Коменському світове визнання і славу. Її назвали золотою.

“Видимий світ у малюнках“ представляє собою ілюстровану дитячу енциклопедію початкових знань. Підручник складений у відповідності з пансофічними ідеями Коменського (написаний у Шарош-Патоці коли він створював пансофічну школу) і є прик­ла­дом реалізації принципу наочності. У ньому поміщено 150 ста­тей про навколишній світ, кожна з яких супроводжується малюнком.

Цей підручник – перша у світі ілюстрована книга для дітей. Вона була перекладена на багато мов світу, довго служила у якості підручника для початкового навчання. Вперше була видана на Україні на початку XIX ст.

16. Дидактичні погляди Я.А. Коменського.

Я.А.Коменський — загальновизнаний батько дидактики. Вказавши, що виховання людини потрібно починати з освіти, Коменський розробив закінчену теорію навчання – дидактику, або як він пише у передмові до “Великої дидактики“: “універсальне мистецтво всіх вчити всьому легко, швидко, ґрунтовно, притому вчити так, щоб неуспіху бути не могло“. Серед багатьох дидактичних проблем, які розробив Коменський, можна виділити найголовніші.

Він намагається проаналізувати співвідношення дидактики і методик окремих предметів: «Деякі поставили за мету написати скорочені посібники для легшого викладання тільки тієї чи іншої мови. Інші вишукували швидші і коротші шляхи, щоб швидше навчити тієї чи іншої науки... Ми обіцяємо Велику дидактику, тобто універсальне мистецтво всіх вчити всього». Дидактика, на його думку, дає методикам викладання окремих дисциплін керівні положення і правила. Разом з тим, часткові методики є опорою для дидактики. Коменський неодноразово підкреслював ту обставину, що навчання передбачає спільну діяльність учителя і учнів, при цьому він відрізняє навчання як форму діяльності учителя від учіння як форми діяльності учня.

Важливим є питання про суть і завдання освіти. Багато уваги Коменський надавав проблемі визначення змісту освіти. Він виступав за енциклопедичність, посильність, доцільність змісту навчання. Він пропонував концентричний спосіб розміщення навчального матеріалу. Виступаючи за єдність і наступність усіх типів шкіл, Коменський писав: “У перших двох школах все буде викладатися у більш загальних рисах, а в наступних – все більш детально і чітко“.

Шкільна освіта повинна бути універсальною. В дидактичному вченні Коменського одне з найважливіших місць займає питання про загальні принципи навчання. Він не тільки вказав на необхідність керуватися ними в навчанні, але і розкрив сутність таких принципів навчання, як наочності; свідомості і активності в навчанні; систематичності і послідовності; вправ і міцного засвоєння знань і навичок; посильності навчання.

Дидактичні положення Коменський ґрунтує, передусім, на сенсуалістичній основі, тому найголовнішим принципом вважає принцип наочності. Він першим у світі теоретично обґрунтував і детально розкрив цей принцип, хоч на емпіричному рівні його застосовували й інші педагоги.

З цього принципу виводить “Золоте правило дидактики“.

Принцип свідомості і активності навчання. Коменський вважав основною умовою успішного навчання розуміння сутності предметів і явищ. Він говорить, що вчити розуміти речі, але не вчити разом з тим, діяти є вид фарисейства. При вивченні явищ слід підводити учнів до усвідомлення причин цього явища.

Принцип послідовності і систематичності. Послідовність і систематичність в першу чергу торкаються таких питань: яким чином розподіляти матеріал, щоб не порушити логіку науки; з чого починати навчання і в якій послідовності будувати його; як встановити зв’язок між новим і вже вивченим матеріалом тощо. Виходячи з цього, Коменський приходить до висновку, що навчання повинно вестись послідовно.

Принцип вправ і міцності засвоєння знань. Показником повноцінності знань і навичок є не лише ступінь їх усвідомлення, але й те, наскільки глибоко, ґрунтовно і Міцно засвоїли учні ці знання і навички. Цьому важливому завданню навчання і виховання спеціально служать вправи і повторення, що проводяться систематично.

Одним з центральних питань в дидактиці Коменського є питання про методи навчання. 3 точки зору успішності навчання Коменський надає особливого значення використанню таких методів, які забезпечують свідоме, легке, ґрунтовне засвоєння матеріалу, що вивчається.

З точки зору ґрунтовності навчання важливими є вказівки Коменського про самостійну роботу учня і про виконання необхідних записів. На особливу увагу в теорії навчання Коменського заслуговує його вимога того, щоб в процесі навчання була врахована обдарованість учня і щоб метод навчання повністю відповідав завданню розвитку цієї обдарованості в потрібному напрямку.

17. Педагогічні ідеї Д. Локка. Теорія "виховання джентльмена" в педагогічній спадщині Д. Локка.

18. Ідея природовідповідності та "вільного виховання" Ж.Ж. Руссо.

19. Вікова періодизація та система виховання дітей за Ж.Ж. Руссо.

20. Життя та педагогічна діяльність Й.Г. Песталоцці.

21. Теорія елементарної освіти Песталоцці.

22. Науково-педагогічна діяльність А. Дістервега. Основні принципи виховання в педагогічній теорії А. Дістервега.

Видатний німецький педагог Фрідріх Вільгельм Адольф Дістервега (1790-1866) є прогресивним представником німецької буржуазно-демократичної педагогіки середини XIX століття.

Він народився в невеликому промисловому місті Зіген в Вестфалії в сім'ї чиновника-юриста. У 1808 році він вступив до Герборнскій університет, де вивчав математику, філософію і історію, а потім перевівся в Тюбінгенський університет, де закінчив курс у 1811 році і пізніше отримав ступінь доктора філософії.

Виступи Дістервега та громадськості змусили уряд видати в 1859 році циркуляр, значно послаблює силу регулятивов. Прогресивну суспільно-педагогічну діяльність Дістервега вів до останніх днів свого життя. Він помер в 1866 році, захворівши на холеру.

Сутність виховання, його цілі та основні принципи.

Дістервега виступив із захистом ідеї загальнолюдського виховання, виходячи з якої він боровся проти станового і шовіністичного підходу до вирішення педагогічних проблем. Завдання школи полягає, на його думку, в тому, щоб виховувати гуманних людей і свідомих громадян, а не «істинних пруссаків». Любов до людству і своєму народу повинна розвиватися у людей в найтіснішому єдності. «Людина - моє ім'я, німець - моє прізвисько», - говорив Дістервега.

Найважливішим принципом виховання Дістервега вважав слідом за Песталоцці природосообразно. Природосообразно виховання в його трактуванні - це слідування за процесом природного розвитку людини, це врахування вікових та індивідуальних особливостей школяра. Він закликав вчителів ретельно вивчати своєрідність дитячої уваги, пам'яті, мислення; він бачив у психології «основу науки про виховання». Великою заслугою Дістервега є його ставлення до педагогічного досвіду як джерела розвитку педагогіки. Він вказував на необхідність вивчення масової практики виховання дітей та роботи майстрів педагогічної праці.

В доповнення до принципу природосообразно Дістервега висунув вимогу про те, щоб виховання носило культуросообразний характер. Він писав, що «при вихованні необхідно брати до уваги умови місця і часу, в яких народилася людина і належить йому жити, одним словом, всю сучасну культуру в широкому і всеосяжну сенсі слова...». Але ідеалістична трактування природи людини і самого ходу історичного розвитку перешкодила Дістервега прийти до повного розуміння соціальної суті виховання. Але важливо, що він відійшов від індивідуалістичної трактування принципу природосообразно, властивої Руссо, і підкреслив необхідність встановлення тісного зв'язку між вихованням і духовним життям суспільства.

Одним з основних вимог, які сучасна дійсність висуває перед вихованням, має бути, на думку Дістервега, розвиток в дітях самодіяльності. Але у підростаючого людини воно набуває позитивне значення лише в тому випадку, якщо буде спрямована на досягнення певної мети, що становить об'єктивну сторону виховання.

Вищу мета виховання Дістервега визначав як «самодіяльність на служінні істині, красу і добру». За всієї невизначеності цього формулювання в ній містяться прогресивні ідеї. Дістервега порушував у навчанні прагнення вести вихованців до прогресивних ідеалам. На відміну від Гербарт він вважав, що істина, добро і краса є історично мінливими поняттями. «Істина, по словами Дістервега, знаходиться у вічному русі разом з людським родом. Ніщо не постійно, крім зміни».

Велике місце відводив Дістервега в освіті дітей вітчизняної історії та географії, рідної мови та літератури. Особливо високо цінував він природні та математичні науки, в яких бачив важливий засіб інтелектуального розвитку дітей, і вважав, що ці науки повинні викладатися в усіх типах загальноосвітньої школи. При цьому він наполягав, щоб природознавство і математика в належній мірі озброювали учнів необхідними знаннями, готували їх до практичної діяльності.

В початковій школі, на думку Дістервега, необхідно приділяти основну увагу прищеплення навичок, розвитку розумових сил і здібностей і вмінню самостійно працювати над засвоєнням навчального матеріалу. Вчитель повинен звернути особливу увагу на розвиток усіх органів чуття дітей шляхом наочного навчання. У середній школі «поступово висувається вперед і матеріальна мета» -- озброєння учнів різнобічними і глибокими науковими знаннями. Дістервега вимагав розширити навчальний план початкової школи, включивши в нього природознавство, первоплодів фізики, практичної геометрії, географії. Він був палким захисником реального освіти в середній школі і засуджував сучасні йому класичні гімназії. Дістервега створив дидактику розвиваючого навчання, її основні вимоги він виклав у вигляді 33 законів і правил навчання. Він насамперед наполягав на тому, щоб навчати природосообразно, відповідно до особливостей дитячого сприйняття. Від прикладів треба йти до правил, від предметів і конкретних уявлень про них - До позначає їх словами. Надаючи такого великого значення ознайомленню дітей з предметами, безпосередньо доступними їх органам почуттів, Дістервега в той же час підкреслює необхідність продумування й усвідомлення дитиною всього чуттєво сприймається ним матеріалу. Наочне навчання у нього пов'язано з правилами «від близького до далекого», «від простого до складного», «від більш легкого до більш важкого»,«від відомого до невідомого». Ці правила, які свого час ще були сформульовані Коменського, Дістервега піддає подальшої розробці, справедливо застерігаючи педагога від їх формального застосування. Велике значення Дістервега надає свідомому засвоєнню матеріалу, що вивчається. Одним з показників такого засвоєння є здатність учнів ясно і чітко викласти з нього головне. Багато Дістервега уваги приділяє закріплення матеріалу. Він висуває правило: «Піклуйся про те, щоб учні не забували того, що вивчили» - і радить повертатися до пройденого так часто, щоб воно не могло зітреться в пам'яті. «Не поспішай при вивченні основ»- свідчить одне з його правил.

Успішне навчання, за справедливим твердженням Дістервега, завжди носить виховує характер. Воно не тільки розвиває розумові сили дитини, але і формує всю його особу: його волю, почуття, поведінку.

Величезне значення Дістервега надавав систематичної роботи вчителя над собою. Звертаючись до вчителя, він пише: «Ти лише до тих пір здатний сприяти утворенню інших, поки продовжуєш працювати над власним освітою...»Він давав вчителям ряд цінних порад щодо їх самоосвіти, рекомендував їм у першу чергу прийматися за праці, пов'язані з їх навчальним предметом, і в той ж часу зазначав, що вчителю треба знати історію, літературу, а також всі час стежити за знову виходять роботами з педагогіки, психології та методикою. Він надавав великого значення озброєння вчителів практичними педагогічними вміннями та навичками.

Головну мету виховання він вбачав у гармонійному розвитку всіх можливих задатків людини для “служіння істині, красі i добру“. Досягнення цієї головної мети, на думку Дістервега, відбувається через самодіяльність.

Дістервег вважав, що правильно і розумно організоване виховання повинно будуватися з урахуванням трьох принципів: природовiдповiдностi, культуровiдповiдностi та самодіяльності.

Принцип природовiдповiдностi виховання розглядав як головний і пояснював його як необхідність здійснювати виховання у строгій відповідності до природного розвитку дитини з урахуванням її вікових та індивідуальних особливостей.

Принцип культуровiдповiдностi означає, що природовідповідне виховання треба узгоджувати ще й з конкретними соціально-історичними умовами життя дитини, з духовним життям суспільства. Дитину потрібно виховувати для даного часу і у відповідності до умов життя даного народу, враховувати всю культуру у широкому смислі й, особливо, культуру країни, яка є батьківщиною для дитини.

Принцип самодіяльності полягає у необхідності розвитку дитячої творчої активності, ініціативності, що передбачає вільне самовизначення особистості, сприяє розвитку всіх задатків дитини. Спираючись на ці принципи, Дiстервег створив дидактику розвиваючого навчання, зробивши наступний крок у розвиту започаткованої Песталоццi ідеї розвиваючого навчання.

23. Дидактика Дістервега - дидактика розвиваючого навчання.

Головним завданням навчання є розвиток розумових задатків і здібностей дітей. Адольф Дістервег розвинув думки Й.Песталоцці про “розвиваюче й освітнє навчання”, відзначивши, що формальна освіта нерозривно пов’язана з матеріальною. Цінність мають лише ті знання, які набуті учнем самостійно. І сьогодні актуально звучать положення А.Дістервега про те, що “розум наповнити нічим не можна. Він повинен самодіяльно все охопити, засвоїти і переробити” та “Лише ті знання чогось варті, якщо вони здобуті самостійно”.

Навчання повинно сприяти всебічному розвиткові дитини, її моральному вихованню. У зв’язку з цим, А.Дістервег і формулював свої дидактичні правила, вважаючи, що учитель повинен добре знати свого учня, його особливості і рівень розвитку, коло його уявлень і понять. Тільки за таких умов навчання можна здійснювати “природним шляхом”, переборюючи труднощі поступово й послідовно і розраховувати, що учні здолають перешкоди на основі власних зусиль. При засвоєнні основ наук не варто поспішати. “Всяка поверховість і легковажне ставлення до дійсних основ предмета неминуче помстять за себе”.

Обов’язковою умовою засвоєння знань є глибоке розуміння учнями предмета навчання. Особливо актуальні застереження А.Дістервега щодо перевантаження учнів. Біда в тому, що молоді вчителі намагаються, як правило, навчити учнів всьому тому, що знають самі, в дійсності ж потрібно повідомляти учням тільки суттєве, найважливіше. Заучувати потрібно лише найсуттєвіше, те, що буде потім згадуватися протягом усього наступного життя. Міцність засвоєння знань сприяє зміцненню пам’яті.

Дидактика розвиваючого навчання Дістервега і його підручники дуже вплинули на подальший розвиток початкової школи. Його прогресивні ідеї набули широкого поширення, зокрема і в Росії в середині XIX століття. Однак у самій Німеччині педагог-демократ Дістервега не був визнаний в офіційних колах.

Дістервега користується заслуженим визнанням в Німецькій Демократичній Республіці. Урядом заснована медаль його імені, якою нагороджуються найкращі вчителі і діячі народної освіти; в НДР вперше видано повне зібрання його творів.

Адольф Дістервег створив дидактику розвиваючого навчання, виклавши її основні вимоги у 33 законах і правилах навчання. Особливо він виділяв вимогу наочності навчання, підкреслюючи, що основою повинно слугувати безпосереднє, живе сприймання. Розвиток розуму розпочинається з чуттєвих спостережень зовнішнього світу, далі здійснюється переробка відчуттів в уявлення й поняття, а вже потім - узагальнення. Принцип наочності вимагає розпочинати навчання з наочного й переходити до осмисленого, від окремого до загального, від конкретного до абстрактного, а не навпаки.

З вищевикладеним А.Дістервег пов’язував загальновідомі правила про перехід у викладанні від простого до складного, від близького до далекого, від легкого до більш важкого, від відомого до невідомого. Але він застерігав від механічного застосування цих правил: так, легке повинно чергуватися зі складним, учнів потрібно привчати долати труднощі; нерідко віддалене від учнів (у часі й просторі) виявляється для них досить цікавим і цілком доступним, тоді як близьке - тяжким і складним.

Необхідно спонукати учнів працювати самодіяльно, добиватися того, щоб праця стала їх другою натурою. Самостійність, активність повинні обумовлювати не лише самостійне засвоєння, але й вироблення умінь самостійного навчання, мислення, прагнення “розбудити власні потенційні можливості”. Намагання все самостійно продумати, осмислити, засвоїти, повинно стати потребою учнів. Вказуючи на необхідність розвитку розумової активності учнів у процесі навчання, А.Дістервег відзначав, що “поганий учитель повідомляє істину, хороший учитель навчає її пошуку”.

Але добитися живої розумової діяльності дітей можна лише за умови забезпечення цікавості навчання. Це надзвичайно складне завдання може бути реалізоване тоді, коли вчитель уміє навчати, працювати з дітьми, пробуджувати у них потребу навчання, розвивати їхні задатки і здібності. Лише той учитель здатний викликати зацікавленість в учнів до предмета, який сам добре знає його, живе інтересами науки, педагогічно підготовлений. “Всяке істинне навчання містить моральну, розвиваючу силу”. Навчання має виховний характер і відображається на способі думок, характері переконань і поведінки учнів. У школі повинні бути доступні й тверді вимоги у галузі виховання й навчання. Тільки таким чином забезпечуватиметься дисципліна як результат виховуючого навчання, що сприяє формуванню моральних переконань і характеру учнів. Дисципліна є результатом розвиваючого навчання.

А.Дістервег пропагував послідовне й систематичне викладання окремих предметів, передбачаючи їх повний взаємозв’язок. Він вимагав, щоб учні в результаті вивчення шкільного курсу навчалися логічно мислити і говорити, послідовно й систематично привчалися до правильної мови.

24. Народно-педагогічні уявлення праукраїнців трипільської культури.

Приблизно 7 тисяч років тому пізній палеоліт змінився новим історичним періодом неолітом, для якого характерний перехід від родинно-побутового суспільного устрою до племінного. Вищий рівень мови і мовлення населення розширив можливості розвитку культури, мистецтва, первісної науки у формі спостережень і досвіду, що передавалися новим поколінням через легенди, навчання і виховання підростаючого покоління. В роки неоліту були закладені й сформовані основні ознаки праукраїнської цивілізації.

Племена, що населяли територію сучасної Правобережної України наприкінці IV тис. до н.е., проіснували до II тис. до н.е. й увійшли до історії під назвою народу трипільської культури (від назви села Трипілля Київської обл.).

Трипільські племена залишили ще повністю нерозгадані письмові послання, розшифрування яких дає змогу з'ясувати, про що трипільці бесідували зі своїми богами, що вважали моральним і аморальним, які методи виховання і навчання тоді існували.

Неолітичні пам'ятки культури свідчать, що населення степової смуги України в V-IV тис. до н.е. розводило домашніх тварин, займалося примітивним землеробством, мало агрономічний і астрономічний календарі (систематичні, письмово оформлені спостереження), високий рівень культури, вірування, моралі, користувалося сформованою в ті роки праукраїнською давньою мовою.

Дата добавления: 2015-05-23