Подальша політизація українського революційновизвольного руху

Українські землі на початку XX ст.

Економічний розвиток західноукраїнських земель

Політика Австро-Угорщини була спрямована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії. Західноукраїнські землі були джерелом дешевої сировини і ринком збуту промислових товарів і машин.
Господарство Західної України було аграрним. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно пруським шляхом. Промисловість хоча і зробила значний крок уперед, проте залишалася відсталою, темпи її розвитку були надзвичайно низькими. Важкої промисловості майже не існувало, машинобудування було розвинено слабко. На цей час в краї були розвинені такі галузі промисловості, як лісова, лісопильна, нафтова, буровугільна, соляна. Провідною галуззю були нафтова, яка почала розвиватися від середини ХІХ ст. Центром розвитку був Борислав. У промисловості домінував іноземний капітал — австрійський, німецький, англійський, французький.
У другій половині 60 — на початку 70-х рр. ХІХ ст. стрімкого розвитку набула лісопильна промисловість. Іноземні підприємці за безцінь скуповували ліси та вирубували їх. Цінна деревина вивозилася до Австрії, Німеччини, Італії, Туреччини та інших країн.
Украй повільно розвивалися буровугільна, соляна, харчова та інші галузі. Легка промисловість залишалася на рівні дрібного ремесла і не могла конкурувати з фабричною продукцією.
Порівняно з Наддніпрянщиною, економіка Західної України була відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.

Початок XX ст. в історії України характеризується загальним революційним піднесенням, що було викликане гострими класовими протиріччями, національним гнобленням, політичним безправ’ям населення. Ситуацію загострила світова економічна криза 1900—1903 рр., а в Російській імперії — її поразка у війні 1904—1905 рр. з Японією. І в Наддніпрянській, і в Західній Україні революційний настрій охопив усі кола суспільства: активізувався робітничий рух, перейшовши від економічної до політичної боротьби, посилився селянський рух, для придушення якого досить часто використовували війська, зросла активність студентської та учнівської молоді, яка протестувала проти обмежень її прав, виступала за соціальну справедливість.
У 1901 р. за участь у студентському русі царський уряд віддав у солдати 183 студенти Київського університету. У цьому ж році виступили студенти Львівського університету, які вимагали відкриття українського університету, посилився опозиційний рух ліберальної буржуазії, поміщиків, інтелігенції за проведення реформ.
У Західній Україні національний рух розвивався в більш сприятливих умовах і мав значно більші здобутки, ніж у Наддніпрянщині. Тут активізувалася діяльність політичних партій, основним гаслом яких було гасло політичної самостійності України. Західна Україна стала базою організаційної діяльності партій Наддніпрянської України. Так, у Львові знаходилася партійна друкарня Революційної української партії, було видано роботу М. Міхновського «Самостійна Україна». Діяли українські школи, культурно-освітні організації, розвивалася українська література і преса. У 1914 р. товариство «Просвіта» мало 78 філій, 2944 читальні, курси для неписьменних. Кращі твори української літератури друкувалися на сторінках редагованого М. Грушевським та І. Франком журналу «Літературно-науковий вісник». Упродовж 1899—1917 рр. понад 300 видань випускала Українсько-руська видавнича спілка, популяризуючи як світову, так і українську літературу. Зростала кількість українських представників у центральному парламенті та в крайових сеймах, розгортали діяльність масові молодіжні спортивні організації («Сокіл», «Січ»). Широкого розмаху набув кооперативний рух, спрямований на економічне відродження селянства, на виховання його національної самосвідомості. Розвитку кооперативного руху сприяли «Просвіти» та уніатська церква. Різноманітні кооперативні організації вчили селян сучасним методам господарювання, перетворювали їх на господарів власної долі, сприяли розвитку тісних відносин між селянством та інтелігенцією.
У Наддніпрянській Україні центром опозиційної царизму діяльності стали земства — органи місцевого самоуправління. Земці-ліберали вимагали надання політичних свобод, ліквідації кріпосницьких пережитків, скликання Установчих зборів для вироблення конституції. Національно-визвольний рух проявився в процесі політизації, зростанні кількості національних партій. Перша політична партія Наддніпрянщини — Революційна українська партія (РУП), утворена 1900 р. в Харкові, розкололася і дала початок трьом партіям (схема 3).
1904 р. були утворені дві ліберальні партії — Українська радикальна партія (УРП) (Б. Грінченко, С. Єфремов) та Українська демократична партія (УДП) (А. Лотоцький, Є. Чикаленко). Їхні основні вимоги — конституційна монархія, земельні реформи, автономія України в складі Росії.
Схема 3

Революційна українська партія
Українська народна партія (УНП), 1902 р., М. Міхновський Під гаслом «Україна для українців» виступала за утворення незалежної української держави, орієнтувалася на національну інтелігенцію		Українська соціал-демократична спілка, 1904 р., М. Меленєвський Займала марксистські позиції, прагнула виражати інтереси всіх робітників України незалежно від їхньої національності, 1905 р. влилася у меншовицьку фракцію РСДРП		Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), 1905 р., В. Винниченко, С. Петлюра Прагнула поєднати марксизм із націоналізмом, орієнтувалася на селян і робітників, вимагала автономії для України

Масовими акціями прогресивної української інтелігенції Наддніпрянщини на початку XX ст. були відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві в 1903 р., куди з’їхалися тисячі представників, у тому числі із Західної України, і де, не дивлячись на заборону, лунала українська мова, а також святкування у цьому ж році тридцятип’ятиріччя музичної діяльності композитора М. Лисенка.
У Наддніпрянській Україні, на цей час вже значно зрусифікованої, більш масовими і впливовими були загальноросійські партії, які не прагнули до вирішення національного питання (крім кадетів, які вимагали культурної автономії для національних окраїн імперії) (табл. 13).

Дата добавления: 2015-05-23