Питання 56. Селянські повстання проти більшовицького режиму

На початку травня 1919 року спалахнуло одне з найбільших в Україні антибільшовицьких повстань на чолі з отаманом М.Григор’євим. Основу його загонів складало селянство, яке спочатку підтримало більшовицьку владу, сприйнявши її за дійсно народну. Але згодом, переконавшись, що вона є грабіжницькою по відношенню до них, селянство піднялося на антибільшовицьке повстання. М.Григор’єв видав універсал «До українського народу», в якому закликав населення знищувати продзагони і комісарів та створювати ради без більшовиків. Повстанці захопили Катеринослав, Черкаси, Олександрівськ, Кременчук, Миколаїв, Херсон. Проти них були направлені війська Червоної армії, які взяли у кліщі основні сили М.Григор’єва в районі Кобеляк на Полтавщині і розбили їх. Сам отаман з невеликим загоном відступив на Херсонщину. Він намагався поєднатися з військами іншого селянського отамана Н.Махна. Але між ними стався конфлікт, під час якого М.Григор’єв був вбитий.

Більшовики намагалися підпорядкувати селян своїм інтересам, перетворити їх у сільськогосподарських робітників, які змушені будуть стати опорою радянської влади. Здійснення цього наміру більшовики пов’язували із знищенням селянських збройних формувань. Це робилося виважено і послідовно не тільки по відношенню до селянських загонів, що боролися проти радянської влади, а й проти тих, хто влився до лав Червоної армії. Зокрема, такою потенційно небезпечною для більшовиків, була 3-я бригада Задніпровської девізії на чолі з Н.Махно, яка перейшла на бік Червоної армії і вдало воювала разом з нею проти денікінців. У червні 1919 р. за рішенням Ради робітничо-селянської оборони УСРР члени махновського штабу були заарештовані. Отаман, прогнозуючи подальший хід подій, як небезпечний для себе, покинув Червону армію. Із загоном вірних йому людей у кількості 800 чол. Н.Махно подався на Правобережжя, де розгорнув активну боротьбу проти більшовиків.

Прийшовши на зміну більшовицькому, денікінський режим не здійснив якісних зрушень в економічному житті українського суспільства. В окремих сферах він був ще більш жорстким, ніж комуністичний, зокрема в галузі міжнаціональних відносин. Військова диктатура тяжким тягарем лягла на плечі трудового народу.

Восени 1919 р. наступальні можливості білогвардійців з об’єктивних причин почали танути. По-перше, це сталося через посилення повстанського руху в Україні, на придушення якого А.Денікін вимушений був знімати військові частини з фронту. По-друге, наступ денікінців на Москву розтягнув лінію фронту і для активних дій потрібно було постійно збільшувати кількість військ, а їх не вистачало. По-третє, проведена білогвардійцями мобілізація селян формально збільшила армію А.Денікіна, але водночас зробила її недисциплінованою, з великою кількістю дезертирів. Окрім того, селянство на цьому етапі схилялось до підтримки більшовиків, оскільки їх перемога над денікінцями усувала загрозу втратити поділену поміщицьку землю. Майже кожне село мало свої загони самооборони, які давали відсіч денікінцям у їх спробах проводити реквізицію хліба та інших продуктів необхідних для забезпечення білогвардійської армії.

Активно діяли проти денікінців і селянські отамани Д.Зелений, Н.Махно та ін. У серпні під керівництвом Н.Махна зосередилося чотири корпуси, які згодом об’єдналися у Революційно-повстанську армію України (махновців). Загони повстанців складалися з кінноти та піхоти, посадженої на тачанки з кулеметами. Формування махновців були дуже рухливі. Вони здійснювали постійні рейди по тилах денікінців, сковували їх сили і серйозно гальмували просування білогвардійців. Восени А.Денікін вимушений був кинути проти махновців два своїх кращих корпуси, але це не дало радикальних змін.

В середині жовтня 1919 р. Червона армія, створивши кількісну перевагу над військами А.Денікіна, одержала можливість перейти у контрнаступ. Головний удар більшовицьке керівництво спрямувало у напрямі Харків-Донбас-Ростов-на-Дону. Через деякий час радянські війська перейшли у наступ по всьому фронту. Зокрема 6 листопада вони вибили денікінців з Чернігова, 12 грудня оволоділи Харковом, а 16 грудня 1919 р. увійшли до Києва. Наприкінці 1919 р. ініціатива перейшла до Червоної армії і згодом денікінці були повністю витіснені з території України.

Дата добавления: 2015-05-23