Питання 76.Відновлення Української держави у Львові 30 червня 1941 року

30 червня 1941 р. в будинку «Просвіти» у Львові було проголошено Акт відновлення Української Держави.

30 червня 1941 р. німецько-фашистські війська захопили Львів. Разом з ними у місті з’явилися й представники ОУН (Б). Того ж дня у помешканні товариства “Просвіта” уповноважений Бандерою Ярослав Стецько “волею українського народу” проголосив відродження Української держави. “Новостворена Українська держава”, говорилося у прокламації Стецька, “буде тісно співпрацювати з націонал–соціалістичною Німеччиною, яка під проводом свого вождя Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі та світі…”. Потім Я.Стецько прочитав декрет Бандери про призначення його головою Крайового правління (згодом Українське державне правління (УДП), а також зробив заяву, що він приступає до формування своєї урядової адміністрації.

Створене Українське державне правління розглядалося як перехідний, тимчасовий орган. Плюралізм влади забезпечувався тим, що з 26 призначених міністрів 11 портфелів отримали безпартійні, стільки ж – члени ОУН, решту – соціалісти-радикали. Акт 30 червня підтримали митрополити обох українських церков, а також широкі кола української громадськостіі.

Велика увага надавалася формуванню власної армії. Окрема прокламація, розмножена у Львові, сповістила населення, що провід ОУН створює “Українську національну революційну армію” (УНРА).

Під час проголошення Акту ЗО червня 1941 року були присутні деякі німецькі військові, котрі вважали, що Стецько діє з санкції Гітлера. Навіть представник абверу професор І.Кох розгубився й у відповідь на запрошення виголосив привітання українською мовою, закликавши присутніх оунівців до тісної співпраці з вермахтом.

Однак ситуація швидко прояснилася. Нацистські органи державної безпеки за кілька днів з”ясували повну непричетність гітлерівського керівництва до подій 30 червня у Львові. Відтак бандерівський уряд було розігнано, частину – розстріляно. Його голову, Стецька, заарештовано та допроваджено до Кракова, де тримали Бандеру. У грудні 1941 року обох чільних діячів ОУН гестапо кинуло до концентраційного табору Заксенхаузен.

Конфлікт між бандерівцями та нацистами мав глибокі корені. В основі його лежала докорінна відміна гітлерівської політики щодо України від політики кайзерівської Німеччини. У 1918 році німці хотіли мати в Україні залежний від них уряд юридично самостійної держави. У 1941 році вони нікому не дозволяли навіть мріяти вголос про незалежні держави на Сході.

Усю територію Радянського Союзу до Уралу планувалося перетворити на життєвий простір для німців. Частини цієї території, зокрема Західна Україна та Крим, мали бути одразу анексовані, тобто стати провінціями Німеччини, решту чекала доля німецьких колоній. В обох випадках населенням цих земель поступово мали стати німці, привезені з Німеччини та інших країн Європи, навіть інші народи германського кореня. Таким був зміст “генерального плану Ост”, що у найсуворішій таємниці розроблявся в Берліні. Місцеве населення, за цим планом, передбачалося розділити на три частини. Перша підлягала знищенню, друга – вигнанню до Сибіру, третя могла залишатися на місці як робоча сила для німецьких переселенців.

Дата добавления: 2015-05-23